Спроба наступу ЗСУ на Курську область, здійснена військовим командуванням під проводом генерала Сирського 5 січня 2024 року, виявилася однією з найбільш обговорюваних подій останніх днів.
З українського боку офіційної інформації, окрім заяв “Центру з протидії дезінформації” та керівника Офісу Президента Андрія Єрмака, фактично немає. Загальну картину доводиться складати з розрізнених повідомлень і коментарів блогерів та посадовців, подекуди суперечливих.
Джерело: Telegram-канали
Навіщо знадобився новий наступ?
Наразі вже зрозуміло: різка атака ЗСУ або не була основним планом удару, а лише відвертає увагу від іншого задуму командування, або ж закінчилася важкими втратами у техніці й особовому складі й не досягла стратегічних цілей. Принаймні з воєнної точки зору.
Можна припустити, що через посилення тиску ЗС РФ у Курській області Україні було потрібно не тільки розширити свої “закріплені” позиції в околицях Суджі та державного кордону, а й максимально відсунути російську артилерію, аби вона не тримала під прицілом кожний клаптик зайнятої території.
Окрім того, прорвавшись углиб Курської області, Київ, імовірно, прагнув виграти час в інших секторах фронту, де ЗСУ стикаються з труднощами — як у логістиці, так і під час бойових зіткнень із чисельно переважаючим противником.
Уже давно війна вийшла за межі суто військових дій. Для військово-політичного керівництва держави будь-який зухвалий крок на території Росії є гучним приводом відвернути увагу від проблемних напрямів на півдні чи, скажімо, від ситуації в Запорізькій та Харківській областях.
Якби наступ на Курщину виявився успішним, це стало б великою інформаційною перемогою, що посилила б довіру й підтримку України з боку західних партнерів на тлі наростання скепсису щодо воєнних перспектив.
Утім, не можна ігнорувати й інший фактор: нині для України життєво важливо досягнути істотних успіхів до потенційних майбутніх переговорів (особливо з огляду на можливу зміну адміністрації в США). Будь-яка “нова лінія фронту” на території РФ могла б стати важливим козирем у діалогах із Вашингтоном чи з новим президентом Трампом.
Перші проміжні результати
Попри відсутність повної картини того, що відбувається, уже сьогодні можна констатувати: бажаного ефекту наступ не дав. Унаслідок дій російської сторони українські колони не зуміли просунутися вглиб Курської області й суттєво розширити власні плацдарми, а стратегічна для постачання траса Суджа–Курськ досі перебуває під контролем РФ.
Джерело: deepstatemap.live
В око впадає також певний інформаційний вакуум із боку офіційного Києва. У вечірніх зведеннях Генштабу Курська область згадується побіжно й без подробиць. Найімовірніше, одна з причин такої стриманості — невдача на місці: якщо операція не досягла планованих результатів, немає сенсу зайвий раз акцентувати на цьому увагу.
Джерело: Telegram-канал Генштабу ЗСУ
Тим часом російські Telegram-канали та ЗМІ активно поширюють кадри знищеної української техніки. За даними російського угруповання “Північ” і численних проросійських джерел, за перший день боїв у районі Суджі було знищено понад 20 одиниць техніки. У мережі ширяться відео з кадрами ураженої ББМ та інших машин, але жодних офіційних спростувань чи заяв із боку українського військово-політичного керівництва не з’являється.
Джерело: Telegram-канали
Окремої уваги заслуговує повідомлена спроба захоплення хутора Бердин, де, за твердженнями російських блогерів, була сформована чимала колона ЗСУ (декілька танків, ББМ, інженерна машина розгородження). Російська сторона активно поширила інформацію про серйозні втрати українців від артилерії та авіації ЗС РФ, однак коментарів із боку Києва досі немає.
Інший наслідок — додаткова деморалізація й розчарування в українському суспільстві. На другий день після спроби прориву чимало військових блогерів висловлюють невдоволення тим, що офіційні джерела обмежуються черговими заявами про “гарні новини”, тоді як про реальні втрати й обстановку мовчать.
За певними ознаками (зокрема, за словами нардепки М. Безуглої), на фронті панують розгубленість і нерозуміння. Військові обурюються “безглуздими”, як вона каже, атаками на укріплені позиції противника. Вона ж зазначає, що в армії бракує чіткої координації: одні підрозділи пробують прориватися, а інші змушені перебувати під обстрілами біля вже втрачених укріплень.
Джерело: Telegram-канал Мар’яни Безуглої
Безугла прямо вказує, що російські війська “захоплюють наші корисні копалини”, поступово просуваючись селами і дорогами, тоді як “українські генерали” обрали стратегію показових, але безперспективних наступів.
Невтішні підсумки чи хибний слід
На цю мить дані свідчать, що український прорив у Курську область так і не відбувся. Інформаційний ефект, який міг виникнути від захоплення населених пунктів або демонстрації сили, зійшов нанівець.
З політичного погляду операція також виявилася невдалою: жодної великої перемоги, жодного знищення ключових цілей. Навпаки, Київ ризикує втратити репутацію, показуючи, що неспроможний отримати значних результатів навіть за різкого наступального маневру.
Утім, остаточні висновки робити передчасно, бо досі існує варіант, що наступ ЗСУ продовжиться в іншому місці та в інший час (можливо, з новими силами та на інших напрямках), що може кардинально змінити ситуацію та оцінки “Курської операції”.
