США Архіви - Сторінка 38 з 49

США припинили постачання зброї та обмін розвідувальними даними з Україною

Posted on 5 Березня, 20255 Березня, 2025 by Іван Засядько

Сполучені Штати припинили надання військової підтримки Україні та обмін розвідданими, доки Трамп не переконається в тому, що президент України готовий до мирних переговорів із Росією.

Про це пише The Wall Street Journal.

На думку редакції, наразі залишається незрозумілим, чи буде достатньо заяви, зробленої президентом Зеленським у вівторок, щоб переконати Трампа відновити військову допомогу США для України.

Директор Центрального розвідувального управління США Джон Реткліфф говорить про те, що він з нетерпінням чекає відновлення співпраці з Україною з метою досягнення миру, але наразі ситуація залишається невизначеною.

Про те, що США все ж таки припинили обмін розвідданими з Україною разом із припиненням іншої військової допомоги, заявляє “Financial Times” із посиланням на власні джерела.

“Це може істотно ускладнити українським військовим завдання з нанесення ударів по російських військах. Співпраця з американською розвідкою була критично важливою для того, щоб Україна могла точно ідентифікувати і вражати російські військові цілі…”, – уточнює видання.

Журналісти уточнюють, що незважаючи на заморозку каналів розвідки з Києвом, США, як і раніше, діляться розвідувальними даними про Росію та Україну зі своїми найближчими союзниками, включно з Великою Британією.

Головний “миротворець” Трампа: Москва знову експлуатує міф про захист народів

Posted on 5 Березня, 20255 Березня, 2025 by Микола Донченко

На початку березня 2025 року світові ЗМІ облетіла новина: Кремль нібито погодився допомогти адміністрації президента США Дональда Трампа в переговорах з Іраном щодо ядерної програми.

Як передає Bloomberg, Трамп звернувся до Путіна з проханням “бути присутнім” на американо-іранських переговорах і навіть заручився підтримкою високопоставлених російських чиновників під час зустрічей у Ер-Ріяді.

За словами джерел, команда Трампа розраховує, що Москва спростить діалог і полегшить компроміс із ядерних питань та регіональних конфліктів, де Тегеран виступає проти Вашингтона. Пресс-секретар Кремля Дмитро Пєсков підтвердив, що “Росія готова робити все, що в її силах, аби сприяти розв’язанню проблем” між США та Іраном.

Цікаво, що частина американських “протрампівських” еліт, а також афілійовані з новим американським лідером ЗМІ, вже обговорюють цю новину в контексті російського “миротворчого” потенціалу. Консервативні журналісти й політики, які підтримують Трампа, поширюють тезу: раз Кремль готовий сприяти дипломатії з Тегераном, отже, він готовий і до справедливого врегулювання в Україні.

Утім, наскільки виправдана така репутація? І чи не повторюється тут типова для Кремля манера використовувати історичні епізоди як пропагандистський інструмент, щоб видати сучасну зовнішню політику за так зване “продовження вікової миротворчої місії”?

У російському публічному полі часто наводять низку історичних фактів, покликаних підтвердити нібито існуючу “особливу гуманну сутність” російського народу. Наприклад, одним із тез є твердження, що імператор Микола ІІ “наказав відкрити кордон”, аби врятувати вірменських біженців від турецького геноциду у 1915 році. Чи історія про те, як Червона армія 1945-го “не стала мстити німецькому населенню”, а навпаки, “годувала берлінців”, рятуючи їх від смерті. Ці ж епізоди ставляться в один ряд із подіями наполеонівської епохи, а також зі сценарієм так званого “захисту” російськомовного населення України після 2014 року.

Виходить зручна пропагандистська конструкція: Росія нібито протягом століть захищає пригноблених, несе мир і рятує народи від геноциду. Однак якщо подивитися глибше, то стає зрозуміло, що так званий “російський альтруїзм” далеко не завжди відділений від геополітичних розрахунків.

Російська імперія на межі XIX–XX ст. активно просувала свій порядок денний у Закавказзі й боролася з Османською імперією. Допомога вірменським біженцям, звісно, була життєво важливою для людей, але мала й стратегічний інтерес: послабити позиції Стамбула і зміцнити контроль на кавказькому фронті. Аналогічно в 1945-му СРСР вважав порятунок цивільного населення в переможеній Німеччині кроком до м’якшого запровадження свого впливу у Східній Європі. Крім того, є факти масових репарацій та примусових депортацій, про які московська пропаганда зазвичай замовчує. У тому числі коли йдеться про визволення Європи від Наполеона, кремлівська риторика виставляє Росію “єдиним рятівником континенту”, ігноруючи роль антинаполеонівської коаліції (Австрія, Пруссія, Англія).

Висновок: картина, яку малюють російські офіційні особи, часто надто спрощена й прикрашена, а “історичні міфи” перетворюються на політичне прикриття сучасної зовнішньополітичної лінії.

Якщо повірити протрампівській пресі, то готовність Москви сприяти переговорам із Іраном — приклад того ж “великодушності” Москви. Але не варто забувати, що Іран тісно пов’язаний із Росією з низки питань (Сирія, торгівля нафтою, військово-технічна співпраця). Будь-яке потепління між Вашингтоном і Тегераном за участю Кремля може дати РФ додаткові важелі в регіоні. Таким чином, задекларована “допомога” — це, по суті, ще й можливість зміцнити власний вплив на Близькому Сході й продемонструвати США, що без Росії не вирішити жодну глобальну кризу. У США чимало тверезомислячих аналітиків застерігають: не можна перетворювати Росію на головного посередника.

Що стосується Кремля, то його мешканці, вочевидь, воліють іти протореним шляхом: демонструвати на міжнародній арені образ “рятівника народів”, сподіваючись, що віддалена аудиторія купиться на великодушні історичні байки.

Трамп заявив, що отримав від Зеленського послання про готовність до переговорів

Posted on 5 Березня, 20255 Березня, 2025 by Оксана Яковенко

Президент США Дональд Трамп під час виступу в Конгресі заявив, що отримав “важливе послання” від Президента України Володимира Зеленського, у якому йдеться про готовність України до переговорів та укладення угоди про природні ресурси.

Про це повідомляє CNN.

Говорячи про війну, Трамп зазначив, що щотижня в Україні гинуть близько двох тисяч людей з обох сторін та висловив бажання зупинити кровопролиття.

“Ви хочете, щоб так тривало ще п’ять років?”, – звернувся він до присутніх.

За словами американського президента, у листі Зеленський наголошує на готовності до якнайшвидшого початку переговорного процесу задля досягнення миру.

“Моя команда і я готові працювати під вашим мудрим керівництвом, щоб досягти міцного миру”, – цитує Трамп звернення українського лідера.

Глава Білого дому підкреслив, що одночасно з отриманням листа від Зеленського, відбулися важливі переговори з Росією, у ході яких були отримані сигнали про готовність Кремля до встановлення миру.

Зупинка американської допомоги: чому в Києві говорять про “катастрофу”

Posted on 4 Березня, 20254 Березня, 2025 by Микола Донченко

Президент Сполучених Штатів Дональд Трамп оголосив про припинення військової та фінансової допомоги Україні — і ця звістка спричинила справжній шок серед українських політиків та суспільства.

Першими відреагували народні депутати від різних фракцій, які вже на ранок після заяви Трампа почали публікувати емоційні дописи в соцмережах. Одні нарікають на те, що “пора збиратися на молитовний сніданок”, інші вживають слово “катастрофа”. Хтось натякає, що “надто широкі усмішки” українських представників на міжнародних заходах не допомогли врятувати співпрацю з Вашингтоном.

Чому українці б’ють на сполох

З початку повномасштабної війни (2022) США були одним із найбільших донорів Києва — передавали зброю, надавали фінансову допомогу та всіляко підтримували Україну в протистоянні з Росією. Зміна керівництва у Вашингтоні та скепсис Дональда Трампа щодо витрат на оборону інших країн призвели до поступового згортання частини програм, а тепер, згідно з останніми заявами Білого дому, Америка “заморожує” військові поставки.

Перші, хто відреагував, — депутати правлячої фракції “Слуга народу”. Один із них, Олександр Федієнко, написав, що “лишається збиратися на молитву” — натякнувши, що нині чи не єдине, що нам залишається, це сподівання на “вищі сили”. Інший “слуга”, Максим Бужанський, згадав постійні “молитовні сніданки” й форуми в Давосі, де українські представники “посміхалися від вуха до вуха”, незважаючи на те, що країна перебуває у стані війни.

“Це катастрофа”: опозиція критикує Банкову

Зі свого боку, депутати опозиційних сил не приховують свого розчарування. Так, Олексій Гончаренко з “Європейської солідарності” називає рішення США “катастрофою” для фронту. Він наголошує, що без американської зброї обороноздатність ЗСУ серйозно постраждає, а європейські партнери, за словами Гончаренка, не зможуть повністю компенсувати “вакуум”, який виникне. Нардеп вважає, що президенту Зеленському треба було “не сваритися з Трампом, а домовлятися”, адже без Штатів Україна залишиться сам на сам із Росією, а Європа “просто не готова” покрити всі наші потреби.

Депутат від тієї ж фракції Ірина Геращенко нагадує про досвід недавнього лондонського саміту, де європейці натякнули, що їхні можливості в наданні зброї та фінансів мають межі.

Розгубленість усередині монобільшості

У президентській фракції панує відчуття розгублення. Хоча публічно “Слуги” наголошують, що “ми впораємося й без Америки, адже військо вже загартоване й має досвід трьох років війни”, чимало з них відкрито пишуть про загрозу “відкотитися в ситуацію 2022 року”, коли без зовнішньої допомоги Україні було б дуже складно зупиняти наступ росіян. При цьому лунають заклики “не піддаватися паніці”, “шукати нових союзників і не сваритися зі США”.

Декілька депутатів із пропрезидентського табору закликають до “термінової поїздки на рівні МЗС” або навіть “візиту Зеленського до Трампа” з проханням переглянути рішення. Однак детальні плани чи стратегії, як переконати нового американського президента, поки не озвучені. В той же час інсайдери повідомляють, що Офіс Президента покладає надію на європейських лідерів, зокрема на Емманюеля Макрона: він нібито пообіцяв допомогти дипломатичними каналами “знизити градус” у конфлікті між Києвом та Вашингтоном.

Позиція військових і журналістів

Серед військових помітний занепокоєння: вони бояться, що фронт залишиться без високотехнологічної зброї, зокрема далекобійних ракет і засобів ППО, які надавали США. Журналіст Дмитро Гнап, котрий зараз служить в ЗСУ, жорстко висловився про наслідки: мовляв, доведеться “битися лопатами”. Зрозуміло, що це метафора, але вона відбиває загальний настрій тривоги: втратити базову підтримку від найпотужнішої військової держави світу — серйозний удар по боєздатності.

На кого тепер покладатися?

1. Європейські партнери

Залишається надія, що європейські держави активізуються й збільшать поставки зброї та фінансів. Проте, як зауважила Ірина Геращенко, самі ж європейці кажуть, що не здатні покрити “всю лінійку американської військової допомоги”. Це стосується передусім тих високоточних систем і розвідувальних технологій, які США роками розробляли й у великих кількостях передавали Києву.

2. Власні ресурси

За три роки війни український ВПК став більш ефективним, але рівень виробництва складних озброєнь усе ще далекий від потреб фронту. Чи зможе Україна самостійно забезпечити себе дронами, ракетами чи боєприпасами – питання, на яке поки немає чіткої відповіді.

3. Альтернативні зовнішні партнери

Президент Зеленський у своїх виступах згадував потенційні домовленості з іншими позаблоковими державами про закупівлю зброї. Проте, як показує практика, такі угоди потребують часу й значних коштів, а також сумісності зі стандартами НАТО, яку ми вже розвивали завдяки співпраці зі США. У випадку відсутності американських систем логістично доведеться перебудовувати цілу структуру армії.

Чи можливий “ремонт дипломатичних мостів” зі США?

На переконання окремих політиків, криза у відносинах Києва і Вашингтона виникла через “провальний” візит Володимира Зеленського до Дональда Трампа та нерозуміння нових реалій американської політики. Народний депутат Олексій Гончаренко вважає, що головне, аби Банкова “попросила вибачення за недалекоглядні кроки” й спробувала домовитися про якийсь компроміс.

Крім того, є точка зору, що Україні варто вже не вимагати “поверніть нам усе, що було”, а пропонувати “договори про нові поставки зброї” на вигідних для США умовах. Можливо, тут розглядають економічну складову: компенсації чи інвестиції в оборонну промисловість. Однак достеменно це не прояснено.

Зупинка американської допомоги Україні поставила перед владою і суспільством надзвичайно складне питання: чи є в нас “план Б”? Реакції депутатів – від сарказму про “молитовні сніданки” до прямого слова “катастрофа” – свідчать, що панує шок і невпевненість, як вийти із ситуації. Армія ризикує залишитися без ключових систем озброєння, які США постачали з 2022 року.

Європа, хай і співчутливо налаштована, не виглядає готовою на 100% замінити американців. Деякі політики пропонують “терміново налагодити діалог” із Трампом, щоб врятувати хоч би частину допомоги. Інші сподіваються на прискорення власного ВПК або на посилену підтримку з боку ЄС, але обидва варіанти потребують часу та ресурсів.

Європа обмірковує оборону без США: чи готовий ЄС до силового стримування Росії

Posted on 3 Березня, 2025 by Микола Донченко

Після обрання канцлером Німеччини Фрідріха Мерца та його відвертих заяв про те, що Європа має зміцнити власну обороноздатність, заговорили про реальну можливість, за якої країни ЄС самостійно забезпечуватимуть військове прикриття.

Паралельно Дональд Трамп у Вашингтоні не виключає скорочення зобов’язань США перед НАТО, тим самим даючи сигнал, що американська допомога може виявитися не гарантованою. Президент Франції Емманюель Макрон також підтримав прагнення до “стратегічної автономії” Європи. Виникає питання: як саме ЄС планує укріпити сили, аби в разі загострення протистояти російському виклику?

Чому звичних армій Європі недостатньо

За офіційними даними, сукупно європейські держави, що входять до НАТО, мають близько 80 сухопутних бригад та певну кількість авіа- й морських з’єднань. На перший погляд, це доволі значна сила, яка подекуди перевищує навіть чисельність регулярних російських наземних підрозділів. Водночас фахівці вказують, що лише “цифр” тут замало. Адже для проведення масштабних наступальних або стримувальних операцій потрібні так звані допоміжні компоненти – розвідка, авіатанкери, супутники, радіоелектронна боротьба тощо.

1. Розвідувальні літаки та безпілотники

Європейським військовим суттєво бракує сучасних систем ISR (Intelligence, Surveillance, Reconnaissance). Це і пілотовані літаки-розвідники, і безпілотні комплекси, які дозволяють відстежувати рух цілей на великих відстанях.

2. Танкери-заправники

Без них авіація країн ЄС не зможе виконувати тривалі вильоти на велику глибину. США, зі свого боку, мають сотні “повітряних заправників”, тоді як європейські ВПС – лише десятки.

3. Власне космічне угруповання

Штати мають тисячі супутників, серед яких чимало військово-призначених. У Європи – лише кількасот власних апаратів, до того ж розрізнених серед різних країн, що ускладнює їхню взаємодію.

4. Спеціалізована авіація з придушення ППО

У Сполучених Штатів є близько сотні EA-18G Growler та інші платформи, які вміють глушити ворожі радари. У Європі – фактично одиниці Tornado ECR в Німеччині та Італії. Саме ці “машини” SEAD/DEAD (Suppression/Destruction of Enemy Air Defenses) проводять найризикованіші місії, без яких складно використати увесь потенціал винищувачів і бомбардувальників.

“Стратегічна автономія” vs. реальність

Заклики Фрідріха Мерца про якнайшвидше “звільнення від американської опіки” і підтримка Макроном “стратегічної автономії” вказують на бажання Європи перестрахуватися від можливого виходу США з НАТО. Такий проєкт, на думку аналітиків, потягне за собою десятки років і витрати у сотні мільярдів євро. Для європейських країн, які звикли до американського ядерного “зонтика” і величезного фінансування Пентагону, це означатиме значне збільшення оборонних бюджетів і розгортання масштабних науково-виробничих програм.

1. Витрати та соціальний спротив

ЄС уже зараз має безліч внутрішніх викликів – від енергетичної кризи до міграційного питання. Витрачати додатково 2–3% ВВП на оборону (а дехто пропонує й 4–5%) викличе нерозуміння серед частини європейського електорату.

2. Поглиблення військово-технічної інтеграції

Щоб вийти на рівень самостійних військ з “повним циклом” можливостей, необхідно уніфікувати системи закупівель, стандарти, логістику. Зараз же в межах Європи існують різні підходи: французька автономна лінія, німецько-польське бачення і т. д.

3. Модернізація авіаційно-космічного сектору

Без “космосу” та “розвідки з повітря” повноцінна протидія Росії – складне завдання. Тож ЄС слід інвестувати в супутникові угруповання, комплекси радіоелектронної боротьби, літаки-заправники тощо.

Російський чинник: наскільки європейці переважають?

Чисто кількісно-номінальна перевага Заходу над РФ у танках, винищувачах і навіть у кораблях існує. Проте Москва теж володіє великим запасом ядерної зброї, а також має серйозний досвід традиційної наземної війни (хоча й послаблений нинішньою зношеністю техніки та втратами). Головний акцент для російської стратегії – можливість використання тактичної ядерної зброї, якщо відчує загрозу собі.

При цьому Європі бракує, як уже зазначалося, “спеціалізованих можливостей” (enablers). Самі по собі додаткові дивізії чи фрегати – це добре, але якщо не підсилити системи розвідки (ISR) або подавлення ППО (SEAD/DEAD), безпечна робота сухопутних сил чи авіації у зоні російських С-400 чи “Панцирів” ускладниться.

Можлива роль України та східного флангу

Українська армія, яка за роки війни з РФ накопичила унікальний бойовий досвід, стала важливим “полігоном” для випробувань дронів, систем РЕБ, сучасних далекобійних артснарядів. У тому числі США за каденції Джо Байдена передали українцям окремі системи (протирадіолокаційні ракети, глушники), що дало змогу ЗСУ частково випробувати місії SEAD/DEAD на практиці.

Уявімо, що ЄС почне інвестувати в український оборонпром чи залучить українських фахівців, які мають досвід боротьби з російськими системами РЕБ і ППО. Це могло б стати внеском у формування європейських “сил спеціалізованих можливостей”. Також східноєвропейські країни (Польща, Балтія) – чиї армії найбільше сконцентровані на протидії РФ – можуть на практиці оцінити, чого саме їм бракує, зважаючи на український досвід.

Чи встигнуть європейці переозброїтися

Якщо Вашингтон, під впливом політики Трампа, раптом скоротить роль у НАТО, Європа може опинитися перед нагальною потребою нарощувати озброєння за “прискореною програмою”. Передусім їй доведеться:

— Налагодити виробництво безпілотників ISR, закупити або розробити власні системи на кшталт американських MQ-9 Reaper;

— Придбати сотні літаків-заправників (замало кількох десятків, які нині є в ЄС);

— Посилити “космічний флот” (розвідсупутники, комунікаційні апарати);

— Збільшити кількість літаків SEAD/DEAD (або надати чинним істребителям можливість нести протирадіолокаційні ракети й системи РЕБ).

Це потребуватиме величезних коштів і часу. П’ять років? Десять? Навіть більше. На додачу слід узгодити, як ці системи будуть інтегровані між державами ЄС, щоб вони не дублювалися нескоординовано.

Риторика Фрідріха Мерца і Емманюеля Макрона про швидке досягнення “самодостатності” Європи в обороні відображає наростаюче усвідомлення: якщо Америка втратить інтерес до НАТО чи зосередиться на інших “фронтах”, континент лишиться сам на сам із Росією. Хоча європейські країни і не бракує солдатів та техніки, їм конче бракує тих “тонких” систем – від авіатанкера до супутника, – які на практиці роблять сучасну війну керованою й ефективною.

Почати треба, ймовірно, зі створення спільних програм розвідки, спостереження, зв’язку й придушення ППО. Такий крок дозволить поступово будувати реальний колективний щит без надмірної залежності від Пентагону. Однак це проєкт на покоління й великі гроші.

Чи вистачить у Європи волі й ресурсів для нього? Зважаючи на можливі політичні розбіжності всередині ЄС та тиск інших пріоритетів (наприклад, соціальних), відповідь не така очевидна. Але сигнали з Берліна й Парижа недвозначні: Європа усвідомлює, що мир може бути крихким, а час на переозброєння – вже зараз, якщо є наміри бути гравцем, а не полем бою в глобальному протистоянні.

Інформаційна атака з Болгарії: проросійський спікер про відносини Росії та США

Posted on 3 Березня, 2025 by Микола Донченко

Проросійські пропагандисти продовжують транслювати кремлівські меседжі, намагаючись представити Росію як державу, що нібито захищається, а Україну – як “нацистський режим”.

Черговий приклад подібної риторики продемонстрував генеральний секретар “Міжнародного руху русофілів” Микола Малинов, який у ефірі болгарського телеканалу “Болгарія 24” висловив низку антиукраїнських та антизахідних тез.

Малинов стверджує, що його організація, яку він називає “найбільшою неправозахисною в Болгарії”, має на меті “будувати мости” між Болгарією та Росією. Він прямо закликає болгарські політичні сили “не маргіналізуватися”, а налагоджувати відносини з Москвою. Такі заяви повністю співзвучні кремлівській риториці, яка намагається розширити свій вплив у Європі, використовуючи проросійські організації як інструмент гібридної війни.

Проросійський діяч також намагається представити перемогу Дональда Трампа на президентських виборах у США як вигідну для Росії. Він стверджує, що американський політик нібито може припинити допомогу Україні, що, за його словами, “допоможе Росії досягти стратегічних цілей”.

Також Малинов повторює класичні тези російської пропаганди про “глибинну державу”, що керує США, намагається представити війну проти України як “боротьбу проти нацизму” та повторює пропагандистські кліше про “захист російськомовних”.

Окрему увагу пропагандист приділяє дискредитації української влади та особисто президента України Володимира Зеленського. Він безпідставно називає політика “військовим злочинцем” і повторює типові російські фейки про “переслідування російськомовних” та “знищення православної церкви”.

Такі заяви є спробою виправдати агресію Росії проти України та створити враження, що повномасштабне вторгнення було “необхідним”. Насправді ж міжнародні організації неодноразово підтверджували, що саме Росія порушує міжнародне право, вчиняючи воєнні злочини та систематично атакуючи цивільне населення України.

Проросійські пропагандисти, такі як Малинов, продовжують поширювати наративи Кремля з метою розколу західних країн та створення сумнівів у необхідності підтримки України. Вони намагаються представити війну як конфлікт між “двома рівними сторонами”, хоча насправді саме Росія є країною-агресором, що порушує суверенітет України та міжнародне право.

Джеймс Кемерон порівняв політику Дональда Трампа з “автокатастрофою”

Posted on 1 Березня, 20251 Березня, 2025 by Іван Засядько

Видатний американський режисер Джеймс Кемерон висловив своє небажання бачити зображення Трампа на всіх шпальтах видань.

Інтерв’ю з культовим режисером опублікувало видання “Stuff”.

Один із найвидатніших режисерів сучасності, творець таких легендарних фільмів, як “Титанік”, “Аватар”,”Термінатор” та багатьох інших, Джеймс Кемерон висловив свою думку про політику Дональда Трампа. Він порівняв її з автомобільною катастрофою і заявив, що не хоче бачити обличчя Трампа всюди.

Джеймс Кемерон уже понад десять років живе в Новій Зеландії.

“Я бачу відхід від усіх традиційних цінностей. Америка не має сенсу, коли вона не бореться за свої історичні ідеали. Це стає беззмістовною ідеєю, і я думаю, що люди прагнуть знищити її якомога швидше задля своєї вигоди”, – підкреслив режисер.

Джеймс також зазначив, що навіть у Новій Зеландії він не почувається в цілковитій безпеці, оскільки політика Трампа впливає на весь світ.

“Принаймні, мені не потрібно щодня читати про це на першій шпальті. Це жахливо… Я просто не хочу більше бачити його обличчя на першій шпальті”, – додав Кемерон.

Кемерон зазначив, що йому дуже подобається жити в Новій Зеландії, і він готовий стати громадянином цієї країни. Однак, за його словами, потрібно заслужити право перебувати там.

У Білому домі не обговорювали зміну влади в Україні після зустрічі із Зеленським

Posted on 1 Березня, 20251 Березня, 2025 by Іван Засядько

Після зустрічі президента України Володимира Зеленського з представниками адміністрації США у Білому домі не піднімалося питання про можливу зміну керівництва України.

Про це повідомляє CBS, посилаючись на джерела в адміністрації президента США.

Як зазначили представники Білого дому, після інтенсивних переговорів з українським лідером, питання про можливу зміну президента не обговорювалося. Зокрема, жодного обговорення не відбулося щодо того, хто міг би стати більш ефективним лідером України, ніж чинний президент.

Однак, після того, як не вдалося досягти угоди щодо мінеральних ресурсів, американська адміністрація відмовилася від продовження переговорів з Володимиром Зеленським, незважаючи на зусилля української сторони.

Американські чиновники заявили, що український президент, який прагнув отримати гарантії безпеки для своєї країни, поставив Україну в складну ситуацію, втративши можливість бути партнерами для США в бізнесовій сфері.

За словами представників адміністрації, Україна висунула “максимальні вимоги”, що стало несподіванкою для американської сторони.

У той час, як на зустрічі в Ер-Ріяді очікували складні переговори з російською стороною, американці побоювалися ультимативних вимог з боку Росії. Водночас, як повідомляється, представники США сумніваються в можливості переконати Росію та Україну припинити війну, яка триває вже понад три роки.

Трамп може припинити військову підтримку України – NYT

Posted on 1 Березня, 20251 Березня, 2025 by Тетяна Головач

Після подій, що сталися в Овальному кабінеті у п’ятницю, адміністрація президента США Дональда Трампа може переглянути надання військової допомоги Україні.

Про це повідомляє The New York Times з посиланням на неназваного чиновника Білого дому.

За даними видання, під питанням також функціонування координаційного центру на військовій базі США в Німеччині, який відповідає за міжнародну підтримку України. Ймовірно, йдеться про штаб на базі “Рамштайн”.

“Уся допомога США Україні, включно з остаточними поставками боєприпасів і обладнання, дозволених і оплачених під час адміністрації Байдена, може бути скасована найближчим часом”, – заявив посадовець.

За інформацією Міністерства оборони США, у розпорядженні залишилося близько 3,85 млрд доларів із коштів, які Конгрес виділив на постачання зброї із запасів США. Попередньо ці кошти планувалося використати протягом найближчих шести місяців.

Раніше у Білому домі неодноразово заявляли, що продовження військової допомоги Україні залежатиме від політичних рішень нової адміністрації та підтримки Конгресу.