Після нещодавніх ударів США по іранських ядерних об’єктах ситуація на Близькому Сході опинилася на межі великого конфлікту. Президент США Дональд Трамп заявив про “винятково успішну” операцію, під час якої було уражено три ключові ядерні об’єкти Ірану.
Натомість у Тегерані заперечують фатальне руйнування своєї ядерної програми і застерігають Вашингтон, що ці атаки матимуть “довготривалі наслідки” – Іран залишає за собою всі можливості для захисту свого суверенітету. Напруга між Тегераном та американо-ізраїльським союзом досягла піку, і світові гравці намагаються відвернути подальшу ескалацію.
Оглядачі прогнозують кілька основних сценаріїв розвитку подій: від масштабної війни в разі прямої відповіді Ірану, до обережної паузи, яку може взяти Тегеран, або ж навіть припинення протистояння, якщо Вашингтон і Єрусалим оголосять місію завершеною. Кожен із цих сценаріїв має свою ймовірність, продиктовану мотиваціями сторін, і кожен несе серйозні геополітичні ризики. Ба більше, результат протистояння США-Іран матиме відлуння і для далекої України – адже Іран тісно пов’язаний із Росією, а новий конфлікт може вплинути на розподіл міжнародної уваги та ресурсів.
Одним із можливих наслідків ударів може стати велика війна, якщо Іран вдасться до прямої відплати проти Сполучених Штатів. У цьому сценарії Тегеран наважиться атакувати американські військові об’єкти на Близькому Сході або перекрити стратегічно важливу Ормузьку протоку, через яку проходить близько 20 млн барелів нафти щодоби. Подібний крок неминуче спричинив би неконтрольовану ескалацію та втягнув би в конфлікт увесь регіон. Корпус вартових Ісламської революції вже давно готується до такого розвитку подій, культивуючи мережу союзних бойовиків у Іраку, Ємені та Сирії – вони раніше неодноразово атакували американські бази у регіоні. Іранські лідери публічно погрожують застосувати “усі можливості” для відповіді на американський удар , а парламент Ірану навіть попередньо проголосував за закриття Ормузу для танкерів.
Блокада цієї протоки перекриє приблизно п’яту частину світових поставок нафти, спровокувавши різкий стрибок цін і глобальну енергетичну кризу. Вашингтон дав зрозуміти, що не допустить такого сценарію: США вже звернулися до Китаю із закликом вплинути на Тегеран і відрадити його від нафтової блокади, адже Пекін – найбільший у світі імпортер іранської нафти і сам суттєво постраждає від зриву постачань. Експерти застерігають, що Іран “виграє мало і занадто багато втратить” у разі спроб перекрити світову “нафтову артерію” – такий крок налаштує проти Тегерана не лише Захід, а й сусідні країни Перської затоки та ключових партнерів на кшталт Китаю.
Тим не менш, ризик найгіршого розвитку подій зберігається. Якщо у відповідь на удари США Іран піде ва-банк і завдасть ударів, що призведуть до загибелі американців або масштабної дестабілізації нафтових шляхів, Вашингтон відповість силою. Президент Трамп вже попередив Тегеран, що у разі продовження іранських ядерних амбіцій країну очікують “набагато гірші” удари у майбутньому. Таким чином, цей сценарій означав би повномасштабне воєнне зіткнення США та Ірану з непередбачуваними наслідками – розвитку подій, якого у Вашингтоні офіційно не шукають, але до якого готуються в разі іранської провокації.
Інший варіант розвитку подій – стримана відповідь Ірану, без негайного втягування США у війну. Тегеран може свідомо утриматися від атак на американців, розуміючи, що пряма конфронтація з надпотужною армією США була б самогубною. Натомість Іран зосередиться на війні проти Ізраїлю, яка вже триває обміном ударами. Першу свою помсту за американський рейд Тегеран спрямував саме на ізраїльські міста: у відповідь вночі полетіли залпи балістичних ракет, і уламки були зафіксовані у понад 10 локаціях – зокрема на околицях Тель-Авіва. Ізраїльські ЗМІ повідомили про щонайменше 86 постраждалих внаслідок цих обстрілів. Вдаривши по Ізраїлю, а не по базах США, іранське керівництво демонструє, що мститься, проте свідомо не переходить “червону лінію”, яка майже напевно втягнула б Вашингтон у війну.
На думку оглядачів CNN, Тегеран розуміє, що не зможе перемогти у прямому зіткненні одночасно з Америкою та Ізраїлем, тому може спробувати зберегти статус-кво, воюючи тільки проти ізраїльтян. Розрахунок полягає в тому, щоб зберегти обличчя обмеженими ударами і сподіватися, що президент Трамп після разової акції оголосить свою місію виконаною. Міністр закордонних справ Ірану Аббас Арагчі вже заявив, що його країна вибере час і спосіб відповіді та має “безліч варіантів” дій. Така відстрочена помста може набувати асиметричних форм: посилення підтримки проіранських угруповань у регіоні, нові обстріли ізраїльської території ракетами та дронами, кібератаки або навіть теракти проти західних об’єктів. Наприклад, єменські повстанці-хусити, союзники Ірану, раніше присягнулися атакувати американські кораблі в Червоному морі, якщо США приєднаються до конфлікту Ізраїлю з Іраном.
Тактика “війни на виснаження” може стати для Ірану способом поступово підірвати волю противників до боротьби. Експерти нагадують, що Дональд Трамп від самого початку хотів уникнути тривалої близькосхідної війни , тож у Тегерані можуть розраховувати, що американський ентузіазм згасне, якщо конфлікт затягнеться і не матиме швидкого рішення. Втім, навіть обмежений двосторонній двобій Ірану з Ізраїлем залишається вкрай небезпечним. Ізраїль дав зрозуміти, що не зупиниться, поки іранська загроза не буде усунена: з 13 червня його авіація щоденно бомбить об’єкти в Ірані в рамках операції, спрямованої на “ядерне роззброєння” країни. Якщо іранські удари почастішають або Тегеран спробує втягнути у війну своїх інших союзників (наприклад, ліванську “Хезболлу”), Ізраїль відповість ще більш жорстко – а це підвищить ризик втручання США. Отже, другий сценарій – це хисткий баланс стримування: він дозволяє уникнути негайної глобальної війни, але підтримує небезпечну напругу, що будь-якої миті може вийти з-під контролю.
Третім можливим варіантом є швидка деескалація – фактична зупинка бойових дій найближчим часом. За такого розвитку подій Вашингтон та Тель-Авів утримаються від подальших ударів, заявивши, що мети досягнуто – ядерну інфраструктуру Ірану знищено або сильно пошкоджено, тож необхідності продовжувати операцію немає. Тегеран у відповідь теж не йде на радикальні кроки помсти, обмежуючись поодинокими атаками для “збереження обличчя”. На такий сценарій прозоро натякає сама адміністрація США: за даними джерел, команда Трампа запевнила іранську владу, що удари по ядерних об’єктах були разовою акцією і не спрямовані на зміну режиму в Тегерані. Для Дональда Трампа подібний результат був би ідеальним – він може оголосити про блискавичну перемогу, не загрузнувши у новій війні. У своєму зверненні Трамп вже назвав удари “вражаючим військовим успіхом”, заявивши, що ключові об’єкти зі збагачення урану “повністю і безповоротно знищені”.
Відомо, що головним побоюванням президента при ухваленні рішення про операцію було не втягнути Сполучені Штати у тривалий кривавий конфлікт на чужій території. Якщо іранська відповідь залишиться мінімальною і жоден американець не постраждає, у Вашингтона буде привід зупинитися: цілі удару формально досягнуто, далі – справа за дипломатією. Однак залишається питання, чи погодяться інші учасники конфлікту на такий “заморожений” сценарій.
По-перше, достеменно невідомо, наскільки ефективно удар США вивів з ладу ядерний потенціал Ірану. МАГАТЕ наразі не може оцінити збитки на сильно укріпленому підземному ядерному об’єкті Фордо, Іран стверджує, що цей об’єкт зазнав лише незначних пошкоджень . Якщо з’ясується, що ядерна програма Тегерана зможе оговтатися, Ізраїль не відчує себе у безпеці. Окремі ізраїльські посадовці останнім часом дедалі частіше говорять про політичну мету кампанії – ослаблення або навіть повалення іранського режиму. Прем’єр Біньямін Нетаньягу може не погодитися поставити крапку, якщо вважатиме, що у Ірану залишилися ресурси для відновлення небезпечних програм або що режим аятолл усе ще загрожує регіону.
По-друге, іранське керівництво навряд чи спокійно змириться з ударом по своїй території без суттєвої відповіді. Навіть якщо зараз Тегеран утримається від війни, внутрішній тиск з боку радикальних сил вимагатиме реваншу. Іран може перенести протистояння в довгострокову площину: наприклад, прискорити приховані ядерні розробки, зробивши ставку на те, що лише створення власної ядерної зброї гарантує йому недоторканність. Деякі аналітики прогнозують, що після пережитої атаки Тегеран може взагалі вийти з Договору про нерозповсюдження ядерної зброї і відкрито взяти курс на створення свого ядерного арсеналу стримування.
Таким чином, сценарій швидкого “замороження” конфлікту – найбезпечніший у короткостроковій перспективі, адже дозволяє уникнути великої війни зараз. Але він не усуває глибинні причини протистояння і залишає сторони невдоволеними: Ізраїль усе одно почуватиметься під загрозою, а Іран – приниженим. Навіть якщо гармати замовкнуть, боротьба продовжиться в інших формах і може спалахнути з новою силою у майбутньому.
Відлуння близькосхідної кризи вже докочується до України, і кожен із описаних сценаріїв може позначитися на нашій державі. Найтривожнішим для Києва є перший, найгірший сценарій – переростання конфлікту у велику війну США з Іраном. Такий розвиток подій неминуче відволік би значну увагу Вашингтона та його союзників від війни в Україні. Американський уряд і Конгрес були б змушені зосередити ресурси на новому фронті, що зменшить обсяг часу, коштів і зброї, які вони можуть приділити українському напрямку. Медіа та дипломатичний порядок денний Заходу також були б поглинені іранською кризою, відтіснивши тему російської агресії проти України на другий план. Кремль уже намагається скористатися ситуацією: за словами ексміністра закордонних справ Польщі Радослава Сікорського, Росія “шахрайським шляхом” посилила бомбардування України, розпал конфлікту між Іраном та Ізраїлем їй тільки на руку. Ескалація на Близькому Сході підвищує і світові ціни на нафту , що прямо вигідно Москві. Дорожча нафта означає додаткові прибутки для російського бюджету – тобто більше грошей на фінансування війни проти України. Отже, масштабна війна США-Іран послабила б геополітичні позиції Києва: і через відплив уваги та допомоги союзників, і через опосередковане підсилення російських можливостей.
Якщо реалізується другий сценарій – затяжне, але обмежене протистояння Ірану та Ізраїлю – виклики для України залишаться суттєвими, хоча й менш драматичними, ніж у випадку прямого зіткнення США з Іраном. Якщо після разового удару американці не вв’язуватимуться у відкриту війну, військова підтримка Києва з боку США продовжиться, але політична увага у Вашингтоні неминуче буде розділена між двома кризами. У світових медіа інтерес до українських подій може знизитися, що потенційно посилить явище “втоми від України” на Заході. На глобальних нафтових ринках зберігатиметься нервозність: навіть без повного перекриття Ормузу ціни на нафту вже стрибнули до п’ятимісячного максимуму і можуть залишатися підвищеними, поки триває протистояння.
Це означає подорожчання пального і для України, і додатковий інфляційний тиск на європейські економіки, які підтримують нас. Водночас Європейський Союз дає сигнал, що бажає дипломатичного вирішення іранської кризи і не збирається згортати фокус із допомоги Україні . Тож поки США не загрузли у повномасштабній війні на Близькому Сході, західна коаліція продовжить підтримувати Україну проти російської агресії. Однак тривале протистояння на два фронти – в Україні та в Ірані – ускладнить для Києва утримання міжнародної уваги і може загальмувати деякі дипломатичні ініціативи. Приміром, підготовка нових міжнародних самітів чи чергових пакетів військової допомоги може відбутися із затримками, якщо світові лідери будуть відволікатися на ближньосхідну нестабільність.
Нарешті, якщо справдиться третій, відносно оптимістичний сценарій і конфлікт США та Ірану піде на спад так само стрімко, як і почався, це стало б полегшенням для України. Швидка деескалація на Близькому Сході обмежить стрибок цін на енергоносії, стабілізує світову економіку та позбавить Росію довгострокових “нафтових бонусів”. Західні лідери зможуть повністю повернути увагу до протидії Кремлю, не розпорошуючи зусиль між двома кризами. Ба більше, ослаблення Ірану внаслідок ударів і санкцій матиме для України й прямий плюс: іранський режим був важливим союзником Москви, постачаючи Росії бойові дрони Shahed, якими окупанти тероризують українські міста. Тепер Тегеран, ймовірно, буде змушений зосередитися на власному виживанні, а його ресурси для підтримки війни Кремля скоротяться.
