Після низки публікацій у ЗМІ про нібито створений “Успенівський мішок” на південь від Курахового з’являється дедалі більше інформації про зниклих безвісти українських військовослужбовців.
Журналісти поспілкувалися з родинами тих, хто ще в грудні опинився в напівоточенні, але так і не вийшов із нього. Офіційні представники військового командування поки не підтверджують цю інформацію, тоді як воєнкори та самі родичі б’ють на сполох.
Зникнення у “мішку”: свідчення рідних
Сестра одного з бійців Артема, який перебував у селі Трудовому, розповідає, що з кінця грудня брат не виходив на зв’язок. Спершу командир повідомив, ніби після ротації почався потужний обстріл, і ніхто не знає, куди поділися солдати. Згодом версія змінилася: буцімто четверо бійців вирішили самостійно виходити з оточення вночі, їх супроводжували дроном, але потім вони потрапили під атаку.
“Тиждень без їжі і води, ніякої ротації ніхто не організував, тому вони були змушені йти без наказу, – говорить Наталя, сестра військового. – Десятьох ми так і не знайшли. Узагалі я вже розшукала понад 30 родин, чиї хлопці зникли саме в цьому “Успенівському мішку”. Тепер усі ми разом пишемо заяви в ДБР, чекаємо на реакцію”.
Подібні історії мають і інші рідні. Наприклад, про бійця на ім’я Нікіта, який зник 19 грудня, коли вперше вийшов на “нуль”. Або про групу з п’яти військових, які теж пропали безвісти, і з ними досі немає зв’язку. Примітно, що офіційних повідомлень про їхню долю немає, а командування, кажуть родичі, не надає чіткої інформації.
Що таке “Успенівський мішок”
Із різних джерел випливає, що на південь від Курахового виник так званий “мішок” – територія, з якої ЗСУ не встигли вчасно вивести підрозділи, коли російські війська почали оточувати з трьох боків. За словами журналістки-воєнкорки Юлії Кірієнко-Мерінової, проблема посилилася, коли українські сили не отримали вчасної команди відходити на вигідніші рубежі.
“Якщо фланги падають, рішення сидіти у напівоточенні – злочинне. А потім росіяни зайшли і з четвертого боку, – пише Кірієнко-Мерінова. – Кілька підрозділів опинилися відрізаними. Команди на вихід не було, і багато хто або потрапив у полон, або зник безвісти, коли намагався вийти самостійно”.
В офіційних зведеннях цю ситуацію не визнавали, наполягаючи, що ніяких наказів «триматися за будь-яку ціну» не було і що більшість бійців виведено. Втім, значна кількість родичів зниклих солдатів свідчить про протилежне.
Відсутність координації та команд
Найчастіше солдати і волонтери критикують те, що в момент, коли противник почав оточувати їхні позиції, жодних офіційних наказів на відхід так і не пролунало. Дехто стверджує, що це призвело до плутанини: одні підрозділи вважали, що потрібно тримати оборону за будь-яку ціну, інші самовільно виходили з лінії вогню без наказу, побоюючись оточення.
Як наслідок, утворилася ситуація, коли групи українських військових різної чисельності протягом кількох днів (а часом і довше) перебували без їжі, без підтримки, під постійним вогнем росіян і не могли отримати ні допомоги, ні зрозумілої координації з боку командування.
Позиція військових кореспондентів
Деякі воєнкори, які працюють у районі Курахового, підтверджують, що “кілька рот ЗСУ дійсно опинилися в дуже складній ситуації через проблеми з вчасним наказом на відхід, а потім низка бійців, імовірно, зникла безвісти чи опинилася в полоні”. Одночасно з цим наголошується, що офіційні структури досі не дали чітких пояснень, як так сталося і де саме перебувають відрізані військові.
“Командування стверджує, що все під контролем, але 30 родин шукають рідних. Хлопців немає серед полонених, не фігурують вони і в списках госпіталів. Тобто люди фактично розчинилися”, – пише один із кореспондентів.
Попри звернення родичів до ДБР, Міністерства оборони та інших відомств, реакція залишається неоднозначною. З одного боку, відомо, що заяви прийняті, з іншого – ніякої конкретики чи публічних звітів щодо розслідування зникнень поки немає. Військові чиновники загалом уникають детальних коментарів, посилаючись на секретність операцій, складність обстановки або брак достовірних даних.
Наслідки та питання
В першу чергу, рідні зниклих солдатів хочуть почути хоча б офіційні версії чи припущення про подальшу долю військових. Не менш актуальними є питання до військового керівництва: чи справді не було можливості вивести людей, чи дійсно не було шансів провести евакуацію? Суспільство має право знати, чому десятки або й сотні воїнів ЗСУ опинилися в такому ризикованому становищі без забезпечення і чіткого наказу.
Якщо факти підтвердяться, “Успенівський мішок” може стати ще однією болісною точкою в дискусії про якість управління військами. Відмова вчасно відвести підрозділи й відсутність евакуаційних дій можуть свідчити або про збої в комунікації, або про брак розуміння загальної тактичної обстановки.
Ситуація з “Успенівським мішком” на південь від Курахового – це не лише історія конкретного оточення та зникнення десятків українських солдатів. Вона порушує більш глибокі питання взаємодії командирів із підлеглими, ефективності координації в умовах складної оперативної обстановки та прозорості в ухваленні рішень. Поки родичі шукають інформацію про зниклих, офіційні структури зобов’язані або розпочати відкрите розслідування, або надати докази, які пояснили б, що насправді сталося в цьому “мішку” і чому вдалося уникнути евакуації не всім. Ажіотаж навколо цієї ситуації свідчить: суспільство потребує чітких відповідей, а не чергових загальних фраз про “складні умови на фронті”.
