На тлі часткового відновлення мирних переговорів за посередництва США та загострення ситуації на Близькому Сході внутрішньополітичне життя України дещо випало з інформаційного фокусу. Однак саме там, у будівлі на вулиці Грушевського, назріває криза, здатна поставити під загрозу ключові для держави процеси – від отримання багатомільярдних траншів міжнародних донорів до євроінтеграційного поступу. Верховна Рада, яка з перших днів повномасштабного вторгнення демонструвала зразкову єдність, нині переживає глибокий внутрішній параліч.
Суть проблеми полягає у фактичній відсутності монобільшості. Провладна фракція “Слуга народу”, яка формально налічує понад 230 депутатів, дедалі частіше не може зібрати необхідні 226 голосів для ухвалення рішень без підтримки інших політичних сил. Більше того, власники мандатів систематично не з’являються на пленарні засідання або відмовляються голосувати за ініціативи уряду Юлії Свириденко та Офісу президента. У відповідь Володимир Зеленський публічно пригрозив мобілізувати депутатів, натякаючи, що їхні відлучки можуть бути розцінені як ухилення від виконання обов’язків у воєнний час.
Ситуація загострюється тим, що, за словами політологів, які спілкуються з парламентарями, значна частина депутатів втратила інтерес до законотворчої роботи. На них тиснуть антикорупційні органи – Національне антикорупційне бюро та Спеціалізована антикорупційна прокуратура активізували розслідування щодо народних обранців. За деякими оцінками, близько 40-50 депутатів перебувають у розробці НАБУ. Це змушує їх уникати публічності, шукати можливості виїхати за кордон або ж розглядати варіанти виходу з політики в бізнес. Керівництво фракції “Слуга народу” натомість не дає ходу заявам про складання мандатів, побоюючись остаточної втрати контролю над ситуацією.
Парламентський ступор має не лише тактичні, а й стратегічні наслідки. Під загрозою опиняється виділення Україні чергового траншу Міжнародного валютного фонду на 8,1 млрд доларів та фінансування за програмою Ukraine Facility. Крім того, як наголосив ексміністр закордонних справ Дмитро Кулеба, криза в Раді негативно впливає на євроінтеграційний рух – Київ ризикує не встигнути імплементувати необхідні законодавчі зміни в обумовлені терміни. А без цього наступний етап переговорів про вступ до ЄС може бути відкладений.
Політологи пропонують різні оцінки глибини кризи та можливих шляхів її подолання. Олег Постернак переконаний, що президент не піде на розпуск Верховної Ради, навіть попри її фактичну недієздатність. По-перше, це неможливо в умовах воєнного стану. По-друге, це створило б додатковий дестабілізуючий фактор. Натомість він припускає, що частина депутатів свідомо провокує кризу, щоб змусити Банкову до переформатування коаліції. Версія про створення “коаліції національної єдності” за участю “Європейської Солідарності” чи “Батьківщини” видається йому малореалістичною – Петро Порошенко навряд чи піде на союз зі “слугами”, а Юлія Тимошенко, хоч і теоретично могла б, вимагатиме не лише посад, а й зміни політичного курсу.
Тарас Загородній вважає, що монобільшість існує лише на папері, а реальна влада в парламенті давно перетворилася на торг між окремими групами впливу. Він не виключає, що у разі подальшого поглиблення кризи буде застосований так званий план “Б”. Йдеться про законопроєкт №7153, ухвалений ще 2022 року, який передбачає передачу всіх владних повноважень від законодавчих органів до виконавчих. Документ досі не підписаний президентом, але його можна активувати будь-якої миті. Альтернативний сценарій – запровадження “всеосяжного воєнного стану”, за якого вся повнота влади зосереджується в ставці верховного головнокомандувача.
Алексій Якубин звертає увагу на те, що депутати використовують нинішню ситуацію для збільшення власної ваги. Італійський страйк – не вияв утоми, а спосіб підвищити свою ціну в торгах з Офісом президента. Він також наголошує, що навіть якщо частина депутатів складе мандати, їхні місця займуть наступні за списком, тож юридично Рада залишиться повноважною, поки в ній є хоча б 300 народних обранців.
Поки що жодна зі сторін не демонструє готовності до компромісу. Керівництво фракції “Слуга народу” намагається стримати відтік депутатів, але водночас не може забезпечити необхідну явку. Опозиційні сили, своєю чергою, відмовляються від співпраці, сподіваючись на дострокові вибори після війни. У Банковій розраховують на адміністративний ресурс і можливість за потреби перейти до надзвичайного управління. Чи вдасться уникнути такого радикального кроку, залежить від того, чи знайдуться механізми повернути депутатів до роботи, перш ніж парламентська криза призведе до зриву ключових міжнародних зобов’язань України.
Однак зрозуміло одне: Верховна Рада у своєму нинішньому складі більше не є надійним партнером ні для уряду, ні для міжнародних донорів. І якщо ситуація не зміниться найближчими тижнями, центр ухвалення рішень може остаточно зміститися з Грушевського на Банкову, а звідти – до військової ставки. Чи стане це порятунком для державного апарату, чи початком ще глибшої інституційної кризи – покаже найближчий час.
