Трамп готується до переговорів із Росією: чому це не обов’язково “поразка Заходу”?

Після телефонної розмови Дональда Трампа з Володимиром Путіним і заяв міністра оборони США про те, що Україна не вступить до НАТО і не поверне всі втрачені території, західні “яструби” буквально вибухнули звинуваченнями.

Колишній радник Трампа з нацбезпеки Джон Болтон та низка європейських політиків назвали це “зрадою інтересів України” та “новою Мюнхенською змовою”. Однак, якщо подивитися на ситуацію ширше, можна помітити, що маневр Трампа не обов’язково прирікає Київ і Захід на поразку.

Зміна риторики в Білому домі — наслідок прагматичної оцінки ситуації. Нова американська адміністрація, прийшовши до влади, виявила, що нагромаджені військові й фінансові зобов’язання на адресу інших країн не завжди узгоджені з інтересами США. В американській економіці зростають внутрішні проблеми, а продовження конфлікту в Україні вже не здається таким вигідним. Тож рішення “заморозити” частину зовнішніх програм і водночас запропонувати шукати шляхи до миру відповідає новій стратегічній логіці Вашингтона.

Тим часом, коли більшість критиків сходяться на думці, що подібні кроки — “подарунок Кремлю”, реальність може виявитися складнішою.

По-перше, переговори не означають автоматичного виконання всіх вимог Росії. США залишаються найбільшим гравцем у НАТО, і їхня жорстка позиція щодо санкцій і військової допомоги Києву може лишатися в тій чи іншій формі. По-друге, мирне врегулювання за активного дипломатичного супроводу Вашингтона здатне дати Україні шанс на відновлення економіки та державних інституцій, що в довгостроковій перспективі буде стабільнішим, ніж безкінечне продовження воєнних дій.

Важливим фактором є й те, що європейські партнери, особливо “партія війни”, звикли до попереднього формату, коли Вашингтон демонстрував максимально жорстку лінію до Москви. Тепер же, бачачи заклики до прямих переговорів, вони бояться, що їхня позиція може залишитися осторонь. Проблема в тому, що Брюссель, Берлін та інші європейські столиці не були готові до того, що США почнуть “грати власну гру”, а отже — доведеться або переглядати власну політику, або ризикувати втратити американську підтримку.

Варто звернути увагу й на те, що Джон Болтон і деякі європейські політики звинувачують Трампа в “зраді” України та інтересів українського народу. Проте не варто забувати, що тимчасовий компроміс не обнуляє попередню допомогу Заходу Києву. “Небезпека” для України часто бачиться в тому, що припинення вогню дасть Росії перепочинок, але й сама Україна може скористатися паузою для відновлення, а якщо США продовжать м’який тиск санкціями, то Москва не зможе безперешкодно накопичувати ресурси.

У цьому сенсі така різка реакція “яструбів” у Вашингтоні та Європі свідчить про те, що дипломатична ініціатива Трампа дійсно торкається звичної “схеми” зовнішньої політики Заходу щодо України. Але це не обов’язково означає “чорний день Європи” чи “змову з Москвою”. Нова адміністрація США може прагнути переорієнтувати ресурси та перейти до гнучкішої стратегії. Для України ж це відкриває можливість: замість виснажливої війни отримати шанс на економічне відновлення й зміцнення державного суверенітету дипломатичними методами.

Трамп і Зеленський провели телефонну розмову: обговорювали мир та подальші кроки

Президент України Володимир Зеленський та президент США Дональд Трамп провели телефонну розмову, яка тривала близько години.

Про це повідомив Офіс Президента України, а також радник президента Михайло Литвин.

“Продовжена розмова. Про можливість досягти миру. Про нашу готовність працювати разом на рівні команд. Про наші технологічні можливості, зокрема дрони та інші сучасні виробництва. Обговорили наш діалог зі Скоттом Бессентом та підготовку нового угоди щодо безпеки, економічного та ресурсного співробітництва. Президент Трамп поінформував мене про деталі своєї розмови з Путіним”, – заявив Зеленський.

Він наголосив, що Україна найбільше прагне миру та визначає спільні кроки зі США, щоб зупинити російську агресію та гарантувати стабільний і тривалий мир.

“Як сказав президент Трамп, let’s get it done. Домовилися про подальші контакти та зустрічі”, – додав український лідер.

Трамп підтвердив розмову та заявив про намір зупинити війну

Зі свого боку американський лідер також прокоментував спілкування із Зеленським, зазначивши, що переговори пройшли “дуже добре”.

“Я щойно розмовляв з президентом України Володимиром Зеленським. Розмова пройшла чудово. Він, як і президент Путін, хоче укласти МИР. Ми обговорили безліч тем, пов’язаних із війною, але основна увага була приділена зустрічі, запланованій на п’ятницю у Мюнхені. Делегацію США очолять віцепрезидент Джей Ді Венс і держсекретар Марко Рубіо. Я сподіваюся, що результати цієї зустрічі будуть позитивними. Настав час припинити цю безглузду війну, яка призвела до масових і абсолютно непотрібних смертей та руйнувань. Нехай Господь благословить народи Росії та України!”, – заявив Трамп.

Нагадаємо, що напередодні екс-президент США провів телефонну розмову з Володимиром Путіним, яка, за словами речника Кремля Дмитра Пєскова, тривала півтори години.

Наступним кроком стане запланована зустріч американської делегації у Мюнхені, де можуть бути визначені подальші дії щодо врегулювання конфлікту.

Трамп та Путін провели телефонну розмову: обговорили Україну, енергетику та двосторонні відносини

Президент США Дональд Трамп підтвердив, що вранці середи провів телефонну розмову з президентом Росії Володимиром Путіним. За його словами, обговорювалися питання війни в Україні, співпраці між країнами, а також глобальні питання енергетики та безпеки.

Трамп зазначив, що вони з російським лідером домовилися про відкриття офіційних переговорів щодо припинення бойових дій в Україні. Крім того, президенти погодилися щодо важливості тіснішої співпраці, яка включатиме обмін візитами між США та Росією.

Російська сторона також підтвердила факт переговорів. За словами прессекретаря Кремля Дмитра Пєскова, телефонна розмова тривала півтори години, і її ключовою темою було можливе довгострокове врегулювання війни в Україні. Путін запросив Трампа до Москви, що може стати кроком до більш активного діалогу між країнами.

У своєму офіційному зверненні Трамп наголосив:

“Ми обговорили Україну, Близький Схід, енергетику, штучний інтелект, силу долара та інші важливі питання. Президент Путін навіть використав мій передвиборчий слоган «Здоровий глузд». Ми обоє згодні, що треба покласти край цій війні. Ми вирішили розпочати переговори негайно, і я вже зараз зв’яжуся із президентом Зеленським, щоб обговорити подальші кроки”.

Крім того, Трамп доручив держсекретарю Марко Рубіо, директору ЦРУ Джону Реткліффу та іншим високопосадовцям очолити переговорний процес щодо України.

Згодом стало відомо, що Трамп також провів телефонну розмову з президентом України Володимиром Зеленським. За інформацією Financial Times, їхня розмова тривала близько години.

Раніше Зеленський неодноразово заявляв, що перед переговорами з Путіним Трамп має спочатку поспілкуватися з ним. Однак президент США вирішив діяти інакше.

Нагадаємо, що адміністрація Джо Байдена неодноразово наголошувала на необхідності стримування Росії через санкції та військову допомогу Україні. У зв’язку з цим рішення Трампа щодо відновлення діалогу з Москвою може спричинити серйозні дискусії як усередині США, так і серед міжнародних партнерів.

Рай чи авантюра? Як Трамп планує змінити Сектор Гази й що з цього вийде

Нещодавно президент США Дональд Трамп шокував світ черговою миротворчою ініціативою: він запропонував перетворити Сектор Гази на “Рів’єру Близького Сходу” та взяти його під контроль США.

Ідея, на перший погляд, здається привабливою, особливо з урахуванням того, що за роки конфліктів і блокади ця вузька смуга землі перетворилася на місце постійних бойових дій та гуманітарних катастроф. Та якою буде доля палестинців, що там живуть, і чи погодиться регіон — а головне, арабські країни — на такий план?

“Переселити палестинців” — чому це звучить так суперечливо

На думку Трампа, мешканці Сектора Гази можуть «добровільно» виїхати, аби звільнити територію для масштабних інвестицій і будівництва курортної зони. Розрахунок простий: замість небезпечної “точки напруги” з постійними бойовими зіткненнями та блокадою він бачить тут процвітаючий курорт із розвинутою інфраструктурою. Проте критики зауважують, що багато палестинців не збираються кидати власну землю — навіть якщо вона зараз нагадує “відкрите гетто”, як часто називають Сектор Гази.

Крім того, постає питання: куди саме переселити два мільйони осіб, серед яких чимало виснажених конфліктами сімей, що потерпають від бідності й відсутності елементарних умов життя? Більшість арабських держав або не бажають розселяти у себе таку кількість людей, або побоюються повторення ситуацій, коли палестинські угруповання фактично намагалися дестабілізувати сусідні країни.

Реакція Ізраїлю та сусідів

Для офіційного Ізраїлю, який роками стикався з ракетними обстрілами та діяльністю руху ХАМАС, пропозиція Трампа виглядає привабливою. Примусове або навіть добровільне виселення палестинців із Гази може на тривалий період зняти загрозу з південно-західного кордону. Прем’єр-міністр Біньямін Нетаньягу позитивно відгукнувся про ініціативу, хоча і визнає, що її реалізація не гарантована.

Натомість арабський світ висловлює обурення. Переважна більшість лідерів арабських країн відкрито заявила, що такий крок суперечить міжнародному праву й може призвести до ще більшого загострення. Зокрема, окремі представники Саудівської Аравії запропонували “краще виселити ізраїльтян на Аляску або в Гренландію”, натякаючи на абсурдність самого задуму. І критики, і прихильники пропозиції визнають, що сам план — надзвичайно сміливий, але далеко не факт, що його вдасться втілити.

Історичний контекст і роль міжнародного права

Сектор Гази — маленька, але дуже густонаселена територія, яку після створення Ізраїлю контролювали спочатку єгиптяни, а потім ізраїльтяни. З 2005 року фактичною владою стала організація ХАМАС, що призвело до постійної блокади регіону з боку Ізраїлю та Єгипту. Внаслідок недавніх боїв (після атаки ХАМАС восени 2023 року) інфраструктура Гази значною мірою знищена, що ще більше ускладнює життя місцевих.

Будь-які спроби “примусово” виселити людей підуть урозріз із нормами міжнародного гуманітарного права. Якщо ж говорити про “добровільне” переміщення, то виникає питання, хто прийматиме біженців і чи готовий Захід чи арабські країни взяти на себе відповідальність за їх соціально-економічне облаштування.

Бізнес-логіка Трампа й геополітичні реалії

Трамп, як колишній забудовник, уявляє Сектор Гази як перспективну морську зону, де можна побудувати розкішні готелі і створити туристичний кластер, який приноситиме значні прибутки. З його боку це “win-win”: США отримують політичну й економічну вигоду, а Ізраїль — безпеку та нові можливості для інвестицій. Утім, для палестинців такий сценарій виглядає менш райдужним: їхню землю відбирають, а їм самим пропонують “компенсацію” у вигляді можливості переселитися невідомо куди.

Арабські уряди, попри риторику про єдність із палестинцями, не поспішали б узяти на себе гуманітарний тягар. Тривалий досвід показує, що палестинці часто стають джерелом політичних конфліктів у країнах, які їх приймають. Тож замість зрозумілого плану з «освоєнням» Гази, Трамп стикається із низкою непростих питань, відповіді на які залежать від геополітичних розкладів.

Підсумок: чи є шанс на “земний рай”?

Попри масштабність та “креативність” пропозицій Трампа, їм не вистачає деталізації. Якщо виселення палестинців виявиться примусовим, це викличе обурення міжнародної спільноти й нове загострення. Якщо ж “добровільним”, знову постає питання — куди і за які кошти відправляти тисячі чи мільйони людей?

Отже, “рай на місці пекла” може залишитися лише пафосною ідеєю, якщо сторони конфлікту й міжнародні гравці не знайдуть прийнятного алгоритму дій, який би врахував права та інтереси як ізраїльтян, так і палестинців. Адже навіть найблискучіший проєкт «курорту» не компенсує болю й втрат, які десятиліттями визначали життя людей у Секторі Гази.

Інформаційна спецоперація: Кремль зібрав зрадників та псевдо-політиків задля дискредитації країн Заходу

Росія та її лояльні Кремлю сили продовжують використовувати пропагандистські методи для виправдання своєї агресії та дискредитації демократичних держав.

8 лютого відбулася чергова інформаційна спецоперація у вигляді так званої “міжнародної відеоконференції” під назвою “Виклики безпеки та шляхи їх подолання в пострадянських країнах”. Захід був організований із так званих політиків та експертів, відомих своїми проросійськими поглядами та підтримкою війни.

Участь у конференції взяли представники Сербії, Вірменії та України, які відкрито озвучували проросійські наративи. Серед учасників, які називали себе українцями, опинилися одіозні фігури, такі як голова партії “Держава” Дмитро Василець та представник правозахисної організації “Родина” Юрій Деркач, які неодноразово просували тези російської пропаганди.

Під час заходу виступаючі повторювали традиційні кремлівські тези про “агресивну експансію НАТО”, “кольорові революції”, “втручання Заходу у внутрішні справи країн” та необхідність консолідації пострадянських держав із Росією.

Зокрема, вірменський політик Андранік Теванян заявив, що НАТО нібито “розгортає конфлікти” на кордонах Росії та використовує для цього колишні республіки СРСР. Він також заявив, що “пострадянським державам необхідно консолідуватися з Російською Федерацією та боротися із прозахідними нелегітимними урядами”.

Скандально відомий проросійський політик Дмитро Василець вкотре озвучив безпідставні звинувачення щодо присутності “таємних військових баз НАТО в Україні” та розповсюдив міфи про “біологічні лабораторії”, які нібито фінансували США.

Сербська учасниця Драгана Трифкович заявила, що НАТО “повністю присутнє в Сербії” і навіть назвала Альянс “терористичною організацією”.

Фактично, конференція стала черговим інформаційним майданчиком для просування російських дезінформаційних наративів та виправдання агресивної зовнішньої політики Кремля. Підсумком заходу стало рішення “посилювати координацію” між представниками пострадянських країн, що є не що інше, як спроба легітимізувати російський вплив на ці території.

Цей захід вкотре доводить, що Росія не припиняє спроб маніпулювати суспільною думкою та формувати ілюзію підтримки своєї політики серед представників інших країн.

Російський ракетний удар по Києву: руйнування, пожежі та жертви

У ніч на 12 лютого російська армія завдала масованого ракетного удару по Києву, застосувавши балістичні ракети. Внаслідок атаки зафіксовано численні руйнування, пожежі та жертви серед мирного населення.

За даними МВС України, в Оболонському районі внаслідок обстрілу загинула одна людина, ще четверо отримали поранення, серед них – дитина.

“Рятувальники працюють на місці ударів, ліквідуючи наслідки обстрілу. Вогонь охопив кілька об’єктів, у тому числі офісну будівлю”, – зазначили в міністерстві.

Загоряння також сталися у Голосіївському, Подільському, Святошинському та Солом’янському районах, зокрема на дахах багатоквартирних будинків.

Мер Києва Віталій Кличко повідомив, що всі екстрені служби працюють над ліквідацією наслідків атаки:

“Пожежі тривають, зокрема у промислових зонах. В Оболонському районі частково зникло електропостачання”, – заявив Кличко.

Попри серйозні руйнування, критичні об’єкти інфраструктури залишилися неушкодженими. Водночас повітряна тривога охопила всю країну.

Голова Офісу Президента Андрій Єрмак засудив чергову терористичну атаку Росії:

“Це ще одне свідчення того, як окупанти продовжують нищити Україну. Відповідь буде”, – наголосив Єрмак.

Рятувальники продовжують роботу, фіксуючи наслідки російського удару, а влада закликає мешканців столиці не ігнорувати сигнали повітряної тривоги.

Кличко про майбутнє України: війна може завершитися за два місяці, але можливі внутрішні протистояння

Міський голова Києва Віталій Кличко висловив припущення, що активні бойові дії можуть завершитися вже за місяць-два, однак після цього країна може зіткнутися з внутрішніми викликами та політичним протистоянням.

Про це посадовець заявив під час форуму Демократичної стійкості України.

“Ми можемо моделювати завершення бойових дій, сподіваємося, через місяць-два. Незрозуміло, на яких умовах, але я впевнений, що це складно буде назвати позитивним… Так званий компроміс може бути дуже болісним для кожного українця”, – сказав Кличко.

Він наголосив, що після війни в Україні ймовірно відбудуться вибори, які можуть супроводжуватися гострою політичною боротьбою та протистоянням між основними політичними силами.

“Я дуже боюся, щоб не було якихось безладів у цьому напрямку, і, не дай Боже, говорити про якесь суспільне протистояння. Ми бачимо на прикладі історії інших країн, що після військових дій, враховуючи депресивний настрій, такі речі вже відбувалися”, – підкреслив мер Києва.

Водночас Кличко застеріг, що країні необхідно бути готовою не лише до відновлення після війни, а й до можливих внутрішніх викликів, які можуть виникнути на політичному рівні.

“Успенівський мішок”: що відбувається та чому десятки воїнів ЗСУ вважаються зниклими

Після низки публікацій у ЗМІ про нібито створений “Успенівський мішок” на південь від Курахового з’являється дедалі більше інформації про зниклих безвісти українських військовослужбовців.

Журналісти поспілкувалися з родинами тих, хто ще в грудні опинився в напівоточенні, але так і не вийшов із нього. Офіційні представники військового командування поки не підтверджують цю інформацію, тоді як воєнкори та самі родичі б’ють на сполох.

Зникнення у “мішку”: свідчення рідних

Сестра одного з бійців Артема, який перебував у селі Трудовому, розповідає, що з кінця грудня брат не виходив на зв’язок. Спершу командир повідомив, ніби після ротації почався потужний обстріл, і ніхто не знає, куди поділися солдати. Згодом версія змінилася: буцімто четверо бійців вирішили самостійно виходити з оточення вночі, їх супроводжували дроном, але потім вони потрапили під атаку.

“Тиждень без їжі і води, ніякої ротації ніхто не організував, тому вони були змушені йти без наказу, – говорить Наталя, сестра військового. – Десятьох ми так і не знайшли. Узагалі я вже розшукала понад 30 родин, чиї хлопці зникли саме в цьому “Успенівському мішку”. Тепер усі ми разом пишемо заяви в ДБР, чекаємо на реакцію”.

Подібні історії мають і інші рідні. Наприклад, про бійця на ім’я Нікіта, який зник 19 грудня, коли вперше вийшов на “нуль”. Або про групу з п’яти військових, які теж пропали безвісти, і з ними досі немає зв’язку. Примітно, що офіційних повідомлень про їхню долю немає, а командування, кажуть родичі, не надає чіткої інформації.

Що таке “Успенівський мішок”

Із різних джерел випливає, що на південь від Курахового виник так званий “мішок” – територія, з якої ЗСУ не встигли вчасно вивести підрозділи, коли російські війська почали оточувати з трьох боків. За словами журналістки-воєнкорки Юлії Кірієнко-Мерінової, проблема посилилася, коли українські сили не отримали вчасної команди відходити на вигідніші рубежі.

“Якщо фланги падають, рішення сидіти у напівоточенні – злочинне. А потім росіяни зайшли і з четвертого боку, – пише Кірієнко-Мерінова. – Кілька підрозділів опинилися відрізаними. Команди на вихід не було, і багато хто або потрапив у полон, або зник безвісти, коли намагався вийти самостійно”.

В офіційних зведеннях цю ситуацію не визнавали, наполягаючи, що ніяких наказів «триматися за будь-яку ціну» не було і що більшість бійців виведено. Втім, значна кількість родичів зниклих солдатів свідчить про протилежне.

Відсутність координації та команд

Найчастіше солдати і волонтери критикують те, що в момент, коли противник почав оточувати їхні позиції, жодних офіційних наказів на відхід так і не пролунало. Дехто стверджує, що це призвело до плутанини: одні підрозділи вважали, що потрібно тримати оборону за будь-яку ціну, інші самовільно виходили з лінії вогню без наказу, побоюючись оточення.

Як наслідок, утворилася ситуація, коли групи українських військових різної чисельності протягом кількох днів (а часом і довше) перебували без їжі, без підтримки, під постійним вогнем росіян і не могли отримати ні допомоги, ні зрозумілої координації з боку командування.

Позиція військових кореспондентів

Деякі воєнкори, які працюють у районі Курахового, підтверджують, що “кілька рот ЗСУ дійсно опинилися в дуже складній ситуації через проблеми з вчасним наказом на відхід, а потім низка бійців, імовірно, зникла безвісти чи опинилася в полоні”. Одночасно з цим наголошується, що офіційні структури досі не дали чітких пояснень, як так сталося і де саме перебувають відрізані військові.

“Командування стверджує, що все під контролем, але 30 родин шукають рідних. Хлопців немає серед полонених, не фігурують вони і в списках госпіталів. Тобто люди фактично розчинилися”, – пише один із кореспондентів.

Попри звернення родичів до ДБР, Міністерства оборони та інших відомств, реакція залишається неоднозначною. З одного боку, відомо, що заяви прийняті, з іншого – ніякої конкретики чи публічних звітів щодо розслідування зникнень поки немає. Військові чиновники загалом уникають детальних коментарів, посилаючись на секретність операцій, складність обстановки або брак достовірних даних.

Наслідки та питання

В першу чергу, рідні зниклих солдатів хочуть почути хоча б офіційні версії чи припущення про подальшу долю військових. Не менш актуальними є питання до військового керівництва: чи справді не було можливості вивести людей, чи дійсно не було шансів провести евакуацію? Суспільство має право знати, чому десятки або й сотні воїнів ЗСУ опинилися в такому ризикованому становищі без забезпечення і чіткого наказу.

Якщо факти підтвердяться, “Успенівський мішок” може стати ще однією болісною точкою в дискусії про якість управління військами. Відмова вчасно відвести підрозділи й відсутність евакуаційних дій можуть свідчити або про збої в комунікації, або про брак розуміння загальної тактичної обстановки.

Ситуація з “Успенівським мішком” на південь від Курахового – це не лише історія конкретного оточення та зникнення десятків українських солдатів. Вона порушує більш глибокі питання взаємодії командирів із підлеглими, ефективності координації в умовах складної оперативної обстановки та прозорості в ухваленні рішень. Поки родичі шукають інформацію про зниклих, офіційні структури зобов’язані або розпочати відкрите розслідування, або надати докази, які пояснили б, що насправді сталося в цьому “мішку” і чому вдалося уникнути евакуації не всім. Ажіотаж навколо цієї ситуації свідчить: суспільство потребує чітких відповідей, а не чергових загальних фраз про “складні умови на фронті”.

Три сценарії для України: як вижити в умовах нового світового порядку від США

Світова політика робить ще один різкий поворот. Новий держсекретар США Марко Рубіо заявив, що Сполучені Штати тепер не бажають зберігати той самий “ліберальний порядок, заснований на правилах”, яким керувалися протягом десятиліть.

За його словами, Америка втомилася бути “глобальним поліцейським” і повертається до більш “природного” стану речей — великодержавного протистояння, економічного націоналізму та принципу “права сили” замість “сили права”.

Таке зізнання із вуст високопосадовця Вашингтона може здаватися неймовірним, адже ще нещодавно саме США наполягали на універсальних демократичних цінностях та “правилах гри” для всіх. Тепер американське керівництво каже:

“Щось пішло не так, і ці правила почали шкодити нам самим, а тому їх слід переглянути або взагалі відкинути. Повернення до логіки першої половини ХХ століття набуває цілком конкретних рис”.

Нова парадигма: хто виграє і хто програє?

З одного боку, Вашингтон фактично приєднується до позицій ключових лідерів “глобального Півдня” (Індії, Туреччини, Китаю, Росії, Бразилії, Ірану та багатьох інших), які давно говорять про багатополярний світопорядок. Цей підхід визнає конкуренцію великих держав, а відтак і мультилатералізм, позбавлений колишнього морального чи ідеологічного забарвлення.

З іншого — таке різке переформатування США відштовхне низку їхніх колишніх союзників. У першу чергу, це стосується ЄС, де більшість країн поки що не хочуть визнавати “багатополярну” модель і продовжують розглядати її як загрозу своєму домінуванню в європейському просторі. Крім того, малі та середні держави, що не мають достатніх ресурсів для самостійної гри на міжнародній арені, можуть зіштовхнутися з новими викликами. Україна серед таких держав.

Україна на роздоріжжі: три можливі вибори

У ситуації, коли стратегічні альянси у світі перебудовуються на основі інтересів і сили, Україна опиняється перед непростим питанням: як зберегти свій суверенітет, безпеку і можливості для розвитку в умовах “природного стану” світового порядку? Традиційні принципи “вільного світу”, якими керувалися Сполучені Штати, поступово відходять на другий план, а отже, Україні доводиться шукати нові стратегії. Згідно з цією логікою, можна виділити три головні сценарії:

1. Піти під “велике крило” крупного гравця

Утворити асиметричний союз із потужною державою чи блоком, щоб отримати захист і ресурси. Так можна виграти час і вберегтися від найбільш бурхливих потрясінь, проте ціною буде певне обмеження власної свободи дій. При цьому відносини “старший-молодший партнер” часто передбачають поступки у внутрішній і зовнішній політиці.

2. Створити регіональний альянс середніх та малих держав

Іноді кілька сусідніх країн, кожна з яких не може самостійно протистояти викликам, об’єднуються у власний блок. Це може бути субрегіональна інтеграція, що дозволить спільно вирішувати питання безпеки, логістики, економічного виживання. Однак такий сценарій вимагає розвиненої дипломатії, готовності до взаємних компромісів і співпраці.

3. Цементувати нейтралітет, намагаючись триматися осторонь ключових протистоянь

Утримувати політику позаблоковості чи нейтралітету цілком реально, але лише за наявності відповідної ресурсної бази та міжнародного визнання особливого статусу. Держава має чітко пояснити світовим центрам сили, чому їм вигідно визнавати і гарантувати нейтралітет цієї країни. Без цього відсторонитися від глобальних змагань майже неможливо.

Від старих принципів до нових реалій

Нагадаємо, адміністрація Д. Трампа фактично взяла на себе ініціативу «скинути баласт» старого ліберального світопорядку, який, як з’ясувалося, шкодить американським інтересам. Позиція державного секретаря Марко Рубіо свідчить, що США готові діяти без оглядки на “правила, засновані на цінностях”, ставлячи на перше місце свою власну вигоду і силові методи. У результаті з’являється інше обличчя американського лідерства, де немає жодних особливих “моральних” підвалин.

Натомість для України це означає зміни “правил гри”. Адже, якщо ще вчора Київ міг розраховувати на гарантовану підтримку США на основі спільних демократичних цінностей, то сьогодні все буде залежати від прагматичних розрахунків у дусі “що я отримаю натомість”. Цей перехід США на “концептуальні позиції” Індії, Китаю, Росії та інших лідерів світового Півдня ставить під питання звичну систему, у якій Україна сподівалася на безумовну підтримку Заходу.

Підсумок: невизначеність як рушійна сила

З усього сказаного видно, що Україна стикається з масштабним викликом: як вижити і водночас зберегти власний суверенітет у середовищі, де багатополярність перестає бути лише гаслом і перетворюється на реальність? Три сценарії, наведені вище, не вичерпують усіх варіантів, але дають уявлення про напрямки, де можна шукати вихід.

Доки європейські держави сумніваються, а США сповідують нову доктрину силових розкладів і національних інтересів, Україні доведеться визначатися зі стратегічним вектором. Примножувати власні оборонні та економічні ресурси, формувати коаліції чи дотримуватися нейтралітету — все це вимагатиме глибоких роздумів і зваженої зовнішньої політики.