Сергій Тищенко, сержант української армії, провів у крихітному підземному глинобитному бункері біля Бахмута понад 16 місяців, захищаючи позиції на лінії фронту на сході України.
Чоловік поділився своєю історією в інтерв’ю “The Independent”.
“Біля входу була траншея, потім ділянка, вкрита колодами та замаскована брудом і піском. Наша позиція була викопана прямо під асфальтованою дорогою”, – згадує Тищенко.
Бункер, де він перебував, постійно піддавався атакам російських безпілотників, а у нього та його соратників були мізерні запаси. Їм часто доводилося боротися за виживання, добуваючи воду та кисень, викопуючи власний колодязь і зміцнюючи стіни мішками з піском.
“Переломним моментом стала загибель хлопців під час штурму, і я побачив, що нікому було міняти загиблих. Нас залишилося п’ятеро, потім четверо”, – розповідає Тищенко.
В результаті безперервних атак дронів, гострого браку води та продовольства, а також обвалення ґрунту, виживання перетворилося на складне завдання. Група була змушена істотно обмежити пересування та постійно підтримувати працездатність бункера. Для підтримання зв’язку з близькими бійці користувалися Starlink, що допомагало їм зберігати моральний дух у вкрай важких умовах.
“Підтримка дітей допомогла; вона дала мені сили, бо я думав, що якщо я помру, то не хочу залишати їх самих. Це дало мені сили продовжувати”, – каже Тищенко.
Шлях евакуації зі сховища становив понад три кілометри, і на всьому його протязі потрібно було бути обережним через ворожі дрони.
“М’язи були настільки атрофовані, а тіло настільки незвичне до чистого повітря та кисню, що в мене паморочилося головою та я відчував слабкість”, – додає він.
Тищенко отримав найвищу нагороду України за хоробрість – звання Героя України. Після завершення війни він планує відкрити власну ветеринарну клініку.
