У Росії зробили чергову спробу поставити під сумнів задокументовані вбивства мирних мешканців Бучі навесні 2022 року. 17 вересня 2026 року в ТАСС Максим Григор’єв разом з офіційною представницею МЗС РФ Марією Захаровою презентував доповідь із гучною назвою “Наследники Геббельса: фальсификация событий в Буче и кровавые инсценировки киевского режима”. Сам захід і його учасників зафіксувало агентство ТАСС.
Автори стверджують, що Україна та європейські країни нібито видавали загиблих українських військових за мирних жителів Бучі, приписували Росії жертв українських обстрілів і навіть демонстрували людей, які померли від хвороб, як вбитих російськими військовими.
У тексті ці твердження багаторазово називаються “неоспоримыми фактами” та “не подлежащими сомнению доказательствами”.
Цивільні, які допомагали українській обороні
Інша частина аргументації стосується людей, які формально не були кадровими військовослужбовцями, але після початку вторгнення допомагали українській обороні.
Наприклад, Олександр Бондар був цивільним електромеханіком і водночас учасником територіальної оборони Бучі. За даними Memorial.UA, під час окупації він здійснював виходи містом і передавав ЗСУ інформацію про пересування російських військ. 8 березня він зник, а після звільнення міста його тіло знайшли на Вокзальній вулиці. У свідоцтві про смерть було зазначено осколкове поранення голови.
Інший приклад – 43-річний житель Бучі Олександр Шарава. За даними Memorial.UA, після початку вторгнення він підготував “коктейлі Молотова” та планував виступити проти російської військової колони. 27 лютого він загинув від вогнепальних поранень. Його брат стверджував, що російські військові, які вискочили з бронетранспортера, почали стріляти навколо, і Шарава потрапив під цей вогонь.
Російська сторона використовує подібні історії для аргументу, що частину людей не можна беззастережно описувати як цивільних, які не брали жодної участі у війні.
Міжнародне гуманітарне право справді передбачає, що цивільні особи втрачають захист від безпосереднього нападу на той час, коли вони безпосередньо беруть участь у бойових діях. Однак це не означає, що будь-яка людина, яка раніше допомагала військовим або брала участь у територіальній обороні, може бути законно страчена після затримання чи після того, як перестала становити безпосередню загрозу.
Тому тут необхідно відокремлювати два різні питання: яким був статус конкретної людини у певний момент і за яких саме обставин вона загинула.
Теза про людей, які померли не внаслідок убивства
Ще один блок російської аргументації стосується людей, які, як стверджують автори доповіді, померли від хвороб або за інших обставин, але нібито були включені до списків жертв російських військ.
Сам фонд у повідомленні про презентацію прямо заявляє, що до переліків нібито включали “умерших от болезней украинских престарелых граждан”. Якщо такі конкретні випадки підтверджуються, вони також потребують окремого виправлення в меморіальних базах або офіційних повідомленнях.
Проте помилка щодо причини смерті однієї людини не встановлює причину смерті іншої. Для висновку про масштабну фальсифікацію необхідно було б спростувати не окремий запис у меморіальному списку, а всю сукупність доказів щодо конкретних убивств.
Українське офіційне повідомлення справді називало 509 людей на меморіалі цивільними. Українські ж джерела підтверджують, що щонайменше деякі люди, яких російська сторона використовує у своїй аргументації, були військовослужбовцями або безпосередньо допомагали українській обороні.
Але навіть якщо буде встановлено, що до меморіального списку помилково внесли військовослужбовця, людину, яка загинула в іншому населеному пункті, або людину з неправильно зазначеною причиною смерті, це ще не доводить головну тезу російського документа – що вбивства в Бучі були постановкою.
Що насправді встановила ООН
Одним із найважливіших джерел щодо подій у Бучі є не українська влада і не західні медіа, а Управління Верховного комісара ООН з прав людини.
ООН встановила, що Буча перебувала під контролем російських військ приблизно з 5 до 30 березня 2022 року. Станом на 31 жовтня 2022 року там було задокументовано загибель щонайменше 73 цивільних, а обставини ще 105 смертей продовжували перевіряти.
У ширшому дослідженні вбивств цивільних на Київщині, Чернігівщині та Сумщині ООН детально проаналізувала 100 випадків і дійшла висновку, що 57 із них мали характер позасудових страт. Частину людей вбивали після затримання, інших – одразу після того, як вони опинялися під контролем російських військових.
У Бучі ООН, зокрема, задокументувала випадки, коли після відступу російських військ знаходили тіла людей із вогнепальними пораненнями голови та серця, слідами катувань. В одному з епізодів троє цивільних, затриманих 18 березня, пізніше були знайдені мертвими з вогнепальними пораненнями голови. В іншому випадку в підвалі будинку, який, за свідченнями очевидців, займали російські військові, знайшли тіло 34-річної жінки з вогнепальним пораненням і слідами катувань.
Ці висновки суттєво відрізняються від російської версії про те, що йдеться лише про військових, жертв українських обстрілів або людей, які померли природною смертю.
Тіла на вулицях з’явилися ще під час російської окупації
Один із центральних російських наративів із квітня 2022 року полягає в тому, що тіла на вулицях Бучі нібито з’явилися вже після відходу російських військ.
Цю версію можна перевірити буквально за календарем і супутниковими знімками.
Зображення компанії Maxar, зроблені 19 березня 2022 року, показували об’єкти розміром із людські тіла на Яблунській вулиці саме в тих місцях, де після звільнення Бучі були зафіксовані загиблі. На той момент місто ще контролювали російські війська. Порівняння супутникових кадрів із наземними відео показало збіг розташування тіл.
Це не єдина серія супутникових даних. Centre for Information Resilience порівняв матеріали Maxar від 19 березня з незалежними знімками Planet від 21 березня. Обидва джерела показували об’єкти в тих самих місцях, де пізніше були виявлені тіла.
Тобто версія про те, що Україна могла просто розкласти тіла на Яблунській після відходу російських сил, суперечить датованим супутниковим матеріалам.
Не витримує перевірки й старий російський аргумент про те, що інформація про загиблих з’явилася лише через кілька днів після відступу РФ.
Відео з тілами на Яблунській вулиці поширювалися вже 1 квітня 2022 року. Bellingcat проаналізував хронологію публікацій і встановив, що записи з одними й тими самими тілами та уламками з’являлися 1-2 квітня. При цьому вранці 1 квітня секретар Бучанської міськради ще повідомляв, що звільнення міста триває.
Пізніше з’явилися й інші матеріали. The Washington Post верифікував відео з Бучі, на яких неподалік від тіл видно бронетехніку. За характеристиками машин і маркуванням експерти ідентифікували техніку, пов’язану з російськими повітряно-десантними підрозділами.
Не тільки фотографії: десятки свідків та огляд місць убивств
Ще одна проблема російської версії полягає в тому, що доказова база щодо Бучі не складається лише з фотографій тіл.
Human Rights Watch працювала безпосередньо в Бучі з 4 до 10 квітня 2022 року. Правозахисники опитали 32 мешканців міста особисто та ще п’ятьох телефоном, серед них свідків, постраждалих, медиків, працівників моргу та місцевих посадовців. Організація також аналізувала місця подій, оригінальні фото й відео та супутникові знімки.
HRW детально задокументувала щонайменше дев’ять випадків імовірних позасудових страт у Бучі. У низці випадків люди перед смертю перебували під контролем російських військових, а на тілах фіксували сліди катувань чи постріли з близької відстані.
Причому перше свідчення про страту в Бучі Human Rights Watch опублікувала ще 3 квітня. Очевидиця розповіла, що 4 березня російські військові затримали п’ятьох чоловіків, змусили їх стати навколішки та одному з них вистрілили в потилицю.
Reuters незалежно опитував мешканців Бучі та перевіряв надані ними фото й відео. Наприклад, мешканці будинку на Водопровідній розповідали про побиття і затримання Василя Недашківського російськими військовими. Після їхнього відступу його тіло знайшли зі слідами сильних ударів. Reuters перевірив фотографії та матеріали очевидців.
Саме на цьому новий російський “доклад” намагається побудувати одну з ключових тез: якщо серед людей, яких називали жертвами Бучі, виявиться український військовий або учасник територіальної оборони, це нібито доводить фальсифікацію всієї історії.
Насправді це логічна підміна.
По-перше, міжнародні розслідування не стверджують, що абсолютно кожна людина, яка загинула в Бучі протягом березня 2022 року, була страчена російськими військовими. Частина людей загинула внаслідок бойових дій. Кожен епізод потребує окремого встановлення обставин.
По-друге, навіть статус військовослужбовця не робить законною його страту після захоплення в полон. Human Rights Watch прямо зазначає: позасудова страта заборонена незалежно від того, чи є затриманий цивільним, військовополоненим або іншим комбатантом, який уже перебуває під контролем противника.
Reuters, описуючи вбивство одного з членів територіальної оборони в Бучі, також зазначав, що страта захопленої людини може становити воєнний злочин незалежно від її попереднього статусу.
Що це за “Міжнародний громадський трибунал”
Окремої уваги заслуговує назва організації, від імені якої оприлюднений документ.
Формулювання “Міжнародний громадський трибунал” може створити в читача враження, що йдеться про міжнародний суд або структуру на кшталт Міжнародного кримінального суду. Насправді це не так.
Сам Максим Григор’єв є членом Громадської палати Російської Федерації та керівником російського фонду “Исследование проблем демократии”.
23 липня 2026 року Рада ЄС внесла Григор’єва до санкційного списку. В офіційному документі Євросоюзу його названо одним із представників російської державної пропаганди, а очолюваний ним “Міжнародний громадський трибунал” – структурою, що імітує юридичні процедури для створення матеріалів для внутрішньої та зовнішньої пропаганди.
Це не означає, що будь-яке твердження Григор’єва можна відкидати лише через його біографію. Навпаки – конкретні докази потрібно перевіряти окремо.
Але називати створений у Росії громадський проєкт просто “міжнародним трибуналом” без пояснення його статусу – маніпулятивно. Він не є міжнародним судом, не має повноважень МКС чи спеціально створеного міжнародного судового органу і не може самостійно встановлювати юридичну відповідальність за воєнні злочини.
Головна підміна
Нова російська інформаційна кампанія навколо Бучі побудована на зручній схемі.
Береться окремий матеріал – фотографія, ім’я загиблого або можлива помилка в публікації. Потім робиться набагато ширший висновок: якщо вдалося поставити під сумнів один елемент, значить сфальсифікована вся історія Бучі.
Але доказова база щодо Бучі складається з багатьох незалежних одна від одної частин.
Це датовані супутникові знімки. Це фото і відео, частина яких з’явилася ще до остаточного повернення міста під український контроль. Це покази десятків мешканців. Це огляди місць убивств. Це судово-медичні дані. Це тіла людей зі зв’язаними руками, вогнепальними пораненнями та слідами катувань. Це задокументовані ООН конкретні історії людей, яких востаннє бачили живими після затримання російськими військовими.
Жоден окремий доказ не повинен сприйматися некритично. Саме тому серйозні розслідування зіставляють різні типи даних.
І саме таке зіставлення створює найбільшу проблему для версії про “інсценування”.
Щоб довести, що події в Бучі були масштабною постановкою після відходу російських військ, недостатньо знайти неправильний підпис під фотографією. Потрібно одночасно пояснити, як тіла опинилися на супутникових знімках ще в середині березня, чому десятки незалежно опитаних мешканців описували вбивства під час російської окупації, звідки взялися люди зі слідами катувань і зв’язаними руками та чому Управління Верховного комісара ООН з прав людини після власного розслідування задокументувало в Бучі десятки загиблих цивільних.
Новий російський “доклад” цієї сукупності доказів не скасовує.
