Ракета “Фламінго”: технічні характеристики, походження та перспективи

“Фламінго” – це нова українська далекобійна ракета, здатна уражати цілі на надзвичайно великій відстані. Її класифікація – оперативно-стратегічна крилата ракета дальнього радіуса дії, призначена для високоточних ударів по важливих цілях глибоко в тилу противника.

У питанні розробки “Фламінго” виникає закономірне питання: наскільки ця ракета є оригінальною українською інновацією, а наскільки – запозичує існуючі західні рішення? Багато експертів звернули увагу, що представлена ракета підозріло схожа на відому в вузьких колах британсько-еміратську крилату ракету FP-5.

Компанія Milanion Group (штаб-квартира в ОАЕ, підрозділ Milanion NTGS у Британії) демонструвала модель FP-5 на міжнародній виставці IDEX-2025 в Абу-Дабі у лютому 2025 року. Після появи фото “Фламінго” українського виробництва в мережі чимало фахівців одразу порівняли її з FP-5 – і висновки одностайні: всі відомі факти вказують, що “Фламінго” – це і є FP-5 (лише під українською назвою). Офіційного підтвердження цьому наразі немає, але візуальна подібність і збіг заявлених характеристик не залишають сумнівів.

Обидві ракети – великі дозвукові крилаті ракети з прямим крилом, двигуном над фюзеляжем та заявленою дальністю ~3000 км і тонною бойового заряду. Фактично, “Фламінго” повторює конструкцію FP-5, що й не дивно з огляду на тісну співпрацю українських і британських фахівців.

Варто відзначити, що сама FP-5 – доволі унікальна розробка на світовому ринку озброєнь. Ракет з подібним поєднанням дальності й потужності бойової частини існує дуже мало. Традиційно крилаті ракети великої дальності (наприклад, згадані Tomahawk або радянські Х-55) мали боєзаряд у кількасот кілограмів, або були носіями ядерного зарядa. Однотонна ж конвенційна боєголовка при дальності у три тисячі кілометрів – це справді рідкісне досягнення. Експерти Defense Express підкреслюють, що на сьогодні прямих аналогів “Фламінго” у світі майже не існує. Тож для України ця ракета є унікальною подвійно: по-перше, це перший вітчизняний зразок настільки дальнобійної крилатої ракети, а по-друге – він поєднує у собі характеристики, яких немає навіть у багатьох провідних держав.

Запозичені технологічні рішення з ракети FP-5

За наявними даними, українська “Фламінго” повністю повторює ключові технічні рішення FP-5 – від аеродинамічної компоновки до навігаційних систем. Розробники FP-5 свого часу пішли на ряд цікавих інженерних кроків, щоб досягти далекобійності і спростити виробництво, і саме ці рішення, схоже, успадковані “Фламінго”.

Розглянемо головні з них:

— Дальність польоту: до 3000 км (для порівняння, це майже вдвічі більше за сучасний американський Tomahawk Block V з дальністю ~1600 км ). Така відстань дозволяє діставати цілі навіть на території Сибіру (наприклад, місто Тюмень ~2600 км від України).

— Максимальна швидкість: близько 950 км/год (крейсерська – 850–900 км/год), тобто дозвукова швидкість польоту. Ракета летить низько над землею (висота польоту до 5 км), що допомагає уникати виявлення радарами.

— Маса і габарити: максимальна стартова маса близько 6 тонн, розмах крил ~6 метрів . Конструктивно «Фламінго» – велика крилата ракета з фіксованим прямим крилом та двигуном, розташованим зверху фюзеляжу ближче до хвоста . Хвостове оперення – у Х-подібній конфігурації .

— Бойова частина: до 1000 кг корисного навантаження (бойової частини). Ймовірно, це одна тонна звичайної (неядерної) вибухової речовини – надпотужна фугасна або осколково-фугасна боєголовка. Для порівняння, боєголовка Tomahawk важить ~450 кг, тож “Фламінго” має у понад двічі більшу потужність удару. Така важка БЧ здатна зруйнувати великі укріплені об’єкти або промислові споруди.

— Система наведення: інерціальна навігація в парі з супутниковою (GPS/GNSS) – причому заявлено стійкість до радіоелектронної боротьби завдяки спеціальним антиспуфінговим антенам (CRPA). Це означає, що ракета летить до заданих координат, коригуючи курс за даними супутників та інерційних датчиків, навіть під активним глушінням сигналів. Візуальних систем навідення (таких як оптичне або інфрачервоне розпізнавання цілі) “Фламінго”, схоже, не має – і це свідоме спрощення, яке не заважає уражати стаціонарні великі цілі за координатами.

Загалом, успадкування технологій FP-5 дозволило Україні дуже швидко отримати на озброєння далекобійну ракету без багаторічного циклу НДДКР. “Фламінго” не просто схожа на західний аналог зовні – вона відтворює його інженерну філософію: мінімізувати складність на користь масовості та дальності. У підсумку отримано “просту, але саме ту ракету, яка потрібна зараз Україні” для досягнення стратегічних цілей.

Виробництво в Україні: співпраця чи локалізація західних технологій?

Ракета “Фламінго” попри іноземне “коріння” вже стала продуктом українського військпрому. Її серійний випуск налагоджено в Україні силами компанії Fire Point – однієї з провідних приватних оборонних структур країни. Саме ця компанія, за повідомленнями, займалася безпосередньо розробкою і впровадженням ракети у виробництво, а перші екземпляри були виготовлені на підприємстві в засекреченій локації. 14 серпня 2025 року фотокореспондент Єфрем Лукацький зробив знімки готових ракет “Фламінго” на заводському цеху Fire Point, підтвердивши, що виріб пішов у серію. Таким чином, попри схожість з британським FP-5, можемо говорити про глибоку локалізацію виробництва в Україні.

Співпраця з західними партнерами відіграла ключову роль у появі “Фламінго”. Ще у 2021 році Milanion Group уклала угоду про кооперацію з великою українською оборонною компанією (якраз Fire Point або структурою, пов’язаною з нею). Очевидно, що ця співпраця передбачала трансфер технологій і спільні розробки. Сама Milanion Group, маючи підрозділи у Великій Британії та виробничі бази в інших країнах, виступила постачальником технологічних рішень і, можливо, компонентів для FP-5/”Фламінго”. Натомість українська сторона взяла на себе інтеграцію цих технологій, виробництво корпусів, бойових частин і фінальне складання ракет на своїх потужностях. Таким чином “Фламінго” – це спільна розробка, де західна інженерна школа поєднана з українською виробничою базою.

Глибина локалізації виробництва, вірогідно, досить висока. Україна володіє значним досвідом у ракетобудуванні (заводи “Південмаш”, КБ “Луч” тощо) та може виготовляти багато складових: від корпусів і двигунів до систем управління. Наприклад, є підстави думати, що маршовий двигун для “Фламінго” може бути українського виробництва (з огляду на наявні напрацювання по турбореактивних двигунах для ракет “Нептун” та ін.). Бойову частину (вибухівку і детонатори) Україна також здатна робити самостійно. Імпортними можуть бути окремі високотехнологічні елементи – такі як електроніка систем наведення, навігаційні модулі чи спеціальні матеріали – але й вони, цілком можливо, постачаються в межах домовленості з західним партнером.

Перспективи використання «Фламінго» у ЗСУ та за їх межами

У Збройних силах України ракета “Фламінго” безперечно займе важливе місце як засіб стратегічного стримування. Її основна роль – удари по стратегічних об’єктах противника у глибині його території, чим створювати неприйнятні втрати для ворога і стримувати його агресію. Експерти прямо вказують, що головними цілями “Фламінго” мають стати об’єкти російського військово-промислового комплексу – тобто заводи, де виробляються ракети, дрони, боєприпаси, нафтобази, логістичні центри тощо. Знищення таких цілей безпосередньо послаблює спроможність Росії вести війну. Україна вже продемонструвала ефективність ударів по подібних об’єктах за допомогою безпілотників (удари по авіабазах у глибокому тилу, атаки на заводи “Шахедів” тощо), але можливості дронів обмежені малою масою боєзаряду та невеликою швидкістю. “Фламінго” натомість летить швидко (близько 800–950 км/год) і несе цілу тонну вибухівки, значно підвищуючи ефективність ураження таких об’єктів з першого удару.

Хоча наразі “Фламінго” виготовляється виключно для потреб ЗСУ і деталі проєкту оповиті таємницею, у довгостроковій перспективі цей комплекс може стати предметом інтересу й для інших країн. У разі успішного застосування у війні, українська далекобійна крилата ракета могла б привабити держав, що прагнуть посилити власне ракетне озброєння. Особливо це стосується партнерів України у Європі, які зацікавлені у стримуванні російської загрози. Вже зараз Україна декларує амбіції стати постачальником безпеки для себе і Європи завдяки розвитку ракетних технологій. Fire Point як виробник, і Milanion Group як технологічний партнер, теоретично могли б розгорнути виробництво “Фламінго” і на експортні замовлення – тим більше, що конструкція пристосована до відносно масового випуску (заявлена потужність – понад 50 ракет на місяць). Однак слід враховувати, що дальність понад 3000 км і тонна бойової частини підпадають під режим контролю ракетних технологій (MTCR Category I), який істотно обмежує експорт таких систем неядерним державам.

Поточні обмеження та виклики

Варто згадати і про можливі обмежуючі фактори в експлуатації “Фламінго”. По-перше, ракета дозвукова, тому хоча її збити важче, ніж повільний дрон, проти надсучасних систем ППО (на кшталт Patriot PAC-3 чи S-400) вона не невразлива. Ефективність ударів залежатиме від уміння пробити/обійти ворожу ППО – ймовірно, це досягатиметься масованим застосуванням (салютом з кількох ракет або у поєднанні з роями дронів, щоб перенавантажити оборону). По-друге, вартість такої ракети, хоч і нижча за західні аналоги, все ж значна – виробництво однієї 6-тонної ракети потребує чималих коштів та матеріалів. Це ставить питання ресурсоємності: чи зможе Україна економічно “потягнути” серійний випуск десятків і сотень “Фламінго” щомісяця. По-третє, операційні аспекти – потреба 20–40 хвилин на підготовку пуску вимагає добре захищених стартових позицій і чіткої координації (щоб уникнути удару ворога по пусковій за цей час). Отже, доведеться подбати про мобільність і прихованість комплексів, сценарії хибних цілей тощо.

Таким чином,  українська крилата ракета “Фламінго” є важливим досягненням національної оборонної промисловості. Вона поєднала найкращі західні технології (британська FP-5) з українською інженерною майстерністю і прагненням до незалежності у сфері озброєнь. Серійне виробництво цієї ракети та її очікуване практичне застосування відкривають нову сторінку у здатності України стримувати агресію і завдавати ударів у відповідь. “Фламінго»” здатна вражати цілі на відстані, що раніше вважалася недосяжною, і робить це з потужністю, яка ставить її в один ряд з найефективнішими крилатими ракетами світу.

Росія готується випробувати міжконтинентальну крилату ракету “Буревісник”

У Росії можуть розпочатися випробування новітньої міжконтинентальної крилатої ракети «Буревісник», оснащеної ядерною силовою установкою.

Про це повідомляє Reuters із посиланням на двох американських дослідників і джерело в західній розвідці.

Джеффрі Льюїс, співробітник Каліфорнійського інституту міжнародних досліджень Міддлбері, і Декер Евелет, дослідник з CNA у Вірджинії, провели аналіз супутникових даних, отриманих від компанії Planet Labs. Це сталося після того, як Росія шостого серпня оголосила про заборону на польоти і плавання в районі архіпелагу.

Фахівці звернули увагу на активність на території об’єкта Паньково. Зокрема, згідно з їхніми спостереженнями, з кінця липня на об’єкт почали прибувати співробітники, а також були помічені вантажні контейнери і техніка.

“На полігоні ми спостерігаємо інтенсивну діяльність. Сюди надходять великі обсяги матеріалів для підтримки операцій. Також активно переміщуються вантажі в місці запуску ракети”, – сказав Льюїс.

Крім цього, на військовій авіабазі в Рогачові розміщені два повітряні судна “Росатому”, призначені для збору інформації про випробування. Також на базі знаходяться не менше п’яти кораблів, пов’язаних з попередніми випробуваннями “Буревісника”. Очікується, що найближчим часом прибуде ще одне судно.

Згідно з інформацією, наданою Barents Observer, чотири судна, які стояли на якорі в акваторії неподалік від полігону Паньково, почали рух у напрямку спостережних і допоміжних пунктів, що знаходяться на північ від Мурманської затоки.

Джерело в Західному агентстві безпеки, пов’язане з “Reuters”, підтвердило результати досліджень.

США розглянуть можливість надання Україні ракет для комплексів Patriot

Дональд Трамп оголосив, що США можуть розглянути питання про передачу Україні боєприпасів для систем протиповітряної оборони Patriot.

Американський президент оголосив про це на прес-конференції за підсумками саміту НАТО в Гаазі.

“Ми розглянемо можливість надати кілька… Звичайно, вони хочуть їх отримати. Це важливе питання. Я хочу, щоб ми змогли це зробити”, – підкреслив Трамп.

Він пояснив, що ці ракети непросто дістати, і вони також потрібні Сполученим Штатам.

“Ми поставляли їх до Ізраїлю, і вони показали себе дуже ефективними. На 100%. Важко повірити, наскільки вони ефективні”, – підкреслив президент США.

Чому Україна не зберегла ракетний потенціал та чи реально його відродити?

Україна свого часу була флагманом ракетобудування в СРСР. У Дніпрі на “Південмаші” створювали найпотужніші стратегічні ракети, включно з міжконтинентальними Р-36 (“Сатана”) та РТ-23 (“Молодець”), а також космічні носії “Зеніт”. Конструкторське бюро “Південне” розробляло ракетні системи, які забезпечували ядерну міць Радянського Союзу.

Здавалося б, після здобуття незалежності Україна мала всі шанси продовжувати цю справу. Але реальність склалася інакше. Перші роки незалежності країна взяла курс на демілітаризацію: передала ядерні боєголовки Росії, поступилася ключовими технологіями та фактично зупинила розробку ракет великої дальності.

1.Будапештський меморандум та роззброєння. У 1994 році Україна відмовилася від ядерного статусу в обмін на сумнівні “гарантії” безпеки. Фактично це означало припинення розробки та виробництва міжконтинентальних ракет.

2.Економічний колапс 1990-х. Промисловість занепадала, а військові підприємства втрачали замовників і кошти. Ракети стали надто дорогою “іграшкою” для армії, якій урізали фінансування майже до нуля.

3.Політичні пріоритети. Уряд робив ставку на міжнародні гарантії та дипломатію, а не на розбудову власної потужної оборонної галузі. Вважалося, що в сучасному світі масштабний напад — малоймовірний.

4.Відсутність політичної волі. При кожній зміні влади оборонне виробництво або ігнорували, або “пиляли” бюджет в інтересах окремих осіб. Повноцінні програми створення ракетних комплексів відкладалися на невизначений термін.

Чому після 2014 року не зʼявилися українські ракети середньої та великої дальності?

Здавалося б, анексія Криму та початок війни на Донбасі мали підштовхнути до швидкого відновлення ракетних технологій. Проте й цього не сталося з низки причин:

Фінансовий дефіцит. Гроші спершу йшли на формування боєздатних сухопутних військ, забезпечення солдатів, модернізацію бронетехніки. Створення сучасного ракетного комплексу потребує мільярдних вкладень.

Розрив із російськими постачальниками. Раніше багато критичних компонентів завозилися з РФ або розроблялися спільно. Після 2014 року ці ланцюжки розірвалися, а замінити їх швидко не вдалося.

Недооцінка масштабної агресії. Багато хто не вірив, що Росія піде на повномасштабне вторгнення, тому упор робили на легкі та мобільні частини, а не на стратегічні системи.

Корупція та бюрократія. Коштів і без того не вистачало, а ті, що виділяли, часто розчинялися в бюрократичних “схемах”. Це гальмувало розробку нових зразків зброї.

Водночас зрушення все ж таки були: від розробки крилатих ракет “Нептун” до проєкту ОТРК “Гром-2”. Але ці програми залишалися точковими і не переростали у справді масштабне виробництво.

Чи можливо відновити ракетобудування зараз?

Технічні передумови збереглися: “Південмаш” і “Південне” все ще володіють унікальним інженерним досвідом. Проте щоб налагодити серійний випуск сучасних ракет середньої та великої дальності, потрібні колосальні ресурси:

1.Фінансова підтримка та міжнародна допомога. Україна воює, тому пріоритети розподілу бюджету цілком зрозумілі. Інвестиції в ракетну програму — це довгострокова стратегія, яку не всі готові підтримувати негайно.

2.Модернізація виробничих потужностей. Чимало радянських технологій застаріло і потребує актуалізації. Потрібні нові матеріали, електроніка, двигуни. Все це слід або закуповувати у Заходу, або розробляти власними зусиллями.

3.Міжнародні обмеження. Режим нерозповсюдження ракетних технологій (MTCR) не забороняє виробляти ракети для власних потреб, але співпраця із західними партнерами тут має свої політичні ризики — не всі хочуть ескалації з Росією.

4.Вразливість об’єктів. Росія неодноразово атакувала підприємства оборонної галузі. Ракетне виробництво одразу стане мішенню для ударів, тому передбачити безпечне середовище для таких проєктів надзвичайно складно.

Таким чином, Україна в минулому мала реальний шанс зберегти і примножити унікальний ракетний потенціал, проте вибрала інший шлях — роззброєння, наївно сподіваючись на гарантії безпеки.  Сьогодні всім очевидна потреба в розробці та виробництві ракетних комплексів. Це шлях, що вимагає неймовірної політичної волі, великих інвестицій і міжнародної координації. Але власні озброєння — це те, без чого Україні складно гарантувати безпеку в довгостроковій перспективі.