Росiя Архіви - Сторінка 24 з 30

Мирна угода не завжди веде до справжнього спокою: чому досвід Ізраїлю корисний для України

Posted on 18 Березня, 2025 by Микола Донченко

Підписання мирного договору зазвичай сприймається як завершення воєнних дій та початок стабільності. Водночас реальність свідчить: угода на папері може стати лише формальністю, що дасть супернику час на відновлення сил та нові удари.

Ізраїльський досвід яскраво демонструє, наскільки небезпечно сподіватися на документ, якщо супротивник не готовий чи не здатний дотримуватися взятих зобов’язань.

“Мирний процес” в Осло (1993, 1995)

Одним із найвідоміших ізраїльських кроків до припинення конфлікту стало визнання Організації визволення Палестини (ОВП) як офіційного представника палестинського народу. Відповідно ОВП обіцяла відмовитися від терору. Утім, після підписання угод насильство не лише не припинилося, а й перейшло в нову фазу: друга інтифада 2000 року та посилення екстремістських організацій. Зрештою владу в секторі Газа перебрав на себе ХАМАС, який фактично відкинув будь-яке визнання Ізраїлю. Висновок тут простий: якщо структур, з якими домовляються, не підтримують усі збройні угруповання, мирний процес залишається лише декларацією.

Односторонній вихід із Гази (2005)

Коли Ізраїль за ініціативою прем’єр-міністра Арієля Шарона вийшов із сектора Газа, цей крок розглядався як жест доброї волі та надія на зменшення напруги. Реальність обернулася посиленням ХАМАС у 2007 році, зростанням ракетних обстрілів з Гази та безкінечними прикордонними сутичками. Урок цього рішення – жодна одностороння поступка без дієвих гарантій безпеки не приносить стабільності, а часто лише зміцнює сили супротивника.

Угода з Ліваном (1983)

Ізраїль та Ліван за посередництва Сполучених Штатів спробували укласти мир одразу після першої ліванської війни, проте тиск Сирії перешкодив ратифікації документа в Лівані. Зрештою це призвело до ескалації з “Хезболлою” в 2006 році, коли угруповання зміцнило свої позиції і стало ще більш загрозливим сусідом. Цей випадок підтверджує: якщо одна зі сторін перебуває під сильним зовнішнім впливом і не може самостійно ухвалювати рішення, домовленості стають формальністю.

Як ці ізраїльські уроки можна застосувати в Україні

Україна наразі стикається із протистоянням, де “мирний договір” може бути лише інструментом для противника, що шукає паузу для перегрупування. Зважаючи на досвід Ізраїлю, можна виокремити такі ключові поради:

1.Довіряй не словам, а діям. Будь-які обіцянки, які не супроводжуються практичними кроками на зразок виведення військ чи справжнього роззброєння, залишаються порожніми деклараціями.

2.Поступки без гарантій небезпечні. Просто віддавати території або дозволяти супротивнику зберегти сили – ризиковано. Без жорсткого міжнародного контролю ці кроки можуть лише зміцнити противника.

3.Готуйся до внутрішніх викликів. Укладення угоди не означає, що всередині твоєї країни всі погодяться з її умовами або зможуть їх реалізувати.

4.Мир не дорівнює безпеці. Формально можна оголосити про завершення війни, але аж ніяк не гарантувати відсутність диверсій, терактів чи майбутніх провокацій.

5.Тривала протидія та розвиток – запорука стабільності. Як і Ізраїль, Україна має продовжувати розбудовувати стійку економіку, сильну армію та передові технології – це стримує агресора не менше, ніж дипломатичні процеси.

Не все залежить від одного підпису

Уявлення про те, що мирний договір автоматично приносить кінець конфлікту, часто виявляється ілюзією. Ізраїлю доводилося неодноразово переконуватися, що ворожі сили можуть використати перемир’я як спосіб відволікти увагу світу або знайти додаткову підтримку. Кожен раз, коли ізраїльтяни намагалися досягти згоди, але не отримували гарантованих змін у ставленні протилежного боку, результатом часто були нові раунди насильства.

Україні теж варто пам’ятати: папір, на якому друкується мирна угода, не вбереже від куль, якщо твій опонент ніколи не визнавав твоєї державності й планів не змінює. Тому питання не лише в тому, чи підпишуть договір, а й у тому, як він виконуватиметься і хто цього виконання домагатиметься.

Мир не можна отримати шляхом односторонніх поступок – він досягається тоді, коли твій противник розуміє безперспективність продовження агресії. Для цього потрібні час, єдність суспільства та дієва здатність захищати себе.

Чи зможе Європа перегнати Америку у сфері оборони: великі плани та гіркі реалії

Posted on 17 Березня, 202517 Березня, 2025 by Микола Донченко

На початку березня 2025 року однією з головних тем у політичних та експертних колах ЄС стало питання кардинального переозброєння та зменшення залежності європейських країн від США, особливо в контексті складних відносин із Вашингтоном після приходу Дональда Трампа до влади.

Хоча європейські лідери голосно заявляють про необхідність “стратегічної автономії”, зокрема й військової, ситуація для реалізації таких амбіцій виглядає дуже суперечливою.

Плани ЄС: великі кошти та надії

Минулого тижня на одному з самітів Євросоюз презентував план різкого збільшення військових бюджетів, дозволивши окремим державам-членам (особливо Німеччині) перевищувати звичні обмеження з дефіциту. Майбутній канцлер ФРН Фрідріх Мерц запропонував виділити додатково близько 500 млрд євро на оборонні та інфраструктурні програми – і це передбачається частково профінансувати за рахунок зростання державного боргу. Схоже, що саме Берлін розглядають як “фінансовий мотор” європейського переозброєння, адже в Німеччині відносно низьке (близько 63% ВВП) співвідношення держборгу до економічних показників.

Офіційна мета таких кроків – посилити можливості Європи у військовій сфері, позбутися домінування Пентагону і, водночас, розширити виробництво озброєнь для потреб України. Утім, чи здатна Європа справді вийти на потрібний рівень незалежного військово-промислового комплексу, поки що відкрите питання.

Проблеми європейської економіки

Реальність полягає в тому, що економіка ЄС переживає відразу кілька кризових викликів, котрі накопичувалися роками. По-перше, єврозона страждає від низької конкурентоспроможності через високі податки, дорогу робочу силу і складне регулювання відносин між державою та бізнесом. По-друге, дорогі енергоносії та відсутність стабільних внутрішніх джерел сировини змушують виробників або скорочувати виробництво, або переносити його у треті країни. Так відбулося, зокрема, масштабне перенесення промислових потужностей до Китаю чи держав Південно-Східної Азії.

Криза, пов’язана з війною в Україні та скороченням поставок російських нафти і газу, лише поглибила проблему енергозалежності: для фабрик та заводів у ЄС це виливається у захмарні рахунки. Також варто згадати величезну емісію європейських валют під час пандемії COVID-19, яка заклала основу для різкого зростання інфляції.

Таким чином, коли Європа планує надрукувати ще сотні мільярдів євро задля військових витрат, постає ризик повторення долі СРСР, де перевитрати на оборону підірвали економіку. Якщо ж говорити про альтернативу – фінансувати військові програми шляхом урізання соціальних видатків чи заморожування зарплат – це може спричинити масове невдоволення населення та політичну дестабілізацію всередині самого ЄС.

Залежність від США: а чи справді можна її зменшити?

Головним постачальником зброї для більшості країн Європи залишається Сполучені Штати. Згідно з останніми оцінками, понад 80% коштів, які держави ЄС витрачають на закупівлю військової техніки, йдуть “за океан”. Європейські лідери, звісно, говорять, що хочуть розвивати власний оборонно-промисловий комплекс. Але навіть якщо умовно Берлін і Париж активізуються, щоб випускати “європейські” зразки танків чи ракет, потрібно принаймні кілька років (а інколи десятиліть), аби розгорнути відповідні виробничі лінії. Також є проблема сировини та напівпровідників: чимало критичних компонентів доведеться імпортувати, що зменшує економічний сенс від самостійності.

Окрім того, США майже щотижня нагадують про можливість запровадження підвищених мит на європейські товари. Уявімо, що ЄС уже намагається мінімізувати купівлю американських озброєнь і виходить на світові ринки зі своїми військовими продуктами. Але тоді Штати можуть у відповідь «надавити» економічно, ще більше погіршивши становище Європи.

Український фактор та євроскептицизм

Офіційно всі ці мільярдні витрати пояснюють ще й необхідністю підтримувати оборону України. Після того, як Дональд Трамп критично висловлюється про «невдалі інвестиції» в Київ, європейці бажають довести, що вони самі зможуть витримати тягар військової допомоги. Однак реальність така, що ЄС не готовий повністю замістити ресурси, які раніше постачали США. Самі брюссельські чиновники визнають: “Ми не можемо повністю перебрати на себе весь обсяг американської військової підтримки”.

Саме тому, навіть попри публічну критику Трампа і загравання з «планами незалежності», у дипломатичних колах ЄС триває пошук компромісів. Мовляв, якщо Вашингтон на тлі тиску Трампа скоротить допомогу Україні, то Європі нікуди не подітися – треба буде або заповнювати цю дірку самотужки, або умовляти Київ про якісь домовленості.

Погляд у бік Росії?

Ще один цікавий поворот: у лавах європейського бізнесу все голосніше звучать думки про те, що треба б “відновити” (хоч і частково) стосунки з Росією. Адже тоді можна повернутися до дешевих енергоносіїв і величезного російського ринку. Та офіційно більшість лідерів ЄС виключають таку опцію, поки війна в Україні не завершиться. Тобто “замирення” з Кремлем викликало б шквал критики, і поки політичний мейнстрим тримається твердої лінії — ізоляції Росії. Однак у разі загострення економічної та фінансової кризи Європа може піти навіть на кардинальні кроки. І це теж залежить від того, чи продовжиться російська агресія.

Висновки

Попри грандіозні заяви про “стратегічну автономію”, європейські країни стикаються з масою перешкод, аби реально замінити американську військову підтримку та розвинути своє власне оборонне виробництво. Надмірна емісія грошей, ризик інфляції, дефіцити бюджетів і зависокі соціальні стандарти створюють доволі хитке підґрунтя для масштабної гонки озброєнь. Крім того, тривала залежність від США (від готових зразків зброї до технологій) залишається серйозним бар’єром. Усе це свідчить, що “перевооруження Європи” швидше виглядає політичним гаслом, ніж цілісною економічно обґрунтованою програмою.

ЄС може і прагне самостійності, але брак ресурсів та готовності до «жертв» не дозволяє очікувати швидких змін. Тим більше, за умови збереження війни в Україні та конфронтації з Кремлем. Усе виглядає так, що без мирного врегулювання і налагодження хоч якоїсь стабільності в регіоні говорити про повну незалежність Європи від Америки в оборонній сфері — надто оптимістично.

Трамп повідомив коли стануть відомі додаткові деталі про припинення вогню в Україні

Posted on 15 Березня, 2025 by Іван Засядько

Американський лідер Дональд Трамп повідомив, що на початку робочого тижня, 17 березня, з’явиться додаткова інформація про перспективи встановлення перемир’я в українському конфлікті.

Він розповів про це в інтерв’ю з журналісткою Шеріл Еткіссон.

Президент США висловив упевненість у тому, що ситуація в Україні розвивається в позитивному ключі, і конфлікт між Росією та Україною близький до завершення.

“Як ви знаєте, у нас є угода про припинення вогню з українською стороною, і ми прагнемо досягти аналогічної угоди з Росією. Я вважаю, що наразі ми просуваємося у правильному напрямку. У понеділок ми отримаємо більш детальну інформацію, і я сподіваюся, що все буде добре”, – сказав він.

Проте глава Сполучених Штатів Америки не став уточнювати, які кроки буде зроблено в разі недотримання режиму припинення вогню з боку Російської Федерації. Він лише висловив надію на досягнення взаєморозуміння з російським лідером.

Державні компанії Китаю скорочують імпорт російської нафти через можливі санкції

Posted on 14 Березня, 202514 Березня, 2025 by Іван Засядько

У березні державні нафтові компанії Китаю обмежили імпорт російської нафти. Два великих імпортера повністю припинили закупівлі, а ще два – значно скоротили обсяги, через санкції США проти Росії.

Про це повідомляє агентство Reuters.

Після того, як 10 січня 2025 року адміністрація Джо Байдена запровадила обмеження щодо російських виробників “Газпром нафти” та “Сургутнафтогаза”, а також страхових компаній і понад сотню танкерів, обсяги поставок російської нафти найбільшим покупцям – Індії та Китаю – значно скоротилися.

У березні китайські державні компанії Sinopec Oil і Zhenhua Oil припинили імпорт нафти з Росії, яка була завантажена цього місяця. Вони висловили стурбованість у зв’язку з відносинами з компаніями, які потрапили під санкційні обмеження.

У Пекіні очікують на отримання ясної інформації про результати переговорів щодо припинення вогню в Україні. У разі досягнення домовленостей, які призведуть до послаблення або скасування санкцій США щодо російської нафти, планується відновити її закупівлю.

“Сургутнафтогаз” і “Газпром нафта” забезпечують майже третину морських поставок основного сорту російської нафти з Далекого Сходу – ESPO. Їхній сукупний обсяг експорту в Китай становить близько 1,2 млн тонн на місяць.

Удар дронів по Москві: Київ змушує Росію погодитись на мораторій ударів у повітрі та на морі

Posted on 11 Березня, 202511 Березня, 2025 by Микола Донченко

У вівторок, 11 березня, Збройні сили України завдали масованого удару безпілотниками по Москві та Московській області, що стало одним із найбільших від початку повномасштабного вторгнення росіян.

За інформацією російської сторони, за цю добу було збито або перехоплено щонайменше 337 дронів: 91 БПЛА над Московською областю, 126 над Курськом, 38 над Брянськом, 25 над Бєлгородом, 22 над Рязанню, 10 над Калугою, 8 над Липецьком, 8 над Орлом, 6 над Воронежем і 3 над Нижнім Новгородом.

Попри те що українська сторона офіційно не коментувала цю ситуацію, у мережі активно обговорюють подію та висувають власні версії мотивів і цілепокладання Києва.

Російська пропаганда дуже швидко пов’язала масований наліт із переговорами між українською та американською делегаціями, які відбувалися того дня в Саудівській Аравії, стверджуючи, що Київ нібито прагне зірвати мирний процес. Однак важливість масованого удару Збройних Сил України по Росії, а особливо по Москві та Московській області, насправді криється зовсім не в цьому.

Ця атака мала набагато ширше значення, ніж намагаються уявити російські пропагандисти, — передусім інформаційно-психологічне та політичне. Вона покликана продемонструвати, що Україна здатна діяти самостійно й ефективно відповідати на ворожі дії навіть за умов обмеженої чи недостатньої допомоги Заходу. Одним із ключових сигналів цього удару є те, що Україна не є винятково “залежним” гравцем, який покладається лише на зовнішню підтримку, а здатна реалізовувати масштабні військові операції власними силами.

Крім того, головний лейтмотив цієї атаки — зруйнувати міф Кремля про те, що запропонований Україною мораторій на удари по цивільній інфраструктурі, нафтових і газових об’єктах, а також обмеження бойових дій в повітрі та на морі є нібито невигідним для Росії, оскільки російські ракетні й дронові удари, мовляв, завдають набагато більшої шкоди обороноздатності України, ніж українські удари по Росії.

Після останнього масованого нальоту стало очевидним: будь-які удари, російські чи українські, можуть спричинити серйозні збитки — і для інфраструктури, і для мирного населення, і для економіки. Отже, російській владі варто замислитися, чи виправдане подальше ігнорування пропозицій Києва щодо обмеження ударів, адже зростання загроз у російському тилу відтепер набуває дедалі реальніших обрисів.

Зрештою, реакція суспільства на такі удари може вплинути на внутрішню політику Росії: поки Кремль утримує людей у переконанні, що “війна десь далеко”, масовані нальоти ближче до столиці показують, що небезпека стосується безпосередньо і російських регіонів. Відповідно, твердження про “безкарність” чи “повну невразливість” Росії стає все менш переконливим, а російське суспільство рано чи пізно почне ставити все більше запитань до свого керівництва.

Таким чином, масована атака дронів на Москву та Московську область виявилася не просто військовою операцією, а потужним інформаційно-психологічним сигналом, спрямованим на підрив головного пропагандистського міфу Кремля: що Україна не може завдати відчутних ударів по російській інфраструктурі, а пропонований Києвом мораторій буцімто невигідний для самої Росії. Стає дедалі очевиднішим, що ігнорування пропозицій України може боляче вдарити саме по російських економічних і соціальних інтересах.

Для Китаю слабша Росія може бути вигідною – МО Литви

Posted on 10 Березня, 202510 Березня, 2025 by Іван Засядько

Міністр оборони Литви Довіле Шакалене заявила, що Китай зацікавлений у послабленні Росії шляхом її втрат під час у війні в Україні.

Про це посадовець повідомила в інтерв’ю у литовському посольстві у Вашингтоні, яке цитує “Fox News”.

“Росія змогла так успішно збільшити військове виробництво завдяки підтримці Китаю. Для Китаю вигідно продовжувати цю війну на виснаження, і, хоча він постачає Росії зброю, йому вигідно бачити, як Росія втрачає багато солдатів, зброї та техніки. Це пов’язано з тим, що більш слабка Росія являє собою більш вигідний стратегічний варіант для Китаю”, – підкреслила Шакалене.

Вона також підкреслила, що попри значні втрати російських військ на полі бою в Україні протягом останніх трьох років, Москва продовжує нарощувати чисельність армії. Наразі її кількість вже досягла 1,5 млн осіб.

Слід зазначити, що Довіле Шакалене – єдина серед міністрів оборони країн НАТО, хто перебуває під санкціями Китаю.

Росія за тиждень атакувала Україну понад 1200 авіабомбами та 870 дронами — Зеленський

Posted on 9 Березня, 2025 by Оксана Яковенко

Протягом минулого тижня російські війська здійснили масовані атаки на територію України, використавши близько 1200 керованих авіаційних бомб, майже 870 ударних дронів та понад 80 ракет різних типів.

Про це повідомив Президент України Володимир Зеленський у своєму зверненні в Telegram.

За словами глави держави, кожен дрон і авіаційна бомба, які застосовує Росія, містять компоненти, що постачаються в обхід санкцій. Президент зазначив, що мова йде про понад 82 тисячі іноземних складників.

“Щодня ми працюємо з партнерами, щоб ухвалювалися рішення саме задля підтримки, яка рятує життя: постачання ППО, інвестиції в наше оборонне виробництво, посилення санкцій проти Росії. І ми продовжуємо нашу роботу, щоб наблизити чесний мир і забезпечити надійні гарантії безпеки”, — наголосив Зеленський.

Нагадаємо, внаслідок нещодавньої атаки РФ на Добропілля в Донецькій області загинули 11 осіб, ще 40 людей отримали поранення. Також раніше російські війська обстріляли місто Дружківка на Донеччині, де було поранено 12 цивільних, серед яких одна дитина.

Ситуація в регіоні залишається напруженою, а українські сили ППО продовжують захищати мирне населення від постійних російських атак.

США спробують примусити Україну до “Стамбульського” варіанту врегулювання

Posted on 7 Березня, 2025 by Микола Донченко

На початку 2025 року світові ЗМІ розповіли про несподівану ініціативу – адміністрація Дональда Трампа, звернулася до Кремля з проханням долучитися до переговорів з Іраном щодо ядерної програми.

За інформацією джерел, Трамп під час телефонного дзвінка запропонував, щоб Москва взяла участь у зустрічах, які відбуваються між США та Іраном, що має на меті спростити досягнення компромісу з питань ядерної політики та регіональних конфліктів. Пресс-секретар Кремля Дмитро Пєсков заявив, що “Росія готова зробити все, що в її силах, щоб сприяти вирішенню проблем” між Вашингтоном і Тегераном. Також на переговорах у Ер-Ріяді обговорювалися питання за участю високопоставлених американських чиновників, зокрема, з госсекретарем Марком Рубіо.

Проте ця новина має далеко не один вимір. За словами деяких аналітиків, такі кроки зі сторони США слугують для того, щоб примусити Україну погодитися на “Стамбульський мир”, який в реальності буде означати фактичну капітуляцію. Адміністрація Трампа вже оголосила про припинення постачання озброєння та фінансової допомоги Україні – рішення, яке несе загрозу її безпеці. Україна, за словами політиків, отримає лише незначні залишки допомоги попередніх періодів, навіть якщо формально погодиться на нові умови.

Якщо врахувати, що Трамп отримав від Москви відмову щодо припинення вогню, а позиція РФ, за словами Сергія Лаврова, залишається незмінною – основою є проект Стамбульської угоди 2022 року плюс визнання України всіх “нових” територій, – то подальші переговори можуть відбуватися за російською схемою. У цьому сценарії українському керівництву доведеться зіштовхнутися з вибором: або погодитися на умови, які фактично означатимуть відмову від суверенітету, або шукати альтернативний шлях, який вимагатиме єдності та мобілізації всіх ресурсів країни.

Відповіддю на такий сценарій має стати не розламання духу, а, навпаки, посилення національного єднання. Україна повинна мобілізувати всі свої ресурси для боротьби з агресором, а також поглибити співпрацю у сфері безпеки з країнами ЄС, Великобританією, Туреччиною та навіть Китаєм. Водночас, критично важливо зміцнити діалог із американськими партнерами, адже лише комплексний підхід і тісна координація дозволять переконати адміністрацію Трампа переглянути свою позицію.

Водночас, представники західних експертів і журналісти вже попереджають: без чітких гарантій безпеки Україна не зможе вистояти в умовах примусу до мирного урегулювання. Так, деякі політики в США висловлюють думку, що будь-яке мирне врегулювання, позбавлене гарантій національної безпеки, створить передумови для подальших агресивних дій Росії.

Таким чином, якщо Трамп і його команда прагнуть продемонструвати “миротворчу” позицію, то реальність виглядає зовсім інакше: умови, які пропонуються, фактично примушують Україну відмовитися від своїх ключових вимог щодо територіальної цілісності та безпеки. І хоча адміністрація США може виступати як гарант переговорів, насправді її стратегія спрямована на те, щоб послабити українську обороноздатність і відтягнути країну від позицій, які забезпечують її незалежність.

Україна повинна бути готова протистояти такій політиці. Лише зберігаючи національне єднання та активно шукаючи альтернативні джерела підтримки, держава зможе зберегти свою суверенність та забезпечити належний рівень безпеки для своїх громадян. В цьому контексті надзвичайно важливо вести конструктивний діалог як з європейськими партнерами, так і з іншими міжнародними акторами, щоб не допустити примусу до умов, які обернуться для України стратегічною поразкою.

Трамп розглядає зміну формату участі США в НАТО: може відмовитися від обов’язкової оборони союзників

Posted on 6 Березня, 202514 Березня, 2025 by Тетяна Головач

Президент США Дональд Трамп розглядає можливість змін у політиці НАТО, включаючи потенційну відмову від автоматичного захисту союзників у разі нападу.

Про це повідомляє NBC News з посиланням на офіційних осіб.

За словами джерел, політик вивчає варіанти перегляду зобов’язань США в Північноатлантичному альянсі, що може суттєво змінити принципи колективної оборони.

“Президент також розглядає можливість зміни політики, за якої США можуть віддавати пріоритет спільним військовим навчанням із членами НАТО, які виділяють на оборону певний відсоток свого ВВП”, — повідомляє видання.

Якщо така ініціатива буде реалізована, це може призвести до ослаблення єдності Альянсу, особливо в умовах продовження агресивної політики Росії та загострення безпекової ситуації в Європі.

Раніше Дональд Трамп неодноразово критикував НАТО та заявляв, що Сполучені Штати “надто багато витрачають” на безпеку європейських партнерів.