Росіяни готові до припинення вогню, але висувають свої умови – Рубіо

Росія висловлює готовність до перемир’я, але висуває умови, які потребують ретельного розгляду. Досягнення миру в Україні залежить від дій Росії, України та європейських країн.

З такою заявою виступив державний секретар США Марко Рубіо.

Марко Рубіо не бачить ознак затягування мирних переговорів щодо врегулювання конфлікту з боку Росії. За його словами, США необхідно активізувати взаємодію з обома сторонами конфлікту, зокрема з Росією, з якою у США не було контактів протягом тривалого часу.

“Вони зустрічаються з нами, спілкуються, пропонують різні ідеї. Вони готові до припинення вогню, але ставлять умови, які нам належить ретельно вивчити”, – заявив держсекретар США.

Під час брифінгу в п’ятницю, 28 березня він зазначив, що конфлікт між Росією та Україною є важким і триває вже понад три роки. Марко Рубіо підкреслив, що не говорив про те, що конфлікт можна легко завершити і досягти мирної угоди.

У зв’язку з цим Рубіо не може назвати конкретні терміни укладення мирного договору між Росією та Україною. На його думку, це не пов’язано з позицією США.

Росіяни поширюють пропагандистський фільм про українського полоненого: закликає ЗСУ складати зброю

Росія активно поширює пропагандистський фільм про українського військовополоненого, який після тривалого утримання закликає інших бійців ЗСУ складати зброю та переходити на бік РФ.

Відео створене в межах проекту під назвою “СВОбодные судьбы” та має явну мету деморалізувати українських захисників.

Головним героєм ролика став колишній військовослужбовець ЗСУ Нікіта Царевич, який провів у полоні 1069 днів. У відео Царевич дякує російській владі та закликає українців здаватися в полон.

“Я – колишній військовослужбовець ЗСУ Нікіта Царевич. Сьогодні мені випала надія опинитися на свободі. Досі емоції переповнюють, я не можу до кінця повірити. Хочу подякувати владі РФ, а також правоохоронним органам і всім, хто був залучений до мого звільнення. Дуже хочу подякувати своїй дружині Юленьці, яка не втрачала надію протягом трьох років”, – заявив він у пропагандистському ролику.

Царевич також висловив подяку проекту “Подари надежду” та прямо закликав українців складати зброю:

“Я звертаюсь до жителів: складіть зброю і здавайтеся в полон”.

Однак історія Царевича є поодиноким випадком, який використовує російська сторона задля створення хибного враження про масове небажання українських військових чинити опір агресору. Насправді більшість українських полонених військовослужбовців демонструють мужність та стійкість у складних умовах утримання й чекають на звільнення в межах обміну полоненими.

Подібні пропагандистські фільми покликані лише посіяти паніку та зневіру серед українців, проте українські військові залишаються незламними та продовжують героїчно протистояти окупантам.

Трамп відновив фінансування збору даних про масові депортації українських дітей

Адміністрація колишнього президента США Дональда Трампа переглянула попереднє рішення про закриття проєкту Conflict Observatory, який займається збором доказів про масову депортацію українських дітей до Росії.

Про це повідомляє видання The Washington Post із посиланням на власні джерела.

Conflict Observatory використовує сучасні технології, включаючи супутникові знімки, біометричні дані та інструменти цифрової криміналістики для збору доказів воєнних злочинів Росії.

Зібрані матеріали вже стали підставою для порушення низки кримінальних справ, зокрема й історичного обвинувального висновку Міжнародного кримінального суду проти президента Росії Володимира Путіна.

Згідно з новим рішенням адміністрації США, проєкт отримає фінансування та дозвіл на роботу ще протягом шести тижнів. За цей час заплановано передати всі зібрані матеріали до Європолу, правоохоронного органу Євросоюзу.

Таке рішення дозволить продовжити розслідування та притягнути винних до відповідальності не лише в Україні, але й на міжнародному рівні.

Відкладений мир — нові втрати: чому зволікання може коштувати Україні надто дорого

Вже третій рік Україна веде виснажливу боротьбу проти російської агресії. За цей час фронт майже не змінився, зате обидві сторони зазнали колосальних втрат – поранених і загиблих обчислюють сотнями тисяч.

Попри героїзм українських воїнів і підтримку союзників, швидкий розгром ворога виглядає недосяжним у близькій перспективі. Аналітики підраховують, що за нинішніх темпів просування Україні знадобиться понад 70 років, щоб повністю звільнити окуповані території . На цьому тлі дедалі виразніше постає морально-політичний вибір: продовжувати війну будь-якою ціною чи спробувати скористатися шансом на мир, навіть якщо доведеться йти на непрості компроміси.

У березні 2025 року президент США Дональд Трамп виступив з несподіваною ініціативою: він провів тривалу телефонну розмову з Володимиром Путіним і домовився про часткове перемир’я на українському фронті . Згідно із заявою Білого дому, обидва лідери погодилися, що конфлікт слід закінчувати на основі “міцного миру”, і першочергово домовилися на 30 днів припинити удари по енергетичній інфраструктурі . Це рішення було подано як перший крок у “русі до миру”, за яким мають негайно розпочатися переговори про ширше перемир’я – зокрема морське в Чорному морі і повне припинення бойових дій.  Вашингтон наголосив на меті: “кров і ресурси, які і Україна, і Росія витрачають на цю війну, краще спрямувати на потреби їхніх народів”. Ця фраза резонує з настроями багатьох українців, виснажених війною: життя людей і відбудова країни вартують більше, ніж нескінченне воєнне протистояння.

Жорстка реакція української влади на пропозицію

Президент України Володимир Зеленський дипломатично привітав ідею паузи у обстрілах енергетичної інфраструктури і заявив про готовність обговорити її безпосередньо з Трампом, щойно той знайде час на розмову. Водночас у Києві не стали приховувати скепсису щодо щирості Кремля: радник ОП Михайло Подоляк прямо заявив, що навіть у разі тимчасового перемир’я війна не закінчиться і Україна змушена буде зберігати воєнний стан та боєготовність, поки не буде напрацьовано надійних умов миру. Інакше кажучи, офіційні особи дали зрозуміти: навіть потенційна пауза у взаємних обстрілах – не більше ніж оперативна, а не остаточний сталий мир.

При цьому варто зазначити, що в українському дискурсі переважає позиція “яструбів”, які більше схильні продовжувати бойові дії за будь-яку ціну, ніж піти на мінімальні поступки заради дипломатичного просування. Ця ж позиція проявляється в підході до врегулювання з боку президента України Володимира Зеленського. У відповідь на пропозицію США і Росії він відповів, що “Якщо Росія перестане завдавати ударів по наших об’єктах, ми точно припинимо бити по об’єктах у РФ”. При цьому не було деталізовано чи йдеться тільки про енергосистему, чи загалом про удари по тилових позиціях та інших інфраструктурних об’єктах, що розмиває позицію України.

Крім того, голова держави вказав, що українська сторона підготує і передасть США перелік потенційних цілей, які підпадатимуть під майбутній мараторій ударів по енергетичних об’єктах, що одразу спричинило реакцію російської сторони. У російській блогосфер побачили в цьому спробу маніпуляції і поставили запитання про доцільність передавати координати важливих об’єктів протилежній стороні без жодних гарантій довгострокового врегулювання. Мовляв, якщо йдеться про мараторій на удари, то Росія не битиме по будь-яких енергетичних об’єктах, а якщо готується певний перелік, то це нібито вказує на заплановані провокації і створює додаткові ризики.

Ризик втратити шанс на дипломатичне врегулювання війни

Бажання українського лідера і представників української влади отримати для України найкращі умови і не погоджуватися на будь-які пропозиції зрозуміле, але водночас таке бажання, як не парадоксально, створює стратегічні ризики для України. Страх опинитися в слабкій позиції або піти на більші, ніж потрібно, поступки, може зіграти злий жарт у довгостроковому розвитку країни. Річ у тім, що відсутність чіткої позиції та бажання отримати найкращий варіант, сприймається Росією як маніпуляція та спроба грати в наперстки. Якщо українська сторона буде категорично наполягати лише на максималістичних вимогах (як-от повне звільнення всіх територій включно з Кримом до останнього сантиметра негайно, репарації, трибунал тощо) без жодного простору для компромісу, це може застопорити будь-який діалог.

Не можна забувати також про те, що переговорний процес і так відбувається у складній грі світових сил. Якщо Україна займатиме неконструктивну або незрозумілу позицію, це посилить табір тих, хто волів би “воювати до останнього українця”, затягуючи конфлікт. Натомість розсудливий, чітко окреслений підхід – коли ми говоримо союзникам: так, ми готові розглядати поетапне припинення вогню, ось наші прийнятні умови, а ось реальні кроки до цього – дозволить згуртувати навколо України про-мирну коаліцію та посилить позиції. Крім цього, така поведінка поставить Росію у невигідне положення, коли є сторона, яка реально готова до завершення війни, а я є недоговороздатний учасник мирного процесу.

Жодна війна не триває вічно, але важливо із чим ми залишимося

У підсумку маємо розуміти: жодна війна не триває вічно, рано чи пізно вона закінчиться перемовинами. Питання лише – на яких умовах і якою ціною. Якщо є шанс зараз домогтися паузи і зберегти тисячі життів, його потрібно використати. Затяті прихильники війни до переможного кінця мусять чесно відповісти собі, чи не ведуть вони нас до Піррової перемоги. Це гірка правда, від якої не втекти: Москва все ще переважає ресурсами і готова лити кров, скільки знадобиться, щоб не допустити своєї поразки. Але тим більше Україна має прагнути покласти край бойні якнайшвидше, доки не втрачено критично багато. Так, компроміси можуть бути болючими. Проте зберегти незалежність і життя свого народу важливіше, ніж стояти на максималістичних позиціях, втрачаючи щодня найкращих людей і руйнуючи власну країну.

В Джидді відбудеться зустріч представників США і Росії

Стів Віткофф прокоментував бесіду лідерів Росії та США, і повідомив, що в Саудівській Аравії 23 березня відбудеться черговий раунд переговорів про можливе тимчасове перемир’я в російсько-українському конфлікті.

Про це спецпредставник Трампа з питань Близького Сходу заявив в ефірі Fox News.

У Джидду для участі в переговорах вирушать державний секретар Сполучених Штатів Америки Марко Рубіо і радник президента США з питань національної безпеки Майк Волц.

Під час зустрічі необхідно уточнити деталі угод, які були досягнуті під час переговорів між Дональдом Трампом і Володимиром Путіним. За словами Віткоффа, йдеться про тимчасове припинення атак на всі об’єкти інфраструктури, а не тільки на енергетичні.

Відповідаючи на запитання про можливість припинення атак на цілі в акваторії Чорного моря, спецпредставник Трампа наголосив, що “російська сторона наразі згодна на обидва ці аспекти”.

“Я хотів би висловити вдячність президенту Путіну за його зусилля під час телефонної розмови, спрямовані на наближення його країни до укладення мирної угоди. Я вважаю, що це також стало можливим завдяки президенту Трампу і його обранню… Для обох сторін дуже важливий мир – міцний, тривалий і стабільний”, – так Стів Віткофф прокоментував деякі нюанси розмови двох президентів.

У відповідь на запитання про те, чи не використовує Росія 30-денне перемир’я для нарощування своїх сил, спецпредставник Трампа заявив, що “важливо звернути увагу на нюанси”, але всі подробиці обговорюватимуть на зустрічі в Джидді. Він також зазначив, що, на його думку, Кремль не бажає продовження кровопролиття.

Перші результати телефонної розмови Трампа з Путіним: дата зустрічі та деталі мирного врегулювання обговорюються

Телефонна розмова між президентом США Дональдом Трампом та президентом Росії Володимиром Путіним завершилася без призначення конкретної дати зустрічі, а сторони все ще не вирішили багато питань у контексті українського мирного врегулювання.

Про це пише “The New York Times”.

Під час бесіди з президентом Росії було досягнуто згоди про тимчасове припинення вогню, яке дасть змогу зупинити атаки на об’єкти енергетичної інфраструктури. Однак, попри це, російський лідер не погодився на повне припинення вогню, яке пропонували США та Україна. Розмова тривала понад дві з половиною години.

У разі якщо обидві сторони справді припинять завдавати ударів по об’єктах енергетичної інфраструктури, це означатиме першу узгоджену зупинку атак за останні три роки. Однак деякі представники адміністрації США висловили думку, що Кремль, можливо, лише вдає, що зацікавлений у мирних переговорах, а сам тим часом зміцнює свої позиції на полі бою.

У випадку встановлення перемир’я в енергетичній сфері це було б вигідно не тільки для України, а й для Росії, оскільки російські об’єкти, пов’язані з нафтою і газом, піддаються серйозним атакам.

У публікації наголошується, що коментарі представників США і Росії щодо телефонної розмови показали “розрив” у позиціях. Зокрема, у Кремлі наголосили, що досягнення міцного миру можливе лише за умови повної відмови від військової та розвідувальної підтримки України з боку інших держав. Однак у повідомленні Білого дому ця частина обговорення не була згадана.

Раніше президент США Дональд Трамп заявив, що під час переговорів також обговорюватимуть питання контролю над Запорізькою атомною електростанцією. Однак ні в Кремлі, ні в Білому домі не повідомляли про те, що ця тема обговорювалася на переговорах. Також не було інформації про те, що обговорювалася робота дипломатичних представництв США і Росії.

Мирна угода не завжди веде до справжнього спокою: чому досвід Ізраїлю корисний для України

Підписання мирного договору зазвичай сприймається як завершення воєнних дій та початок стабільності. Водночас реальність свідчить: угода на папері може стати лише формальністю, що дасть супернику час на відновлення сил та нові удари.

Ізраїльський досвід яскраво демонструє, наскільки небезпечно сподіватися на документ, якщо супротивник не готовий чи не здатний дотримуватися взятих зобов’язань.

“Мирний процес” в Осло (1993, 1995)

Одним із найвідоміших ізраїльських кроків до припинення конфлікту стало визнання Організації визволення Палестини (ОВП) як офіційного представника палестинського народу. Відповідно ОВП обіцяла відмовитися від терору. Утім, після підписання угод насильство не лише не припинилося, а й перейшло в нову фазу: друга інтифада 2000 року та посилення екстремістських організацій. Зрештою владу в секторі Газа перебрав на себе ХАМАС, який фактично відкинув будь-яке визнання Ізраїлю. Висновок тут простий: якщо структур, з якими домовляються, не підтримують усі збройні угруповання, мирний процес залишається лише декларацією.

Односторонній вихід із Гази (2005)

Коли Ізраїль за ініціативою прем’єр-міністра Арієля Шарона вийшов із сектора Газа, цей крок розглядався як жест доброї волі та надія на зменшення напруги. Реальність обернулася посиленням ХАМАС у 2007 році, зростанням ракетних обстрілів з Гази та безкінечними прикордонними сутичками. Урок цього рішення – жодна одностороння поступка без дієвих гарантій безпеки не приносить стабільності, а часто лише зміцнює сили супротивника.

Угода з Ліваном (1983)

Ізраїль та Ліван за посередництва Сполучених Штатів спробували укласти мир одразу після першої ліванської війни, проте тиск Сирії перешкодив ратифікації документа в Лівані. Зрештою це призвело до ескалації з “Хезболлою” в 2006 році, коли угруповання зміцнило свої позиції і стало ще більш загрозливим сусідом. Цей випадок підтверджує: якщо одна зі сторін перебуває під сильним зовнішнім впливом і не може самостійно ухвалювати рішення, домовленості стають формальністю.

Як ці ізраїльські уроки можна застосувати в Україні

Україна наразі стикається із протистоянням, де “мирний договір” може бути лише інструментом для противника, що шукає паузу для перегрупування. Зважаючи на досвід Ізраїлю, можна виокремити такі ключові поради:

1.Довіряй не словам, а діям. Будь-які обіцянки, які не супроводжуються практичними кроками на зразок виведення військ чи справжнього роззброєння, залишаються порожніми деклараціями.

2.Поступки без гарантій небезпечні. Просто віддавати території або дозволяти супротивнику зберегти сили – ризиковано. Без жорсткого міжнародного контролю ці кроки можуть лише зміцнити противника.

3.Готуйся до внутрішніх викликів. Укладення угоди не означає, що всередині твоєї країни всі погодяться з її умовами або зможуть їх реалізувати.

4.Мир не дорівнює безпеці. Формально можна оголосити про завершення війни, але аж ніяк не гарантувати відсутність диверсій, терактів чи майбутніх провокацій.

5.Тривала протидія та розвиток – запорука стабільності. Як і Ізраїль, Україна має продовжувати розбудовувати стійку економіку, сильну армію та передові технології – це стримує агресора не менше, ніж дипломатичні процеси.

Не все залежить від одного підпису

Уявлення про те, що мирний договір автоматично приносить кінець конфлікту, часто виявляється ілюзією. Ізраїлю доводилося неодноразово переконуватися, що ворожі сили можуть використати перемир’я як спосіб відволікти увагу світу або знайти додаткову підтримку. Кожен раз, коли ізраїльтяни намагалися досягти згоди, але не отримували гарантованих змін у ставленні протилежного боку, результатом часто були нові раунди насильства.

Україні теж варто пам’ятати: папір, на якому друкується мирна угода, не вбереже від куль, якщо твій опонент ніколи не визнавав твоєї державності й планів не змінює. Тому питання не лише в тому, чи підпишуть договір, а й у тому, як він виконуватиметься і хто цього виконання домагатиметься.

Мир не можна отримати шляхом односторонніх поступок – він досягається тоді, коли твій противник розуміє безперспективність продовження агресії. Для цього потрібні час, єдність суспільства та дієва здатність захищати себе.

Чи зможе Європа перегнати Америку у сфері оборони: великі плани та гіркі реалії

На початку березня 2025 року однією з головних тем у політичних та експертних колах ЄС стало питання кардинального переозброєння та зменшення залежності європейських країн від США, особливо в контексті складних відносин із Вашингтоном після приходу Дональда Трампа до влади.

Хоча європейські лідери голосно заявляють про необхідність “стратегічної автономії”, зокрема й військової, ситуація для реалізації таких амбіцій виглядає дуже суперечливою.

Плани ЄС: великі кошти та надії

Минулого тижня на одному з самітів Євросоюз презентував план різкого збільшення військових бюджетів, дозволивши окремим державам-членам (особливо Німеччині) перевищувати звичні обмеження з дефіциту. Майбутній канцлер ФРН Фрідріх Мерц запропонував виділити додатково близько 500 млрд євро на оборонні та інфраструктурні програми – і це передбачається частково профінансувати за рахунок зростання державного боргу. Схоже, що саме Берлін розглядають як “фінансовий мотор” європейського переозброєння, адже в Німеччині відносно низьке (близько 63% ВВП) співвідношення держборгу до економічних показників.

Офіційна мета таких кроків – посилити можливості Європи у військовій сфері, позбутися домінування Пентагону і, водночас, розширити виробництво озброєнь для потреб України. Утім, чи здатна Європа справді вийти на потрібний рівень незалежного військово-промислового комплексу, поки що відкрите питання.

Проблеми європейської економіки

Реальність полягає в тому, що економіка ЄС переживає відразу кілька кризових викликів, котрі накопичувалися роками. По-перше, єврозона страждає від низької конкурентоспроможності через високі податки, дорогу робочу силу і складне регулювання відносин між державою та бізнесом. По-друге, дорогі енергоносії та відсутність стабільних внутрішніх джерел сировини змушують виробників або скорочувати виробництво, або переносити його у треті країни. Так відбулося, зокрема, масштабне перенесення промислових потужностей до Китаю чи держав Південно-Східної Азії.

Криза, пов’язана з війною в Україні та скороченням поставок російських нафти і газу, лише поглибила проблему енергозалежності: для фабрик та заводів у ЄС це виливається у захмарні рахунки. Також варто згадати величезну емісію європейських валют під час пандемії COVID-19, яка заклала основу для різкого зростання інфляції.

Таким чином, коли Європа планує надрукувати ще сотні мільярдів євро задля військових витрат, постає ризик повторення долі СРСР, де перевитрати на оборону підірвали економіку. Якщо ж говорити про альтернативу – фінансувати військові програми шляхом урізання соціальних видатків чи заморожування зарплат – це може спричинити масове невдоволення населення та політичну дестабілізацію всередині самого ЄС.

Залежність від США: а чи справді можна її зменшити?

Головним постачальником зброї для більшості країн Європи залишається Сполучені Штати. Згідно з останніми оцінками, понад 80% коштів, які держави ЄС витрачають на закупівлю військової техніки, йдуть “за океан”. Європейські лідери, звісно, говорять, що хочуть розвивати власний оборонно-промисловий комплекс. Але навіть якщо умовно Берлін і Париж активізуються, щоб випускати “європейські” зразки танків чи ракет, потрібно принаймні кілька років (а інколи десятиліть), аби розгорнути відповідні виробничі лінії. Також є проблема сировини та напівпровідників: чимало критичних компонентів доведеться імпортувати, що зменшує економічний сенс від самостійності.

Окрім того, США майже щотижня нагадують про можливість запровадження підвищених мит на європейські товари. Уявімо, що ЄС уже намагається мінімізувати купівлю американських озброєнь і виходить на світові ринки зі своїми військовими продуктами. Але тоді Штати можуть у відповідь «надавити» економічно, ще більше погіршивши становище Європи.

Український фактор та євроскептицизм

Офіційно всі ці мільярдні витрати пояснюють ще й необхідністю підтримувати оборону України. Після того, як Дональд Трамп критично висловлюється про «невдалі інвестиції» в Київ, європейці бажають довести, що вони самі зможуть витримати тягар військової допомоги. Однак реальність така, що ЄС не готовий повністю замістити ресурси, які раніше постачали США. Самі брюссельські чиновники визнають: “Ми не можемо повністю перебрати на себе весь обсяг американської військової підтримки”.

Саме тому, навіть попри публічну критику Трампа і загравання з «планами незалежності», у дипломатичних колах ЄС триває пошук компромісів. Мовляв, якщо Вашингтон на тлі тиску Трампа скоротить допомогу Україні, то Європі нікуди не подітися – треба буде або заповнювати цю дірку самотужки, або умовляти Київ про якісь домовленості.

Погляд у бік Росії?

Ще один цікавий поворот: у лавах європейського бізнесу все голосніше звучать думки про те, що треба б “відновити” (хоч і частково) стосунки з Росією. Адже тоді можна повернутися до дешевих енергоносіїв і величезного російського ринку. Та офіційно більшість лідерів ЄС виключають таку опцію, поки війна в Україні не завершиться. Тобто “замирення” з Кремлем викликало б шквал критики, і поки політичний мейнстрим тримається твердої лінії — ізоляції Росії. Однак у разі загострення економічної та фінансової кризи Європа може піти навіть на кардинальні кроки. І це теж залежить від того, чи продовжиться російська агресія.

Висновки

Попри грандіозні заяви про “стратегічну автономію”, європейські країни стикаються з масою перешкод, аби реально замінити американську військову підтримку та розвинути своє власне оборонне виробництво. Надмірна емісія грошей, ризик інфляції, дефіцити бюджетів і зависокі соціальні стандарти створюють доволі хитке підґрунтя для масштабної гонки озброєнь. Крім того, тривала залежність від США (від готових зразків зброї до технологій) залишається серйозним бар’єром. Усе це свідчить, що “перевооруження Європи” швидше виглядає політичним гаслом, ніж цілісною економічно обґрунтованою програмою.

ЄС може і прагне самостійності, але брак ресурсів та готовності до «жертв» не дозволяє очікувати швидких змін. Тим більше, за умови збереження війни в Україні та конфронтації з Кремлем. Усе виглядає так, що без мирного врегулювання і налагодження хоч якоїсь стабільності в регіоні говорити про повну незалежність Європи від Америки в оборонній сфері — надто оптимістично.

Трамп повідомив коли стануть відомі додаткові деталі про припинення вогню в Україні

Американський лідер Дональд Трамп повідомив, що на початку робочого тижня, 17 березня, з’явиться додаткова інформація про перспективи встановлення перемир’я в українському конфлікті.

Він розповів про це в інтерв’ю з журналісткою Шеріл Еткіссон.

Президент США висловив упевненість у тому, що ситуація в Україні розвивається в позитивному ключі, і конфлікт між Росією та Україною близький до завершення.

“Як ви знаєте, у нас є угода про припинення вогню з українською стороною, і ми прагнемо досягти аналогічної угоди з Росією. Я вважаю, що наразі ми просуваємося у правильному напрямку. У понеділок ми отримаємо більш детальну інформацію, і я сподіваюся, що все буде добре”, – сказав він.

Проте глава Сполучених Штатів Америки не став уточнювати, які кроки буде зроблено в разі недотримання режиму припинення вогню з боку Російської Федерації. Він лише висловив надію на досягнення взаєморозуміння з російським лідером.