Росія поступово переходить до іншої моделі використання дронів-камікадзе. Замість коротких і масованих нальотів, як це було торік, атаки тепер розтягуються в часі – по кілька годин, іноді цілу ніч.
Безпілотники прибувають хвилями, змінюючи напрямок і висоту польоту, змушуючи українську ППО витрачати ресурси та постійно реагувати на нові цілі. Тактика “хвильових атак” дає змогу противнику досягати психологічного виснаження як військових, так і цивільних. Коли тривога триває годинами, ефективність реагування падає, а кожна нова хвиля супроводжується зростанням вірогідності прориву навіть через добре захищені райони.
Так, під час нічного обстрілу Львівщини 5 жовтня 2025 року хвилі «Шахедів» змінювали одна одну понад п’ять годин поспіль, що суттєво ускладнило роботу протиповітряної оборони. Після дронових нальотів росіяни додатково запустили ракети різних типів, у тому числі балістичні, намагаючись скористатися моментом виснаження ППО. Унаслідок цього було пошкоджено цивільні об’єкти, а частина регіону тимчасово залишилася без електропостачання.
Якщо у перші роки війни основними мішенями були енергетичні об’єкти, то нині значну частину ударів спрямовано по залізничних вузлах та логістичних маршрутах. Це – спроба паралізувати внутрішні перевезення, ускладнити ротацію військ і постачання боєприпасів, а також дестабілізувати цивільний сектор, який залежить від регулярних вантажних перевезень. Наприклад, 7 жовтня 2025 року ворог здійснив атаку безпілотниками поблизу залізничної станції між Носівкою та Ніжином у Чернігівській області – унаслідок цього рух поїздів на цьому перегоні призупинили або здійснюють із затримками. Також у кінці вересня дрони пошкодили залізничну інфраструктуру на Одещині.
Особливо небезпечним стало поєднання атак дронів із запуском ракет різного типу. Після хвилі “Шахедів” у повітря можуть піднятися балістичні чи крилаті ракети, що використовують утворені “вікна” в роботі ППО. Таке багатоступеневе навантаження на систему оборони фактично перетворює кожну нічну атаку на повноцінну операцію зі “змору”.
Помітним стало і технічне вдосконалення самих дронів. Оператор може отримувати відеосигнал у реальному часі, що дає змогу коригувати політ і точніше обирати ціль уже під час атаки. Українська розвідка нещодавно оприлюднила деталі про модернізований варіант дрона Shahed-136 (позначений як “Герань-2”). Зокрема, серед змін – використання мінікомп’ютера Nvidia Jetson Orin, який дозволяє обробляти відео з камери прямо на борту безпілотника, а також систему порівняння зображень із шаблонами цілей. Такі можливості дозволяють ворогу діяти в глибині української території – там, де раніше удари вважалися малоймовірними. Якщо раніше небезпека була зосереджена поблизу фронту, тепер під ризиком опинилися тилові міста, де проживають тисячі цивільних.
Відмова від одночасного запуску сотень дронів на користь невеликих груп кожні 20-30 хвилин змінює саму логіку оборони. Українські підрозділи ППО змушені залишатися в постійній готовності, витрачаючи значно більше часу та боєприпасів на відбиття кожної хвилі. Водночас російська сторона може дешевше й ефективніше вимірювати реакцію українських систем і шукати слабкі місця. Ця модель нагадує тактику “крапельного тиску” – коли не сила одного удару, а тривалість і безперервність атак поступово призводять до зношення оборонних можливостей.
Дальність польоту й точність сучасних безпілотників дозволяють уражати об’єкти на відстані десятків кілометрів від лінії фронту. На трасі Добропілля – Краматорськ одного з останніх ударів було здійснено дроном з оптоволоконним управлінням на відстані до 20-25 км від лінії фронту – що є прикладом роботи дронів у тилових районах. Це означає, що навіть великі міста, які вважалися відносно безпечними, тепер можуть стати мішенню. Зокрема, удари по промислових і транспортних об’єктах у центральних і західних регіонах демонструють, що ворог прагне створити “ефект непередбачуваності” – щоб жоден регіон не відчував себе повністю захищеним.
Україні необхідно враховувати зміну характеру загроз: зміцнювати ППО на місцях, посилювати маскування об’єктів критичної інфраструктури та готувати резервні маршрути постачання. Бо війна дронів увійшла у фазу, де вирішальну роль відіграє не кількість атак, а здатність до гнучкої й стійкої оборони.
