Першого квітня 2026 року Міністерство оборони Російської Федерації зробило гучну заяву: так звана “Луганська народна республіка” повністю “звільнена” в межах адміністративних кордонів Луганської області. Звучало б переможно, якби не одна суттєва деталь: насправді Збройні сили України продовжують контролювати на території області близько 80 квадратних кілометрів. Йдеться про позиції в районі села Надія на правому березі річки Жеребець, а також у Новоєгорівці, лісі Пшеничному та в районі Греківки – Західний ліс. Ці ділянки, хоч і невеликі за площею, мають стратегічне значення, оскільки дозволяють українським силам утримувати вогневий контроль над важливими напрямками.
Оголошення про “повне звільнення” викликало здивування навіть у проросійських Telegram-каналах, де військові кореспонденти звикли до перебільшень, але не до такого відвертого ігнорування фактів. Ситуація нагадує попередні епізоди, коли російське командування рапортувало про взяття Куп’янська – шість разів поспіль, щоразу виявляючи, що місто залишається під контролем України. Або коли в звітах про бойові дії на Дніпропетровщині з’являлися позначки про просування на 10-15 кілометрів углиб території, тоді як реальна лінія фронту залишалася незмінною. В окремих випадках російські джерела навіть “захоплювали в кредит” понад 100 квадратних кілометрів на окремих ділянках, не пояснюючи, як саме ці території опинилися під їхнім контролем.
Чому ж Кремль вдався до такого відвертого маніпулювання саме зараз? Відповідь криється в невдачах весняно-літньої наступальної кампанії 2026 року. За даними українського Генштабу та моніторингових груп, запланований на березень-квітень масштабний наступ російських військ фактично провалився на більшості напрямків. Зокрема, на Луганщині українські контратаки змусили противника відмовитися від спроб оточити позиції ЗСУ вздовж річки Жеребець. Російські підрозділи зазнали значних втрат у живій силі та техніці, намагаючись прорвати оборону в районі Надії та Новоєгорівки, але так і не досягли успіху.
У цьому контексті заява про «повне звільнення ЛНР» виглядає як спроба створити інформаційний привід для внутрішньої аудиторії. Володимиру Путіну, який останнім часом дедалі частіше стикається з критикою з боку навіть лояльних воєнкорів, потрібні символи перемоги. І якщо реальних успіхів немає, їх вигадують. Показово, що заява Міноборони РФ збіглася з публікацією низки аналітичних матеріалів, де західні експерти констатують, що російське командування втратило ініціативу на більшості ділянок фронту. У таких умовах інформаційний шум про “звільнені території” має відволікти увагу від реальних проблем на полі бою.
Важливо зазначити, що контрольована Україною територія в Луганській області площею 80 квадратних кілометрів – це не просто “клаптик землі”, як намагаються подати російські пропагандисти. Це плацдарм, який дозволяє тримати під загрозою російські логістичні маршрути та унеможливлює спокійне функціонування окупаційної адміністрації на значній частині регіону. Крім того, сам факт, що український прапор продовжує майоріти над цими територіями, є потужним символом для місцевого населення, яке чинить опір окупації.
Реакція на заяву Кремля в самій Росії була неоднозначною. Державні ЗМІ з ентузіазмом підхопили новину, транслюючи сюжети про «довгоочікуване звільнення». Однак у соціальних мережах та серед військових блогерів почалося обговорення, яке можна назвати “токсичним моветоном”. Навіть ті, хто зазвичай підтримує Кремль, висловили здивування: як можна говорити про повне звільнення, коли українські дрони регулярно атакують російські позиції на тих самих ділянках? Деякі Z-канали почали публікувати супутникові знімки, що підтверджують присутність українських сил у зазначених районах, чим остаточно підірвали офіційну версію.
На тлі цих подій варто згадати, що подібна практика “захоплень в кредит” не нова для російського командування. У 2023 році воно оголошувало про взяття Бахмута щонайменше за три місяці до фактичного виходу українських підрозділів з міста. У 2024 році – рапортувало про контроль над Авдіївкою, коли бої в промисловій зоні ще тривали. І щоразу мета була одна: створити ілюзію перемоги для внутрішнього споживача. Нинішня заява про Луганську область – ланка в тому самому ланцюгу.
Для України цей епізод має подвійне значення. З одного боку, він демонструє, що противник відчуває потребу в інформаційних перемогах, оскільки реальних бракує. Це ознака втоми та кризи в російському військовому керівництві. З іншого боку, такі заяви не слід ігнорувати чи висміювати – вони формують наративи, які впливають на міжнародну думку та навіть на позицію окремих політиків на Заході, які можуть сприйняти їх за чисту монету.
Отже, оголошення про “звільнення ЛНР” – це не військовий успіх, а пропагандистська фікція, покликана приховати провал наступальної кампанії. 80 квадратних кілометрів української землі на Луганщині залишаються під контролем ЗСУ, і поки вони там, говорити про повну окупацію області не доводиться. Найближчими днями слід очікувати нових фейкових звітів – про “взяття” Констянтинівки на 50% або Лиману на 60%, як уже траплялося в інформаційному просторі. Але реальність, на відміну від російських зведень, не змінюється від кількості переможних реляцій. І поки українські війська тримають оборону, будь-які заяви про “остаточне звільнення” залишатимуться не більш ніж квітневим жартом – хай і не надто смішним.
