Пекло в Малі: як Росія втрачає Африку через “волків війни”

Останніми днями з Малі приходять тривожні для Кремля новини: повстанці атакували російську військову базу, а серед загиблих опинився міністр оборони країни. Це не просто черговий епізод локального конфлікту в далекій африканській країні. Це системний збій російського впливу, який уже набув регіональних масштабів. Схоже, що Захід нарешті знайшов рецепт боротьби з Кремлем на його ж територіях – тих, де Москва останніми роками активно витісняла французів та американців. І рецепт цей цинічний, але, схоже, дієвий: замість того, щоб підтримувати безпомічних ліберальних інтелектуалів, робити ставку на тих, хто вміє воювати – навіть якщо це фундаменталісти чи етнічні націоналісти. Бо у великій грі, яка розгорнулася за ресурси Африки, гуманітарні ідеології вже давно відійшли на другий план.

Щоб зрозуміти, що відбувається в Малі, треба поглянути на карту ширше. Сьогоднішня ситуація – це дзеркальне відображення того, що сталося раніше в Сирії. Росія зайшла в Сирію в середині 2010-х, врятувала режим Асада від повалення, отримала військові бази в Тартусі та Хмеймімі та закріпилася на Близькому Сході. І що ж? Поступово Захід – насамперед США та їхні союзники – знайшли спосіб вичавити Москву, зробивши ставку на курдські націоналістичні сили та на радикальне угруповання “Хайят Тахрір аш-Шам” (ХТШ). Останнє, до речі, є прямим нащадком сирійського відділення “Аль-Каїди”. Але це не завадило західним партнерам використовувати ХТШ як противагу російсько-іранському блоку. Вчорашні “терористи” стали сьогоднішніми “поміркованими повстанцями”, коли це знадобилося для геополітичних цілей. Результат – російський вплив у Сирії став танути, а бази опинилися під постійною загрозою.

Тепер те саме відбувається в Африці. Малі, Буркіна-Фасо, Нігер – країни так званої “Франсафрики”, де французький вплив десятиліттями був домінуючим, але останніми роками його витіснили російські найманці з “Вагнера” (тепер – “Африканського корпусу”). Місцеві хунти, які прийшли до влади, сподівалися, що Москва дасть їм безпеку та контроль над ресурсами – золотом, ураном. І спочатку так і було. Але в останні місяці ситуація почала змінюватися. Атаки туарегів – націоналістів, які вимагають незалежності півночі Малі – посилилися. До них додалися удари з боку “Джамаат Нусрат аль-Іслам валь-Муслимін” (JNIM) – ще одного відгалуження “Аль-Каїди”, яке активно діє в Сахелі. І ці удари стають дедалі ефективнішими. Збиті гелікоптери, розгромлені бази, знищені російські найманці, а тепер ще й ліквідований малійський міністр оборони – все це виглядає не як розрізнені напади, а як скоординована кампанія.

Хто за цим стоїть? Прямих доказів, звісно, ніхто не пред’являє. Але закономірність надто промовиста. Західні спецслужби, схоже, вирішили кардинально змінити стратегію. Раніше, щоб контролювати периферію, вони робили ставку на “демократичні уряди”, які виникали після “кольорових революцій”. Випускники літніх курсів у Гарварді чи Оксфорді, прозахідні НУОшники – саме вони мали бути надійними менеджерами неоколоніальних інтересів. Але практика показала, що такі еліти нездатні втримати владу. Вони слабкі, корумповані та відірвані від реальності. Як наслідок, їх змітають сувереністи, які потім звертаються по допомогу до Росії чи Китаю. Так було в Малі, так було в Буркіна-Фасо, так було в Нігері.

І тоді Захід вирішив зняти білі рукавички. Оскільки демократичні еліти не здатні воювати, треба знайти тих, хто здатен. І тут на сцену виходять “випускники літніх військових польових лагерів” – націоналістичні та фундаменталістські збройні угруповання. Курди в Сирії, туареги в Малі – це націоналісти. ХТШ в Сирії, JNIM в Малі – це фундаменталісти, прямі спадкоємці “Аль-Каїди”. їм не потрібні грантові дослідження чи політтехнології. їм потрібна зброя, розвіддані та політичне прикриття. І вони отримують це – не публічно, а через треті країни, через приватні військові компанії, через посередників. Бо з’явилася нова реальність: для Заходу прагматичний інтерес безпеки виявився важливішим за права африканців чи сирійців.

Суть цієї стратегії – створити кілька буферів, “волків війни”, які будуть діяти на периферії та сковувати російські та китайські сили. На Близькому Сході – це курдські та ісламістські анклави. У Сахелі – туарегські та джихадистські зони. Вони не є прозахідними в класичному розумінні, вони просто мають спільного ворога – Росію (а також, опосередковано, Китай). А раз ворог мого ворога – мій друг, то чому б не підкинути їм трохи зброї, не передати координати російських баз, не закрити очі на їхні порушення? Це цинічно, але це реальність.

Для місцевого населення Малі чи Нігеру, якщо чесно, мало що змінюється. Золото та уран, як видобувалися чужими компаніями, так і видобуватимуться. Місцеві еліти, як були продажними, так і залишаться. Бідні верстви, як не мали доступу до ресурсів, так і не матимуть. Питання лише в тому, хто саме збиратиме данину – французькі корпорації, російські найманці чи американські приватники. Але в геополітичному сенсі зміни радикальні. Москва втрачає одну позицію за одною. Сирія була першим дзвіночком – після падіння Асада російські бази опинилися під питанням. Тепер Малі стає другим гвоздем у домовину російської африканської експансії. А завтра може бути Буркіна-Фасо, Нігер, Центральноафриканська Республіка. Там, де слабка центральна влада, де є етнічні чи релігійні протиріччя, там Захід отримує можливість грати на полі, яке донедавна належало Москві.

Звісно, ми, в Україні, не можемо повною мірою оцінювати цей процес як однозначне благо. Бо “волки війни”, яких розбуджують сьогодні в Африці, завтра можуть кусатися в інших місцях. І не факт, що європейські політики, які заохочують джихадистів боротися з росіянами, зможуть контролювати своїх протеже. Але тактично для Заходу це спрацьовує: Росія змушена розпорошувати свої сили, втрачає ресурси та престиж. А для нас, українців, будь-яке послаблення Росії на будь-якому театрі – це добре. Нехай вони воюють з туарегами, нехай тонуть в малійських пісках, нехай втрачають гелікоптери та генералів – кожна їхня загибель там наближає нашу перемогу тут. І чи варто засуджувати Захід за цинізм? Можливо, ні. Бо у війні на виживання всі засоби хороші, а особливо ті, що змушують ворога воювати на два, три, чотири фронти одночасно.

Африканські країни продовжують скаржитися на вербування РФ своїх громадян для війни

Гана наполягає на залученні РФ до пошуку спільних шляхів запобігання вербуванню її громадян для участі у війні в Україні. За оцінками, з початку повномасштабного вторгнення на фронті загинуло 55 громадян Гани.

Про це пише портал видання “Bloomberg”.

Як зазначив міністр закордонних справ країни Самуель Окудзето Аблаква, відповідь з російської сторони “не надходила”.

“Нам потрібно ще більше залучити їх до співпраці”, – сказав він.

У Bloomberg нагадали, що Аблаква нещодавно відвідав Україну, щоб зустрітися з Президентом Володимиром Зеленським і домовитися про звільнення двох ганців, які були захоплені в полон. За його словами, їх завербували приватні агенти, які обіцяли їм роботу, але в підсумку їх відправили на передову, воювати за Росію.

“Зростає занепокоєння щодо вербування африканців для боротьби на боці російської армії, яка відчуває нестачу особового складу у війні проти України. Кенія та Південна Африка заявили, що нещодавно забезпечили репатріацію громадян, яких обманом змусили підписати контракти з російською армією”, – зазначили у виданні.

Водночас українська розвідка повідомляє, що проти України воюють понад 1780 африканців із 36 країн. Аблаква підкреслив, що з них 272 – ганці, 55 з яких загинули, а двоє були захоплені в полон.

Міністр додав, що заробітна плата, яку їм обіцяли, становить від 30 до 40 тис доларів на рік.

“Неприбуткова дослідницька організація Inpact у своєму звіті цього місяця зазначила, що з 1417 африканців, яких вона ідентифікувала як тих, хто воює за Росію, 234 є ганцями, 335 – камерунцями і 361 – єгиптянами, що представляють країни з найбільшою кількістю громадян, завербованих для участі у бойових діях”, – підкреслили у Bloomberg.

Росія посилює інформаційний вплив в Африці

Росія посилює свій вплив в інформаційному полі африканських країн. Москва використовує основні державні медіаресурси, такі як інформаційна агенція ТАРС і телеканал RT.

Про це свідчать дані Головного управління розвідки Міноборони України.

Наразі російські пропагандистські ЗМІ ведуть мовлення більш ніж у 40 африканських державах шістьма мовами. Із червня 2025 року контент RT буде доступний португальською мовою для жителів Мозамбіку та Анголи. До кінця року планується запуск ефіру амхарською мовою для ефіопської аудиторії.

За словами Андрія Юсова, представника Головного управління розвідки Міністерства оборони України, така активність Російської Федерації є частиною глобальної стратегії.

За інформацією, отриманою від української розвідки, за останні два роки кількість африканських телеканалів, які співпрацюють з RT, збільшилася з 30 до 60. Водночас телеканал активно розробляє і запускає «освітні програми», спрямовані на підготовку місцевих журналістів. У 2024 році за російськими стандартами навчання пройшли понад тисячу фахівців зі сфери медіа з африканських країн.

З червня 2025 року телеканал RT запустив у столиці Ефіопії, Аддіс-Абебі, очні курси для журналістів. У планах – розширення програми на інші країни регіону.

Набір співробітників для цих проектів здійснюється безпосередньо з Російської Федерації. У Росії вже створюються кадрові резерви для майбутніх «кореспондентських пунктів», які виконуватимуть функції навчальних центрів.

Поряд із роботою RT, інформаційне агентство ТАСС також активно розширює свою присутність в Африці. У найближчому майбутньому планується відкриття представництв у кількох країнах, включно з Ефіопією, Сенегалом, Алжиром і Демократичною Республікою Конго.

Згідно з даними, отриманими від українських спецслужб, процес відбору співробітників для цих організацій здійснюється під наглядом Федеральної служби безпеки Російської Федерації.