Пропагандистський проєкт “Мама, я в порядке” використав розповідь українського військовополоненого для поширення тез про примусову мобілізацію, недостатню підготовку та нібито відсутність мотивації у військових. Окрему увагу автори приділили створенню позитивного образу російського полону.
У поширеному ворожими медіа переказі військовому приписують твердження про затримання працівниками поліції та ТЦК дорогою на роботу, поспішне навчання й відсутність контакту з командиром. Ці заяви подано як пояснення його рішення здатися.
Маніпуляція полягає в тому, що окрему історію людини в полоні використовують для висновків про всю українську армію. Розповідь про особистий досвід не встановлює загального рівня підготовки, мотивації або стану командування. Для таких висновків потрібні інші джерела та перевірка, а не лише запис.
Ще один елемент подачі – протиставлення негативних тверджень про українську службу розповіді про нібито належне ставлення після захоплення. Навіть якщо полонений позитивно характеризує поводження з ним, це не є незалежною оцінкою умов утримання інших людей чи російської системи полону загалом.
Автори випуску окремо заявляють в описі, що запис і поширення відбуваються за “добровільною згодою” військовополоненого. Водночас сама така заява не доводить, що людина могла вільно відмовитися від участі або говорити без ризику для себе.
Міжнародний комітет Червоного Хреста пояснює: навіть видима готовність полоненого до публічних заяв не усуває його вразливості. Його добробут залежить від сторони, яка утримує його, а високий ризик примусу є однією з причин спеціального захисту таких людей. Стаття 13 Третьої Женевської конвенції вимагає захищати військовополонених від насильства, залякування, образ і цікавості публіки.
