В Києві стався інцидент, пов’язаний із силовою мобілізацією.
Про це повідомляють місцеві Telegram-канали.
На оприлюднених кадрах видно, як співробітники ТЦК намагалися силоміць затримати чоловіка й посадити його до автомобіля.
Втім, у ситуацію втрутилися перехожі – вони не дозволили силовикам довести затримання до кінця й відбили чоловіка.
Відео швидко поширилося соцмережами та викликало активне обговорення серед одеситів.
Офіційних коментарів щодо інциденту наразі немає.
З одного боку, Міністерство енергетики повідомляє, що станом на 15 вересня енергосистема збалансована, дефіциту потужностей не має, а для побутових споживачів масових графіків відключень у жовтні не прогнозується. З іншого боку, суттєві пошкодження від постійних ворожих атак і можливі екстремальні погодні умови накладають серйозні ризики. Розглянемо детально обидві сторони ситуації.
За даними Міненерго, енергосистема наразі збалансована, дефіциту немає, а планових обмежень на споживання не передбачається. Підготовка до зими ведеться активно: модернізуються й ремонтуються об’єкти, формуються резерви устаткування і посилюється захист критичних вузлів, щоб забезпечити українців світлом і теплом. Міністрка енергетики Світлана Гринчук наголошує, що “в нас достатньо генерації і потужності передачі… для того, щоб забезпечувати наших споживачів електроенергією” .
На атомну енергетику припадає понад 50% виробленої електроенергії України. Згідно з “Енергоатомом”, у вересні мають завершитися планові ремонти на кількох енергоблоках, що дозволить забезпечити стабільну роботу у зимовий сезон. Збереження балансу виробництва і споживання підтверджує й “Укренерго” – дефіциту потужностей немає.
Також для підтримки системи введено в експлуатацію нові рішення: у Київській та Дніпропетровській областях запустили комплекси акумуляції енергії загальною місткістю 400 МВт·год (еквівалент близько 600 тис. домогосподарств протягом 2 годин). Розроблено резервні схеми електропостачання (плани Б/В) для регіонів на випадок пошкодження ключових об’єктів.
ТОкрім будівництва нових потужностей, тривають ремонти та модернізації мереж. Модернізуються трансформаторні підстанції, лінії передач, створюються запаси критично важливого обладнання. В умовах цих заходів і достатніх запасів потужностей масових планових обмежень у жовтні не очікується.
Втім головна загроза залишається гуманітарною: ворожі удари по енергооб’єктах. За І півріччя 2025 року росіяни завдали 61 удар по українській енергосистемі – це більше, ніж у попередні роки. Від початку повномасштабної війни агресор здійснив близько 600 ударів (переважно дронами – майже 90% атак). У результаті за перші шість місяців 2025 року пошкоджено понад 500 об’єктів електромереж, а загальні втрачені потужності сягнули близько 10 ГВт генерації. Останнє масштабне підтвердження – нічна атака “Шахедами” (19 дронів) на Трипільську ТЕС (Київська обл.) 15 вересня, яка фактично зруйнувала річну роботу з її відновлення.
Навіть відновлена генерація не гарантує повну безпеку: удари часто пошкоджують ЛЕП і підстанції. Як зауважує Міненерго, “обстріли пошкоджують не лише генерацію, але й лінії передач та підстанції”, що знижує надійність доставки електроенергії до споживачів. Уражені лінії, хоч би скільки блоків відремонтували, не дозволяють передавати всю вироблену енергію. Тому навіть за відсутності дефіциту генеруючих потужностей локальні райони можуть залишатися частково без світла.
Окрім руйнівних атак, у жовтні очікуються традиційні погодні ризики. Експерти відзначають, що літні та осінні штормові явища в Україні вже спричиняли серйозні аварії: наприклад, лише у липні цього року шквали та грози тимчасово знеструмили понад 700 населених пунктів на кілька годин. Аналогічні бурі восени можуть знову пошкоджувати мережі. Холодні ночі і заморозки, які вже можливі у жовтні, викликають різке зростання споживання електроенергії (особливо для електроопалення). Це створює додаткове навантаження на систему саме тоді, коли частина обладнання може бути в плановому ремонті або після ремонту не працювати з повною ефективністю.
Таким чином, ймовірні короткочасні аварійні відключення можуть статися не стільки через брак потужностей, скільки через стихійні явища та зношеність мереж. Інститут енергетичних стратегій попереджає: багато пошкоджених об’єктів мережі хоча й відремонтовані на папері, насправді не завжди можуть витримати збільшені перевантаження при морозах. Унаслідок цього населені пункти ризикують періодично лишатися без струму у разі чергового буревію чи холодного фронту.
Попри всі загрози, українські енергетики та влада запевняють: масових планових відключень у жовтні не буде. Офіційні представники радять не панікувати, але бути готовими до локальних аварій чи “віялових” графіків у разі чергових ударів або погодних негараздів. Як підкреслюють експерти, треба налаштуватися на “найпесимістичніший сценарій”: мати заряджені павербанки, ліхтарики та, за можливості, генератор для найважливіших потреб.
Водночас усім споживачам рекомендується раціонально використовувати електроенергію, особливо в години пікового навантаження (ранок та вечір). Перенесення тривалих робіт з потужними приладами на денні години, коли споживання нижче, допоможе знизити ризик локальних перегрузок. При таких заходах та наявності резервів потужності енергосистема здатна забезпечити світлом і теплом переважну більшість домівок навіть за несприятливих обставин.
Висновок: за даними аналітиків і Міненерго, без інтенсивних масованих атак значних блекаутів у жовтні не очікується. Проте політичні та природні чинники залишають за собою право призводити до окремих аварій. Тому кожному українцю варто перевірити власні запаси для екстрених ситуацій і дотримуватися порад щодо економії енергії, аби “темна зима” обійшла нас стороною.
Політична оцінка інциденту різнилася навіть між західними лідерами: Польща та кілька східноєвропейських країн одразу назвали це свідомою провокацією і агресією зі сторони Кремля, водночас США та ряд інших країн спочатку не озвучили однозначного звинувачення. Результатом стало відсутність чіткої, скоординованої контрдії з боку Європи і НАТО та демонстрація слабкості західних країн та самого військового блоку.
Хоча польські й натівські винищувачі швидко перехопили більшість російських безпілотників, подальша реакція НАТО і ЄС зводилася здебільшого до публічних заяв. Після атаки Альянс фактично прийняв лише пасивний розвиток подій – обмежився консультаціями й юридичними формулюваннями. У НАТО активували статтю 4 (консультації через загрозу безпеці) замість повноцінного воєнного протидії – без застосування статті 5, що означало б автоматичний військовий союз у відповідь.
Хоч збиття дронів стало першим збройним інцидентом такого масштабу в історії НАТО, країни Альянсу поки не пішли далі консультацій. Як заявило видання The Washington Post, сам факт стрільби по дронах не означає автоматичної активації “статті 5” – це рішення повинні одноголосно ухвалити 31 країна-учасниця. Зокрема Генерал Алекзус Гринкевич (SACEUR) рекомендував не поспішати з висновками про наміри Москви. Таким чином, військова відповідь обмежилася локальними перехопленнями без широкомасштабних ударів по об’єктах у Росії.
Також показовим став той момент, що серед країн НАТО та ЄС не спостерігалося відвертої суперечки щодо фактів, але потужність реакції і наголос на причетності Росії відрізнялись. Більшість західних лідерів різко засудили інцидент: канцлер Шольц (Німеччина) і прем’єр-міністр Стармер (Британія) одразу назвали проліт дронів провокацією та погодились на посилення повітряного патрулювання Польщі. Водночас прем’єр Угорщини Орбан не став прямо вказувати на Росію, закликавши до збереження політики “мирних ініціатив” і лише запевнивши у “повній солідарності з Польщею”. Така стриманість Орбана та окремі оцінки з боку Мінську (де говорять про “помилку навігації” створили враження неповної консолідації та навіть розколу Заходу.
Стратегія Вашингтону також виявилася слабкою та вкрай розмитою. Спершу президент Трамп у соціальних мережах обмежився запитанням “Що відбувається?” і прокоментував: “Це могло бути помилкою”, що в Польщі спричинило публічні заперечення з боку Туска. Офіційна адміністрація майже не дала чіткої оцінки, за винятком загальних слів про підтримку “кожного сантиметра території НАТО” (постпред США при Альянсі). Таким чином США знову показали схильність вагатися перед Москвою.
Інцидент із польськими дронами остаточно викрив проблеми колективної безпеки країн Заходу. Наразі ситуація є переможною для Кремля: Москва привертає увагу до неспроможності захисту східних кордонів НАТО і одночасно посилює тиск на Київ. Як зауважив політолог Петро Олещук, Кремль досяг “непоганого результату”: дрібними БПЛА по одному провокує НАТО давати пасивну відповідь і водночас вимотує ресурси Альянсу.
Окремою вигодою для Росії стало те, що після інциденту Захід та Польща виділили додаткові кошти на посилення ППО у регіоні. Польща вже заявила про потребу в додаткових системах протиповітряної оборони, і союзники узгодили їх надсилання. Проте це означає, що ресурси, які могли б піти на допомогу Україні, тепер відійдуть на захист польського неба. Тобто Москву влаштовує, коли Західні країни відвертають зброю та увагу на власні кордони замість підтримки Києва.
Таким чином, вторгнення дронів у Польщу продемонструвало слабкість як військової, так і політичної реакції Заходу. Відсутність єдиної сильної відповіді заздалегідь дозволяє Росії робити висновок: НАТО поки що не готове захищати своїх навіть від подібних провокацій. А це ставить під сумнів обіцянки Вашингтона та Брюсселя щодо захисту України, якщо навіть самі союзники не відчувають себе в безпеці.
Про це в етері Громадського радіо повідомив голова Куп’янської міської військової адміністрації Андрій Беседін.
За його словами, росіяни застосовують проти міста все наявне озброєння, а на під’їздах чатують FPV-дрони, які атакують логістичні шляхи. Через це ускладнене вивезення людей і доставка гуманітарної допомоги. Ремонт газових, електричних мереж та системи водопостачання також неможливий.
“Щодня місто знищують керовані авіаційні бомби. Понад 95% об’єктів зруйновано або пошкоджено. Але найстрашніше – це щоденні жертви серед мирного населення”, – сказав Беседін.
Лише за дев’ять днів вересня по Куп’янській громаді завдали 1100 ударів. Серед них – 36 керованих авіабомб, дві з яких важили по півтори тонни. Загинули троє жителів, 13 отримали поранення. 9 вересня по місту вдарили чотири КАБи, одна людина постраждала.
Беседін наголосив, що у нинішніх умовах єдиним способом урятувати життя залишається евакуація. Наразі у громаді лишаються 1785 людей, з них 780 проживають на правому березі. За словами голови МВА, темпи евакуації невеликі, більшість людей погоджуються виїхати лише після руйнування їхніх домівок.
Про це повідомляють американські ЗМІ.
Відповідаючи на питання журналіста, чи може співпраця з Росією стати одним із факторів припинення війни, Венс відповів ствердно.
“Президент США був дуже відкритим як з європейцями, так і з росіянами, що він не бачить жодної причини, чому ми повинні економічно ізолювати Росію”, – зазначив віцепрезидент.
Заява прозвучала у прямому ефірі після повідомлень про атаку російських безпілотників на територію Польщі.
Раніше уламки російських дронів виявили поблизу чотирьох населених пунктів у Польщі. Тимчасовий повірений у справах РФ у Варшаві заявив, що “немає доказів” причетності Росії.
Якщо на початку війни Україні вдавалося збивати більшість дронів силами зенітних ракетних комплексів і мобільних вогневих груп, то до 2025 року масштаби атак зросли в рази. Навесні 2025 року Росія запустила рекордні залпи: часом понад 400-800 дронів за одну ніч. У червні 2025 року українська розвідка оцінювала, що Росія виробляє до 170 Shahed на добу і прагне збільшити випуск до 190 на добу до кінця року. Така тактика “рою” розрахована на виснаження ППО: навіть при високому відсотку збитих цілей кілька безпілотників з кожної хвилі неминуче досягають цілей.
Однак головним викликом стала “бухгалтерія війни” – дисбаланс вартості атаки і захисту. Кожен Shahed коштує Росії десятки тисяч доларів, тоді як перехопити його західною ракетою ППО може коштувати сотні тисяч або навіть мільйони доларів. Наприклад, постріл зенітною ракетою комплексу NASAMS або Patriot багаторазово перевищує ціну самого дрона. Такі незрівнянні витрати на відбиття атак з часом стають непосильними. Українські сили ППО, витративши значну частину запасів ракет, зіткнулися з їх дефіцитом. Виникла гостра необхідність у нестандартному рішенні, яке зробить протиповітряну оборону економічно ефективною і масштабованою.
Українське військове керівництво та інженери звернулися до ідеї дронів-перехоплювачів – невеликих безпілотників, призначених для знищення ворожих дронів у повітрі. Ще в 2024 році ентузіасти почали експерименти з оснащенням дронів засобами ураження і з тактикою тарана, щоб збивати безпілотники противника. Перші прототипи проходили випробування на фронті, збиваючи розвідувальні БПЛА типу Orlan та інші малі дрони. Однак проти Shahed були потрібні більш просунуті рішення – адже цей баражуючий боєприпас летить швидше і вище типових комерційних дронів. Щоб перехопити “Шахед”, дрон-перехоплювач повинен не тільки наздогнати, але і перевершити його за швидкістю і дальністю.
На початку 2025 року тема антидронових перехоплювачів вийшла на рівень державної важливості. Українські офіційні особи визнали, що без дешевих і масових засобів боротьби з роєм дронів захистити міста буде все складніше. Наприкінці лютого 2025 року з’явилося перше повідомлення про успішне збиття “Шахеда” за допомогою українського безпілотника. Це не було випадковістю – за цим стояли місяці розробок, випробувань і доопрацювання програмного забезпечення для наведення на повітряні цілі. Фактично з нуля почала вибудовуватися концепція зенітних дронів (англ. counter-drone interceptors), інтегрованих з радарами і системами виявлення. Президент Володимир Зеленський у червні зазначив, що вже кілька вітчизняних підприємств показують результати у створенні перехоплювачів, і обсяги їх виробництва зростають. До цього часу спеціальні екіпажі дрон-перехоплювачів несли чергування в найбільш вразливих регіонах, полюючи на Shahed у нічному небі.
У травні 2025 року український перехоплювач типу Sting вперше документально збив ворожий Shahed у повітрі – це стало справжнім проривом. Дрон-перехоплювач є надшвидким варіантом FPV-дрона (від First Person View, з видом від першої особи), оснащеним вибуховим зарядом. Він наводиться на ціль за даними радара, потім оператор в режимі реального часу доводить його до зіткнення з ворожим БПЛА. Такі перехоплювачі запускаються з катапульти або труби і розганяються до величезної швидкості. Наприклад, український дрон “Стінг” (“Жало”) від групи Wild Hornets здатний розвивати до 315 км/год – тобто швидше, ніж Shahed-136, крейсерська швидкість якого близько 185 км/год. Висота перехоплення досягає 3 км і більше. Корпус дронів друкується на 3D-принтерах, а вартість комплектуючих відносно невелика – від $2 до 5 тис. залежно від начинки. Для порівняння, це всього близько 1/50 вартості Shahed і лічені відсотки від ціни зенітної ракети. Подібні перехоплювачі не вимагають досвідченого пілота – операторів навчають за лічені тижні, що дозволяє швидко розгортати нові команди.
Вже перші бойові застосування показали високий потенціал дронів-перехоплювачів. Так, у період весни 2025 року в одних тільки околицях Києва за чотири місяці зафіксовано 160 успішних перехоплень ворожих безпілотників за допомогою таких систем. В окремих нічних нальотах нові перехоплювачі збивали десятки Shahed з випущеного рою. Президент Зеленський 4 липня підкреслив, що під час однієї з наймасовіших атак на Київ, коли за ніч було випущено понад 500 дронів і ракет, саме безпілотники-перехоплювачі зробили вагомий внесок в оборону, збивши значну частину “Шахедів”. За його словами, ці результати довели ефективність нового підходу, і тепер Україну чекає масштабне нарощування виробництва таких дронів і навчання операторів по всій країні.
Особливо примітно, що перших великих успіхів досягли невеликі волонтерсько-військові групи. Фактично одна команда операторів з декількома наземними станціями запуску за кілька місяців зуміла знищити більше ворожих дронів, ніж деякі батареї ППО за аналогічний період – і при набагато менших витратах. На початок літа 2025 року кількість збитих “Шахедів” силами таких груп сягнула сотень. Наприклад, тільки фонд спільноти Сергія Стерненка відзвітував про понад 100 збитих Shahed дронами Wild Hornets до липня. А благодійний фонд Притули повідомив, що профінансовані ним перехоплювачі в середньому коштують менше $2000 за штуку і вже показали себе у знищенні безпілотників типу “Герань” (Shahed). Завдяки дронам-перехоплювачам мобільні вогневі групи ППО тепер майже не покладаються на зенітні кулемети і малокаліберну артилерію, ефективність яких падає проти швидких цілей. Замість цього вони використовують високоточні безпілотники для ураження дронів-камікадзе. В результаті, за словами українських військових експертів, економіка оборони змінюється: збивати ворожий дрон за кілька тисяч доларів набагато вигідніше, ніж за сотні тисяч. А головне – зберігаються дорогі ракети і боєприпаси для більш пріоритетних цілей (наприклад, крилатих і балістичних ракет). Представник Повітряних сил Юрій Ігнат прямо заявив: “Дронова ППО дозволить раціональніше використовувати наші засоби. Ми не можемо постійно витрачати дефіцитні зенітні ракети і ресурси авіації на полювання за ворожими дронами”.
В середині 2025 року Україна розгорнула програму масштабного виробництва та впровадження антидронових комплексів. Формується повноцінний новий рід військ – умовно їх називають “зенітні безпілотні комплекси”. Якщо на початку це були поодинокі волонтерські проекти, то тепер у галузь прийшло державне фінансування та великі замовлення. Чотири українські компанії налагоджують випуск перехоплювачів різних типів. Дві з них, за словами президента, вже досягли особливих успіхів і швидко нарощують випуск. З початку 2025 року організовано курси підготовки операторів дронів-перехоплювачів, причому навчання проходить по всій країні – адже атакам Shahed піддаються і Київ, і прифронтові області, і західні регіони.
До літа 2025 року українська влада уклала партнерські угоди із закордонними союзниками для розвитку цієї програми. Зокрема, були отримані додаткові кошти від союзників на масове виробництво перехоплювачів. Паралельно ведеться оснащення ППО сучасними пасивними радарами і датчиками, здатними виявляти малошумні дрони. Так, Нідерланди оголосили про передачу Україні сотні радарів виявлення безпілотників – вони стануть “вухами” для українських дронів-перехоплювачів. В уряді підкреслюють, що подібні системи – передовий досвід світової практики.
Вже до кінця 2025 року очікується, що десятки мобільних груп з дронами зможуть взяти на себе основне навантаження з відбиття Shahed. За словами експертів, щоб повністю закрити небо від масових атак, Україні може знадобитися випускати сотні перехоплювачів щодня. Це завдання амбітне, але реальне за підтримки західних партнерів і мобілізації вітчизняного ВПК. Президент Зеленський ставить за мету, щоб у найближчі місяці 50% потреб армії в озброєнні покривалося за рахунок вітчизняного виробництва – і дрони в цьому списку на першому місці. У своєму зверненні він заявив про намір вийти на виробництво тисяч безпілотників різних типів на день. Вже зараз Україна щомісяця випускає тисячі дронів для фронту, хоча ще до війни такої промисловості практично не існувало.
Різке посилення дронового компонента ППО кардинально змінює співвідношення сил у повітрі. По суті, Україна першою у світі розгорнула масштабну систему протидії баражуючим дронам за допомогою інших дронів. Якщо на початку війни такий підхід здавався експериментальним, то до осені 2025 року це вже невід’ємна частина оборони. Щодня десятки операторів, сидячи за консолями, збивають безпілотники противника в режимі реального часу. Український досвід уважно вивчають союзники: такого масового застосування дронів-перехоплювачів ще не знала жодна армія. Ймовірно, закладається новий стандарт протиповітряної оборони для всього світу – в умовах, коли загрозою стають рої дешевих дронів, знищувати їх повинні настільки ж дешеві і масові системи.
Для України стратегічне значення цієї трансформації очевидне. Агресор може продовжувати масові атаки, нарощуючи виробництво безпілотників, але їх ефективність неухильно падає. Вартість перехоплення тепер у рази (а то й на порядки) нижча за вартість атакуючого дрона, і з кожним збитим Shahed ворог втрачає набагато більше ресурсів, ніж українська сторона. Це підриває розрахунок Росії на виснаження української ППО економічно. Як образно кажуть експерти, дрони-перехоплювачі змінюють “економіку війни” на користь України. Вже зараз українські військові заявляють про перехоплення 85–90% запущених дронів-камікадзе – і в міру збільшення парку перехоплювачів цей показник може ще зрости. Звичайно, повністю відмовитися від класичних засобів ППО не можна: винищувачі, зенітні комплекси і засоби РЕБ продовжують відігравати свою роль. Але перевантаження їх роботи за допомогою ворожих роїв більше не приносить таких результатів, як раніше. Коли по дешевих дронах б’ють не дорогі ракети, а такі ж недорогі дрони, ціна зриву атаки для тих, хто обороняється, різко знижується.
Україна фактично створила новий пласт технологій оборони, народжений суворою необхідністю і загартований в боях. Якщо спочатку запуск програми дронів-перехоплювачів запізнився, то тепер вона стрімко набирає обертів і демонструє вражаючі результати на практиці. Кожен збитий Shahed – це врятовані життя та об’єкти інфраструктури. Кожна вціліла зенітна ракета – це готовність зустріти більш серйозну загрозу. В кінцевому рахунку, протистояння роїв дронів дронами-перехоплювачами вирівнює ситуацію: українське небо стає все більш закритим для безпілотних вбивць. І хоча ворог продовжує шукати нові способи удару (наприклад, підвищення швидкості і висоти польоту дронів або їх масового запуску з різних напрямків), гнучкість і низька вартість дронової ППО дають Україні перевагу в цій технологічній гонці.
За підсумками зустрічі у французькій столиці прозвучало головне: формат участі США мають окреслити “в найближчі тижні”. Звучить оптимістично, але деталі поки що розчинені в дипломатичному тумані.
До Парижа особисто прибули Володимир Зеленський, фінський президент Александр Стубб, польський прем’єр Дональд Туск, бельгійський очільник уряду Барт де Вевер, глава нідерландського кабміну Дік Схооф і прем’єрка Данії Метте Фредеріксен. Дистанційно доєдналися генсек НАТО Марк Рютте та низка керівників з Азії та Тихоокеанського регіону – від Австралії та Нової Зеландії до Японії і Канади. Євросоюз представляли Урсула фон дер Ляєн і Антоніу Кошта. Від США – спецпредставник Стів Віткофф, який відпрацював також окремі контакти з Банковою та РНБО.
Оголошені меседжі виглядають солідно: 35 лідерів готують політичну пропозицію щодо гарантій, а 26 держав – принаймні так заявлено – готові або відрядити контингенти, або забезпечити інструменти підтримки сил гарантування. Одразу після засідання пролунала новина про розмову учасників із Дональдом Трампом: обговорювали способи зупинити російську агресію та окремий “повітряний щит” для України. Париж окремо підкреслив: якщо Москва й далі тягнутиме з предметними переговорами, санкційний тиск посилять. Та попри гучні формули, головне питання лишається незмінним – що саме й коли буде закріплено на папері та ким виконуватиметься на практиці.
Ключова проблема – різноспрямовані очікування в самій коаліції. Частина союзників теоретично готова до розгортання військ в Україні, інші обмежуються роллю логістичних хабів і тренувальних центрів, а більшість іще вагається, звіряючи крок із власними парламентами, суспільною думкою й бюджетами. На цьому тлі з’являється спокуса родити “універсальну матрицю” гарантій, але чим ширше коло учасників, тим більшою стає спокуса замінити зміст риторикою. І саме тому французький сигнал “реальні гарантії – після мирної угоди” читається як визнання: сьогодні можна домовитися радше про рамку, ніж про механіку.
Є й друга площина – російський фактор. Навіть якщо Захід упакує спільне бачення у велику політичну декларацію, це не гарантує готовності Кремля сприйняти архітектуру безпеки, де Україна – не “сіра зона”, а суб’єкт із союзницькими зобов’язаннями партнерів. І саме тут проступає прагматичний висновок: доведеться мати кілька паралельних сценаріїв – від “м’якого” (тренування, ППО, кіберзахист, інвестиції в ВПК) до “жорсткішого” (міжнародні місії стабілізації, присутність інструкторів і радників не на лінії фронту, але в глибокому тилу).
Ще один реалістичний акцент – пріоритет власної сили. Якою б не була конструкція колективних гарантій, перша й найнадійніша – це боєздатні Збройні сили України, спроможна оборонна промисловість і інтеграція в західні стандарти планування та забезпечення. Перспектива членства в НАТО залишається політично чутливою і, вочевидь, нерівномірно підтримуваною різними столицями. Натомість прискорення зближення з ЄС – не тільки про економіку та право, а й про інституційну вбудованість у спільний ринок оборони, санкційні режими й критичну інфраструктуру.
Європа, попри зміцнілу суб’єктність Парижа, Берліна та Півночі, все одно оглядається на Вашингтон. Без американського внеску важко уявити стійкі довгострокові гарантії – і це робить “найближчі тижні” справжнім тестом. Водночас надмірне очікування великої американської формули може законсервувати дискусію, перетворивши її на нескінченну серію самітів із правильними словами та відкладеними рішеннями. Тим паче, що у США власні стратегічні пакети часто супроводжуються вимогами до Європи жорсткіше тиснути і на Москву, і на Пекін, а також швидше розв’язувати енергетичні дилеми.
На практичному рівні вже сьогодні є простір для кроків, які не потребують «післявоєнного» режиму. Йдеться про розгортання в Україні – поза зонами бойових дій – інструкторсько-тренувальних місій, масштабування ремонтних хабів, довгі контракти на ППО та далекобійність, кіберзахист критичної інфраструктури, спільні виробництва боєприпасів і БПЛА. Це не замінює політичних гарантій, але створює фактичні – через присутність, ресурси та незворотність інтеграції.
Паралельно в самій коаліції вимальовуються “три швидкості”. Перша – держави, що готові до найризикованіших рішень і фактичної присутності. Друга – ті, хто не перейде червоних ліній, але посилюватиме постачання, тренування й фінансування. І третя – загін нерішучих, які ще зважують внутрішню політику. Чи є в такій конструкції місце для аналога 5-ї статті Вашингтонського договору? Навряд. Радше йтиметься про мозаїку двосторонніх і багатосторонніх зобов’язань, що разом утворюють “ефект парасольки”, але без автоматизму колективної оборони.
У цьому сенсі паризька зустріч – не фініш і навіть не півфінал. Це великий політичний жест із подвійним адресатом: Києву – сигнал про тривалість підтримки після фронтової фази, Кремлю – попередження, що “вікно самотності України” після війни не відчиниться. Та жест не перетворюється на гарантію, доки немає механіки виконання, дорожньої карти з датами й інструментами та відповіді на просте запитання: що станеться “на наступний день”, якщо Москва і далі відмовлятиметься від змістовних переговорів.
Отже, “найближчі тижні” варто сприймати не як дедлайн для фінальної коми, а як шанс розвести риторику й роботу. Рамки – у Парижі вже позначили. Тепер справа за предметними рішеннями, які можна виміряти – батареями ППО, контрактами на виробництво, тренувальними місіями, санкційними пакетами та інституційними кроками на шляху до ЄС. Бо справжні гарантії народжуються не в залах самітів, а там, де розклад сил і ресурсів змінюється на користь України щодня.
На одному відео троє невідомих у цивільному схопили чоловіка біля трамвайної зупинки і намагалися силою посадити до машини; на іншому – декілька чоловіків тягнуть людину по вулиці до авто. За словами місцевих жителів, раніше у місті помічали лише одного “помічника” у цивільному, а тепер діє ціла група. Такі дії викликають занепокоєння: люди відчувають себе вразливими, адже затримання відбуваються просто посеред вулиці, без будь-якого попередження.
Силове затримання призовників на вулицях – не поодинокий інцидент, а поширена практика в різних регіонах України. В народі вже давно з’явився термін “бусифікація” – від слова “бус” (мікроавтобус), коли чоловіків примусово “пакують” в автомобілі для доставлення до військкоматів. У Львові на початку 2025 року стався гучний випадок: група осіб, серед яких були і люди без форми, імовірно разом із ТЦК, силоміць затримала чоловіка біля його будинку. Пізніше поліція заявила, що затримання здійснювали не їхні співробітники, а невідомі особи, і хто вони такі – наразі невідомо. Подібна картина спостерігалася і в інших областях. В Одесі на початку 2023 року поліція отримала щонайменше 25 заяв про можливі незаконні затримання чоловіків працівниками ТЦК просто на вулицях під час вручення повісток . Схожі скарги надходили і в інших південних областях. Інакше кажучи, “ловці призовників” у цивільному – явище, з яким стикаються чи не в усіх куточках країни.
Законодавство чітко визначає, хто має право займатися врученням повісток і перевіркою документів. Як пояснюють у Територіальних центрах комплектування (ТЦК), там працюють як військові, так і цивільні особи на різних посадах. Окрім військовослужбовців у формі, є дві категорії штатних працівників без військового звання: держслужбовці (цивільні фахівці на адміністративних посадах) та працівники ЗСУ – теж цивільні особи, що допомагають у роботі центрів. Останні не мають права носити форму чи зброю і не присягають як військові. Теоретично саме такі цивільні співробітники ТЦК можуть бути тими “невідомими в цивільному”. Однак їхні повноваження обмежені суто допоміжними функціями. Жодними законами не передбачено, щоб цивільні особи (навіть штатні працівники ТЦК) силоміць затримували громадян на вулицях.
Існує ймовірність, що до “вилову ухилянтів” долучають і неофіційних осіб – волонтерів чи навіть колишніх правоохоронців. В такому разі їхній статус узагалі незрозумілий: вони не є ні військовослужбовцями, ні працівниками ТЦК, отже діють фактично на власний розсуд, без належних повноважень. Нерідко такі “помічники” не пред’являють жодних документів і не називають себе, що лише підсилює хаос. У випадку з Львівським інцидентом, наприклад, присутні на місці поліцейські в цивільному навіть не втрутилися одразу, а затримання провели інші невстановлені особи. Коли самі правоохоронці пізніше відхрестилися від цієї акції, громадськість лишилася без відповіді на питання: хто ж саме насильно забрав людину?
Така практика фактично перебуває за межами правового поля. За словами Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, навіть під час воєнного стану працівники ТЦК не мають права обмежувати свободу громадян без законних підстав чи застосовувати силу. Примусово доставити кудись людину або утримувати її можна лише за рішенням уповноважених органів. Іншими словами, ні співробітник військкомату, ні тим більше цивільна особа не можуть законно “хапати” призовника на вулиці, якщо той не вчиняє правопорушення.
На практиці ж притягнути когось до відповідальності виявляється складно. Якщо людину побили чи покалічили під час такого “вручення повістки”, то куди скаржитися? До поліції – заявляти про викрадення? Але якщо викрадачі назвалися ТЦК, поліція може розцінити це як виконання мобілізаційних заходів. Звертатися до військової прокуратури чи керівництва ТЦК? Там цілком можуть відповісти, що цивільні “помічники” не є офіційними співробітниками, отже, формально ТЦК за них не відповідає. В результаті потерпілий залишається сам на сам із проблемою, а винні можуть уникнути покарання. Правники підкреслюють, що такі дії грубо суперечать базовим принципам правової держави і Конституції. Фактично це самоправство, яке підриває довіру до влади та дискредитує Збройні сили.
Щоб зробити роботу ТЦК прозорішою, запроваджено нові правила. З 1 вересня 2025 року всі працівники територіальних центрів комплектування зобов’язані носити нагрудні бодікамери і здійснювати відеофіксацію під час перевірки документів або вручення повісток. Камери повинні записувати безперервно, а запис потім зберігатиметься на захищеному сервері щонайменше 30 днів. Мета нововведення – підвищити прозорість дій військкоматів, захистити права призовників та мінімізувати конфлікти. Заборонено вимикати чи видаляти запис; за порушення передбачена дисциплінарна відповідальність аж до передачі матеріалів до правоохоронних органів . Здавалося б, відтепер будь-які зловживання при мобілізації можна буде зафіксувати на відео.
Однак тут є суттєва лазівка. Правило про бодікамери стосується лише штатних співробітників ТЦК. Якщо ж до “вручення повістки” залучені люди у цивільному, які офіційно не числяться в штаті, то на них обов’язок носити камеру не поширюється. Відтак саме найбільш спірні дії – силове затримання на вулиці сторонніми особами – можуть залишитися поза об’єктивом. Виходить, що можна обійтися “чужими руками”: офіцери ТЦК формально будуть з камерою і діятимуть згідно з інструкціями, а всю “брудну роботу” виконують їхні цивільні помічники без жодного контролю. Це створює очевидні ризики: будь-які перевищення сили або неправомірні дії з боку таких осіб не будуть зафіксовані, що ускладнить доказ їхньої вини у разі скарг. Більше того, у людей виникає підозра, що під виглядом ТЦК можуть діяти й відверто кримінальні елементи. В умовах, коли на вулицях дозволено хапати перехожих “для військкомату”, не виключені зловживання чи навіть злочини під цим прикриттям.
Практика мобілізації через раптові облави цивільними “ловцями” викликає все більше обурення в суспільстві. З одного боку, країна потребує поповнення війська в умовах війни, і ТЦК скаржаться на масове ухилення. З іншого – примусова мобілізація з порушенням прав лише підриває легітимність державних дій. Експерти застерігають, що насильницьке затягування людей у війська деморалізує і самих призовників (більшість із силоміць призваних не стане ефективними солдатами і може просто дезертирувати ) та провокує конфлікти в суспільстві.
Для розв’язання проблеми потрібна більша прозорість і підзвітність дій ТЦК. Якщо ж у мобілізації залучаються цивільні особи, їхній статус та повноваження мають бути публічно визначені – або ж такі практики слід негайно припинити. Громадяни повинні знати, хто має право їх зупиняти і на якій підставі. Лише повернувши процес мобілізації у правове русло, можна зберегти довіру людей і забезпечити як поповнення армії, так і дотримання прав кожного громадянина. У демократичній правовій державі навіть найскладніші завдання не повинні вирішуватися методами, схожими на викрадення посеред білого дня.
Про це повідомив народний депутат Ярослав Железняк.
За його словами, у 2024 році Полтавська ОВА витратила 372 млн грн на укріплення в Донецькій області, однак замість повноцінних фортифікацій були зведені лише “декорації”. Щонайменше 200 млн грн із цієї суми зникли через схеми з підставними компаніями, завищеними цінами та фіктивними договорами.
Железняк наголосив, що у розпорядженні слідчих є фото, документи, записи розмов і банківські проводки, які підтверджують масштаби афери. При цьому компанії, причетні до постачання фіктивних укріплень, отримали від держави нові контракти на мільярди гривень.
“Позиції, де мали стояти справжні фортифікації, ми зрештою втратили. Це одна з найгірших історій про корупцію під час війни”, – підкреслив нардеп.
Слухання у Верховній Раді відбудеться у четвер, 4 вересня.
