політика Архіви - Сторінка 6 з 39

Вторгнення дронів у повітряний простір Польщі продемонстрував слабкість Заходу

Posted on 12 Вересня, 202512 Вересня, 2025 by Микола Донченко

У першу половину вересня 2025 року з північного сходу на територію Польщі прорвались десятки російських ударних безпілотників. Польська ППО спільно з літаками союзників змогла збити майже всі БПЛА, однак реакція НАТО та ЄС виявилася надто обмеженою.

Політична оцінка інциденту різнилася навіть між західними лідерами: Польща та кілька східноєвропейських країн одразу назвали це свідомою провокацією і агресією зі сторони Кремля, водночас США та ряд інших країн спочатку не озвучили однозначного звинувачення. Результатом стало відсутність чіткої, скоординованої контрдії з боку Європи і НАТО та демонстрація слабкості західних країн та самого військового блоку.

Хоча польські й натівські винищувачі швидко перехопили більшість російських безпілотників, подальша реакція НАТО і ЄС зводилася здебільшого до публічних заяв. Після атаки Альянс фактично прийняв лише пасивний розвиток подій – обмежився консультаціями й юридичними формулюваннями. У НАТО активували статтю 4 (консультації через загрозу безпеці) замість повноцінного воєнного протидії – без застосування статті 5, що означало б автоматичний військовий союз у відповідь.

Хоч збиття дронів стало першим збройним інцидентом такого масштабу в історії НАТО, країни Альянсу поки не пішли далі консультацій. Як заявило видання The Washington Post, сам факт стрільби по дронах не означає автоматичної активації “статті 5” – це рішення повинні одноголосно ухвалити 31 країна-учасниця. Зокрема Генерал Алекзус Гринкевич (SACEUR) рекомендував не поспішати з висновками про наміри Москви. Таким чином, військова відповідь обмежилася локальними перехопленнями без широкомасштабних ударів по об’єктах у Росії.

Також показовим став той момент, що серед країн НАТО та ЄС не спостерігалося відвертої суперечки щодо фактів, але потужність реакції і наголос на причетності Росії відрізнялись. Більшість західних лідерів різко засудили інцидент: канцлер Шольц (Німеччина) і прем’єр-міністр Стармер (Британія) одразу назвали проліт дронів провокацією та погодились на посилення повітряного патрулювання Польщі. Водночас прем’єр Угорщини Орбан не став прямо вказувати на Росію, закликавши до збереження політики “мирних ініціатив” і лише запевнивши у “повній солідарності з Польщею”. Така стриманість Орбана та окремі оцінки з боку Мінську (де говорять про “помилку навігації” створили враження неповної консолідації та навіть розколу Заходу.

Стратегія Вашингтону також виявилася слабкою та вкрай розмитою. Спершу президент Трамп у соціальних мережах обмежився запитанням “Що відбувається?” і прокоментував: “Це могло бути помилкою”, що в Польщі спричинило публічні заперечення з боку Туска. Офіційна адміністрація майже не дала чіткої оцінки, за винятком загальних слів про підтримку “кожного сантиметра території НАТО” (постпред США при Альянсі). Таким чином США знову показали схильність вагатися перед Москвою.

Інцидент із польськими дронами остаточно викрив проблеми колективної безпеки країн Заходу. Наразі ситуація є переможною для Кремля: Москва привертає увагу до неспроможності захисту східних кордонів НАТО і одночасно посилює тиск на Київ. Як зауважив політолог Петро Олещук, Кремль досяг “непоганого результату”: дрібними БПЛА по одному провокує НАТО давати пасивну відповідь і водночас вимотує ресурси Альянсу.

Окремою вигодою для Росії стало те, що після інциденту Захід та Польща виділили додаткові кошти на посилення ППО у регіоні. Польща вже заявила про потребу в додаткових системах протиповітряної оборони, і союзники узгодили їх надсилання. Проте це означає, що ресурси, які могли б піти на допомогу Україні, тепер відійдуть на захист польського неба. Тобто Москву влаштовує, коли Західні країни відвертають зброю та увагу на власні кордони замість підтримки Києва.

Таким чином, вторгнення дронів у Польщу продемонструвало слабкість як військової, так і політичної реакції Заходу. Відсутність єдиної сильної відповіді заздалегідь дозволяє Росії робити висновок: НАТО поки що не готове захищати своїх навіть від подібних провокацій. А це ставить під сумнів обіцянки Вашингтона та Брюсселя щодо захисту України, якщо навіть самі союзники не відчувають себе в безпеці.

Куп’янськ зруйнований на 95% – у місті критична ситуація

Posted on 10 Вересня, 2025 by Микола Донченко

Місто Куп’янськ на Харківщині зруйноване на 95%, ситуація там залишається критичною.

Про це в етері Громадського радіо повідомив голова Куп’янської міської військової адміністрації Андрій Беседін.

За його словами, росіяни застосовують проти міста все наявне озброєння, а на під’їздах чатують FPV-дрони, які атакують логістичні шляхи. Через це ускладнене вивезення людей і доставка гуманітарної допомоги. Ремонт газових, електричних мереж та системи водопостачання також неможливий.

“Щодня місто знищують керовані авіаційні бомби. Понад 95% об’єктів зруйновано або пошкоджено. Але найстрашніше – це щоденні жертви серед мирного населення”, – сказав Беседін.

Лише за дев’ять днів вересня по Куп’янській громаді завдали 1100 ударів. Серед них – 36 керованих авіабомб, дві з яких важили по півтори тонни. Загинули троє жителів, 13 отримали поранення. 9 вересня по місту вдарили чотири КАБи, одна людина постраждала.

Беседін наголосив, що у нинішніх умовах єдиним способом урятувати життя залишається евакуація. Наразі у громаді лишаються 1785 людей, з них 780 проживають на правому березі. За словами голови МВА, темпи евакуації невеликі, більшість людей погоджуються виїхати лише після руйнування їхніх домівок.

Адміністрація Трампа не бачить сенсу в економічній ізоляції РФ – Венс

Posted on 10 Вересня, 202510 Вересня, 2025 by Микола Донченко

Віцепрезидент США Джей Ді Венс заявив, що адміністрація Дональда Трампа не має наміру запроваджувати економічну ізоляцію Росії.

Про це повідомляють американські ЗМІ.

Відповідаючи на питання журналіста, чи може співпраця з Росією стати одним із факторів припинення війни, Венс відповів ствердно.

“Президент США був дуже відкритим як з європейцями, так і з росіянами, що він не бачить жодної причини, чому ми повинні економічно ізолювати Росію”, – зазначив віцепрезидент.

Заява прозвучала у прямому ефірі після повідомлень про атаку російських безпілотників на територію Польщі.

Раніше уламки російських дронів виявили поблизу чотирьох населених пунктів у Польщі. Тимчасовий повірений у справах РФ у Варшаві заявив, що “немає доказів” причетності Росії.

“Анти-Шахед” дрони: як Україна створює новий вимір протиповітряної оборони

Posted on 9 Вересня, 2025 by Микола Донченко

З осені 2022 року російська армія почала масово застосовувати іранські дрони-камікадзе Shahed-136 (“Шахед”) для ударів по містах та інфраструктурі України. Ці безпілотники є складною ціллю: вони летять на невеликій висоті, мають низьку швидкість і видають характерний звук, але їх масове застосування перевантажує традиційні системи ППО.

Якщо на початку війни Україні вдавалося збивати більшість дронів силами зенітних ракетних комплексів і мобільних вогневих груп, то до 2025 року масштаби атак зросли в рази. Навесні 2025 року Росія запустила рекордні залпи: часом понад 400-800 дронів за одну ніч. У червні 2025 року українська розвідка оцінювала, що Росія виробляє до 170 Shahed на добу і прагне збільшити випуск до 190 на добу до кінця року. Така тактика “рою” розрахована на виснаження ППО: навіть при високому відсотку збитих цілей кілька безпілотників з кожної хвилі неминуче досягають цілей.

Однак головним викликом стала “бухгалтерія війни” – дисбаланс вартості атаки і захисту. Кожен Shahed коштує Росії десятки тисяч доларів, тоді як перехопити його західною ракетою ППО може коштувати сотні тисяч або навіть мільйони доларів. Наприклад, постріл зенітною ракетою комплексу NASAMS або Patriot багаторазово перевищує ціну самого дрона. Такі незрівнянні витрати на відбиття атак з часом стають непосильними. Українські сили ППО, витративши значну частину запасів ракет, зіткнулися з їх дефіцитом. Виникла гостра необхідність у нестандартному рішенні, яке зробить протиповітряну оборону економічно ефективною і масштабованою.

Дрони проти дронів: пошук нестандартного рішення

Українське військове керівництво та інженери звернулися до ідеї дронів-перехоплювачів – невеликих безпілотників, призначених для знищення ворожих дронів у повітрі. Ще в 2024 році ентузіасти почали експерименти з оснащенням дронів засобами ураження і з тактикою тарана, щоб збивати безпілотники противника. Перші прототипи проходили випробування на фронті, збиваючи розвідувальні БПЛА типу Orlan та інші малі дрони. Однак проти Shahed були потрібні більш просунуті рішення – адже цей баражуючий боєприпас летить швидше і вище типових комерційних дронів. Щоб перехопити “Шахед”, дрон-перехоплювач повинен не тільки наздогнати, але і перевершити його за швидкістю і дальністю.

На початку 2025 року тема антидронових перехоплювачів вийшла на рівень державної важливості. Українські офіційні особи визнали, що без дешевих і масових засобів боротьби з роєм дронів захистити міста буде все складніше. Наприкінці лютого 2025 року з’явилося перше повідомлення про успішне збиття “Шахеда” за допомогою українського безпілотника. Це не було випадковістю – за цим стояли місяці розробок, випробувань і доопрацювання програмного забезпечення для наведення на повітряні цілі. Фактично з нуля почала вибудовуватися концепція зенітних дронів (англ. counter-drone interceptors), інтегрованих з радарами і системами виявлення. Президент Володимир Зеленський у червні зазначив, що вже кілька вітчизняних підприємств показують результати у створенні перехоплювачів, і обсяги їх виробництва зростають. До цього часу спеціальні екіпажі дрон-перехоплювачів несли чергування в найбільш вразливих регіонах, полюючи на Shahed у нічному небі.

У травні 2025 року український перехоплювач типу Sting вперше документально збив ворожий Shahed у повітрі – це стало справжнім проривом. Дрон-перехоплювач є надшвидким варіантом FPV-дрона (від First Person View, з видом від першої особи), оснащеним вибуховим зарядом. Він наводиться на ціль за даними радара, потім оператор в режимі реального часу доводить його до зіткнення з ворожим БПЛА. Такі перехоплювачі запускаються з катапульти або труби і розганяються до величезної швидкості. Наприклад, український дрон “Стінг” (“Жало”) від групи Wild Hornets здатний розвивати до 315 км/год – тобто швидше, ніж Shahed-136, крейсерська швидкість якого близько 185 км/год. Висота перехоплення досягає 3 км і більше. Корпус дронів друкується на 3D-принтерах, а вартість комплектуючих відносно невелика – від $2 до 5 тис. залежно від начинки. Для порівняння, це всього близько 1/50 вартості Shahed і лічені відсотки від ціни зенітної ракети. Подібні перехоплювачі не вимагають досвідченого пілота – операторів навчають за лічені тижні, що дозволяє швидко розгортати нові команди.

Перші успіхи та ефективність перехоплювачів

Вже перші бойові застосування показали високий потенціал дронів-перехоплювачів. Так, у період весни 2025 року в одних тільки околицях Києва за чотири місяці зафіксовано 160 успішних перехоплень ворожих безпілотників за допомогою таких систем. В окремих нічних нальотах нові перехоплювачі збивали десятки Shahed з випущеного рою. Президент Зеленський 4 липня підкреслив, що під час однієї з наймасовіших атак на Київ, коли за ніч було випущено понад 500 дронів і ракет, саме безпілотники-перехоплювачі зробили вагомий внесок в оборону, збивши значну частину “Шахедів”. За його словами, ці результати довели ефективність нового підходу, і тепер Україну чекає масштабне нарощування виробництва таких дронів і навчання операторів по всій країні.

Особливо примітно, що перших великих успіхів досягли невеликі волонтерсько-військові групи. Фактично одна команда операторів з декількома наземними станціями запуску за кілька місяців зуміла знищити більше ворожих дронів, ніж деякі батареї ППО за аналогічний період – і при набагато менших витратах. На початок літа 2025 року кількість збитих “Шахедів” силами таких груп сягнула сотень. Наприклад, тільки фонд спільноти Сергія Стерненка відзвітував про понад 100 збитих Shahed дронами Wild Hornets до липня. А благодійний фонд Притули повідомив, що профінансовані ним перехоплювачі в середньому коштують менше $2000 за штуку і вже показали себе у знищенні безпілотників типу “Герань” (Shahed). Завдяки дронам-перехоплювачам мобільні вогневі групи ППО тепер майже не покладаються на зенітні кулемети і малокаліберну артилерію, ефективність яких падає проти швидких цілей. Замість цього вони використовують високоточні безпілотники для ураження дронів-камікадзе. В результаті, за словами українських військових експертів, економіка оборони змінюється: збивати ворожий дрон за кілька тисяч доларів набагато вигідніше, ніж за сотні тисяч. А головне – зберігаються дорогі ракети і боєприпаси для більш пріоритетних цілей (наприклад, крилатих і балістичних ракет). Представник Повітряних сил Юрій Ігнат прямо заявив: “Дронова ППО дозволить раціональніше використовувати наші засоби. Ми не можемо постійно витрачати дефіцитні зенітні ракети і ресурси авіації на полювання за ворожими дронами”.

Масштабування програми та міжнародна підтримка

В середині 2025 року Україна розгорнула програму масштабного виробництва та впровадження антидронових комплексів. Формується повноцінний новий рід військ – умовно їх називають “зенітні безпілотні комплекси”. Якщо на початку це були поодинокі волонтерські проекти, то тепер у галузь прийшло державне фінансування та великі замовлення. Чотири українські компанії налагоджують випуск перехоплювачів різних типів. Дві з них, за словами президента, вже досягли особливих успіхів і швидко нарощують випуск. З початку 2025 року організовано курси підготовки операторів дронів-перехоплювачів, причому навчання проходить по всій країні – адже атакам Shahed піддаються і Київ, і прифронтові області, і західні регіони.

До літа 2025 року українська влада уклала партнерські угоди із закордонними союзниками для розвитку цієї програми. Зокрема, були отримані додаткові кошти від союзників на масове виробництво перехоплювачів. Паралельно ведеться оснащення ППО сучасними пасивними радарами і датчиками, здатними виявляти малошумні дрони. Так, Нідерланди оголосили про передачу Україні сотні радарів виявлення безпілотників – вони стануть “вухами” для українських дронів-перехоплювачів. В уряді підкреслюють, що подібні системи – передовий досвід світової практики.

Вже до кінця 2025 року очікується, що десятки мобільних груп з дронами зможуть взяти на себе основне навантаження з відбиття Shahed. За словами експертів, щоб повністю закрити небо від масових атак, Україні може знадобитися випускати сотні перехоплювачів щодня. Це завдання амбітне, але реальне за підтримки західних партнерів і мобілізації вітчизняного ВПК. Президент Зеленський ставить за мету, щоб у найближчі місяці 50% потреб армії в озброєнні покривалося за рахунок вітчизняного виробництва – і дрони в цьому списку на першому місці. У своєму зверненні він заявив про намір вийти на виробництво тисяч безпілотників різних типів на день. Вже зараз Україна щомісяця випускає тисячі дронів для фронту, хоча ще до війни такої промисловості практично не існувало.

Зміна правил гри: стратегічні підсумки

Різке посилення дронового компонента ППО кардинально змінює співвідношення сил у повітрі. По суті, Україна першою у світі розгорнула масштабну систему протидії баражуючим дронам за допомогою інших дронів. Якщо на початку війни такий підхід здавався експериментальним, то до осені 2025 року це вже невід’ємна частина оборони. Щодня десятки операторів, сидячи за консолями, збивають безпілотники противника в режимі реального часу. Український досвід уважно вивчають союзники: такого масового застосування дронів-перехоплювачів ще не знала жодна армія. Ймовірно, закладається новий стандарт протиповітряної оборони для всього світу – в умовах, коли загрозою стають рої дешевих дронів, знищувати їх повинні настільки ж дешеві і масові системи.

Для України стратегічне значення цієї трансформації очевидне. Агресор може продовжувати масові атаки, нарощуючи виробництво безпілотників, але їх ефективність неухильно падає. Вартість перехоплення тепер у рази (а то й на порядки) нижча за вартість атакуючого дрона, і з кожним збитим Shahed ворог втрачає набагато більше ресурсів, ніж українська сторона. Це підриває розрахунок Росії на виснаження української ППО економічно. Як образно кажуть експерти, дрони-перехоплювачі змінюють “економіку війни” на користь України. Вже зараз українські військові заявляють про перехоплення 85–90% запущених дронів-камікадзе – і в міру збільшення парку перехоплювачів цей показник може ще зрости. Звичайно, повністю відмовитися від класичних засобів ППО не можна: винищувачі, зенітні комплекси і засоби РЕБ продовжують відігравати свою роль. Але перевантаження їх роботи за допомогою ворожих роїв більше не приносить таких результатів, як раніше. Коли по дешевих дронах б’ють не дорогі ракети, а такі ж недорогі дрони, ціна зриву атаки для тих, хто обороняється, різко знижується.

Україна фактично створила новий пласт технологій оборони, народжений суворою необхідністю і загартований в боях. Якщо спочатку запуск програми дронів-перехоплювачів запізнився, то тепер вона стрімко набирає обертів і демонструє вражаючі результати на практиці. Кожен збитий Shahed – це врятовані життя та об’єкти інфраструктури. Кожна вціліла зенітна ракета – це готовність зустріти більш серйозну загрозу. В кінцевому рахунку, протистояння роїв дронів дронами-перехоплювачами вирівнює ситуацію: українське небо стає все більш закритим для безпілотних вбивць. І хоча ворог продовжує шукати нові способи удару (наприклад, підвищення швидкості і висоти польоту дронів або їх масового запуску з різних напрямків), гнучкість і низька вартість дронової ППО дають Україні перевагу в цій технологічній гонці.

Обіцянки без механіки: чого додалося та чого бракує після паризької зустрічі “рішучих”

Posted on 5 Вересня, 2025 by Микола Донченко

Париж знову став точкою збору для понад трьох десятків лідерів, які декларують готовність допомагати Україні “стільки, скільки потрібно”. Формально – це про безпекові гарантії “на землі, на морі, в повітрі та в кіберпросторі”. Неформально – про пошук формули, яка одночасно заспокоїть союзників, не викличе розкол усередині Заходу та не перетвориться на порожній папір після припинення вогню.

За підсумками зустрічі у французькій столиці прозвучало головне: формат участі США мають окреслити “в найближчі тижні”. Звучить оптимістично, але деталі поки що розчинені в дипломатичному тумані.

До Парижа особисто прибули Володимир Зеленський, фінський президент Александр Стубб, польський прем’єр Дональд Туск, бельгійський очільник уряду Барт де Вевер, глава нідерландського кабміну Дік Схооф і прем’єрка Данії Метте Фредеріксен. Дистанційно доєдналися генсек НАТО Марк Рютте та низка керівників з Азії та Тихоокеанського регіону – від Австралії та Нової Зеландії до Японії і Канади. Євросоюз представляли Урсула фон дер Ляєн і Антоніу Кошта. Від США – спецпредставник Стів Віткофф, який відпрацював також окремі контакти з Банковою та РНБО.

Оголошені меседжі виглядають солідно: 35 лідерів готують політичну пропозицію щодо гарантій, а 26 держав – принаймні так заявлено – готові або відрядити контингенти, або забезпечити інструменти підтримки сил гарантування. Одразу після засідання пролунала новина про розмову учасників із Дональдом Трампом: обговорювали способи зупинити російську агресію та окремий “повітряний щит” для України. Париж окремо підкреслив: якщо Москва й далі тягнутиме з предметними переговорами, санкційний тиск посилять. Та попри гучні формули, головне питання лишається незмінним – що саме й коли буде закріплено на папері та ким виконуватиметься на практиці.

Ключова проблема – різноспрямовані очікування в самій коаліції. Частина союзників теоретично готова до розгортання військ в Україні, інші обмежуються роллю логістичних хабів і тренувальних центрів, а більшість іще вагається, звіряючи крок із власними парламентами, суспільною думкою й бюджетами. На цьому тлі з’являється спокуса родити “універсальну матрицю” гарантій, але чим ширше коло учасників, тим більшою стає спокуса замінити зміст риторикою. І саме тому французький сигнал “реальні гарантії – після мирної угоди” читається як визнання: сьогодні можна домовитися радше про рамку, ніж про механіку.

Є й друга площина – російський фактор. Навіть якщо Захід упакує спільне бачення у велику політичну декларацію, це не гарантує готовності Кремля сприйняти архітектуру безпеки, де Україна – не “сіра зона”, а суб’єкт із союзницькими зобов’язаннями партнерів. І саме тут проступає прагматичний висновок: доведеться мати кілька паралельних сценаріїв – від “м’якого” (тренування, ППО, кіберзахист, інвестиції в ВПК) до “жорсткішого” (міжнародні місії стабілізації, присутність інструкторів і радників не на лінії фронту, але в глибокому тилу).

Ще один реалістичний акцент – пріоритет власної сили. Якою б не була конструкція колективних гарантій, перша й найнадійніша – це боєздатні Збройні сили України, спроможна оборонна промисловість і інтеграція в західні стандарти планування та забезпечення. Перспектива членства в НАТО залишається політично чутливою і, вочевидь, нерівномірно підтримуваною різними столицями. Натомість прискорення зближення з ЄС – не тільки про економіку та право, а й про інституційну вбудованість у спільний ринок оборони, санкційні режими й критичну інфраструктуру.

Європа, попри зміцнілу суб’єктність Парижа, Берліна та Півночі, все одно оглядається на Вашингтон. Без американського внеску важко уявити стійкі довгострокові гарантії – і це робить “найближчі тижні” справжнім тестом. Водночас надмірне очікування великої американської формули може законсервувати дискусію, перетворивши її на нескінченну серію самітів із правильними словами та відкладеними рішеннями. Тим паче, що у США власні стратегічні пакети часто супроводжуються вимогами до Європи жорсткіше тиснути і на Москву, і на Пекін, а також швидше розв’язувати енергетичні дилеми.

На практичному рівні вже сьогодні є простір для кроків, які не потребують «післявоєнного» режиму. Йдеться про розгортання в Україні – поза зонами бойових дій – інструкторсько-тренувальних місій, масштабування ремонтних хабів, довгі контракти на ППО та далекобійність, кіберзахист критичної інфраструктури, спільні виробництва боєприпасів і БПЛА. Це не замінює політичних гарантій, але створює фактичні – через присутність, ресурси та незворотність інтеграції.

Паралельно в самій коаліції вимальовуються “три швидкості”. Перша – держави, що готові до найризикованіших рішень і фактичної присутності. Друга – ті, хто не перейде червоних ліній, але посилюватиме постачання, тренування й фінансування. І третя – загін нерішучих, які ще зважують внутрішню політику. Чи є в такій конструкції місце для аналога 5-ї статті Вашингтонського договору? Навряд. Радше йтиметься про мозаїку двосторонніх і багатосторонніх зобов’язань, що разом утворюють “ефект парасольки”, але без автоматизму колективної оборони.

У цьому сенсі паризька зустріч – не фініш і навіть не півфінал. Це великий політичний жест із подвійним адресатом: Києву – сигнал про тривалість підтримки після фронтової фази, Кремлю – попередження, що “вікно самотності України” після війни не відчиниться. Та жест не перетворюється на гарантію, доки немає механіки виконання, дорожньої карти з датами й інструментами та відповіді на просте запитання: що станеться “на наступний день”, якщо Москва і далі відмовлятиметься від змістовних переговорів.

Отже, “найближчі тижні” варто сприймати не як дедлайн для фінальної коми, а як шанс розвести риторику й роботу. Рамки – у Парижі вже позначили. Тепер справа за предметними рішеннями, які можна виміряти – батареями ППО, контрактами на виробництво, тренувальними місіями, санкційними пакетами та інституційними кроками на шляху до ЄС. Бо справжні гарантії народжуються не в залах самітів, а там, де розклад сил і ресурсів змінюється на користь України щодня.

Невідомі у цивільному затримують призовників разом з ТЦК: що відомо і чому це небезпечно

Posted on 4 Вересня, 2025 by Микола Донченко

Наприкінці серпня в Кривому Розі очевидці зафіксували групу чоловіків у цивільному одязі, які разом з представниками військкомату (ТЦК) буквально хапали людей на вулиці та затягували до автомобілів.

На одному відео троє невідомих у цивільному схопили чоловіка біля трамвайної зупинки і намагалися силою посадити до машини; на іншому – декілька чоловіків тягнуть людину по вулиці до авто. За словами місцевих жителів, раніше у місті помічали лише одного “помічника” у цивільному, а тепер діє ціла група. Такі дії викликають занепокоєння: люди відчувають себе вразливими, адже затримання відбуваються просто посеред вулиці, без будь-якого попередження.

Подібні випадки по всій Україні

Силове затримання призовників на вулицях – не поодинокий інцидент, а поширена практика в різних регіонах України. В народі вже давно з’явився термін “бусифікація” – від слова “бус” (мікроавтобус), коли чоловіків примусово “пакують” в автомобілі для доставлення до військкоматів. У Львові на початку 2025 року стався гучний випадок: група осіб, серед яких були і люди без форми, імовірно разом із ТЦК, силоміць затримала чоловіка біля його будинку. Пізніше поліція заявила, що затримання здійснювали не їхні співробітники, а невідомі особи, і хто вони такі – наразі невідомо. Подібна картина спостерігалася і в інших областях. В Одесі на початку 2023 року поліція отримала щонайменше 25 заяв про можливі незаконні затримання чоловіків працівниками ТЦК просто на вулицях під час вручення повісток . Схожі скарги надходили і в інших південних областях. Інакше кажучи, “ловці призовників” у цивільному – явище, з яким стикаються чи не в усіх куточках країни.

Хто ці “люди в цивільному” і чиї накази вони виконують?

Законодавство чітко визначає, хто має право займатися врученням повісток і перевіркою документів. Як пояснюють у Територіальних центрах комплектування (ТЦК), там працюють як військові, так і цивільні особи на різних посадах. Окрім військовослужбовців у формі, є дві категорії штатних працівників без військового звання: держслужбовці (цивільні фахівці на адміністративних посадах) та працівники ЗСУ – теж цивільні особи, що допомагають у роботі центрів. Останні не мають права носити форму чи зброю і не присягають як військові. Теоретично саме такі цивільні співробітники ТЦК можуть бути тими “невідомими в цивільному”. Однак їхні повноваження обмежені суто допоміжними функціями. Жодними законами не передбачено, щоб цивільні особи (навіть штатні працівники ТЦК) силоміць затримували громадян на вулицях.

Існує ймовірність, що до “вилову ухилянтів” долучають і неофіційних осіб – волонтерів чи навіть колишніх правоохоронців. В такому разі їхній статус узагалі незрозумілий: вони не є ні військовослужбовцями, ні працівниками ТЦК, отже діють фактично на власний розсуд, без належних повноважень. Нерідко такі “помічники” не пред’являють жодних документів і не називають себе, що лише підсилює хаос. У випадку з Львівським інцидентом, наприклад, присутні на місці поліцейські в цивільному навіть не втрутилися одразу, а затримання провели інші невстановлені особи. Коли самі правоохоронці пізніше відхрестилися від цієї акції, громадськість лишилася без відповіді на питання: хто ж саме насильно забрав людину?

Поза правовим полем: відсутність регуляції і відповідальності

Така практика фактично перебуває за межами правового поля. За словами Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, навіть під час воєнного стану працівники ТЦК не мають права обмежувати свободу громадян без законних підстав чи застосовувати силу. Примусово доставити кудись людину або утримувати її можна лише за рішенням уповноважених органів. Іншими словами, ні співробітник військкомату, ні тим більше цивільна особа не можуть законно “хапати” призовника на вулиці, якщо той не вчиняє правопорушення.

На практиці ж притягнути когось до відповідальності виявляється складно. Якщо людину побили чи покалічили під час такого “вручення повістки”, то куди скаржитися? До поліції – заявляти про викрадення? Але якщо викрадачі назвалися ТЦК, поліція може розцінити це як виконання мобілізаційних заходів. Звертатися до військової прокуратури чи керівництва ТЦК? Там цілком можуть відповісти, що цивільні “помічники” не є офіційними співробітниками, отже, формально ТЦК за них не відповідає. В результаті потерпілий залишається сам на сам із проблемою, а винні можуть уникнути покарання. Правники підкреслюють, що такі дії грубо суперечать базовим принципам правової держави і Конституції. Фактично це самоправство, яке підриває довіру до влади та дискредитує Збройні сили.

Бодікамери для військкомів: вирішення чи фікція безпеки?

Щоб зробити роботу ТЦК прозорішою, запроваджено нові правила. З 1 вересня 2025 року всі працівники територіальних центрів комплектування зобов’язані носити нагрудні бодікамери і здійснювати відеофіксацію під час перевірки документів або вручення повісток. Камери повинні записувати безперервно, а запис потім зберігатиметься на захищеному сервері щонайменше 30 днів. Мета нововведення – підвищити прозорість дій військкоматів, захистити права призовників та мінімізувати конфлікти. Заборонено вимикати чи видаляти запис; за порушення передбачена дисциплінарна відповідальність аж до передачі матеріалів до правоохоронних органів . Здавалося б, відтепер будь-які зловживання при мобілізації можна буде зафіксувати на відео.

Однак тут є суттєва лазівка. Правило про бодікамери стосується лише штатних співробітників ТЦК. Якщо ж до “вручення повістки” залучені люди у цивільному, які офіційно не числяться в штаті, то на них обов’язок носити камеру не поширюється. Відтак саме найбільш спірні дії – силове затримання на вулиці сторонніми особами – можуть залишитися поза об’єктивом. Виходить, що можна обійтися “чужими руками”: офіцери ТЦК формально будуть з камерою і діятимуть згідно з інструкціями, а всю “брудну роботу” виконують їхні цивільні помічники без жодного контролю. Це створює очевидні ризики: будь-які перевищення сили або неправомірні дії з боку таких осіб не будуть зафіксовані, що ускладнить доказ їхньої вини у разі скарг. Більше того, у людей виникає підозра, що під виглядом ТЦК можуть діяти й відверто кримінальні елементи. В умовах, коли на вулицях дозволено хапати перехожих “для військкомату”, не виключені зловживання чи навіть злочини під цим прикриттям.

Висновки: країні потрібна прозорість і законність

Практика мобілізації через раптові облави цивільними “ловцями” викликає все більше обурення в суспільстві. З одного боку, країна потребує поповнення війська в умовах війни, і ТЦК скаржаться на масове ухилення. З іншого – примусова мобілізація з порушенням прав лише підриває легітимність державних дій. Експерти застерігають, що насильницьке затягування людей у війська деморалізує і самих призовників (більшість із силоміць призваних не стане ефективними солдатами і може просто дезертирувати ) та провокує конфлікти в суспільстві.

Для розв’язання проблеми потрібна більша прозорість і підзвітність дій ТЦК. Якщо ж у мобілізації залучаються цивільні особи, їхній статус та повноваження мають бути публічно визначені – або ж такі практики слід негайно припинити. Громадяни повинні знати, хто має право їх зупиняти і на якій підставі. Лише повернувши процес мобілізації у правове русло, можна зберегти довіру людей і забезпечити як поповнення армії, так і дотримання прав кожного громадянина. У демократичній правовій державі навіть найскладніші завдання не повинні вирішуватися методами, схожими на викрадення посеред білого дня.

У Раді заслухають ексочільника Полтавської ОВА через корупцію на фортифікаціях

Posted on 3 Вересня, 2025 by Микола Донченко

Верховна Рада викликала колишнього голову Полтавської ОВА Філіпа Проніна та нинішнього т.в.о. начальника ОВА Володимира Когута для пояснень щодо можливих масштабних корупційних зловживань під час будівництва фортифікаційних споруд.

Про це повідомив народний депутат Ярослав Железняк.

За його словами, у 2024 році Полтавська ОВА витратила 372 млн грн на укріплення в Донецькій області, однак замість повноцінних фортифікацій були зведені лише “декорації”. Щонайменше 200 млн грн із цієї суми зникли через схеми з підставними компаніями, завищеними цінами та фіктивними договорами.

Железняк наголосив, що у розпорядженні слідчих є фото, документи, записи розмов і банківські проводки, які підтверджують масштаби афери. При цьому компанії, причетні до постачання фіктивних укріплень, отримали від держави нові контракти на мільярди гривень.

“Позиції, де мали стояти справжні фортифікації, ми зрештою втратили. Це одна з найгірших історій про корупцію під час війни”, – підкреслив нардеп.

Слухання у Верховній Раді відбудеться у четвер, 4 вересня.

КНДР заявила про готовність надати військову підтримку Росії

Posted on 3 Вересня, 2025 by Микола Донченко

Північна Корея підтвердила готовність надати військову підтримку Росії у разі потреби.

Про це заявив диктатор Кім Чен Ин, повідомляють російські ЗМІ.

Під час зустрічі російська та корейська сторони обговорили участь північнокорейських військових у бойових діях на території Курської області, а також подальшу співпрацю в умовах війни проти України. Путін заявив, що військові КНДР вже брали участь у “визволенні” Курської області, тоді як Кім Чен Ин наголосив, що Пхеньян готовий надати допомогу Росії, назвавши це “братським обов’язком”.

Відомо, що лише у липні Північна Корея відправила Москві понад 7 тис тонн військової продукції. Поставки здійснюються морем через порти Владивосток і Находка, залізницею та авіацією.

Загалом КНДР передає Росії артилерійські снаряди, реактивні боєприпаси до систем залпового вогню й балістичні ракети типу “Хвасон-11”. З червня 2023 року Москва отримала близько 6,5 млн одиниць артилерійських боєприпасів та до 150 балістичних ракет KN-23/24.

США та союзники формують небезпечний наратив про “український слід” у підривах Nord Stream

Posted on 3 Вересня, 2025 by Микола Донченко

У ніч на 26 вересня 2022 року на трьох із чотирьох ниток газопроводів “Північний потік-1” і “Північний потік-2” сталися потужні підводні вибухи. Це призвело до великих витоків газу і вивело з ладу більшу частину трубопроводів.

Від самого початку інцидент розцінили як диверсію: випадкові аварії одразу на кількох гілках малоймовірні. Першою реакцією на Заході була підозра на адресу Росії – мовляв, Москва сама знищила свої труби, щоб шантажувати Європу припиненням постачання. Наприклад, директор МЕА Фатіх Біроль натякав, що винуватець “очевидний”, маючи на увазі Росію. Українські офіційні особи тоді підтримували цю версію: радник глави ОП Михайло Подоляк заявляв, що настільки складну диверсію могла здійснити тільки країна, яка володіє великими ресурсами, і натякав на Росію.

Однак у міру розслідування західні ЗМІ та розвідка почали просувати іншу версію. У лютому 2023 року The New York Times із посиланням на дані розвідки повідомила, що за вибухами стоїть не Росія, а певна “проукраїнська група”. У наступні місяці низка публікацій почала пов’язувати диверсію з Україною.

Чому звинувачення змістилися з Москви на Київ і чим це загрожує самій Україні?

У 2023 році в ЗМІ з’явилися перші конкретні результати слідства, які вказували на можливу причетність вихідців з України до підриву газопроводів. Німецькі видання Die Zeit, Süddeutsche Zeitung і телекомпанія ARD провели спільне розслідування: з’ясувалося, що в диверсії могла брати участь група з шести або семи осіб, яка орендувала вітрильну яхту Andromeda у Німеччині. За даними слідства, команда складалася з двох водолазів, двох їхніх асистентів, капітана судна та медика. Вони вийшли з німецького порту Росток на Andromeda, використовуючи підроблені документи для оренди яхти. Саме з борту цього судна аквалангісти занурилися на 80-метрову глибину в районі данського острова Борнхольм і встановили вибухівку на труби.

Показово, що, за даними ЗМІ, Andromeda орендувалася через польську фірму, власниками якої виявилися двоє громадян України. Яхту бачили поблизу траси проходження газопроводів за кілька днів до вибухів, що зміцнило версію про “український слід”. Під час обшуків на цьому судні німецькі експерти виявили сліди вибухових речовин, використаних при підриві труб.

До літа 2023 року слідчі органи Німеччини, Данії та Швеції (країн, у чиїх економічних зонах сталися вибухи) змогли встановити особи ймовірних учасників диверсії. Повідомлялося, що деякі з них – громадяни України або люди з очевидними зв’язками з українськими силовими структурами. Зокрема, було видано ордер на арешт 41-річного громадянина України, інструктора з дайвінгу, відомого як Володимир З., якого вважають одним із водолазів-підривників. Також фігурували дані про подружжя-дайверів з України, яких підозрюють в участі в атаці.

Прорив у розслідуванні стався в серпні 2025 року. 21 серпня 2025 року в Італії був затриманий 49-річний українець Сергій Кузнецов, якого німецька прокуратура називає одним із координаторів операції з підриву “Північних потоків”. Його заарештували за європейським ордером у передмісті Ріміні і тепер домагаються екстрадиції до Німеччини. За версією слідства, Кузнецов відповідав за організацію групи диверсантів, хоча сам особисто не був водолазом. Показово, що під час службових обов’язків у 2022 році він займав командну посаду в ЗСУ. На першому засіданні суду в Болоньї затриманий заявив про свою повну непричетність, стверджуючи, що в дні вибухів перебував на території України. Кузнецов відмовився від спрощеної видачі Німеччині і зажадав надати матеріали справи українською мовою. Італійський суд залишив його під вартою до розгляду питання про екстрадицію (призначено на 3 вересня 2025 року). Якщо його передадуть Німеччині, обвинуваченому загрожує до 15 років позбавлення волі.

Версія Заходу: союзники перекладають відповідальність на Київ?

Сукупність фактів, розкритих західними слідчими та пресою, фактично формує наратив, що диверсію здійснила не Росія і навіть не безпосередньо країни НАТО, а певна автономна “проукраїнська група”. Ця версія виглядає еволюцією поглядів Заходу на інцидент. Якщо одразу після вибухів багато хто публічно кивав на Москву, то навесні 2023-го риторика змінилася – з’явилася зручна гіпотеза про дії проукраїнських сил, які діяли нібито без відома союзників. Що могло підштовхнути до такої зміни акценту?

По-перше, розслідування справді виявило низку зв’язків з Україною, які важко заперечити. Факт оренди яхти українцями і вихід на справу команди, частково складеної з громадян України, – вагомі докази. Німеччина не може ігнорувати такі дані: вибух газопроводів, що з’єднували ФРН із російським газом, – злочин проти критичної інфраструктури країни, і німецькому суспільству потрібні відповіді. Щоб не звинувачувати прямо союзників по НАТО, з’явилася проміжна гіпотеза про українців.

По-друге, такий хід зручно знімає підозри зі США та їхніх партнерів. Ні для кого не секрет, що Москва з першого дня звинувачує у скоєному “англосаксів”, тобто США і Великобританію. Відомий американський журналіст-розслідувач Сеймур Херш опублікував детальну статтю “Як Америка вивела з ладу Nord Stream”, де на основі інсайдерських джерел стверджував: вибухи організували водолази ВМС США під прикриттям навчань НАТО, а команду на підрив віддав особисто президент Джо Байден. Офіційний Вашингтон люто спростував ці звинувачення. Втім, низка західних експертів і політиків також озвучували незручні версії. Так, професор Джеффрі Сакс в інтерв’ю Bloomberg ще восени 2022 року прямо заявив, що “ймовірно, це справа рук США, можливо, за участю Польщі”, виходячи з мотивації та технічних можливостей. А у вересні 2022-го колишній чиновник Пентагону Майкл Рубін у журналі National Interest фактично визнав, що до саботажу причетні США, назвавши підрив Nord Stream виконанням обіцянки Байдена “покінчити з трубопроводом” – і навіть закликав застосувати той самий підхід до турецького газопроводу TurkStream.

На такому тлі набагато зручніше виставити виконавцями українців. Версія про самовільну акцію проукраїнських сил дозволяє США і НАТО формально залишатися осторонь, не піддаючись прямим звинуваченням. Особливо це важливо для Вашингтона: пряма причетність США означала б атаку однієї союзної країни (США) на інфраструктуру іншої союзної країни (Німеччини), що загрожувало б серйозною кризою всередині НАТО. А от якщо винна група українців-ентузіастів, то і скандал менш масштабний, і офіційні особи Заходу ніби ні при чому. Деякі критики називають цю історію “цапом-відбувайлом”, де Україна грає роль зручного обвинуваченого, аби зам’яти незручні питання про роль спецслужб США чи інших держав.