Для Києва, як для густонаселеного мегаполіса, спроби протистояти “шахедам” лише за допомогою систем радіоелектронної боротьби (РЕБ) – це не стійка оборонна стратегія, а лише частковий, обмежений інструмент.
Це рішення радше схоже на тимчасову заплату, ніж на системну відповідь. Глушіння сигналу GPS, що є основним засобом наведення ворожих дронів, може дати короткочасний ефект, але в умовах щільної забудови це створює додаткові ризики. Бездротово дезорієнтований дрон не припиняє політ – він продовжує рухатись за інерцією або за закладеним маршрутом, і цілком імовірно, що у результаті він влучить у житлову багатоповерхівку, школу, дамбу чи лікарню.
Ще більша проблема полягає в тому, що потужність РЕБ-систем обмежена – у прямому сенсі: це не купол, що накриває все місто. Зазвичай мова йде про захист певного об’єкта або району. Навіть у теорії покрити всю територію Києва таким способом неможливо – а на практиці ми спостерігаємо, як дрони часто пролітають через зони впливу РЕБ і продовжують політ. Крім того, нова генерація “шахедів” (зокрема Shahed-136 останніх модифікацій) оснащується інерційною навігацією та барометричними висотомірами – тобто навіть без GPS вони здатні рухатись по заданій траєкторії до 50–70 км і вражати цілі з достатньою точністю. Це робить глушіння GPS радше перешкодою, ніж захистом.
Звичайне явище, коли з РЕБ-систем “зникає” безпілотник, не є ознакою успіху – навпаки, це симптом того, що ціль втрачено з поля зору, але не знешкоджено. Такий дрон не повертається назад, як помилково вважає частина громадськості. Він, найімовірніше, влучає в інший об’єкт, або вибухає у повітрі чи на землі, завдаючи збитків. Уночі лунають глухі вибухи – і навіть якщо їх офіційно не фіксують як ураження, це все одно руйнування, ризики, психологічний тиск.
Отже, стратегічна мета має бути зовсім іншою: не дезорієнтувати дрон, а знищити його у повітрі. Для цього Києву необхідна багаторівнева система ППО з фокусом на ближній радіус дії. Серед ключових рішень – автоматизовані зенітні установки типу Skynex від Rheinmetall, які здатні автономно, без участі оператора, уражати цілі, що швидко наближаються. Такі системи мають модульну архітектуру, можуть розгортатися всередині міста, не створюючи небезпеки для мирного населення, і працювати за сигналами радарів, акустичних сенсорів або теплового сліду. Подібні зразки вже демонструють ефективність у зоні бойових дій.
Другий компонент – легкі ракети з активним інфрачервоним наведенням, наприклад, типу AIM-9X або IRIS-T. Їхнє застосування дозволяє перехоплювати дрони на середній дистанції без складної інфраструктури запуску. Це ідеальне рішення для оперативної оборони важливих інфраструктурних об’єктів і житлових районів. Їх можна встановити на мобільних платформах, інтегрувати з уже наявною системою ППО.
Третій і дуже перспективний напрямок — це розробка новітніх типів озброєнь: дрони-перехоплювачі, лазерні установки ближнього бою, мікрохвильова зброя. Світ уже рухається в цьому напрямку – і Україна має всі передумови, щоб не лише купувати, а й самостійно створювати такі системи. Але критично важливо інтегрувати ці засоби у єдину систему управління боєм. Для цього потрібна щільна мережа сенсорів – радарів, тепловізійних датчиків, акустичних станцій – яка працює в реальному часі й передає інформацію в центр аналізу, керований штучним інтелектом або автоматизованими алгоритмами. Лише така система зможе в режимі “see & kill” миттєво визначити загрозу та дати команду на її знищення.
Проблема “локально втраченого” дрона – це дзеркало реального стану оборони. Вона показує: ми не маємо повного контролю над небом, і це не проблема РЕБ як такої, а відсутності достатньої кількості засобів фізичного ураження. Глушіння – це лише засіб відстрочки, не захист. У результаті, ми все ще маємо ситуацію, коли дрон, хоч і не досяг цілі, все ж не був знищений. А значить – міг когось убити.
Захист Києва не повинен будуватись на припущенні “можливо, не влучить”. Потрібна гарантія: загроза буде ліквідована до того, як досягне своєї цілі. Саме такий підхід має стати стандартом у повітряній обороні міста – стандартом точного перехоплення, а не просто глушіння. Без цього столиця залишатиметься вразливою, а кожна ніч буде новим викликом для мешканців. Україні потрібен справжній щит – багатокомпонентний, інтегрований, живий, з можливістю адаптації та швидкого реагування.
