На російських складах у глибині тимчасово окупованих територій дедалі менше гусеничної броні, зате швидко більшає двоколісного металу.
Поки на Заході обговорюють чергові пакети танкової підтримки України, Москва готує до травневого “побєдобєсія” зовсім інший “бронепарк”: понад п’ять тисяч мотоциклів, зібраних у резерв — дані української розвідки збігаються зі спостереженнями волонтерських OSINT-груп. Логіка проста: коли власна промисловість не здатна відновити втрати Т-72 і БМП, доводиться імпровізувати, а легка техніка з Китаю постачається швидко й дешево.
У кремлівському інформаційному меню вже готують дві страви.
Перша – “переможне” звільнення Курської області, про яке Кремль оголосив з екранів, хоча на карті й досі чітко видно українські позиції. Пафосна легенда покликана створити у втомленої від війни російської аудиторії відчуття, ніби фронт знову рухається вперед.
Друга – масштабна рекламна кампанія “мотоциклетних рейдів”: пропагандисти розповідатимуть, як мобільні групи на двох колесах нібито “ламають” позиції ЗСУ, економлять пальне й “непомітно” просочуються у тил. У військових телеграм-каналах уже з’явилися ролики з імітованими атаками та захопленими дронами кадрами “героїчних” байкерів.
Реальність, однак, не така романтична. Мотоцикл лишається вразливим до усього – від банальної кулеметної черги до осколків мін. За оцінками британської розвідки, середня “тривалість життя” такого засобу після виходу на “нуль” у штурмовій фазі – три-п’ять виїздів. Тож Міноборони РФ уже збільшило замовлення на китайські Enduro з розрахунком утримувати щодобові втрати 300-500 одиниць. Навесні закупівлі зросли утричі порівняно з минулим роком — ще один непрямий доказ браку важкої техніки.
Тактика “мото-навалу” покликана вирішити ще одну проблему: швидке підвезення штурмових груп «штрафників», яких мобілізують без водійських навичок. На кермо легко посадити практично будь-кого, витративши на навчання лічені години. Фактично йдеться про одноразовий транспорт для так само «одноразової» піхоти. Кожен знищений байк – мінус боєць і мінус трохи китайського металу, але не дефіцитний танк, який потребує місяців виробництва й логістики.
Пропагандистський ефект, однак, може зіграти проти Кремля. Торішні “автобусні штурми” на околицях Авдіївки вже стали мемом про дорогу в один кінець; байкарські атаки ризикують поповнити колекцію цих похмурих карикатур. А якщо у травні реальні втрати особового складу сягнуть мільйона від початку повномасштабного вторгнення, “ювілей” стане ще одним нагадуванням, чого варта тактика “дешевого м’яса”.
Для України ж поява масових мотоугруповань означає необхідність коригувати тактику вогневої роботи: посилити протидію швидким цілям, зосередити дрони-камікадзе та великокаліберні кулемети на напрямках, де ворог готує “двоколісні” кидки. І головне – не купуватися на чергову димову завісу про “нову міць російської армії”: за гучним словом “наступ” знову ховається банальна нестача броні та людей, яких здатні посадити за кермо справжнього танка.
