Вже третій рік Україна веде виснажливу боротьбу проти російської агресії. За цей час фронт майже не змінився, зате обидві сторони зазнали колосальних втрат – поранених і загиблих обчислюють сотнями тисяч.
Попри героїзм українських воїнів і підтримку союзників, швидкий розгром ворога виглядає недосяжним у близькій перспективі. Аналітики підраховують, що за нинішніх темпів просування Україні знадобиться понад 70 років, щоб повністю звільнити окуповані території . На цьому тлі дедалі виразніше постає морально-політичний вибір: продовжувати війну будь-якою ціною чи спробувати скористатися шансом на мир, навіть якщо доведеться йти на непрості компроміси.
У березні 2025 року президент США Дональд Трамп виступив з несподіваною ініціативою: він провів тривалу телефонну розмову з Володимиром Путіним і домовився про часткове перемир’я на українському фронті . Згідно із заявою Білого дому, обидва лідери погодилися, що конфлікт слід закінчувати на основі “міцного миру”, і першочергово домовилися на 30 днів припинити удари по енергетичній інфраструктурі . Це рішення було подано як перший крок у “русі до миру”, за яким мають негайно розпочатися переговори про ширше перемир’я – зокрема морське в Чорному морі і повне припинення бойових дій. Вашингтон наголосив на меті: “кров і ресурси, які і Україна, і Росія витрачають на цю війну, краще спрямувати на потреби їхніх народів”. Ця фраза резонує з настроями багатьох українців, виснажених війною: життя людей і відбудова країни вартують більше, ніж нескінченне воєнне протистояння.
Жорстка реакція української влади на пропозицію
Президент України Володимир Зеленський дипломатично привітав ідею паузи у обстрілах енергетичної інфраструктури і заявив про готовність обговорити її безпосередньо з Трампом, щойно той знайде час на розмову. Водночас у Києві не стали приховувати скепсису щодо щирості Кремля: радник ОП Михайло Подоляк прямо заявив, що навіть у разі тимчасового перемир’я війна не закінчиться і Україна змушена буде зберігати воєнний стан та боєготовність, поки не буде напрацьовано надійних умов миру. Інакше кажучи, офіційні особи дали зрозуміти: навіть потенційна пауза у взаємних обстрілах – не більше ніж оперативна, а не остаточний сталий мир.
При цьому варто зазначити, що в українському дискурсі переважає позиція “яструбів”, які більше схильні продовжувати бойові дії за будь-яку ціну, ніж піти на мінімальні поступки заради дипломатичного просування. Ця ж позиція проявляється в підході до врегулювання з боку президента України Володимира Зеленського. У відповідь на пропозицію США і Росії він відповів, що “Якщо Росія перестане завдавати ударів по наших об’єктах, ми точно припинимо бити по об’єктах у РФ”. При цьому не було деталізовано чи йдеться тільки про енергосистему, чи загалом про удари по тилових позиціях та інших інфраструктурних об’єктах, що розмиває позицію України.
Крім того, голова держави вказав, що українська сторона підготує і передасть США перелік потенційних цілей, які підпадатимуть під майбутній мараторій ударів по енергетичних об’єктах, що одразу спричинило реакцію російської сторони. У російській блогосфер побачили в цьому спробу маніпуляції і поставили запитання про доцільність передавати координати важливих об’єктів протилежній стороні без жодних гарантій довгострокового врегулювання. Мовляв, якщо йдеться про мараторій на удари, то Росія не битиме по будь-яких енергетичних об’єктах, а якщо готується певний перелік, то це нібито вказує на заплановані провокації і створює додаткові ризики.
Ризик втратити шанс на дипломатичне врегулювання війни
Бажання українського лідера і представників української влади отримати для України найкращі умови і не погоджуватися на будь-які пропозиції зрозуміле, але водночас таке бажання, як не парадоксально, створює стратегічні ризики для України. Страх опинитися в слабкій позиції або піти на більші, ніж потрібно, поступки, може зіграти злий жарт у довгостроковому розвитку країни. Річ у тім, що відсутність чіткої позиції та бажання отримати найкращий варіант, сприймається Росією як маніпуляція та спроба грати в наперстки. Якщо українська сторона буде категорично наполягати лише на максималістичних вимогах (як-от повне звільнення всіх територій включно з Кримом до останнього сантиметра негайно, репарації, трибунал тощо) без жодного простору для компромісу, це може застопорити будь-який діалог.
Не можна забувати також про те, що переговорний процес і так відбувається у складній грі світових сил. Якщо Україна займатиме неконструктивну або незрозумілу позицію, це посилить табір тих, хто волів би “воювати до останнього українця”, затягуючи конфлікт. Натомість розсудливий, чітко окреслений підхід – коли ми говоримо союзникам: так, ми готові розглядати поетапне припинення вогню, ось наші прийнятні умови, а ось реальні кроки до цього – дозволить згуртувати навколо України про-мирну коаліцію та посилить позиції. Крім цього, така поведінка поставить Росію у невигідне положення, коли є сторона, яка реально готова до завершення війни, а я є недоговороздатний учасник мирного процесу.
Жодна війна не триває вічно, але важливо із чим ми залишимося
У підсумку маємо розуміти: жодна війна не триває вічно, рано чи пізно вона закінчиться перемовинами. Питання лише – на яких умовах і якою ціною. Якщо є шанс зараз домогтися паузи і зберегти тисячі життів, його потрібно використати. Затяті прихильники війни до переможного кінця мусять чесно відповісти собі, чи не ведуть вони нас до Піррової перемоги. Це гірка правда, від якої не втекти: Москва все ще переважає ресурсами і готова лити кров, скільки знадобиться, щоб не допустити своєї поразки. Але тим більше Україна має прагнути покласти край бойні якнайшвидше, доки не втрачено критично багато. Так, компроміси можуть бути болючими. Проте зберегти незалежність і життя свого народу важливіше, ніж стояти на максималістичних позиціях, втрачаючи щодня найкращих людей і руйнуючи власну країну.
