Останніми тижнями український інформаційний простір наповнився чутками про нібито загострення відносин у вищому керівництві держави. У центрі уваги опинилися президент Володимир Зеленський, міністр оборони Михайло Федоров та керівник Офісу президента Кирило Буданов. Російські пропагандистські ресурси, традиційно використовуючи принцип “розділяй і володарюй”, активно підхопили цю тему, намагаючись створити враження глибокого розколу в українській владі. Але чи справді існує конфлікт, чи це чергова інформаційна операція, покликана послабити Україну зсередини? І чи не є медійна активність Буданова та Федорова лише віддзеркаленням природної політичної конкуренції, а не ознакою неминучої кризи?
Ситуація навколо нібито розбіжностей між Зеленським та його ключовими підлеглими набула розголосу після низки публічних заяв, які трактувалися як такі, що йдуть врозріз з офіційною лінією президента. Зокрема, Буданов дозволив собі критичні коментарі щодо стану українського оборонно-промислового комплексу, зазначивши, що дрони збираються переважно з імпортних деталей, а за роки війни не було випущено жодного танка. Він також висловився проти тиску на Українську Православну Церкву, що розійшлося з позицією президента. Крім того, Буданов анонсував “тригерну подію”, яка може призвести до катастрофи, якщо в українському суспільстві не буде єдності. Це сприйняли як натяк на необхідність поступок на переговорах із Росією, зокрема виведення військ із Донбасу, чого, за деякими даними, прагнуть у Вашингтоні. Таку ж позицію нібито поділяє і голова фракції “Слуга народу” Давид Арахамія.
Однак важливо розуміти, що публічні коментарі Буданова не обов’язково свідчать про конфлікт. Як керівник Офісу президента, він може брати на себе функцію “поганого поліцейського”, озвучуючи непопулярні ідеї, які готують ґрунт для майбутніх рішень. Його заяви про стан ВПК можуть бути сигналом для західних партнерів про потребу в технологіях, а не критикою власної влади. Щодо переговорів – він міг наголошувати на необхідності єдності, а не анонсувати поступки. Джерела, близькі до обох політиків, спростовують чутки, наголошуючи, що вони діють у межах директив президента.
Медійна активність Федорова та Буданова викликає невдоволення в оточенні Зеленського, яке вбачає в ній прояви політичних амбіцій. Федорова, якого активно “номінують” на високі посади певні кола, критикують за проблеми з “бусифікацією”, а також за створення власної вертикалі компаній, що освоюють бюджетні кошти на дрони. Щодо Буданова, то його називають вигідним бенефіціаром зміни керівництва ОП, однак зазначають, що звільнення може лише підвищити його рейтинг, перетворивши на нового Залужного. Однак джерела стверджують, що напруга поки не досягла критичної точки, і питання про звільнення не стоїть.
Російська пропаганда активно використовує будь-які ознаки політичної конкуренції в Україні для створення наративів про “розкол”, “зраду” та “неминучий крах”. Вкиди про конфлікт Зеленського з Будановим та Федоровим є класичним прикладом інформаційної операції, спрямованої на дестабілізацію ситуації. Ворогу вигідно, щоб в Україні вірили в існування “партії війни” та “партії миру”, щоб послабити довіру до президента та його команди напередодні складних переговорів. Тому до подібних чуток варто ставитися критично, розуміючи, що за ними стоять цілі послабити Україну.
Справжнім випробуванням для української влади стане не стільки наявність внутрішніх дискусій (що є нормальним для будь-якої політичної системи), скільки здатність зберігати єдність перед обличчям зовнішніх загроз. Політична конкуренція, яка активізується в передчутті виборів, неминуче призведе до появи різних точок зору. Проте наразі всі ключові гравці демонструють лояльність президенту. Інформаційні вкиди про розкол – це інструмент інформаційної війни, і піддаватися на них – означає грати на руку ворогу. Натомість варто зосередитися на реальних викликах, які стоять перед країною: обороноздатність, економіка, міжнародна підтримка. Успішне подолання цих викликів потребує саме єдності, а не пошуку ворогів у власному таборі.
