Автор: Микола Донченко

Покровськ на заході Донецької області та сусідній Мирноград стали епіцентром запеклих боїв. Наприкінці жовтня українські сили провели ризиковану операцію – десант Головного управління розвідки (ГУР) висадився в Покровську з гелікоптерів.

Українське командування заявляє, що ця спецоперація є частиною зусиль вибити росіян із міста і заперечує його оточення. Натомість російська сторона стверджує, що український десант було знищено, а більша частина самого Покровська вже під контролем РФ. Спробуємо розібратися в реальній ситуації на цьому напрямку, спираючись на доступні дані, офіційні заяви та свідчення безпосередніх учасників боїв.

Підтверджена висадка українського спецназу

Український ГУР здійснив висадку в Покровську вночі 31 жовтня – на околиці міста двома гелікоптерами були доставлені спецпризначенці. Головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський особисто прибув на Покровський напрямок і підтвердив факт цієї операції. За його словами, різні підрозділи, включно зі спецпризначенцями ГУР Міноборони, беруть участь у комплексній операції з витіснення російських сил із Покровська.

Він наголосив, що українські військові роблять усе можливе, аби стабілізувати ситуацію: “Оточення чи блокування міст немає, робимо все для здійснення логістики”, – запевнив Сирський, додаючи, що “Покровськ – тримаємо. Мирноград – тримаємо”.

Висадкою десанту керував безпосередньо начальник ГУР Кирило Буданов – у мережі з’явилося фото, де він разом із Сирським на місці подій. Українські джерела повідомляли, що до операції були залучені кілька гелікоптерів, а спецпризначенці ГУР діяли в північно-західній промисловій зоні Покровська. Ця ділянка має стратегічне значення, адже контролює логістику в місто (саме тому туди й спрямували спецназ).

Суперечливі заяви про результати операції

Російське Міноборони вже вранці 1 листопада заявило, що нібито зірвало спробу висадки українського десанту ГУР у Покровську. У російських Telegram-каналах поширили відео ударів дронів-камікадзе по групі бійців, яка десантувалася з гелікоптера; стверджувалося, що більшість українських спецпризначенців одразу була вбита або поранена. В Міноборони РФ оголосили, що десант повністю знищено. Натомість українська сторона це не підтверджує = реальні втрати спецназу невідомі. Джерело РБК-Україна спростувало російські заяви, назвавши їх черговою брехнею.

Імовірно, місце висадки таки потрапило під удар противника: напередодні в мережі з’явилося відео, на якому російські оператори БПЛА відстежують переліт українських гелікоптерів (так звані “дрони-ждуни” чекали на десант). Тож не можна виключати, що частина групи могла постраждати ще під час приземлення. Втім, значного впливу на тактичну обстановку цей рейд наразі не здійснив – жодних підтверджень про суттєві успіхи десанту не надходило. Натомість операція набула великого розголосу в медіа. Деякі оглядачі припускають, що її публічність не була випадковою: можливо, українське командування хотіло продемонструвати, що ситуація під контролем, і показати активність ЗСУ в Покровську, аби спростувати наратив про “неминуче оточення”. У разі ж, якби метою був суто військовий ефект, операцію могли б тримати в секреті і розповісти про неї лише в разі успіху – як це зазвичай буває зі спецрейдами в глибокому тилу.

Поточна ситуація на полі бою

Станом на початок листопада 2025 року, оборона Покровська опинилася в надзвичайно важких умовах. Російські війська поступово просочуються в місто і нарощують присутність. Бойові дії тривають без чіткої лінії фронту – фактично, Покровськ перетворився на велику “сіру зону”, де присутні обидві сторони. За даними волонтерського проєкту DeepState, станом на 29 жовтня між двома російськими “клешнями” (угрупованнями, що наступають із півночі та півдня) залишався коридор шириною лише близько 3 кілометрів. На картах, які публікують російські джерела, цей розрив малюють ще вужчим. До того ж, на цьому вузькому плацдармі немає великих автошляхів – найближчу трасу на Павлоград уже перерізали росіяни, тож постачання здійснюється ґрунтовками і під постійним вогневим контролем ворога.

Українські військові визнають, що окупанти цілеспрямовано б’ють по шляхах підвозу: “росіяни знищують логістику українських військ. Це ускладнює доставку боєприпасів і техніки, ротацію військ і евакуацію поранених”.

Попри запевнення українського командування про те, що місто вдається утримувати, реальність дуже тривожна. За оцінками самих бійців на передовій, більша частина Покровська вже зайнята противником.

“Ситуація вкрай важка. Ми втратили 80 відсотків міста, все ще боремося за 20 відсотків, але й там програємо”, – повідомив в коментарі Bild один високопоставлений офіцер ЗСУ.

Інший військовий підтверджує: росіяни присутні майже в усіх районах, хаотично просочуються через розриви в обороні, через що фронтова лінія фактично розмилась. За таких умов українським захисникам важко навіть відрізнити, де свої, а де ворог – виникає плутанина і ризик “дружнього вогню”. Представник DeepState Роман Погорілий описав ситуацію як “неконтрольована інфільтрація”: росіяни не контролюють місто повністю і не захопили цілі райони, “вони просто хаотично пересуваються, проводять ДРГ-рейди та засідки”.

Українські воїни зазначають, що російська армія в Покровську має приблизно подвійну чисельну перевагу, а також панує в повітрі завдяки масованому застосуванню БПЛА. Президент Володимир Зеленський повідомляв, що для штурму цього напрямку Росія стягнула близько 11 тисяч військових – вдесятеро більше, ніж український гарнізон. Особливо дошкуляють російські дрони-камікадзе та FPV, які атакують як передові підрозділи, так і тилові комунікації.

Мирноград: становище сусіднього міста

Мирноград розташований на кілька кілометрів на схід від Покровська, входить до тієї ж агломерації і тепер теж опинився під загрозою. Успіхи росіян у Покровську створили ризик оточення українських сил і в Мирнограді, який лежить глибше в утвореному “мішку”. Вже 28 жовтня командування повідомило, що ворог прорвався на околиці Мирнограда – почалися запеклі вуличні бої у місті.

“На жаль, зараз противник зайшов на околиці Мирнограда і використовує не лише артилерію та дрони, а й піхотні підрозділи і бронетехніку”, – констатував речник угруповання військ “Схід” капітан Григорій Шаповал.

За його словами, Сили оборони продовжують утримувати позиції і зводити укріплення, однак ситуація залишається вкрай складною.

Основні бої за Мирноград наразі точаться на північній околиці міста. Росіяни намагаються прорватися до району багатоповерхівок (мікрорайон “Висотки”). За даними українських бійців, сірa зонa вже розширилась до цих висотних забудов, противник завдає масованих ударів (у тому числі надпотужними авіабомбами ФАБ-3000) по наших позиціях – йде підготовка ґрунту для штурму.

“Прямо зараз росіяни прочищають підходи, глушать наше спостереження і готують піхоту [до атаки]”, – повідомив воїн із позивним “Мучной” у Telegram.

Він закликає не триматися за незручні рубежі будь-якою ціною: на його думку, підрозділам варто перегрупуватися ближче до півночі міста, до району висоток, і відійти з відкритих позицій на півдні та заході Мирнограда, які прострілюються ворогом.

“Не треба грати у героїчні позиції, якщо це коштує людей… Переміщення і перегрупування – не відхід, а збереження боєздатності”, – наголошує боєць, натякаючи, що іноді краще скоротити фронт, ніж потрапити в оточення .

За наявною інформацією, українські захисники Мирнограда поки що стримують ворога на підступах до центра. Станом на 5 листопада в місті тривають перестрілки на околицях, але повного захоплення чи блокади немає. Військові зазначають, що головна небезпека – це не оточення по суші, а фактичне відрізання шляхів постачання: російські дрони та артилерія контролюють дороги, тому підвіз підкріплень і боєприпасів до Мирнограда вкрай ускладнений.

Один із українських офіцерів, який тримає оборону в Мирнограді, визнає: “Ми фактично у напівоточенні вже три місяці, ще залишаються шляхи, аби продовжувати захист міста”.

Бої на флангах і спроби деблокування

Намагаючись уникнути повного оточення Покровсько-Мирноградського угруповання, українське командування кидає резерви на фланги цього виступу. Основна боротьба зараз триває довкола “горловини” на північ і південь від міст – саме там росіяни намагаються стулити кільце. Так, на північ від Покровська, в районах сіл Родинське та Красний Лиман, тривають особливо запеклі бої. Противник намагається просунутися в бік важливого транспортного вузла – перехрестя на Гришине – і одночасно прорватися до Мирнограда з півночі, щоб відрізати останні шляхи відходу.

За зведенням Генштабу, лише протягом однієї доби ворог здійснив 79 штурмових дій на Покровському напрямку – в районах цілої низки населених пунктів: Никанорівка, Панівка, Сухинське, Родинське, Миролюбівка, Промінь, Лисівка, Покровськ, Звірове, Молодецьке, Котлине, Удачне, Новоукраїнка та Горіхове . Це свідчить про широкий фронт наступу, коли загроза нависає одночасно з різних боків. Військові відзначають зміну тактики ворога: якщо раніше росіяни діяли малими мобільними групами, то тепер кинули в бій важку бронетехніку і значно більші сили піхоти. Тривають інтенсивні артилерійські удари та авіанальоти – все для того, щоб “розм’якшити” українську оборону на флангах.

Зі свого боку, ЗСУ намагаються провести контратаки, аби розширити коридор постачання і відтіснити ворога від критичних доріг. Відомо, що до району перекинуті штурмові частини десантників та морської піхоти, додаткові безпілотники та артилерія . У промисловій зоні самого Покровська тривають позиційні бої – контроль над цим районом дозволяє вогневий контроль за частиною логістики, тому його втримання є ключовим. Росіяни усвідомлюють це і кидають багато сил, щоб витиснути українських оборонців із промзони. Як зазначив Сирський, ворог платить за просування “найдорожчу ціну”, зазнаючи великих втрат, але поки що продовжує тиснути числом.

Побоювання оточення та паралелі з Бахмутом

Останніми днями в українському суспільстві зросли побоювання, що ситуація під Покровськом може призвести до оточення значних сил ЗСУ. Низка заяв і публікацій в медіа вказує на надзвичайну напругу на цьому напрямку. Німецьке видання Bild, посилаючись на джерела серед українських військових та розвідників, описало картину, яка суттєво контрастує з офіційним оптимізмом.

Боєць, який боронить Мирноград, зізнався, що про організований відступ годі й думати: “Навіть якби ми отримали наказ відійти, ми, ймовірно, не вижили б. Найімовірніше, ніхто з нас не добереться до Родинського живим. Краще залишатися на позиціях і чекати, коли нас або деблокують, або ми потрапимо в полон”.

За словами іншого українського військового, контратаки ЗСУ під Покровськом почалися запізно і в надто малому масштабі, тож зараз вже не дають бажаного результату.

“Їх слід було розпочати ще місяць тому, коли перші росіяни зайшли в місто. Тепер це вже не приносить користі і лише коштує нам людей”, – цитують бійця аналітики.

Bild нагадує, що подібна ситуація була під час оборони Бахмута: президент Зеленський, всупереч рекомендаціям генералів, дуже довго не давав наказ на вихід гарнізону. Іншими словами, є ризик повторення “бахмутського сценарію”, коли надто затриманий відхід може призвести до оточення і великих втрат.

Водночас деякі представники влади вважають, що утримувати Покровськ важливо і з політичних міркувань. Продовження оборони має політичні мотиви, оскільки Київ побоюється, що втрата Покровська може сприйматися як символічна поразка у Вашингтоні. За інформацією західних ЗМІ, команда Зеленського побоюється за міжнародну репутацію: мовляв, якщо ЗСУ зараз залишать місто, це може негативно вплинути на підтримку Заходу. Подейкують, що президент особливо не хоче виглядати слабким на тлі можливого повернення Дональда Трампа на український трек – адже той вже був налаштований вкрай скептично щодо подальшої допомоги Україні.

Висновки

На сьогодні оборона Покровська і Мирнограда тримається, хоча й ціною надзвичайних зусиль та втрат. Українське командування заперечує повне оточення – вузький коридор на захід усе ще відкритий, і через нього продовжують надходити підкріплення та постачання. Однак ситуація залишається критичною. Російські війська контролюють значну частину Покровська (за деякими оцінками, понад дві третини міста) і тиснуть на усіх напрямках. Спецоперація ГУР із десантування в тил ворога продемонструвала готовність України йти на сміливі кроки, але не стала “чарівною паличкою” для зміни ситуації на полі бою.

Події навколо Покровська дуже нагадують фінальні тижні битви за Бахмут. Українські захисники проявляють масовий героїзм, стримуючи чисельно переважаючого противника. Водночас командування опинилося перед важким вибором: продовжувати утримувати уламки міста, ризикуючи потрапити в оточення, чи вчасно відвести війська на нові рубежі оборони, зберігши їх боєздатність. Як підкреслюють військові, людські життя важливіші за площу на карті. Якщо з’явиться загроза повного відрізання, відхід буде неминучим – втім, поки що українські сили намагаються виграти час, виснажуючи ворога в міських боях і готуючи умови для потенційного контрудару.

Покровськ тримається, але ціна цієї стійкості дуже висока. Наступні дні покажуть, чи вдасться ЗСУ розірвати “кліщі” навколо покровської агломерації та стабілізувати фронт, чи доведеться повторити важке рішення, як колись у Бахмуті. У будь-якому разі, ця битва вже стала однією з найбільш драматичних і важливих у війні 2025 року, адже її результат матиме і воєнне, і політичне значення для України.

Майбутня зустріч президента США Дональда Трампа та лідера Китаю Сі Цзіньпіна у Південній Кореї відбувається на тлі напруженої та динамічної ситуації навколо війни в Україні. Хоч безпосередніх деталей щодо порядку денного переговорів у нас немає, очевидно, що питання російської агресії залишатиметься одним з ключових пунктів дискусії.

За кілька днів до цієї зустрічі світові лідери та ЗМІ стали свідками низки важливих заяв та подій, що окреслюють поточний стан речей.

По-перше, українська сторона остаточно сформулювала та озвучила свою позицію щодо можливих переговорів. Президент України Володимир Зеленський неодноразово заявляв, що єдиною умовою для початку діалогу є фіксація позицій по тій лінії фронту, яка існує на сьогодні. Він категорично виключає територіальні поступки, заявляючи:

“Ми йдемо в дипломатію тільки з тієї позиції, де ми стоїмо. Ми не будемо виходити з тієї чи іншої частини нашої держави”.

Ця ж позиція підтверджується і в контексті роботи над планом припинення вогню, який українська влада разом з європейськими партнерами обіцяє підготувати протягом 7-10 днів . Однак Зеленський висловлює глибокий скепсис щодо готовності Москви до будь-якої угоди.

По-друге, стало зрозуміло, що Вашингтон, незважаючи на відмову у поставках Україні крилатих ракет “Томагавк”, продовжує шукати механізми впливу на Кремль. Звернення Трампа до Китаю з вимогою скоротити закупівлю російських енергоносіїв – лише один з інструментів цього тиску. У той же час сам Зеленський відкрито говорить, що єдиним способом змусити Кремль серйозно ставитися до переговорів є силовий тиск, зокрема можливість завдавати ударів по глибоких тилах Росії, зокрема по її енергетичним об’єктам. Він прямо каже, що навіть сама загроза таких ударів може змінити розрахунки кремлівського лідера.

Одночасно з цим Росія продовжує свою лінію на ескалацію, застосовуючи силу проти нових цілей, що впливають на інтереси третіх країн, як це сталося після атак підприємств, пов’язаних з Азербайджаном, чи американського заводу під Львовом. Кремль, за словами експертів, переконаний у своїй безкарності та намагається проштовхнути свій варіант ультиматуму про капітуляцію, а не вести переговори про компроміс.

Ось у такому надзвичайно напруженому полі та економічному контексті і відбуватиметься зустріч у Південній Кореї. Трамп, маючи обмежений набір важелів прямого впливу на Кремль, намагається залучити до тиску на Москву та Пекін, вказуючи на те, що Індія вже відмовилася від закупівель російської нафти, а Китай їх значно скоротив. Однак ефективність цієї стратегії викликає сумніви. Навіть якщо тимчасове скорочення відбувається, воно часто буває пов’язане не з політичною волею, а з технічними причинами, такими як переоформлення потоків через непідсанкційних постачальників, що вже не раз відбувалося після введення нових обмежень.

Більш того, для Китаю будь-які дії, спрямовані на виконання вимог Вашингтона щодо Росії, несуть у собі серйозні геополітичні ризики. Вони можуть бути сприйняті світом як підпорядкування Пекіна наказам Вашингтона, що є нищівним ударом по іміджу Китаю як самостійної світової сили. Крім того, такий крок створює небезпечний прецедент, коли США можуть і надалі використовувати аналогічні методи, вже примушуючи треті країни відмовлятися від торгівлі з самим Китаем під загрозою санкцій.

З іншого боку, довгострокові інтереси Пекіна також не сходяться зі сценарієм відкритого тиску на Росію. Китай веде стратегічне протистояння з США, і в цій боротьбі стабільні та дружні стосунки з Росією, яка є надійним постачальником ресурсів і може служити “твердим тилом” у разі гіпотетичної морської блокади, є для Пекіна критично важливими. Розмінювати ці стратегічні активи на тимчасові та, швидше за все, непевні домовленості з Трампом Китаю абсолютно невигідно. Тому найімовірнішим сценарієм після зустрічі є не різке скорочення китайських закупівель, а розвиток власних мирних ініціатив Пекіна. Китай може запропонувати план, що частково відображає його ранні пропозиції лютого 2023 року, а також враховує поточну реальність лінії фронту.

Така ініціатива, висунута не під тиском Вашингтона, а як самостійна мирна місія, дозволить Пекіну зберегти обличчя і посилить свій вплив як глобального медіатора. Вона ж може бути прийнятна для Москви, особливо якщо до того часу російській армії вдасться домогтися песних тактичних успіхів на полі бою. Таким чином, зустріч Трампа і Сі Цзіньпіна навряд чи стане моментом революційного прориву, який миттєво змінить хід війни. Швидше за все, вона закладе основи для більш тривалих і складних дипломатичних маневрів, у яких Китай буде прагнути відіграти власну, незалежну роль, а США – продовжать пошук нових способів ізоляції Росії, не загострюючи при цьому відносин із Пекіном до межі відкритого конфлікту.

Російська крилата ракета 9М730 “Буревісник”, відома в НАТО під кодовою назвою SSC-X-9 Skyfall, з моменту своєї першої публічної презентації у 2018 році залишається одним з найбільш загадкових і дискусійних проектів у сфері стратегічних озброєнь.

Російський очільник у своєму зверненні до Федеральних зборів тоді оголосив про створення цієї крилатої ракети з ядерною силовою установкою, яка, за заявами російського міністерства оборони, має практично необмежений радіус дії та здатна долати будь-які системи протиракетної оборони. Ця розробка була представлена як одна з “вундервафль”, які мають забезпечити Росії військово-стратегічну перевагу в умовах розширення західних систем ПРО.

За своєю суттю, “Буревісник” – це спроба створення стратегічної крилатої ракети, здатної знаходитися в повітрі протягом декількох діб завдяки використанню ядерного реактора, що нагріває повітря для прямоточного повітряно-реактивного двигуна. Ця технологічна концепція, що сходить корінням ще до радянських і американських досліджень часів холодної війни, нібито дозволяє ракеті рухатися з надзвуковою швидкістю низько над землею, роблячи її майже непомітною для радарів і, відповідно, майже неможливою для перехоплення.

Заява про практично необмежену дальність польоту ґрунтується на факті використання ядерної енергії, яка усуває необхідність у звичайному паливі. Останні заяви з боку російського керівництва, зокрема повідомлення від 26 жовтня 2025 року, нібито підтверджують ці амбіції. Голова Генштабу ЗС РФ Валерій Герасимов заявив, що під час одного з випробувань ракета подолала 14 тис кілометрів за приблизно 15 годин польоту, демонструючи можливості, що значно перевищують будь-які існуючі крилаті ракети. Путін, у свою чергу, наказав розпочати підготовку інфраструктури для майбутнього розгортання цього комплексу, що свідчить про намір ввести його до складу стратегічних ядерних сил.

За даними аналітиків, які вивчають супутникові знімки, одним з місць майбутнього базування може бути об’єкт біля сховища ядерних боєголовок “Вологда-20” або “Чебсара”, розташований за 475 км на північ від Москви, де було виявлено будівництво дев’яти горизонтальних пускових майданчиків, згрупованих у три захищені групи. Проте історія випробувань “Буревісника” була далеко не гладкою і супроводжувалася численними невдачами, які кидають тінь на офіційні заяви Кремля. За даними західних розвідок, з моменту перших відомих випробувань у 2016 році та до 2019 року було проведено щонайменше 13-14 пусків, з яких лише один, за повідомленнями, можна вважати успішним.

Саме технологічна складність створення малогабаритного та безпечного ядерного двигуна для ракети є основним джерелом скепсису серед міжнародних експертів. Багато фахівців, серед яких заступник генерального директора компанії з виробництва засобів радіоелектронної боротьби Анатолій Храпчинський, наголошують, що сама ідея є нежиттєздатною, і нагадують, що від аналогічних проектів, таких як американський “Project Pluto”, відмовилися ще в 1960-х роках саме через екологічні ризики та технологічні складнощі. Критики вказують, що ракета з відкритим ядерним циклом, яка, ймовірно, використовується в “Буревіснику”, неминуче буде розсіювати радіоактивні продукти розпаду по всьому маршруту польоту, перетворюючись на “літаючий Чорнобиль” і створюючи загрозу навіть для власного населення країни-розробника.

Крім технічних аспектів, важливим є питання про реальну стратегічну цінність “Буревісника” та його вплив на глобальний баланс сил. Якщо ракета буде доведена до працездатного стану, вона дійсно здатна ускладнити завдання існуючих систем ПРО. Її здатність летіти на надмалій висоті протягом тривалого часу непередбачуваними маршрутами робить її складною ціллю для перехоплення. Це теоретично може забезпечити Росії можливість завдати гарантованого удару у відповідь, обійшовши щити супротивника.

Міжнародний контекст розробки “Буревісника” також заслуговує на увагу. Ця ракетна система не згадується в діючому Договорі про скорочення стратегічних наступальних озброєнь (СНВ-III), що створює правове поле для її розгортання поза межами обмежень, що діють для інших типів стратегічних носіїв. Зі закінченням терміну дії СНВ-III у лютому 2026 року, подібні нові розробки можуть значно ускладнити майбутні переговори з контролю над озброєннями, оскільки вони являють собою новий клас зброї, який не був передбачений попередніми угодами. Російська активність навіть після невдалих випробувань, свідчить про високу пріоритетність цієї програми для керівництва країни.

На початку осені 2025 року, за даними спостереження, на арктичному полігоні Паньково на острові Нова Земля була зафіксована підвищена активність, включаючи переміщення персоналу, техніки, а також присутність спеціалізованих літаків, таких як російський Іл-76 СКІП для збору телеметрії та американського WC-135 Constant Phoenix, призначеного для виявлення радіоактивних частинок. Це може свідчити про підготовку або вже проведення нових випробувань, що вказує на те, що роботи над “Буревісником” активно продовжуються, незважаючи на всі труднощі.

Таким чином, ракета “Буревісник” є реальним, але надзвичайно складним і ризикованим технологічним проектом, статус якого залишається невизначеним. Наявність програми розробки підтверджується численними свідченнями, включаючи супутникові знімки, офіційні заяви та інциденти. Що стосується впливу на баланс сил, то сам факт його розробки є дестабілізуючим чинником, який розпалює новий виток гонки озброєнь і створює додаткові загрози як регіональній, так і глобальній безпеці, особливо в умовах посилення міжнародної напруги та кризи в системі контролю над озброєннями.

Після тривалих переговорів та обміну дипломатичними ініціативами українська авіація отримала реальну перспективу поповнення шведськими винищувачами. Ключовою подією став візит Президента України Володимира Зеленського до Швеції 22 жовтня 2025 року, під час якого було підписано лист про наміри щодо майбутніх поставок багатоцільових винищувачів Gripen E/F.

Gripen – одномоторний багатоцільовий винищувач покоління 4+, розроблений Saab (Швеція). Максимальна швидкість – близько Mach 2 (≈2 100 км/год) на висоті 15 000 м, а бойовий радіус складає ≈800 км. Літак може нести до 5,3 т корисного навантаження на 8 підвісках. В арсеналі є потужний радар PS-05/A і система IR-OTIS, а також приймач дозаправки в польоті. Gripen C/D може нести сучасні ракети “повітря-повітря” типу MBDA Meteor (діє на >200 км) та AIM-120 AMRAAM, короткодіапазонні IRIS-T і Sidewinder, а також різноманітні ракети “повітря-земля/море” – напр., Taurus KEPD-350, AGM-65 Maverick, RBS-15 – і керовані бомби (GBU-12, GBU-39).

Цей набір зброї повністю сумісний із арсеналом НАТО, а багато з цих систем уже є на озброєнні Швеції. Наприклад, ракета Meteor здатна рухатись вище Mach 4 і перехоплювати цілі на відстані понад 200 км , що значно підвищує потенціал повітряних боїв. У цілому тактичні характеристики Gripen (маневреність, швидкість, датчики, ракети класу “повітря-повітря”) відповідають завданням ППО та захисту повітряного простору України. За оцінками експертів, новіші модифікації Gripen E у середньому приблизно в 1,5 раза кращі за ранні C/D і наближаються до рівня найкращих зразків F-16 .

Шведський Gripen – легкий багатоцільовий винищувач з одним двигуном. Для порівняння: американський F-16A/B (на знімку) спроектований як фронтовий винищувач, доводячи швидкість до Mach 2,05 (≈2 180 км/год). F-16 також має більшу вантажопідйомність – близько 7,7 т озброєння, але для досягнення такої потужності він має більшу вагу та витрати на утримання. Gripen же дещо поступається за вантажем (~5,3 т) , зате набагато “легший” в обслуговуванні. Його дизайн із високим запасом тяги і цифровою системою керування дозволяє пілоту автоматично контролювати швидкість та зменшує навантаження під час бою.

Інші західні винищувачі мають вищі показники: багатомоторний Rafale (Франція) несе до ~9,5 т озброєння і має бойовий радіус понад 1 800 км; Eurofighter Typhoon (Європейсько-Британський проект) – 2 двигуни, понад 9 т корисного навантаження і дальність до ~1 400 км. Водночас ці літаки набагато дорожчі у виробництві та експлуатації. Наприклад, вартість літака Rafale за оцінками – понад 100 млн дол проти набагато меншої вартості Gripen. Gripen створено для простої інтеграції компонентів і дешевшого обслуговування, тому при значно меншій ціні він має конкурувати по ефективності на полі бою. За словами українських фахівців, вдало поєднувати різні типи літаків – десь по сотні F-16 і Gripen – може закрити потребу у винищувачах для оборони кордонів і деокупації.

У сучасній війні багатоцільові винищувачі виконують широкий спектр завдань. Gripen може ефективно діяти у повітряних боях, використовуючи ракетний комплекс “повітря-повітря” (Meteor, AMRAAM, IRIS-T) для перехоплення ворожої авіації на великих дистанціях. Зокрема, застосування Meteor (з радіальним прискоренням до Mach 4+) здатне змінити баланс повітряної оборони на сході країни. Літаки забезпечують удари по наземних і морських цілях за рахунок “повітря-земля” озброєння – крилатих ракет Taurus KEPD-350, AGM-65 Maverick, протикорабельних RBS-15, а також точних бомб (наприклад, керовані GBU-12, SDB).

Крім того, винищувачі залучають до прориву протиповітряної оборони супротивника (супровід ударної авіації, придушення РЛС і ЗРК). Вони можуть перехоплювати крилаті ракети, безпілотники та бомбардувальники, що становлять загрозу критичній інфраструктурі України. Фактично всі традиційні функції винищувачів актуальні: бої в повітрі, удари по ґрунту/морю, розвідка і коригування вогню, супровід транспортних чи ударних місій. Підсумовуючи, Gripen може бути задіяний і в ППО (завоювання переваги в повітрі), і в ударних операціях (батальйонні CAS-місії), і в завданнях повітряної розвідки та моніторингу.

Легкість експлуатації і “невибагливість” – одні з головних переваг Gripen. Літак спроєктовано для дисперсованих операцій: він може злітати і сідати навіть на звичайних дорогах довжиною всього 500-700 м. Це дозволяє мінімізувати ризик нападів на стаціонарні аеродроми, що особливо важливо при загрозі ракетних ударів. Перевірено, що Gripen в польових умовах зможе працювати за умов обмеженої інфраструктури (ґрунтові смуги, розгорнуті майданчики).

Зазначені українські експерти також відзначають низькі експлуатаційні витрати Gripen: вартість льотної години – близько $4,7 тис. (за оцінкою Jane’s 2012 р.), що майже на 1,5 раза менше, ніж у F-16 (≈$7 тис.). До того ж підготовка і обслуговування потребують мінімального персоналу – літак допускає гаряче дозаправлення, швидку заміну блоків обладнання і сигналізує пілоту про заміну агрегатів. Це відповідає вимозі вести бойові дії при обмежених ресурсах і в умовах руйнованої економіки війни.

Gripen спростує залежність від одинокого постачальника: він може використовувати широкий спектр європейського озброєння, а не тільки американського. Це означає можливість закупівлі ракет і бомб у партнерів по НАТО (MBDA, Thales тощо), а також локалізацію ремонту та виробництва запчастин у Європі. Така універсальність зменшує ризики логістичних обмежень, які Україна відчувала з поставками російських комплектуючих.

Таким чином, Gripen поєднує ключові переваги для України – сучасні бойові можливості, високий ступінь готовності до розгортання в польових умовах та відносно низькі операційні витрати. Отримання шведських винищувачів значно посилить наших авіаційні групи, дозволить ефективніше прикривати повітряні кордони та підтримувати наземні операції. Усі традиційні ролі винищувачів – від ППО до точкових ударів і розвідки – будуть виконуватись із більшою ефективністю, що важливо для ведення війни з Росією.