Українські антикорупційні структури поступово перетворюються на самостійний центр впливу на політичну систему країни.
The Economist звертає увагу на те, що НАБУ, САП та Вищий антикорупційний суд сформували незалежну систему, здатну виступати противагою чинній владі.
Видання зазначає, що тиск на антикорупційні органи зберігається. Особливу увагу приділяється керівництву САП та опублікованим записам розмов представників влади, які, як стверджується, демонструють занепокоєння посиленням впливу антикорупційних структур. На тлі слабкості парламенту, уряду та опозиції один із співрозмовників журналу охарактеризував ці органи як своєрідний “паралельний уряд”.
Водночас The Economist вказує на зворотний бік їхнього зростаючого впливу. Приводом для запитань стала публікація НАБУ нових записів 19 серпня — безпосередньо в день парламентського голосування щодо кандидатури нового міністра оборони. За оцінкою деяких співрозмовників видання, наближених до антикорупційних структур, процес набуває ознак політизації, оскільки очевидної процедурної необхідності публікувати матеріали саме цього дня не було.
Самі записи стосуються розслідувань ймовірних корупційних схем за участю представників Офісу президента. Серед іншого йдеться про обставини збору 150 млн гривень для внесення застави за колишнього міністра юстиції Германа Галущенка та можливе використання для цього компаній і банківських операцій.
При цьому The Economist не стверджує, що публікація записів сама по собі доводить політичну мотивацію НАБУ. Головним ризиком видання називає концентрацію в антикорупційних органах великого обсягу чутливої інформації про політичну систему та окремих осіб, яка за певних обставин може перетворитися на інструмент політичної боротьби.
