Україна планує створити власне супутникове угруповання з 360 апаратів

Українська компанія Stetman планує до 2030 року вивести на низьку навколоземну орбіту 360 супутників зв’язку UASAT LEO. Проєкт має забезпечити захищений супутниковий зв’язок для уряду та Збройних сил України.

Про це пише видання Data Center Dynamics.

Перші 120 супутників планують запустити у 2027 році за допомогою ракети-носія SpaceX. Весь проєкт розрахований на три роки.

Загальна вартість програми, включаючи супутники, програмне забезпечення, запуск, брокерські витрати та оплату персоналу, оцінюється у понад 1 млрд євро. При цьому компанія поки що не забезпечила фінансування і розраховує залучати приватних інвесторів у кілька етапів.

У Stetman наголошують, що майбутня мережа не створюється як конкурент Starlink чи інших глобальних операторів супутникового зв’язку. Головне завдання проєкту — забезпечити суверенні потреби українського уряду та Сил оборони. У перспективі доступ до системи можуть отримати й союзники України.

Проєкт також передбачає розробку та виробництво сучасних терміналів супутникового зв’язку.

Відключення Starlink для росіян: чи втратить армія РФ ключову технологічну опору

В останні тижні ситуація на фронті отримала новий технологічний поворот: за даними українських військових і міжнародних спостерігачів, прапорцеві термінали супутникового інтернету Starlink, які широко використовувалися силами РФ, були фактично відключені або заблоковані для російських підрозділів на території України.

Це стало можливим завдяки узгодженим крокам SpaceX у співпраці з українськими оборонними структурами, які впровадили систему “білого списку” зареєстрованих терміналів. Доступ до мережі зберігають лише верифіковані пристрої, тоді як всі інші, зокрема ті, що застосовувалися росіянами без офіційного дозволу, залишаються відключеними.

Starlink протягом тривалого часу був одним із ключових інструментів передавання даних у реальному часі – від координації підрозділів до управління безпілотниками та коригування вогню. Російські війська активно використовували термінали, що потрапляли до них через «сірі» канали або третіх посередників, компенсуючи слабкість власних систем зв’язку. Впровадження жорсткої верифікації різко звузило ці можливості та позбавило російські підрозділи одного з небагатьох технологічних переваг на тактичному рівні.

Аналітичні оцінки свідчать, що російська армія не має повноцінної заміни Starlink, здатної забезпечити низьку затримку сигналу та стабільну передачу великих обсягів даних у бойових умовах. Існуючі російські супутникові системи, зокрема геостаціонарні платформи, не пристосовані до потреб сучасної маневреної війни та поступаються за швидкістю й надійністю.

У результаті частина російських підрозділів змушена повертатися до наземних каналів зв’язку, які є більш вразливими до перехоплення та придушення. Це вже впливає на темпи та координацію бойових дій, зокрема на застосування дронів, які потребують стабільного інтернет-з’єднання для розвідки та наведення. Навіть російські провоєнні коментатори визнають, що залежність від іноземної технології виявилася стратегічною помилкою, до якої далеко не всі командири встигли підготуватися.

Втрата доступу до Starlink має не лише локальний, а й системний ефект. Порушення зв’язку ускладнює управління підрозділами, уповільнює ухвалення рішень і знижує ефективність наступальних дій. За окремими оцінками, саме проблеми з комунікацією вже стали фактором зриву або призупинення окремих операцій, а також зростання хаотичних дій на тактичному рівні.

У стратегічному вимірі блокування Starlink демонструє, наскільки критичною стала роль цивільних технологій у сучасних війнах. Для України це приклад асиметричної відповіді, яка дозволяє зменшити бойові можливості противника без прямого силового зіткнення. Для Росії – сигнал про глибоку технологічну залежність і обмеженість ресурсів для швидкої адаптації в умовах санкцій та ізоляції.

У ширшому контексті ця ситуація підкреслює, що контроль над цифровою інфраструктурою дедалі більше стає таким самим важливим фактором війни, як контроль над територією чи повітряним простором. І саме в цій площині Україна наразі зуміла нав’язати противнику невигідні правила гри.