Російські удари по Києву 23 вересня зачепили не лише житлову та міську інфраструктуру, а й об’єкти, від яких залежить робота інтернету. Пошкодження дата-центрів і мережевого обладнання спричинило перебої одразу у кількох провайдерів, а проблеми зі зв’язком відчули десятки тисяч користувачів. Події показали, що цифрова інфраструктура України дедалі частіше опиняється безпосередньо під ударом.
За даними Міністерства цифрової трансформації, після атаки проблеми з доступом до інтернету виникли приблизно у 100 тис домогосподарств Києва та області. Про пошкодження своєї інфраструктури повідомляли, зокрема, UTELS, “Павутина”, “Домонет”, Kievnet, Faust та інші учасники ринку.
У випадку UTELS постраждав столичний дата-центр, де було розміщене вузлове обладнання компанії. Через втрату електроживлення частина мережі тимчасово працювала з перебоями. Інші оператори також повідомляли про пошкодження комутаційного обладнання, ліній зв’язку та проблеми з доступом до своїх сервісів.
Наслідки при цьому не обмежилися одним районом столиці. Провайдер Crazy Network повідомляв про перебої у Києві, Вінниці та Хмельницькій області після проблем на центральному вузлі обміну трафіком. Через технічні проблеми, пов’язані з наслідками російського обстрілу Києва, з перебоями працювала і фондова біржа ПФТС.
Чому удар по дата-центру може зачепити тисячі людей
Для більшості користувачів інтернет виглядає як щось майже нематеріальне: достатньо підключити кабель або відкрити мобільний застосунок. Насправді за кожним сайтом, банківською операцією чи онлайн-сервісом стоїть велика фізична інфраструктура.
Дата-центри – це спеціально обладнані майданчики, де працюють сервери, маршрутизатори, системи зберігання даних та інше мережеве обладнання. На таких об’єктах можуть розміщуватися потужності одразу багатьох компаній. Саме тому пошкодження одного великого центру здатне одночасно створити проблеми для кількох провайдерів і сервісів.
Особливо важливими є вузли, через які проходять великі обсяги трафіку. Якщо такий майданчик перестає працювати, операторам доводиться терміново перенаправляти дані іншими маршрутами. Резервна інфраструктура дозволяє зберегти зв’язок, але альтернативні канали можуть отримати додаткове навантаження, через що падає швидкість або виникають нові перебої.
Залежність від цифрової інфраструктури сьогодні значно більша, ніж навіть десять років тому. Через мережу працюють банківські сервіси, державні послуги, бізнес, логістика, дистанційна робота, навчання, системи оповіщення та звичайна комунікація між людьми. Тому навіть відносно локальне пошкодження може мати наслідки далеко за межами самого об’єкта.
Російське Міноборони після атаки публічно заявило про удари по центрах обробки даних у Києві та приписало їм використання українськими силовими структурами. Незалежного підтвердження заявленого російською стороною призначення цих об’єктів немає. Водночас факт пошкодження телекомунікаційної інфраструктури підтвердили самі українські провайдери.
Міністр закордонних справ України Андрій Сибіга наголошував, що така інфраструктура необхідна цивільному населенню, зокрема для отримання оперативної інформації про повітряні загрози. Таким чином, наслідки подібних ударів безпосередньо відчувають звичайні користувачі незалежно від того, які пояснення своїм атакам надає російська сторона.
Чи може Росія влаштувати Україні “цифровий блекаут”
Пошкодження великих дата-центрів виглядає загрозливо, однак повністю “вимкнути” інтернет у всій Україні одним або навіть кількома ударами значно складніше, ніж знеструмити окремий об’єкт.
Причина – сама архітектура мережі. В Україні працює велика кількість операторів і провайдерів, існують різні магістральні лінії, дата-центри, точки обміну трафіком та міжнародні канали. Якщо один маршрут стає недоступним, частину даних можна спрямувати через інший.
Після початку повномасштабного вторгнення телекомунікаційні компанії також були змушені значно посилити резервування. Оператори встановлювали додаткові джерела живлення, будували альтернативні маршрути, дублювали критичне обладнання та готувалися переносити сервіси між різними майданчиками.
Тому значно реалістичніший ризик – не одночасне зникнення інтернету по всій країні, а серія локальних або регіональних криз. В одному місті можуть тимчасово зникнути послуги конкретного оператора, в іншому – різко зрости навантаження на резервні мережі, а частина сайтів або онлайн-сервісів може певний час залишатися недоступною.
Небезпечнішою ситуація стає, якщо одночасно пошкоджуються декілька складових системи: дата-центр, магістральні лінії зв’язку та енергетична інфраструктура. Тоді резервних маршрутів стає менше, а навантаження на ті, що залишилися, збільшується.
Окремий фактор – електроенергія. Сервери та мережеве обладнання фізично не можуть працювати без живлення. Великі дата-центри мають акумулятори та генератори, але й автономні системи не розраховані на необмежену роботу. Саме тому стійкість інтернету залежить не лише від телекомунікаційної галузі, а й від стану енергосистеми.
Інтернет став ще одним елементом критичної інфраструктури
Останні атаки фактично ще раз показали те, що під час повномасштабної війни стало очевидним: стабільний доступ до мережі – це вже не просто питання комфорту.
Для державних структур і великого бізнесу особливого значення набуває географічне рознесення систем. Якщо основні сервери та їхні резервні копії знаходяться в одному дата-центрі або навіть в одному місті, фізичне ураження майданчика може одночасно вивести з ладу і основну, і резервну інфраструктуру.
Набагато стійкішою є модель, за якої критичні дані та сервіси дублюються у різних регіонах або частково розміщуються за кордоном. Тоді вихід із ладу одного об’єкта не означає повної зупинки системи.
Схожа логіка працює і на рівні звичайного користувача. У районах, де зв’язок критично важливий для роботи або отримання оперативної інформації, додатковим захистом може бути можливість перейти з домашнього інтернету на мобільний зв’язок іншого оператора або скористатися альтернативним каналом підключення.
Події 23 вересня водночас показали і вразливість, і стійкість української мережі. Російський удар створив серйозні проблеми для десятків тисяч домогосподарств і низки компаній, однак не призвів до загальнонаціонального відключення інтернету. Провайдери почали відновлення мереж і перенаправлення трафіку практично одразу після атаки.
Це не означає, що загрозу можна недооцінювати. Навпаки, якщо удари по телекомунікаційній інфраструктурі повторюватимуться, Україні доведеться й надалі нарощувати резервні потужності, захищати ключові вузли та розподіляти критичні системи між різними майданчиками.
Повномасштабна війна вже зробила цілями енергетику, транспорт, порти та промислові підприємства. Тепер дедалі помітнішою частиною цього переліку стає і цифрова інфраструктура. Для мільйонів людей її пошкодження означає не абстрактну технічну проблему, а труднощі з роботою, оплатою послуг, доступом до інформації та зв’язком із близькими.
Тому головним ризиком наразі виглядає не сценарій, за якого Україна в один момент повністю залишиться без інтернету, а повторювані локальні перебої та спроби поступово підвищувати навантаження на телекомунікаційну систему. Наскільки ефективною буде така тактика, значною мірою залежить від того, наскільки швидко оператори, бізнес і держава зможуть продовжувати децентралізацію та резервування цифрової інфраструктури.
