Коли президент Володимир Зеленський у середині квітня 2026 року заявив в інтерв’ю німецькому ZDF, що в Україні “такий дефіцит ракет для Patriot, гірше вже не може бути”, це прозвучало не як чергове попередження партнерам, а як констатація факту, що межа міцності української протиповітряної оборони ось-ось буде досягнута. Слова президента не є гіперболою. Вони відображають нову реальність, в якій Україна опинилася внаслідок війни на Близькому Сході, що перетворилася на головного споживача американських ракет-перехоплювачів. Ситуація загрожує тим, що країна може втратити здатність захищати міста від балістичних ударів, які є найбільш руйнівними та важкими для перехоплення. Що означає цей дефіцит для війни? Коли може настати колапс? І чи є в України план “Б”, окрім очікування на нові поставки?
Перше, що варто зрозуміти, – масштаб проблеми. Україна за весь час повномасштабної війни отримала від партнерів близько 600 ракет Patriot. Для порівняння, Ізраїль та його союзники використали приблизно 800 таких ракет лише за перші дні конфлікту з Іраном, щоб збити балістичні цілі. США та їхні союзники за перші 16 днів війни в Перській затоці випустили 1802 ракети-перехоплювачі Patriot – більш ніж удвічі більше, ніж Україна за чотири роки. Американські запаси, які десятиліттями накопичувалися на випадок великої війни, вичерпуються на Близькому Сході, де Іран запустив по території ОАЕ та Ізраїлю понад 1,4 тис дронів і сотні балістичних ракет. Пентагон використав зброю, накопичену роками, за 12 днів. Її відновлення потребуватиме кількох років і коштуватиме десятки мільярдів доларів. Для України це означає, що американські ракети, які й так надходили з перебоями, тепер майже повністю перенаправлені на Близький Схід. Президент Зеленський небезпідставно побоюється, що постачання можуть сповільнитися навіть попри європейські гроші.
Другий фактор – це тактична адаптація. Українські сили ППО вже змінили свої протоколи. За даними Business Insider, через нестачу ракет розрахунки Patriot використовують ручний режим наведення та запускають лише одну ракету на ціль замість стандартних двох-чотирьох, як це передбачено доктриною. Така економія дає змогу розтягнути наявні запаси, але ціна помилки стає катастрофічно високою. Кожен пропущений “Іскандер” може зруйнувати електростанцію, лікарню чи житловий квартал. Росія, своєю чергою, запустила на 150% більше ракет у першому кварталі 2026 року, ніж за аналогічний період минулого року. Ворог тестує українську ППО на міцність, комбінуючи удари дронами, крилатими та балістичними ракетами. В умовах, коли кожен перехоплювач на вагу золота, навіть невелике зниження ефективності може призвести до прориву системи.
Отже, що означатиме колапс ППО? Варто розрізняти кілька сценаріїв. Найімовірніший найближчим часом – це не тотальне зникнення захисту, а вибіркове. Україна змушена буде обирати, які об’єкти захищати насамперед, а які – залишити без прикриття. Росія, яка уважно стежить за діями Patriot через супутники, може почати завдавати ударів по тих регіонах, де батареї Patriot тимчасово відсутні. Це створить “хвилі” руйнувань: спочатку постраждають менш захищені області, а потім – критична інформація про переміщення батарей. Другий, гірший сценарій – виснаження боєкомплекту настільки, що Patriot доведеться залишити лише для захисту Києва та кількох ключових об’єктів. Це відкриє небо для балістичних ракет над Харковом, Дніпром, Одесою та Львовом. Наслідки можуть бути катастрофічними: знищення ТЕЦ, водоканалів, мостів, удар по житлових кварталах, що призведе до нової хвилі біженців. Найгірший сценарій – повне виснаження запасів, коли Patriot залишаться без жодної ракети. Це означатиме, що балістичні ракети РФ зможуть безперешкодно вражати будь-яку ціль. За таких умов війна може перейти в нову фазу, де Україна втрачає здатність захищати навіть тилові міста.
Але чи неминучий колапс? Ні. Існує кілька сценаріїв, за яких катастрофи можна уникнути, хоча кожен із них має свої обмеження. Перший – це нарощування виробництва у США. Пентагон підписав рекордний контракт із Lockheed Martin на 4,7 мільярда доларів для збільшення виробництва PAC-3 приблизно з 600 до 2000 ракет на рік. Це багато, але нарощування займе кілька років. Найближчими місяцями Україна відчує лише невелике збільшення поставок, а не хвилю допомоги. Крім того, частина цих ракет піде на поповнення виснажених американських складів та на задоволення потреб союзників у Перській затоці.
Другий шлях – європейська альтернатива. 14 квітня Україна та Німеччина підписали оборонний пакет на 4 млрд євро, який передбачає передачу кількох сотень ракет для Patriot та 36 пускових установок для IRIS-T. Німеччина також будує власну лінію з виробництва ракет GEM-T, яка запрацює до кінця 2026 року. Європа намагається створити власні системи ППО, здатні перехоплювати балістичні ракети, зокрема SAMP/T NG. Однак європейська оборонна промисловість виробляє ці системи в невеликих кількостях, і вони поки не можуть замінити Patriot у необхідному масштабі. До того ж, США відмовилися ліцензувати виробництво ракет Patriot у Європі, що зберігає залежність від американських технологій.
Третій, найамбітніший сценарій – це створення власної дешевої ППО. Українська компанія Fire Point, яка виробляє далекобійні дрони Flamingo, веде переговори з європейськими компаніями про створення нової системи протиракетної оборони, яка б збивала балістичні цілі за ціною менше ніж 1 мільйон доларів за ракету. Це значно дешевше за Patriot (де вартість однієї ракети може сягати кількох мільйонів доларів). Випробування плануються на кінець 2027 року. Якщо цей проєкт вдасться, Україна отримає незалежність від американських поставок і зможе масштабувати виробництво. Але це рішення середньострокове, яке не допоможе закрити небо в найближчі місяці.
Четвертий, асиметричний варіант – зміна військової стратегії. Замість того, щоб намагатися збивати кожну ракету, Україна може зосередитися на ураженні носіїв – літаків, які запускають ракети, та складів із боєприпасами. Це потребує далекобійних дронів та ракет, які Україна активно розробляє. Зеленський заявив про здатність виробляти дрони та ракети на 35 мільярдів доларів у 2026 році, а також про переговори з європейськими партнерами про спільне виробництво. Якщо вдасться системно знищувати російські бомбардувальники на аеродромах та ракетні склади, інтенсивність обстрілів зменшиться, а навантаження на ППО знизиться. Це потребуватиме часу та політичних рішень, але є реальним шляхом.
П’ятий фактор – дипломатичний. Україна запропонувала США допомогу в розблокуванні Ормузької протоки, посилаючись на власний досвід боротьби з морською блокадою. Якщо адміністрація Трампа погодиться на співпрацю, це може змінити динаміку. Але поки що Вашингтон не звертався по допомогу, а українські пропозиції залишаються на папері.
Підсумовуючи, найближчими місяцями ситуація з ППО, найімовірніше, залишатиметься вкрай напруженою. Дефіцит ракет Patriot – це не тимчасова проблема, а структурний збій, спричинений перевантаженням американського оборонно-промислового комплексу через війну на Близькому Сході. Колапс можливий, але не неминучий. Україна може уникнути найгіршого сценарію, якщо зможе максимально ефективно використовувати наявні запаси (ручний режим Patriot), активізувати європейські поставки (SAMP/T, IRIS-T), прискорити створення власної дешевої ППО та перейти до асиметричної стратегії ударів по носіях. Ключовим є час. Якщо нові системи та виробничі потужності запрацюють до кінця 2026 року, Україна зможе пережити цей період. Якщо ні – наступна зима може стати найважчим випробуванням для української енергосистеми та цивільного населення. Зеленський, кажучи «гірше вже не може бути», мав на увазі не безвихідь, а те, що дно вже досягнуто, і будь-який рух можливий лише вгору. Але чи встигнуть партнери підставити плече, перш ніж Україна впаде, залежить від багатьох факторів, включно з тим, наскільки швидко Захід зрозуміє, що ціна його нерішучості зараз буде набагато вищою, ніж ціна допомоги.
