Головнокомандувач повідомив про можливість наступу Росії на Херсон

Російські військові поки не планують широкомасштабний наступ на Херсон. Однак не можна виключати, що така можливість все ще існує.

Про це повідомив головнокомандувач ЗСУ генерал Олександр Сирський.

Як він повідомив, наразі противник концентрує свої зусилля в Херсоні переважно в районі островів і мостів. Російські війська вже перемістили з цієї ділянки один полк і бригаду морської піхоти.

“Там росіяни проводять активні дії здебільшого в острівній зоні і в районі мостів. Водночас вони перекинули з цього напрямку один полк і бригаду морської піхоти, що свідчить про те, що найближчим часом там суттєвих наступальних дій не буде”, – пояснив Сирський.

Командувач зазначив, що небезпека атаки на Херсон залишається актуальною, і не слід її ігнорувати.

Ракета “Фламінго”: технічні характеристики, походження та перспективи

“Фламінго” – це нова українська далекобійна ракета, здатна уражати цілі на надзвичайно великій відстані. Її класифікація – оперативно-стратегічна крилата ракета дальнього радіуса дії, призначена для високоточних ударів по важливих цілях глибоко в тилу противника.

У питанні розробки “Фламінго” виникає закономірне питання: наскільки ця ракета є оригінальною українською інновацією, а наскільки – запозичує існуючі західні рішення? Багато експертів звернули увагу, що представлена ракета підозріло схожа на відому в вузьких колах британсько-еміратську крилату ракету FP-5.

Компанія Milanion Group (штаб-квартира в ОАЕ, підрозділ Milanion NTGS у Британії) демонструвала модель FP-5 на міжнародній виставці IDEX-2025 в Абу-Дабі у лютому 2025 року. Після появи фото “Фламінго” українського виробництва в мережі чимало фахівців одразу порівняли її з FP-5 – і висновки одностайні: всі відомі факти вказують, що “Фламінго” – це і є FP-5 (лише під українською назвою). Офіційного підтвердження цьому наразі немає, але візуальна подібність і збіг заявлених характеристик не залишають сумнівів.

Обидві ракети – великі дозвукові крилаті ракети з прямим крилом, двигуном над фюзеляжем та заявленою дальністю ~3000 км і тонною бойового заряду. Фактично, “Фламінго” повторює конструкцію FP-5, що й не дивно з огляду на тісну співпрацю українських і британських фахівців.

Варто відзначити, що сама FP-5 – доволі унікальна розробка на світовому ринку озброєнь. Ракет з подібним поєднанням дальності й потужності бойової частини існує дуже мало. Традиційно крилаті ракети великої дальності (наприклад, згадані Tomahawk або радянські Х-55) мали боєзаряд у кількасот кілограмів, або були носіями ядерного зарядa. Однотонна ж конвенційна боєголовка при дальності у три тисячі кілометрів – це справді рідкісне досягнення. Експерти Defense Express підкреслюють, що на сьогодні прямих аналогів “Фламінго” у світі майже не існує. Тож для України ця ракета є унікальною подвійно: по-перше, це перший вітчизняний зразок настільки дальнобійної крилатої ракети, а по-друге – він поєднує у собі характеристики, яких немає навіть у багатьох провідних держав.

Запозичені технологічні рішення з ракети FP-5

За наявними даними, українська “Фламінго” повністю повторює ключові технічні рішення FP-5 – від аеродинамічної компоновки до навігаційних систем. Розробники FP-5 свого часу пішли на ряд цікавих інженерних кроків, щоб досягти далекобійності і спростити виробництво, і саме ці рішення, схоже, успадковані “Фламінго”.

Розглянемо головні з них:

Дальність польоту: до 3000 км (для порівняння, це майже вдвічі більше за сучасний американський Tomahawk Block V з дальністю ~1600 км ). Така відстань дозволяє діставати цілі навіть на території Сибіру (наприклад, місто Тюмень ~2600 км від України).

Максимальна швидкість: близько 950 км/год (крейсерська – 850–900 км/год), тобто дозвукова швидкість польоту. Ракета летить низько над землею (висота польоту до 5 км), що допомагає уникати виявлення радарами.

Маса і габарити: максимальна стартова маса близько 6 тонн, розмах крил ~6 метрів . Конструктивно «Фламінго» – велика крилата ракета з фіксованим прямим крилом та двигуном, розташованим зверху фюзеляжу ближче до хвоста . Хвостове оперення – у Х-подібній конфігурації .

Бойова частина: до 1000 кг корисного навантаження (бойової частини). Ймовірно, це одна тонна звичайної (неядерної) вибухової речовини – надпотужна фугасна або осколково-фугасна боєголовка. Для порівняння, боєголовка Tomahawk важить ~450 кг, тож “Фламінго” має у понад двічі більшу потужність удару. Така важка БЧ здатна зруйнувати великі укріплені об’єкти або промислові споруди.

Система наведення: інерціальна навігація в парі з супутниковою (GPS/GNSS) – причому заявлено стійкість до радіоелектронної боротьби завдяки спеціальним антиспуфінговим антенам (CRPA). Це означає, що ракета летить до заданих координат, коригуючи курс за даними супутників та інерційних датчиків, навіть під активним глушінням сигналів. Візуальних систем навідення (таких як оптичне або інфрачервоне розпізнавання цілі) “Фламінго”, схоже, не має – і це свідоме спрощення, яке не заважає уражати стаціонарні великі цілі за координатами.

Загалом, успадкування технологій FP-5 дозволило Україні дуже швидко отримати на озброєння далекобійну ракету без багаторічного циклу НДДКР. “Фламінго” не просто схожа на західний аналог зовні – вона відтворює його інженерну філософію: мінімізувати складність на користь масовості та дальності. У підсумку отримано “просту, але саме ту ракету, яка потрібна зараз Україні” для досягнення стратегічних цілей.

Виробництво в Україні: співпраця чи локалізація західних технологій?

Ракета “Фламінго” попри іноземне “коріння” вже стала продуктом українського військпрому. Її серійний випуск налагоджено в Україні силами компанії Fire Point – однієї з провідних приватних оборонних структур країни. Саме ця компанія, за повідомленнями, займалася безпосередньо розробкою і впровадженням ракети у виробництво, а перші екземпляри були виготовлені на підприємстві в засекреченій локації. 14 серпня 2025 року фотокореспондент Єфрем Лукацький зробив знімки готових ракет “Фламінго” на заводському цеху Fire Point, підтвердивши, що виріб пішов у серію. Таким чином, попри схожість з британським FP-5, можемо говорити про глибоку локалізацію виробництва в Україні.

Співпраця з західними партнерами відіграла ключову роль у появі “Фламінго”. Ще у 2021 році Milanion Group уклала угоду про кооперацію з великою українською оборонною компанією (якраз Fire Point або структурою, пов’язаною з нею). Очевидно, що ця співпраця передбачала трансфер технологій і спільні розробки. Сама Milanion Group, маючи підрозділи у Великій Британії та виробничі бази в інших країнах, виступила постачальником технологічних рішень і, можливо, компонентів для FP-5/”Фламінго”. Натомість українська сторона взяла на себе інтеграцію цих технологій, виробництво корпусів, бойових частин і фінальне складання ракет на своїх потужностях. Таким чином “Фламінго” – це спільна розробка, де західна інженерна школа поєднана з українською виробничою базою.

Глибина локалізації виробництва, вірогідно, досить висока. Україна володіє значним досвідом у ракетобудуванні (заводи “Південмаш”, КБ “Луч” тощо) та може виготовляти багато складових: від корпусів і двигунів до систем управління. Наприклад, є підстави думати, що маршовий двигун для “Фламінго” може бути українського виробництва (з огляду на наявні напрацювання по турбореактивних двигунах для ракет “Нептун” та ін.). Бойову частину (вибухівку і детонатори) Україна також здатна робити самостійно. Імпортними можуть бути окремі високотехнологічні елементи – такі як електроніка систем наведення, навігаційні модулі чи спеціальні матеріали – але й вони, цілком можливо, постачаються в межах домовленості з західним партнером.

Перспективи використання «Фламінго» у ЗСУ та за їх межами

У Збройних силах України ракета “Фламінго” безперечно займе важливе місце як засіб стратегічного стримування. Її основна роль – удари по стратегічних об’єктах противника у глибині його території, чим створювати неприйнятні втрати для ворога і стримувати його агресію. Експерти прямо вказують, що головними цілями “Фламінго” мають стати об’єкти російського військово-промислового комплексу – тобто заводи, де виробляються ракети, дрони, боєприпаси, нафтобази, логістичні центри тощо. Знищення таких цілей безпосередньо послаблює спроможність Росії вести війну. Україна вже продемонструвала ефективність ударів по подібних об’єктах за допомогою безпілотників (удари по авіабазах у глибокому тилу, атаки на заводи “Шахедів” тощо), але можливості дронів обмежені малою масою боєзаряду та невеликою швидкістю. “Фламінго” натомість летить швидко (близько 800–950 км/год) і несе цілу тонну вибухівки, значно підвищуючи ефективність ураження таких об’єктів з першого удару.

Хоча наразі “Фламінго” виготовляється виключно для потреб ЗСУ і деталі проєкту оповиті таємницею, у довгостроковій перспективі цей комплекс може стати предметом інтересу й для інших країн. У разі успішного застосування у війні, українська далекобійна крилата ракета могла б привабити держав, що прагнуть посилити власне ракетне озброєння. Особливо це стосується партнерів України у Європі, які зацікавлені у стримуванні російської загрози. Вже зараз Україна декларує амбіції стати постачальником безпеки для себе і Європи завдяки розвитку ракетних технологій. Fire Point як виробник, і Milanion Group як технологічний партнер, теоретично могли б розгорнути виробництво “Фламінго” і на експортні замовлення – тим більше, що конструкція пристосована до відносно масового випуску (заявлена потужність – понад 50 ракет на місяць). Однак слід враховувати, що дальність понад 3000 км і тонна бойової частини підпадають під режим контролю ракетних технологій (MTCR Category I), який істотно обмежує експорт таких систем неядерним державам.

Поточні обмеження та виклики

Варто згадати і про можливі обмежуючі фактори в експлуатації “Фламінго”. По-перше, ракета дозвукова, тому хоча її збити важче, ніж повільний дрон, проти надсучасних систем ППО (на кшталт Patriot PAC-3 чи S-400) вона не невразлива. Ефективність ударів залежатиме від уміння пробити/обійти ворожу ППО – ймовірно, це досягатиметься масованим застосуванням (салютом з кількох ракет або у поєднанні з роями дронів, щоб перенавантажити оборону). По-друге, вартість такої ракети, хоч і нижча за західні аналоги, все ж значна – виробництво однієї 6-тонної ракети потребує чималих коштів та матеріалів. Це ставить питання ресурсоємності: чи зможе Україна економічно “потягнути” серійний випуск десятків і сотень “Фламінго” щомісяця. По-третє, операційні аспекти – потреба 20–40 хвилин на підготовку пуску вимагає добре захищених стартових позицій і чіткої координації (щоб уникнути удару ворога по пусковій за цей час). Отже, доведеться подбати про мобільність і прихованість комплексів, сценарії хибних цілей тощо.

Таким чином,  українська крилата ракета “Фламінго” є важливим досягненням національної оборонної промисловості. Вона поєднала найкращі західні технології (британська FP-5) з українською інженерною майстерністю і прагненням до незалежності у сфері озброєнь. Серійне виробництво цієї ракети та її очікуване практичне застосування відкривають нову сторінку у здатності України стримувати агресію і завдавати ударів у відповідь. “Фламінго»” здатна вражати цілі на відстані, що раніше вважалася недосяжною, і робить це з потужністю, яка ставить її в один ряд з найефективнішими крилатими ракетами світу.

В Україні прискорять процес нагородження військових

В Україні спростили процедуру нагородження військових. Тепер герої ЗСУ можуть отримувати державні нагороди набагато швидше.

Про це повідомили в Міністерстві оборони України.

З ініціативи глави держави Міністерство оборони реалізує заходи, спрямовані на оптимізацію процесу нагородження військовослужбовців державними нагородами. Нова система дозволить оптимізувати процес і зробити його більш зрозумілим і результативним.

Тепер командири військових частин і установ будуть надсилати подання про нагородження державними нагородами України за підпорядкованістю. Також вони повинні будуть використовувати нагородні листи, що відповідають формі, зазначеній у додатку.

Протягом двох днів органи військового управління, які мають безпосередній контроль над військовими частинами, займаються підготовкою документів для нагородження. Вони складають зведені подання і відправляють їх до Генерального штабу разом з нагородними листами.

Протягом двох днів штаб збирає всі пропозиції, формує звіт і направляє його президенту України разом з нагородними документами. Звіт підписує головнокомандувач Збройних сил України.

Упродовж доби після отримання державних нагород України їх передають до відповідних командувань видів і родів військ.

Опісля 48 годин після отримання нагороди керівництво повинно доставити її до військових підрозділів або органів, які перебувають у їхньому підпорядкуванні.

У разі посмертного нагородження, нагороду відправляють до місцевого військкомату, де вона буде передана родині загиблого.

Зловмисники збували гуманітарні автомобілі для ЗСУ

У Вінниці затримали голову благодійної організації та його спільника. Вони незаконно продавали автомобілі, які надходили як гуманітарна допомога для українських військових.

Про це повідомляє Вінницька обласна прокуратура.

У ході розслідування було встановлено, що з лютого 2025 року підозрювані займалися незаконним ввезенням транспортних засобів під виглядом гуманітарної допомоги. Вони не проходили процедуру митного оформлення, що дозволяло їм продавати автомобілі за зниженою ціною. Серед автомобілів, які були незаконно виставлені на продаж, були KIA SORENTO, три MERCEDES-BENZ ML 270, SSANG YONG REXTON і VOLKSWAGEN T5. Загальна сума, отримана від продажу цих автомобілів, склала $28 тис.

Відразу після того, як спільники отримали гроші і передали документи на транспортні засоби, їх затримали. В ході обшуків, проведених на законних підставах в місцях проживання і роботи підозрюваних, були виявлені і вилучені автомобілі, комп’ютерна техніка і документи, які свідчили про злочинну діяльність.

Щодо голови організації та її спільника було обрано запобіжний захід у вигляді взяття під варту з можливістю внесення застави. Наразі проводяться заходи щодо встановлення та притягнення до відповідальності інших осіб, які мають відношення до цієї ситуації.

Відповідно до положень статті, винні можуть бути засуджені до тюремного ув’язнення на строк від п’яти до семи років.

Організовано вийти з Донецької області без припинення вогню неможливо – ISW

Українські війська не зможуть безпечно і організовано вивести свої сили з неокупованої частини Донецької області, поки не буде повного припинення вогню на всій території конфлікту.

Про це йдеться в звіті Американського інституту вивчення війни (ISW).

Відхід українських військ з решти частини Донецької області, який, на думку Інституту вивчення війни, став би значним кроком назад у військовій і політичній стратегії, без повного припинення вогню, що включає далекі удари і всю активність на лінії фронту, може призвести до серйозних наслідків як для відступаючих українських військ, так і для тих, хто залишається в тилу в Харківській області.

Зокрема, Кремль не виступив з ініціативою про тимчасове припинення бойових дій, яке дозволило б українським військовим безпечно відступити за межі Донецької області і гарантувати безпеку тилових районів від можливих повторних атак з боку Росії на флангах.

Адміністративна межа Донецької області знаходиться на значній відстані від основної лінії оборони України в регіоні, яка відома як “лінія фортець”. Навіть якщо Москва оголосить про припинення вогню, яке дозволить українським військам покинути Донецьку область, зберігається ризик відновлення російських наземних атак і обстрілів. Це становить небезпеку для українських військових як на передовій, так і в тилових районах.

Виведення українських військових сил, швидше за все, спричинить значне зосередження військ уздовж головних доріг України та оборонних укріплень, які, ймовірно, стануть мішенями для ворожої авіації, безпілотників та артилерії. Ці атаки послаблять боєздатність українських військ, зокрема їхню здатність протистояти поновленим спробам Росії просунутися в Харківську область з правого флангу або з Донецької області.

Російські війська в Донецькій області можуть розбити відступаючі українські сили і підірвати їхню здатність будувати нові укріплення в Харківській області, зробили висновок експерти

Удари агресора також позбавлять українські війська можливості утримувати свої позиції на східному березі річки Оскол і створять умови для подальшого просування російських військ у Харківську область з Донецької та Луганської областей. Отже, часткове припинення вогню, яке не поширюється на військові дії Росії в Харківській та Луганській областях, буде недостатнім для гарантування безпечного виведення українських сил з решти Донецької області, зробили висновок експерти.

Зарплати військових ЗСУ можуть досягти рівня європейських країн

Фінансування військовослужбовців ЗСУ може досягти рівня армій НАТО. Рядові, навіть у тилових частинах, зможуть отримувати до 50 тис. гривень на місяць.

Про це заявляв народний депутат України Руслан Горбенко.

Нардеп Руслан Горбенко заявив, що уряд активно працює над вирішенням цього питання.

“Якщо казати про гідний рівень заробітної плати, про що каже президент, то кінцева ціль — це НАТО”, — наголосив депутат.

Він зазначив, що мінімальна зарплата військовослужбовців країн НАТО становить 2300 євро на місяць.

В першу чергу, збільшення окладів торкнеться тих військовослужбовців, які працюють в тилу і отримують тільки фіксовану заробітну плату без додаткових виплат.

Згідно із затвердженим планом, планується підвищення рівня матеріального забезпечення особового складу тилових підрозділів, а також військовослужбовців, які беруть участь в бойових діях.

Так, передбачається, що рядові отримуватимуть 50 000 гривень на місяць, сержанти — від 70 000 гривень і більше, а молодші офіцери — 75-80 тис. гривень.

Чому ворогу все частіше вдається проривати оборону ЗСУ: військово-політичний аналіз

Російські війська змогли прорвати українську оборону на Донеччині, просунувшись приблизно на 18 км та перерізавши важливе шосе поблизу Покровська. Для України це тривожний сигнал, адже прорив загрожує ключовим лініям постачання і може розколоти оборону в регіоні. Чому ворогу вдається рухатися швидше і де шукати причини таких успіхів РФ?

Нижче розглядаємо актуальну військово-політичну ситуацію, роль логістики, стан української оборони, ротацію сил, підтримку союзників, можливі прорахунки командування, а також вплив сучасних дронів, авіації та артилерії на перебіг боїв. Аналіз спирається на оцінки незалежних міжнародних та українських військових експертів.

Поточна ситуація та політичний контекст

Російські війська активізували наступальні дії на Донбасі саме напередодні важливих дипломатичних подій. Зокрема, напередодні саміту у серпні 2025 року вони прорвали фронт на покровському напрямку, що збіглося в часі з підготовкою до зустрічі Дональда Трампа і Владіміра Путіна. Аналітики припускають, що Кремль прагне пред’явити будь-які здобутки на полі бою як козир на переговорах – наприклад, повний контроль над Донеччиною. Водночас українські експерти зазначають, що цей наступ РФ готувала давно, а не спонтанно “під зустріч”. Як відзначає військовий аналітик Богдан Мирошніков, росіяни підводили ґрунт для цього прориву місяцями: перекинули частини зі Сумщини, ще навесні захопили дрібні населені пункти (Коптєве, Новоекономічне) для створення плацдармів – хоч ці події лишалися поза увагою публіки. Таким чином, останні успіхи РФ на фронті є результатом довготривалої підготовки та накопичення ресурсів. Кремль планомірно нарощував сили, аби спробувати зламати українську оборону саме зараз, коли світова увага і підтримка ризикують послабшати.

Логістичні чинники та забезпечення

Зосередження сил противника. Однією з головних причин проривів стали величезні ресурси, які Росія кинула на окремі напрямки. На покровському відтинку фронту окупанти сконцентрували понад 100 тисяч солдатів – масштаб угруповання, який речник угруповання військ “Дніпро” порівняв з боями Другої світової війни. Така чисельна перевага дозволяє здійснювати одночасно десятки штурмових груп і охоплювати фронт з різних боків. Зокрема, під Покровськом росіяни наступали одразу з північного сходу і південного заходу, намагаючись взяти місто в напівоточення і відрізати від постачання. Для цього було здійснено захоплення низки сіл та перерізано шосе Добропілля-Краматорськ, що є важливою артерією постачання українських військ у Донбасі. В результаті українська логістика на цьому напрямку ускладнилася – виникла загроза, що угруповання в Покровську і навколишніх містах втратять наземні шляхи забезпечення, повторивши небезпечний сценарій оперативного оточення.

Боєприпаси та перевага в артилерії. Інший логістичний виклик – це забезпечення боєприпасами. Росія за роки війни суттєво наростила власне виробництво боєприпасів, залучила запаси союзників (наприклад, північнокорейські снаряди) і досі має значний артилерійський арсенал. У той час, як Україна залежить від західних поставок, які не завжди встигають за темпом боїв. За оцінками Reuters, попри новий великий пакет військової допомоги США, світовий дефіцит артилерійських снарядів означає, що щонайменше до кінця 2025 року Україна й надалі буде відчувати “снарядний голод” і поступатися Росії в інтенсивності вогню. Хоча Захід і нарощує виробництво, у короткостроковій перспективі росіяни можуть випускати більше боєприпасів, ніж українська армія отримує. В результаті на окремих ділянках ворог створює вогневу перевагу, засипаючи українські позиції мінами та снарядами, що виснажує оборону і полегшує наступ.

Контроль комунікацій та постачання. Росія активно застосовує дрони та диверсійні групи, щоб порушити українську логістику. З початку літнього наступу на Донеччині ворог масовано використовував безпілотники для встановлення вогневого контролю над шляхами підвозу – спостережні БПЛА виявляли колони постачання, після чого артилерія накривала дороги. Навіть після прориву і захоплення ділянки траси росіяни не поспішають атакувати укріплення лоб в лоб – замість цього вони намагаються тримати дорогу під постійним прицільним вогнем, щоб завадити підвезенню боєприпасів і резервів до українських частин на загрозливому напрямку.

Стан української оборони

Фортифікації та їх обходження. За два роки війни Україна створила глибокоешелоновану оборону на сході – так званий “фортифікаційний пояс” міст-фортець (Слов’янськ, Краматорськ, Дружківка, Костянтинівка, Покровськ) та мережу окопів, бліндажів, мінних полів і протитанкових ровів у полях . Ця оборонна “стіна” довгий час стримувала просування ворога. Проте останні події показали, що росіяни адаптували свою тактику, аби знизити ефективність наших укріплень. Зокрема, на підступах до Покровська українські інженери збудували потужні оборонні рубежі – протитанкові рови, земляні вали, довготривалі опорні пункти. Але ворог не став штурмувати їх напряму. Натомість російські підрозділи обійшли найбільш укріплені вузли, прориваючись крізь слабші ділянки між ними . Тилові добре укріплені позиції опинилися в оточенні або відрізані від постачання і можуть бути взяті практично без бою, якщо українські війська відійдуть. Солдати попереджають: якщо противник закріпиться на залишених нами фортифікаціях, вибити його звідти буде надзвичайно важко.

“Фронт тріщить”. Оборонні лінії на Донбасі зазнають колосального навантаження. Українські командири визнають, що ситуація на східному фронті погіршилася – два роки безперервних боїв виснажили і війська, і укріплення. Російська артилерія тижнями розбиває лісосмуги та позиції, перетворюючи колись непрохідні гаю на “вирубки” із обгорілих пеньків. Навіть найміцніші укриття не гарантують захисту від надпотужних авіабомб. Зокрема, росіяни все частіше застосовують важкі керовані авіабомби (так звані “плануючі бомби”) масою 500–1500 кг, які скидають з безпечної відстані поза межами української ППО. Ці бомби, оснащені крилами і GPS-наведенням, здатні знищувати навіть укріплені бетонні позиції. За даними української сторони, лише за один тиждень вересня 2024 року росіяни скинули по фронту понад 900 таких бомб. Їхня руйнівна сила призводить до того, що частина раніше неприступних оборонних точок на сході просто “випалені” з повітря і більше не можуть слугувати надійною лінією захисту. Оборона буквально кришиться під ударами авіації та важкої артилерії, якщо у захисників нема чим ефективно збити бомбардувальники чи придушити ворожі батареї.

Втрати і мобілізація. Значні втрати, на жаль, змушують постійно доукомплектовувати підрозділи менш досвідченими бійцями. Багато військовослужбовців першої хвилі 2022 року були поранені чи загинули, тож їх місце займають мобілізовані пізніше солдати, часто з коротким навчанням. Це об’єктивно впливає на стійкість оборони. Скажімо, згаданий боєць Віктор зізнається, що прибув на фронт фактично без бойового досвіду: через чотири місяці після початку війни його мобілізували, тижнями копали окопи на півночі, потім кинули під Бахмут, видали кулемет – і за тиждень він вже був на передовій у Донецькій області. Подібні історії непоодинокі, отож якість поповнення не завжди встигає за потребами фронту.

Брак резервів на критичних напрямках. Коли противник прориває лінію, успіх або провал оборони залежить від наявності резервів для швидкого контрудару. На жаль, у момент прориву під Покровськом українських резервів виявилося замало, щоб миттєво “заткнути дірку”. Як зазначив колишній начальник штабу полку “Азов” Богдан Кротевич, фронт почав “тріщати” саме через нестачу резервів: коли їх не вистачає, неможливо швидко відновити позиції звичними штурмами. Доводиться імпровізувати, перекидати підрозділи з інших ділянок. Генерал Олександр Сирський був змушений екстрено спрямувати додаткові сили на загрозливий напрямок, щойно стало відомо про прорив оборони на стику двох корпусів під Дружківкою. Резерви прибули, але їхній ефект проявиться не одразу. Взагалі, постійна напруга вздовж усієї лінії фронту утруднює створення потужного загального резерву – більшість боєздатних батальйонів вже в боях. Тому українське командування інколи змушене латати прориви “останнім складом” сил, що теж несе ризики.

Моральний дух. Після невдалого літнього контрнаступу 2023 року серед частини особового складу запанували розчарування та втома – ейфорія змінилася реалізмом і розумінням, що війна буде довгою і важкою. Опитування свідчать, що українське суспільство психологічно втомилося від війни, дедалі більше людей хочуть миру через переговори. Хоча бойовий дух армії залишається високим, затягування війни і брак швидких перемог можуть впливати на мотивацію бійців.

Стратегічні помилки чи зміни в підходах

Тактика РФ: від “м’ясних штурмів” до маневрених груп. Однією з суттєвих змін, що дозволила росіянам досягати результатів, стала еволюція їхньої тактики. Якщо під Бахмутом чи Вугледаром у 2022–2023 роках противник діяв “в лоб”, посилаючи хвилі піхоти та техніки і зазнаючи гігантських втрат, то тепер такого стилю значно менше. Після невдач російські генерали зробили висновки. Як зазначає кореспондент BBC Абдуjalil Abdurasulov, нині по всьому Донбасу росіяни замість масованих атак невеликими силами беруть числом спроб: висувають вперед маленькі штурмові групи (5–10 осіб) з різних напрямків одночасно. Багато таких груп гине, але зрештою якійсь одній вдається “просочитися” до окопів, особливо якщо захисники виснажені. Цим способом ворог почав захоплювати приблизно по одному населеному пункту на день на окремих відрізках фронту, хоч ціною і величезних втрат. В хід ідуть мотоколяски, мотоцикли, цивільні пікапи та навіть електросамокати – будь-що, аби швидко довезти малу групу піхоти ближче до позицій під прикриттям складок місцевості. Досягнувши українських окопів, такі групи можуть на короткий час закріпитися.

Прорахунки і проігноровані сигнали. Військові аналітики в Україні відверто вказують і на помилки українського командування, що могли сприяти ворожим проривам. Зокрема, Станіслав Бунятов (позивний “Осман”), офіцер ЗСУ, коментуючи ситуацію під Дружківкою, зазначив: можливий російський прорив став наслідком нетверезої оцінки власних сил і можливостей ворога. За його словами, ворог не виник нізвідки і не пробиває оборону раптово – передумови накопичувалися давно: удари по стику позицій, ознаки підготовки наступу були помітні, але на них вчасно не відреагували. Інакше кажучи, командування пропустило момент, коли треба було посилити саме цю ділянку, що дозволило росіянам успішно вдарити на межі між двома українськими корпусами. Бунятов критикує і явище показового заспокоєння, “політику брехні про нібито контрольовану ситуацію”: коли наголошували, що все під контролем, хоча реальні дані свідчили про небезпеку. Така самоуспокоєність могла призвести до того, що захисників на критичному напрямку виявилося менше, ніж вимагала обстановка, а реагування запізнилося. Це не провина окремої бригади, підкреслює офіцер, а системна проблема в управлінні, яку ворог майстерно використав .

Інший фактор – певний розрив у управлінні військами. Той же аналітик Мирошніков звертає увагу, що перед російським проривом відбувалася реорганізація українського командування на тому напрямку: змінювалась структура управління (передача контролю від оперативно-тактичного угруповання на рівень корпусу). У такі моменти завжди є ризик плутанини, і, за словами експерта, це створило “хаос в керуванні”, яким негайно скористався ворог. Поки нове командування повністю освоїлось, росіяни вже прорвали стики відповідальності.

Висновки

Останні успіхи РФ на фронті – це наслідок поєднання багатьох факторів. Ворог використав свою чисельну перевагу та логістичну підготовку, щоб нав’язати українській армії виснажливі бої на вигідних для себе умовах. Росіяни кинули величезні сили і ресурси, перейшли до тактики дрібних, мобільних груп, підтриманих тотальним застосуванням дронів, артилерії та авіабомб. Українська оборона, хоч і міцна, в окремих місцях дала тріщину під цим тиском – позначилися і об’єктивні чинники (нестача боєприпасів, втома військ, затримки з технікою), і певні помилки в оцінці загроз.

У підсумку, прориви фронту, які російська армія здійснила останнім часом, стали можливими через сукупність військово-політичних причин: від стратегічної ставки Кремля на затяжну війну до обмеженості українських ресурсів і окремих прорахунків у обороні. Це тривожний сигнал, але не вирок. Ключовим питанням залишається, як довго Україна, менша чисельно і поки що гірше забезпечена, зможе витримувати такий натиск і чи встигне світ надати їй достатньо підтримки, щоб переломити ситуацію.

У найближчі години може вирішитися доля боротьби за 29% Донеччини – Репке

У найближчі години може визначитися доля майже третини підконтрольної Україні частини Донецької області.

Про це повідомив військовий оглядач німецького видання Bild Юліан Репке, коментуючи ситуацію на фронті.

За його словами, російським військам вдалося просунутися північніше Покровська на глибину близько 18 кілометрів. Це дозволило їм вийти до ключової траси, що з’єднує Дніпро зі Слов’янськом і Краматорськом.

Джерело: x.com

Раніше фіксували просування на 10-12 кілометрів, однак нинішні темпи наступу свідчать про загрозу швидкого розвитку подій.

Якщо російським військам вдасться утримати контроль, два найбільші міста Донбасу – Слов’янськ і Краматорськ – будуть фактично відрізані від Дніпра, а постачання зможе здійснюватися лише через Харків. За такої логістики, підкреслює експерт, утримання регіону у довгостроковій перспективі стане значно складнішим.

Окупанти завдали касетного удару по навчальному підрозділу ЗСУ: 1 загиблий та 11 поранених

Вночі на територію одного з навчальних підрозділів Збройних сил України було завдано ракетного удару.

Про це повідомляють Сухопутні війська ЗС України на власній сторінці у Facebook.

За інформацією джерела, внаслідок ворожої атаки загинув 1 український військовослужбовець та ще 11 отримали поранення різного ступеня тяжкості.

За даними Командування Сухопутних військ, група військових опинилася під ураженням касетних боєприпасів у момент, коли прямувала до укриття. Постраждалим надано медичну допомогу, частину з них госпіталізовано.

Обставини атаки та тип застосованого озброєння встановлюють компетентні служби.