ЗСУ Архіви - Сторінка 5 з 39

Зеленський оголосив про збільшення фінансування передових бригад

Posted on 6 Листопада, 2025 by Іван Засядько

Президент Володимир Зеленський підбив підсумки своєї поїздки до Донецької та Дніпровської областей. Він також розповів про плани щодо підтримки військових.

Про це український президент повідомив у Telegram.

Під час зустрічей з бригадами обговорювалися конкретні питання, що стосуються рішень, які вже впроваджені, але поки що не забезпечують повної ефективності. Командири бойових підрозділів також висловили зауваження щодо поставок зброї та роботи програм підтримки, які потребують оперативного вирішення.

Зеленський заявив про намір збільшити фінансування військових підрозділів. Він підкреслив, що більше коштів буде спрямовано на бригади і корпуси, які виконують завдання на передовій і в найбільш небезпечних зонах. Крім того, президент зауважив на необхідності розширення можливостей армії в плані придбання техніки, обладнання та комплектуючих. Він закликав чиновників активно долучитися до цієї роботи.

Президент акцентував увагу на питанні списання майна, що потребує врегулювання, і зазначив, що наразі розробляється нова контрактна основа для служби в армії. Він підкреслив, що важливо, щоб усі нові рішення містили чіткі деталі для військовослужбовців.

Зеленський окремо відзначив підрозділи та військовослужбовців, які впроваджують інноваційні методи як у бойових діях, так і в процесі евакуації та рятування поранених. Він висловив вдячність “всім дійсно небайдужим нашим людям”, які докладають максимум зусиль.

Естонія профінансує придбання Starlink для ЗСУ

Posted on 5 Листопада, 20255 Листопада, 2025 by Іван Засядько

Естонія виділить €3 млн на придбання та підтримку систем супутникового зв’язку Starlink для України.

Про це оголосив міністр оборони України Денис Шмигаль.

На полях JEF Шмигаль зустрівся з міністром оборони Естонії Ханно Певкуром. Під час зустрічі обговорювалися тренування українських військовослужбовців естонськими інструкторами в рамках операції “Legio” та оборонне співробітництво двох країн.

JEF — це військово-політична коаліція, очолювана Великою Британією, до якої входять Данія, Фінляндія, Естонія, Ісландія, Латвія, Литва, Нідерланди, Швеція та Норвегія. Коаліція була сформована в 2014-2015 роках з метою оперативного реагування на кризові ситуації.

Естонія є одним з лідерів за обсягом військової підтримки, що надається Україні. З початку повномасштабного конфлікту Естонія виділила українським партнерам фінансову допомогу в розмірі понад €520 млн, що становить близько 1,4% її валового внутрішнього продукту.

СЗЧ і дезертирство: симптом глибших проблем українського війська

Posted on 15 Жовтня, 2025 by Микола Донченко

З січня 2022 по вересень 2025 року в Україні було відкрито понад 235 тис кримінальних проваджень за самовільне залишення частини (СЗЧ) і ще близько 54 тис – за дезертирство.

Для порівняння: за перші майже три роки повномасштабної війни (до вересня 2024) зафіксовано лише ~60 тис справ СЗЧ і ~30 тис дезертирств. Таким чином, у 2024–2025 роках сплеск випадків СЗЧ виявився значно вищим, ніж на початку війни.

Під час воєнного стану СЗЧ (самовільне залишення частини) вважається таким, якщо військовик відсутній понад 3 доби, а дезертирство – це виїзд чи втеча з наміром залишитися поза армією назавжди. У період декриміналізації СЗЧ (кінець 2024 – серпень 2025) було запроваджено спрощену процедуру повернення – після добровільного повернення деякі військові уникали відповідальності.

Варто зазначити, що за спрощеною процедурою з листопада 2024 по серпень 2025 року понад 29 тис колишніх самовільних залишень частини повернулися до ЗСУ. Проте чинний стан (хоч і з розширеними строками) означав фактичну амністію для більшості таких випадків: як каже один із військових аналітиків, “всі розуміють, що 300 тисяч… ніхто не посадить, і що буде амністія”.

Причини СЗЧ: від низької підготовки до вигорання

Опитування та коментарі військових показують: СЗЧ – багатоаспектна проблема. Головними факторами називають:

— Погана підготовка та організація. Багато солдат скаржаться на слабкий вишкіл у навчальних центрах. Як зазначає командир Андрій Білецький, “є страх не війни, а нашої армі” – через невпевненість у навченості бійців і якості командування. Більше того, дослідження соцопитування виявило: в успішних підрозділах із компетентними командирами рівень СЗЧ мінімальний, а у випадках некомпетентного чи жорстокого керівництва – суттєво вищий.

— Перевантаження та відсутність ротацій. Інтенсивність бойових дій виснажує особовий склад. Піхотинці довго сидять “на нулі” без ротації, що веде до морального виснаження. Навіть добровольці, які добровільно пішли на фронт, з часом втрачають мотивацію через постійний стрес і брак відпусток.

— Невизначеність служби. Під час війни немає чітко визначеного строку мобілізації чи служби, що створює відчуття невизначеності й несправедливості. Часто обурення викликає, що хтось воює безстроково, а комусь кажуть чекати виклику. Відсутність прозорої інформації про реальний стан справ тільки поглиблює це невдоволення.

— Психологічний тиск і брак підтримки. Заявлені прорахунки підрозділів і “короткострокові” накази, невідповідність завдань і можливостей, а також жорсткі дії деяких командирів збільшують тривожність військових. Опитування показало, що 52% рішень про СЗЧ були спонтанними (реакція на кризову подію), і 48% – усвідомленими (довготривале незадоволення).

Наслідки для армії: ресурси, амністія, дисципліна

Наразі масові випадки СЗЧ – це не лише моральна і тактична проблема, а й питання ресурсів.

— Витрати на навчання та судові процеси. Кожен мобілізований військовий проходить підготовку у навчальному центрі, на що витрачаються десятки тисяч гривень. Однак якщо новобранець пішов у СЗЧ, інвестиції в його навчання пропадають. Витрати держави на підтримку такого бійця (харчування, обмундирування, судові витрати тощо) не окуповуються, особливо якщо в кінці кінців його амністують (як це відбувалося після листопадового закону).

— Перевірка намірів і амністія. Офіційно слідство класифікує СЗЧ як такий, що сталося “без наміру уникнути служби”, і розрізняє його з дезертирством (ціль втечі назавжди). На практиці ж часто буває важко довести мотиви. Восени 2024-го президент підписав закон про декриміналізацію СЗЧ, закривши кримінальні справи для тих, хто самовільно пішов, але потім повернувся до 30.08.2025. Таким чином для переважної більшості цей період фактично став амністією, що дає підстави критикувати раніше понесені витрати як “даремні”.

— Навчання й адаптація поверненців. Близько 30 тис військових вже добровільно повернулися на службу завдяки спрощеному механізму. Суспільство та командування потребують вирішити, куди краще направити цих досвідчених бійців. Наприклад, командир О. Іллєнко вважає, що “найкращим поповненням” є ті, хто вже побував на фронті – рішення про повернення повинні розглядатися індивідуально.

Можливі ризики та “критичний” сценарій

При нинішніх темпах зростання СЗЧ аналітики та воєнні лідери побоюються, що це може перерости у серйозну кадрову кризу. Якщо до кінця війни на фронті залишаться “свої” 250-300 тис військових, які пішли у СЗЧ (число, про яке застерігає Білецький), це еквівалентно повній мобілізації одного-двох літніх призовів. Балецький вказує: приблизно 30 тис тих, хто самовільно повернувся, – це лише ~10% від річного набору у ЗСУ. Інакше кажучи, на фронті опинилося б на 270 тис бійців менше, ніж планувалося. За таких обставин нестача особового складу може призвести до нестійкості фронту, особливо якщо російський наступ посилиться.

Але навіть менша кількість СЗЧ серйозно підриває бойовий дух – якщо в частині постійно хтось тікає, це деморалізує тих, хто залишається. Дослідження показали, що зниження довіри до командування і відчуття покинутості корелюють з масовими СЗЧ. Якщо ситуація не зміниться, зниження довіри може пришвидшуватися.

Однак важливо розуміти, що можливе “обвалення фронту” – не просте математичне питання. Це залежить від багатьох змінних: темпів мобілізації та підкріплень, поставок озброєнь, успішності бойових операцій та морального стану у самих бригадах. Навіть за несприятливого сценарію з сотнями тисяч СЗЧ все ще багато залежатиме від професіоналізму командирів, якісного забезпечення і міжнародної підтримки. Однак експерти сходяться, що несприятлива динаміка СЗЧ вказує на серйозні ризики – саме тому сьогодні настільки багато про це говорять у ЗМІ і серед військових керівників.

Висновки та пропозиції

Щоб уникнути критичного дефіциту кадрів, необхідно вирішувати системні причини СЗЧ: покращувати підготовку в навчальних центрах і якість командування, організовувати ротації та психологічну підтримку, а також чітко інформувати суспільство про реальний стан справ. Переконують, що замість залякувань ефективніше вкладатися у мотивацію – як це виражає один із офіцерів: людина, яка хоча б один день була на фронті, “заслуговує мільйон більше поваги”, ніж той, хто сидів удома.

Враховуючи думки бійців, логічно розглянути пріоритетне комплектування тих підрозділів, де бійців не вистачає, з-поміж тих, хто вже має бійцевий досвід. Законодавчі новації (наприклад, “Армія+”) вже дають можливість сервісно переводити воїнів між частинами за їхнім бажанням. Важливо зробити цей механізм дієвим: щоб не лише на папері, а на практиці кожен військовослужбовець міг сам обрати, куди служити, а командири раціонально змінювали кадри відповідно до бойових потреб.

Переконання, що амністія “за всяку ціну” є єдино адекватним кроком, має під собою соціальний чинник: багатьом солдатам справді потрібен стимул повертатися. Водночас суспільство очікує справедливості. Тому ключове завдання – знайти правильний баланс у законі: дати можливість навіть тим, хто пішов у СЗЧ, повернутися без зайвих перешкод, але залишити можливість розслідувати випадки зловживань або системних порушень, згаданих вище.

Підсумовуючи: масові СЗЧ – не доконаний факт, а сигнал про глибші проблеми в армії. Якщо їх ігнорувати, ризик кадрової кризи зростає. Але наразі першочерговим завданням є не кількісне “коли станеться обвал”, а скоріше покращення організації служби, умов життя та відкриття можливостей для добровільної адаптації бійців. Саме на цьому наголошують експерти та військові від рядового до командирів.

Стратегічна пастка: як повітряна ескалація підсилює руйнування всередині України

Posted on 13 Жовтня, 2025 by Микола Донченко

З наближенням зими Росія знову масовано атакує енергетичну інфраструктуру України, прагнучи занурити країну в темряву і холод. Лише за один тиждень жовтня 2025 року росіяни запустили по Україні понад 3 100 дронів, 92 ракети та 1 360 плануючих бомб – небачений досі шквал ударів.

Українська енергосистема знову зазнає серйозних випробувань: за оцінками, ще наприкінці 2024 року близько 80% енергоінфраструктури було пошкоджено або зруйновано. Хоча минулої зими енергетики зуміли утримати систему від повного колапсу, нині масштаби повітряних атак Росії зростають. Український прем’єр вже повідомила, що одна з останніх атак стала “однією з найбільших за час війни”, спричинивши масштабні аварійні вимкнення світла по всій країні .

Паралельно Україна дедалі активніше відповідає ударами по російських тилових об’єктах. За останні місяці за допомогою дронів і крилатих ракет завдано серії ударів по нафтопереробних заводах та паливних складах у глибині РФ. Лише протягом одного тижня вересня українські безпілотники вразили нафтові об’єкти в Башкортостані, Волгоградській області, Саратові та Самарській області Росії – тобто на відстанях у сотні кілометрів від фронту. Президент Володимир Зеленський відкрито називає пожежі на російських НПЗ “найефективнішими санкціями, які діють найшвидше”, адже обмеження нафтової галузі Росії безпосередньо обмежує її здатність вести війну. Дійсно, такі атаки б’ють по болючих точках: в Росії намітився паливний дефіцит, ціни на бензин зросли на понад 20% за рік, а оператор трубопроводів навіть попереджав про можливе скорочення нафтовидобутку через удари (щоправда, згодом це заперечили офіційно).

Однак мало хто каже, що така активізація українських ударів по нафтових об’єктах РФ має і зворотний бік – Москва використовує їх як привід для ще жорсткіших ударів у відповідь, які в умовах ресурсної переваги зовсім не на користь України. Російське керівництво фактично каже, що ескалація обстрілів української енергетики пов’язана з ударами по об’єктах на території РФ. Зокрема, Путін заявив, що Росія “довго терпіла”, поки українці били по її енергетичних об’єктах, а потім “почала завдавати ударів у відповідь” і робить це “серйозно”.

Асиметрія сил: Україна програє в “ракетно-дроновій” дуелі

Нинішнє протистояння показало серйозну асиметрію ресурсів двох сторін. Росія має величезний арсенал ракет і дронів та налагоджене виробництво боєприпасів, що дозволяє їй здійснювати атаки мало не щоночі. За даними українських посадовців, противник вже використовує “сотні дронів і десятки ракет щоночі”, намагаючись виснажити українську протиповітряну оборону. Навіть за наявності західних систем ППО (Patriot, NASAMS, IRIS-T тощо) повністю закрити небо над такою великою країною неможливо.

Керівник найбільшої приватної енергокомпанії ДТЕК Максим Тимченко відверто зазначає: якщо росіяни запустять 600-800 дронів за раз, жодна ППО не зможе гарантувати перехоплення всіх цілей.

“Перший, другий дрон зіб’ємо, а п’ятий, десятий – проб’є [оборону]”, погоджуються експерти.

Ця реальність ілюструє вразливість України: навіть збиваючи значну кількість ворожих ракет і дронів, вона не може захиститися від усіх ударів, особливо коли атаки масовані і затяжні.

Водночас можливості України завдавати ударів у відповідь по інфраструктурі РФ набагато скромніші. Київ поступово отримує від західних партнерів далекобійні засоби (британські Storm Shadow/SCALP, нещодавно – обмежену кількість американських ATACMS), проте їхня дальність і кількість обмежені. Україна наполягає на наданні їй ще більш далекобійних систем – зокрема, мова заходила про крилаті ракети Tomahawk із радіусом до 2500 км, здатні дістати будь-яку ціль у глибині РФ.

Але такі плани мають одразу декілька проблема: по-перше, вони викликають нервову реакцію Москви. Кремль заявив про “надзвичайне занепокоєння” через можливу передачу Україні ракет Tomahawk, назвавши нинішній момент війни “дуже драматичним” через ескалацію з усіх сторін. Кремль попередив, що постачання Україні далекобійних Tomahawk (які потенційно можуть нести ядерний заряд) означатиме пряму участь США у конфлікті і перехід війни на “якісно новий рівень ескалації”. По-друге, навіть поява потенційних Tomahawk в дійсності не переломить ситуацію в “повітряному протистоянні” на користь ЗСУ – РФ все одно матиме більше засобів та можливостей для ураження.

Проблеми із захистом енергооб’єктів: від нестачі ресурсів до корупції

Перед українським керівництвом постала дилема: як захистити розгалужену енергетичну інфраструктуру від повторюваних обстрілів? За два роки війни було вжито цілу низку заходів – від розосередження обладнання і мобільних ремонтних бригад до посилення ППО навколо критичних об’єктів. Однак прямі заходи фізичного захисту (укриття, бронювання трансформаторів тощо) не працюють. Ще на початку 2024 року група західних інженерів та військових радників розробила проєкт захисних конструкцій для українських електропідстанцій і успішно випробувала його на полігоні. Було рекомендовано терміново звести бетонні укриття – так званий “третій рівень захисту” – щоб убезпечити ключові підстанції від російських ракет . Але минуло дев’ять місяців, а ці захисні споруди так і не було збудовано.

Причини цього – не лише у величезній вартості робіт, але й, як виявилося, у корупційних факторах. Керівник Держагентства відновлення інфраструктури Мустафа Найєм, відповідальний за програму укриттів, у червні 2024 року подав у відставку на знак протесту, звинувативши уряд у свідомому гальмуванні проекту. За його словами, урядовці створювали “штучні перешкоди” і відмовлялися виділяти кошти, через що працювати над захистом енергооб’єктів було неможливо. Агентство запросило фінансування в розмірі €1,4 млрд на побудову укриттів, проте гроші так і не були виділені. Найєм стверджує, що блокування коштів лобіювали особисті інтереси: підрядники відмовилися продовжувати роботи, не отримавши авансування, а в оточенні прем’єра, ймовірно, очікували неформальних “відкатів”. Його команда підозрює, що проект затримали саме через те, що хабарі не були сплачені потрібним чиновникам. Скандал призвів до відставок: було звільнено голову правління “Укренерго”, але критики вважають це лише політичним жестом, тоді як реальні корупційні проблеми нікуди не зникли. Таким чином, частина бюджетних коштів на захист енергосистеми могла бути банально змарнована або залишилася на папері – результатом є якраз те, що обіцяний захист досі не забезпечено.

Але навіть якби програма укриттів реалізувалася повністю, це не гарантувало б абсолютної безпеки. Фізично убезпечити великі електростанції від потужних ракетних ударів неможливо. Експерти зазначають, що жодного бетону не вистачить, аби накрити ТЕС чи ТЕЦ настільки товстим “саркофагом”, щоб він витримав прямі влучання важких ракет.

“Потрібно метрів чотири бетону, щоб втримати конструкцію від руйнування. Уявіть, скільки треба бетону, наприклад, над київською ТЕЦ”, – пояснює Іван Ступак, додаючи, що навіть якщо звести таке укриття, росіяни рано чи пізно його проб’ють багаторазовими ударами.

Частковий ефект можуть дати хіба що захисні споруди навколо менших об’єктів – трансформаторних підстанцій, розподільчих пунктів тощо. Так, деякі підстанції обклали мішками з піском, над ними встановили надземні бетонні “арки” для захисту від уламків. Однак на 100% не вдасться захистити жоден об’єкт: навіть укриття, яке витримає перші два удари, може зруйнуватися від наступних хвиль атаки.

Висновки: чи має перспективу подальша повітряна ескалація зі сторони України?

Третій сезон цієї своєрідної “війни інфраструктур” чітко продемонстрував: поставити Росію на коліна суто ударами по її енергетиці Україні не вдалося. Попри сміливі атаки дронами на нафтові об’єкти ворога, у відповідь українці отримують набагато потужніші удари по своїй території та гра не на користь ЗСУ. В умовах, коли російський ресурс ракет і дронів значно переважає український, а система ППО не здатна закрити небо від масованих нальотів, симетрична ескалація виглядає малоефективною і навіть небезпечно програшною. Кожен крок до підвищення дальності і сили ударів (наприклад, гіпотетичне отримання ракет Tomahawk) ризикує спровокувати новий виток ескалації з боку РФ та призвести до ще більших руйнувать на території самої України. Ворог вже зараз діє на виснаження, намагаючись зруйнувати критичну інфраструктуру і позбавити нас економічної стійкості та світла. За таких умов українське керівництво має ретельно зважувати користь і шкоду від кожного рішення.

Україна повинна і надалі чинити опір агресору, шукати вразливі місця у його військовій машині – у тому числі завдавати ударів по об’єктах, важливих для російського військового постачання. Проте робити ставку на “повітряну дуель” з ворогом, який переважає ресурсами, – стратегічно ризиковано. Нинішня повітряна ескалація нагадує війну на виснаження, в якій Росія має більше “боєприпасів” для ударів. У цьому сенсі продовження інфраструктурної війни може призвести лише до нових руйнувань в Україні, не наблизивши вирішальної перемоги. Отже, потрібен перегляд стратегії: ставки варто робити на ті напрямки, де Україна може мінімізувати свою вразливість і максимально послабити противника, не даючи йому можливості легко компенсувати наші удари. Повітряна ескалація заради ескалації не гарантує успіху, тоді як раціональна, зважена стратегія оборони і наступу дозволить Україні вистояти і перемогти у протистоянні з сильнішим ресурсно ворогом.

Свідок у справі Fire Point звинуватив владу у тиску: після його показань ліквідували роту дронів

Posted on 13 Жовтня, 2025 by Микола Донченко

Юрій Касьянов, офіцер Державної прикордонної служби України та експерт із застосування дронів, повідомив, що після його свідчень у Національному антикорупційному бюро у справі компанії Fire Point роту ударних безпілотників, якою він керував, розформували.

Про це він розповів на власні сторінці у Facebook.

За словами Касьянова, він очолював підрозділ 10-го мобільного загону ДПСУ, який використовував ударні БПЛА на фронті. 2 жовтня він дав показання детективам НАБУ, а вже наступного дня дізнався про розформування підрозділу.

“Рішення про ліквідацію нашого підрозділу було прийнято президентом Володимиром Зеленським, тому що я є викривачем у справі Fire Point і ключовим свідком. 2 жовтня я дав свідчення детективам НАБУ. 3 жовтня вранці було оголошено про ліквідацію підрозділу. Прошу НАБУ забезпечити мені та моїй родині захист за програмою захисту свідків”, – заявив Касьянов.

Fire Point – українська компанія, яка виробляє ракети “Фламінго”. Касьянов стверджує, що підприємство пов’язане з бізнес-партнером президента Тимуром Міндичем і що окремі державні закупівлі продукції компанії були завищеними або необґрунтованими.

“У моїх показаннях є і його (Зеленського – Ред.) прізвище”, – додав військовий і опублікував повістку на допит в НАБУ. У документі йдеться, що Касьянов проходить у справі як свідок.

У Державній прикордонній службі заявили, що рішення про розформування роти ухвалили через “низьку ефективність виконання завдань”, а не через його показання.

Наразі Касьянов перебуває у збірно-пересильному пункті на Рівненщині. За його словами, умови утримання є неналежними, стан здоров’я погіршується, а вихід на вулицю заборонений.

“Мене, старшого офіцера, добровольця з 2014 року, поселили в одній казармі з мобілізованими, не дозволяють вийти, охороняють як ухильника. Мій фізичний стан погіршується з кожним днем. Дейнека (голова Держприкордонслужби – Ред.) мене звідси живим не випустить”, – пише військовий.

Окремим моментом у заяві Касьянова стали його слова про розчарування існуючою в Україні системою, свідчення про СЧЗ побратимів і помилковий вибір у лютому 2022-го.

“Якби повернути історію назад, до “шашликів на травневі”, я б тепер не став готуватися до війни. Не готував би зброю, боєприпаси, дрони, польові запаси продуктів і медикаментів. Не став би воювати з перших хвилин, ночувати в лісі, голодувати, не потрапив би в оточення… Не розробляв би дрони, не будував би виробництво дронів, не створював би підрозділ, не завдавав би ударів по ворогу. Я б посадив сім’ю в машину і, поки ще було можливо, поїхав би з цієї країни. До всіх чортів собачих! Більше тут робити нічого. Тут – рашка”, – написав Касьянов.

DELTA перетворилася на цифрову зброю на передовій

Posted on 8 Жовтня, 2025 by Іван Засядько

За два місяці після впровадження системи DELTA в українських збройних силах верифіковано понад 130 тисяч знищених і пошкоджених цілей ворога. З них 25% — це солдати противника.

Про це заявив міністр оборони Денис Шмигаль.

Він підкреслив, що наказ про введення DELTA надав Збройним силам законну підставу для її масштабного використання.

Керівник Міноборони повідомив, що за цей період система зазнала кількох значних оновлень. Зокрема, були розширені можливості автоматичної звітності та аналітики.

Сучасні військові отримали можливість передавати дані про виявлені цілі на відстань понад 20 км від лінії фронту. Крім того, система DELTA тепер може застосовуватися для виконання логістичних завдань з використанням наземних роботизованих платформ.

“DELTA все більше рухається до концепції війни, орієнтованої на дані, де аналітика та інформація з поля бою стають додатковим, але незамінним інструментом для ухвалення критичних рішень”, — розповів Шмигаль.

Він повідомив, що вже впроваджено кілька оновлень для системи автоматичного виявлення ворожої техніки за допомогою штучного інтелекту. Завдяки цим поліпшенням точність розпізнавання техніки досягла 70% унікальних одиниць, а середній час на виявлення становить 2,2 секунди. Водночас ведеться робота над функцією нічного виявлення.

“Сьогодні DELTA, допомагаючи військовим діяти швидше, точніше і більш узгоджено, стала справжньою цифровою зброєю. Це приклад українських інновацій, які змінюють поле бою й задають нові стандарти для партнерів”, — наголосив міністр.

Розформування угруповання “Дніпро”: як це вплине на боєздатність ЗСУ

Posted on 6 Жовтня, 2025 by Микола Донченко

Наприкінці вересня у структурі Збройних сил України відбулася помітна реорганізація. Головнокомандувач сухопутних військ Олександр Сирський вирішив розформувати оперативно-стратегічне угруповання військ (ОСУВ) “Дніпро” (раніше відоме як “Хортиця”), яке протягом останніх восьми місяців відповідало за значний відрізок фронту від Запорізької до Харківської областей.

Це угруповання очолював генерал-майор Михайло Драпатий, і після розформування його функції передаються іншим угрупованням військ та новоствореним армійським корпусам. Драпатий збереже посаду командувача Об’єднаних сил, проте його зона відповідальності тепер зменшиться приблизно вдвічі – він разом із своєю командою переміщується лише на північно-східний напрямок фронту для керівництва одним із угруповань військ. Ця подія викликала активне обговорення як серед військових, так і серед експертів.

Причини та контекст реорганізації

Розформування ОСУВ “Дніпро” на перший погляд виглядає логічним кроком у рамках оголошеного переходу ЗСУ на нову корпусну структуру управління. Ще в лютому 2025 року Олександр Сирський заявив про початок реформи організаційної структури війська, зокрема про перехід на систему “корпус-бригада” замість застарілої багаторівневої моделі. Така система, за інформацією ЗМІ, має на меті суттєво оптимізувати використання людських і матеріальних ресурсів української армії. Фактично, після початку повномасштабного вторгнення було сформовано 9-й та 10-й армійські корпуси, переформатовано Корпус резерву в 11-й, а також створено окремі корпуси у штурмових військах, морській піхоті та силах спецоперацій. Нова структура передбачає, що саме корпуси прийматимуть у підпорядкування комплекти бригад і ділянки фронту замість тимчасових оперативних угруповань.

На тлі цих змін існування окремого ОСУВ “Дніпро” виглядало як проміжна ланка, необхідність в якій поступово зникає. Один із офіцерів ЗСУ, коментуючи ситуацію, зазначив, що в процесі переходу на корпусну систему подібні угруповання мають бути розформовані, адже усувається зайва “прошарка” управління. Отже, офіційно рішення Сирського розформувати “Дніпро” узгоджується із задумом реформи – спростити структуру командування і позбутися дублювання функцій.

Втім, окрім суто організаційної логіки, спостерігачі звернули увагу й на можливі внутрішні мотиви цього кроку. Згаданий вище досвідчений військовий (полковник), з яким спілкувалися журналісти, прямо назвав такі дії способом “прибрати конкурента”. Справа в тому, що генерал-майор Михайло Драпатий обіймає високі посади (на початку червня його було призначено командувачем Об’єднаних сил після короткочасної відставки з посади командувача Сухопутних військ через трагічний інцидент на полігоні). Відтак усунення його від керівництва великою частиною фронту може мати підтекст боротьби за вплив у верхівці військового командування. Хоча Драпатий і залишається на відповідальній посаді, його зона контролю значно обмежена. Таким чином, рішення про розформування “Дніпра” можна розглядати двояко: і як елемент структурної реформи, і як результат певних кадрових розкладів.

Нове командування без “Дніпра”: що змінилося?

ОСУВ “Дніпро” (колишня “Хортиця”) від часу свого створення в 2022 році відігравало ключову роль у східній операційній зоні, координуючи оборону на напрямках від Харківщини до Запоріжжя. Під його відповідальністю перебували такі гарячі точки фронту, як Слобожанщина (Куп’янсько-Харківський напрямок), Донбас (включно з районом Бахмута й Авдіївки) та частина Запорізького напрямку. Командування “Дніпра” також здійснювало розподіл боєприпасів між численними бригадами на цій ділянці, виконуючи важливу логістичну функцію. Тепер же ці обов’язки передано безпосередньо іншим угрупованням та новоствореним корпусам. Практично це означає, що ланка управління скоротилася: бригади й дивізіони отримуватимуть накази та постачання від командування корпусів або оперативних команд без посередництва штабу ОСУВ.

За словами самого генерала Сирського, корпусна система вже почала давати результати: управління військами стало ефективнішим після надання корпусам власних повноважень і визначення смуг їхньої відповідальності. Тобто командири корпусів поступово перебирають на себе функції, які раніше виконували штаби на кшталт “Дніпра”, що в теорії повинно прискорити реагування на події на місцях і покращити координацію. В ідеалі кожен корпус матиме чітко окреслений відрізок фронту і підпорядковані підрозділи, що спростить командний ланцюжок і зробить його більш гнучким.

Важливо розуміти, які саме зміни відбуваються в системі управління:

— Менше рівнів командування. Раніше в одному оперативному напрямку могла існувати складна ієрархія: від бригади – до оперативно-тактичного угруповання (ОТУ), далі до ОСУВ, і лише потім – до оперативного командування (ОК) та Генштабу. Така багатошаровість іноді призводила до плутанини. Наприклад, у квітні 2024 року поблизу Авдіївки (район Очеретиного) дезорганізація в управлінні обороною призвела до важких втрат і вимушеного відступу українських військ. Військовий оглядач Богдан Мірошников пояснив тоді, що виникла ситуація, коли аж чотири різні командири на різних рівнях повинні були ухвалювати рішення, і “з кого спитати – невідомо”. Перехід на корпусну систему покликаний усунути такі проблеми, зменшивши кількість рівнів прийняття рішень.

— Розподіл відповідальності за секторами фронту. Після розформування “Дніпра” великі сектори фронту переходять під командування конкретних корпусів або інших існуючих угруповань. Зокрема, північно-східний напрямок (ймовірно, Харківщину та частину Луганщини) очолить команда Драпатого, тоді як південніші ділянки (Донецька та Запорізька області) можуть перейти під посилений контроль ОСУВ “Таврія” або нових корпусів. Чіткіше закріплення секторів за окремими командуваннями має потенціал підвищити керованість військами на місцях, адже кожен командир відповідатиме за свій напрямок без дублювання функцій з боку іншого штабу.

— Логістика і постачання. Раніше центральний штаб ОСУВ “Дніпро” займався розподілом боєприпасів між підрозділами свого сектора. Після реформування ці завдання ляжуть на структури забезпечення у складі корпусів або безпосередньо на Генеральний штаб. Успішність цього переходу залежить від того, наскільки оперативно корпуси зможуть налагодити власну логістику. Якщо все піде за планом, постачання стане більш адресним і швидким. З іншого боку, існує ризик тимчасових збоїв у матеріально-технічному забезпеченні підрозділів, доки нова система не запрацює на повну потужність.

— Кадрові зміни та наступність. Із ліквідацією штабу “Дніпра” частина офіцерів цього командування, ймовірно, перейде на інші посади в межах нової структури. Сам Михайло Драпатий, як зазначалося, тепер зосередиться на північно-східному фронті. Його досвід оборони на Донбасі і Запоріжжі не зникає, але використовується на меншому напрямку. Тим часом на інших ділянках можуть висунутися нові командири корпусів чи угруповань. З точки зору управління, це шанс внести свіжий погляд у ведення бойових дій на окремих напрямах. Головне, щоб переформатування відбулося плавно і не призвело до втрати цінної експертизи чи порушення координації між частинами.

Вплив на боєздатність української армії

Головне питання – чи стане армія сильнішою та ефективнішою після цих змін, чи навпаки? Боєздатність військ залежить від низки чинників, і зміни в системі командування можуть як підвищити її, так і тимчасово ускладнити ситуацію.

Розглянемо потенційні наслідки:

— Підвищення ефективності управління. Якщо реформу доведуть до кінця, скорочення ланок командування має позначитися позитивно на оперативності й злагодженості дій військ. За словами генерала Сирського, вже у серпні 2025 року спостерігалася мінімізація територіальних втрат на фронті – найменша за останній час. Хоча ворог і переважає у живій силі та засобах (у 3–6 разів на окремих напрямах), оптимізація структури управління дала змогу краще стримувати натиск. Коли рішення приймаються швидше і ближче до поля бою, підрозділи можуть оперативніше реагувати на прориви противника чи користуватися нагодою для контратак. Зрештою, більш гнучке командування підвищує боєздатність, оскільки війська менше гублять час на узгодження наказів по інстанціях і краще забезпечені всім необхідним вчасно.

— Чіткіша відповідальність і мотивація. Запровадження корпусної системи уніфікує рівні відповідальності: тепер зрозуміліше, хто саме відповідає за успіх чи провал на певному відрізку фронту. Це не лише питання покарання за помилки, а й стимул для командирів діяти рішучіше. Коли командир корпусу знає, що вся смуга оборони – під його контролем, у нього більше повноважень і, відповідно, можливостей проявити ініціативу. З іншого боку, раніше, за наявності проміжних ланок, відповідальність розпорошувалася, що могло негативно впливати на мотивацію – кожен чекав рішення “згори”. Тепер же ланка управління стала прозорішою, і це може посилити дисципліну та згуртованість: бійці розуміють, що їхній командир на місці має реальну владу та підтримку командування для ухвалення рішень.

— Тимчасові виклики перехідного періоду. Не варто забувати, що будь-яка реформа під час війни несе ризики. Поки нові корпуси фактично перебирають управління, можуть виникати певні розриви у командуванні чи збої у комунікації. Скептично налаштовані військові вказують, що наразі жоден корпус ще не повністю командує своїм набором військ, і багато рішень усе одно централізовано йде через генерала Сирського. Іншими словами, щоб корпусна система реально запрацювала, потрібен час на довірення повноважень середній ланці. До того ж, застарілі підходи іноді дають про себе знати: як зауважив той самий полковник, свого часу відмовилися від дрібних тактичних груп, але на окремих ділянках (згадано Сіверсько-Донецький напрямок у районі Серебрянського лісу) знову вдаються до створення малих тимчасових груп. Це свідчить про те, що реформа ще не набула необоротного характеру, і певна інерція старої системи лишається. У короткостроковій перспективі подібні неузгодженості можуть стримувати зростання боєздатності – аж доки всі елементи нової структури не запрацюють синхронно.

— Внутрішній моральний стан і єдність командування. Фактор особистих відносин і конкуренції між воєначальниками теж опосередковано впливає на боєздатність. Якщо рішення про розформування угруповання частково мотивоване бажанням усунути потенційного конкурента , це свідчить про напругу в командній вертикалі. Надмірна конкуренція або недовіра між вищими офіцерами може шкодити спільній справі: замість концентрації на противнику, енергія витрачається на внутрішні розборки. Поки що важко судити, наскільки випадок із Драпатим є проявом саме такої тенденції. З позитивного боку, сам генерал Драпатий залишається служити й очолює важливий сектор фронту, тобто відвертого конфлікту не сталося і цінний командир не втрачається для війська. Проте для підтримання високої боєздатності критично, щоб подібні кадрові перестановки сприймалися особовим складом як зумовлені військовою доцільністю, а не амбіціями окремих осіб. Лише тоді реформа підвищить довіру до командування і бойовий дух підлеглих, замість того щоб їх розхитувати.

Таким чином, розформування оперативно-стратегічного угруповання “Дніпро” є частиною масштабнішого процесу переформатування ЗСУ на нові стандарти управління. У довгостроковій перспективі цей крок може стати поштовхом для зміцнення боєздатності української армії за рахунок спрощення командної структури, підвищення оперативності та чіткого розподілу відповідальності. Приклади з попередніх місяців війни показують, що надмірно складна система управління могла призводити до помилок і втрат , тож реформування було назрілим і необхідним. Втім, успіх залежить від того, наскільки грамотно і швидко буде реалізовано перехідний період. Залишається відкритим питання, чи зможуть нові армійські корпуси повноцінно взяти під контроль довірені їм підрозділи і території, чи не виникне вакууму управління на місцях. На сьогодні все ще спостерігається певна централізація командування у руках генерала Сирського. Якщо в найближчому майбутньому корпуси реально отримають автономність у прийнятті рішень і ресурси для маневру, то боєздатність ЗСУ виграє від цього реформування. З іншого боку, важливо, щоб структурні зміни не супроводжувалися деструктивними внутрішніми конфліктами. Армія воює проти сильного та численного ворога, і успіх залежить від єдності та професіоналізму командування. Персональні амбіції мають відходити на другий план перед потребою досягти спільної мети – захистити країну. Як показує досвід серпневих боїв, навіть за значної переваги противника наші війська можуть утримувати позиції з мінімальними втратами території , якщо діяти злагоджено та ефективно.

Греція надасть Україні незатребувану артилерію та боєприпаси

Posted on 4 Жовтня, 2025 by Іван Засядько

Греція збирається значно посилити ЗСУ, передавши Україні 60 гаубиць калібру 203 мм і 150 тис снарядів. Загальна вартість військової допомоги складе 199,4 млн євро.

Про це пише видання “Efimerida ton Syntakton”.

Озброєння, яке було визнано Радою начальників штабів неоперативно необхідним (MEASE), вважається застарілим і таким, що не відповідає сучасним вимогам грецьких збройних сил.

Поставка буде здійснюватися безпосередньо зі складів, без додаткової модернізації.

До пакету військової допомоги увійдуть 60 гаубиць моделі M110A2. Також до нього увійдуть 50 тис фугасних снарядів, 40 тис далекобійних снарядів і 60 тис касетних боєприпасів.

Генштаб Греції стверджує, що передача арсеналу озброєнь не послабить обороноздатність країни.

В Україні завершили перехід ЗСУ на корпусну систему

Posted on 1 Жовтня, 2025 by Іван Засядько

Корпусна реформа в Збройних Силах України завершена — всі новостворені корпусні управління вже виконують бойові завдання у складі відповідних угруповань.

Про це розповів начальник Генерального штабу ЗСУ Андрій Гнатов.

Офіцер підкреслив, що перехід ЗСУ на корпусну структуру на даному етапі можна вважати завершеним. В результаті сформовано і передано до відповідних оперативних командувань десять нових корпусів.

Гнатов зазначив, що всі управління успішно пройшли навчання і тепер активно виконують свої завдання в рамках відповідних угруповань.

За його словами, існують певні “нюанси” в питаннях укомплектованості, підготовки та змін, які відбуваються в цих корпусах. Він також зазначив, що ЗСУ “постійно змінюються”.

Генштаб зазначає, що ЗСУ є складною і динамічно розвивається структурою, тому організаційні зміни в ній відбуваються безперервно. Особлива увага приділяється питанням кадрової політики і підбору командирів, здатних ефективно справлятися з високими навантаженнями в бойових умовах.

“Це потребувало неабияких зусиль, особливо залучення найбільш підготовлених представників ЗСУ. Також, до підготовки особового складу управлінь корпусів були залучені інструктори країн-партнерів”, – розповів Гнатов.

Він також зазначив, що завдяки проведеній корпусній реформі противник не зміг здійснити свої плани щодо швидкого наступу на ряді напрямків, включаючи Донецьку, Харківську та Запорізьку області.

На даний момент управління корпусів укомплектовано до рівня, необхідного для ефективного виконання бойових і спеціальних завдань.

Зміни в організаційній структурі Збройних Сил супроводжуються низкою інших заходів. Серед них — формування штурмових військ і кіберсил ЗСУ.

Корпус — це об’єднання декількох бригад, яке діє як єдине ціле. Основне завдання корпусу — координувати дії бригад у певній зоні, будь то наступ або оборона. Крім того, корпус забезпечує свої підрозділи необхідними ресурсами, враховуючи поставлені завдання і поточну ситуацію на полі бою.

До складу корпусу може входити від двох до п’яти бригад, а його чисельність варіюється від 10 до 50 тис осіб і більше, залежно від країни, роду військ і виконуваних завдань.

Командування корпусу володіє значними ресурсами, що дозволяє йому на свій розсуд перерозподіляти їх на різні ділянки фронту для виконання поставлених цілей.