До кінця року Україна отримає 3 млн FPV-дронів – Шмигаль

До кінця поточного року Сили оборони України отримають близько 3 мільйонів FPV-дронів.

Про це заявив прем’єр-міністр України Денис Шмигаль, коментуючи темпи нарощування оборонного виробництва.

За його словами, обсяг постачань безпілотників майже у 2,5 раза перевищує показники минулого року. Значна частина FPV-дронів уже перебуває у розпорядженні військових підрозділів, а основне виробництво зосереджене всередині країни.

Крім того, упродовж року українські військові отримали майже 15 тисяч наземних роботизованих комплексів. Такі системи застосовують для виконання широкого спектра завдань — від логістики та евакуації до інженерних і бойових операцій.

Уряд підкреслює, що роль безпілотних і роботизованих систем на полі бою стрімко зростає, а розвиток власного виробництва інноваційних засобів ведення війни залишається одним із ключових пріоритетів держави.

Також повідомляється, що Україна отримає сучасні системи протиповітряної оборони нового покоління від Франції. Після розгортання вони мають стати одними з найпотужніших у складі українських сил ППО. Перші поставки очікуються у 2026 році.

Українські Сили оборони продовжують послідовно нарощувати технологічний потенціал, зосереджуючись на дронах, роботизованих системах і сучасному озброєнні для посилення обороноздатності країни.

Штайнмаєр у різдвяному зверненні заявив про солідарність Німеччини з Україною

Президент Німеччини Франк-Вальтер Штайнмаєр у різдвяному зверненні до громадян висловив солідарність з Україною та наголосив на підтримці українців у війні, яку проти них уже майже чотири роки веде Росія.

Про це повідомляє “Укрінформ”

Глава держави зазначив, що підтримка Німеччини не обмежується лише найближчими сусідами, і підкреслив, що німецьке суспільство думає про українців, які змушені жити в умовах повномасштабної війни.

Штайнмаєр звернув увагу на активні міжнародні зусилля з пошуку шляхів припинення бойових дій. За його словами, ці процеси викликають у людей як надію, так і занепокоєння, однак водночас є обнадійливим знаком і свідченням того, що європейські країни дедалі більше усвідомлюють власну силу, спільні цінності та відповідальність.

Президент ФРН наголосив, що свобода, мир і демократичне самовизначення залишаються базовими цінностями, від яких Європа не має наміру відмовлятися – ні заради себе, ні заради своїх партнерів. Він зазначив, що відданість цим принципам вимагатиме рішучості та готовності до складних рішень.

У різдвяному зверненні Штайнмаєр також використав символ світла як уособлення надії та внутрішньої сили, яка допомагає людям долати труднощі та темряву. Він закликав громадян слухати одне одного, зберігати повагу та єдність у непрості часи.

Різдвяне звернення президента є усталеною традицією в Німеччині з 1970 року. Щороку наприкінці грудня глава держави підсумовує рік у зверненні до громадян, тоді як канцлер країни виступає з новорічною промовою.

Сіверський рубіж: тактичний успіх РФ чи перебільшена загроза Слов’янську

Події на Сіверському напрямку останніми тижнями знову привернули підвищену увагу як військових аналітиків, так і широкої аудиторії. Мова йде не лише про долю окремого міста, а про потенційні наслідки для всієї оборонної конфігурації на підступах до Слов’янсько-Краматорської агломерації, яка залишається одним із ключових вузлів української оборони на Донеччині.

За оцінками аналітиків, російські війська могли встановити контроль над більшою частиною Сіверськ після понад трьох років безперервних боїв. Місто, площа якого становить близько 10 квадратних кілометрів, а довоєнне населення – орієнтовно 11 тис осіб, з 2022 року виконувало роль важливого оборонного плацдарму. Саме звідси ЗСУ прикривали східні підступи до Слов’янсько-Краматорська агломерація. Захоплення Сіверська справді відкриває противнику можливість руху в західному напрямку, однак не означає автоматичного обвалу всієї оборони на цій ділянці фронту. За висновками Інститут вивчення війни, для реального виходу на Слов’янськ російським силам необхідно повністю опанувати Лиман та подолати близько 30 кілометрів складної місцевості, що перетворює можливий наступ на тривалий і виснажливий процес.

Водночас українські військові джерела оцінюють ситуацію як напружену й близьку до критичної. За наявною інформацією, російські підрозділи закріпилися майже на всій території міста, за винятком окремих кварталів за річкою Бахмутка. Для контрдій та повернення втрачених позицій необхідні додаткові сили, однак підрозділи, що тримають цю ділянку, нині відчувають гострий дефіцит резервів. У таких умовах командуванню доводиться обирати між утриманням окремих позицій і своєчасним відведенням оборони на більш вигідні рубежі. Окремі офіцери зазначають, що задекларована багатоешелонна система оборони в реальності виявилася недостатньо підсиленою й потребувала перегрупування значно раніше.

Частина військових аналітиків вважає доцільним зосередити подальшу оборону по лінії Миколаївка – Ніконорівка – Білокузьминівка, використовуючи попередні позиції лише для виграшу часу. Такий підхід дозволяє підготувати нові укріплення, відновити логістику й зберегти контроль над природними водними бар’єрами, які залишаються важливим елементом оборони. При цьому навіть у разі повної втрати Сіверська російські війська не отримують прямого й безпечного коридору до Слов’янська. Саме місто разом із Краматорськом і Дружківкою залишається значно віддаленою стратегічною ціллю, для наближення до якої противнику знадобляться місяці підготовки та додаткові ресурси.

Українська сторона, попри складність ситуації, продовжує чинити опір. Підрозділи ЗСУ стримують локальні спроби противника просунутися малими групами, утримують ключові підступи й паралельно формують нову лінію оборони. На цьому тлі публічні заяви Москви про Слов’янськ як «наступну мету» виглядають радше інформаційною спробою створити ефект масштабного прориву. Фактично ж російський наступ на цьому напрямку залишається повільним і тактичним, без ознак швидкого стратегічного зламу.

У підсумку прорив оборони під Сіверськом, навіть якщо він буде остаточно зафіксований, не означає неминучого виходу російських військ до Слов’янська. Йдеться радше про черговий етап виснажливої боротьби, у якій українська армія змушена маневрувати, відходити на нові рубежі та готуватися до тривалого протистояння. Подальший розвиток подій залежатиме не від гучних заяв, а від реальних ресурсів сторін, здатності швидко перебудовувати оборону й утримувати стратегічно важливі позиції.

Атаки на мости Одещини: логістичний виклик для України та загроза з Придністров’я

Південна Одещина вкотре опинилася у центрі уваги через російські атаки на ключові транспортні артерії регіону. Мости поблизу Затоки та Маяків, які забезпечують сполучення з Дунайськими портами та буджацькими районами, стали об’єктами системного ураження.

В умовах війни це питання виходить далеко за межі локальної інфраструктурної проблеми – воно охоплює економічну безпеку України, наслідки для енергетичного ринку, соціальні виклики для населення та дискусію щодо потенційної загрози з боку Придністров’я. Саме ці аспекти потребують раціонального аналізу без перебільшень і спекуляцій.

Російські безпілотники та ракети неодноразово били по ключових переправах у південній частині Одеської області. Зокрема, ввечері 18 грудня 2025 року РФ атакувала дронами міст через Дністер біля села Маяки на трасі Одеса-Рені (М15), який на той момент фактично був єдиним сухопутним шляхом на Буджак – південно-західний край Одещини. Аналогічні удари по мосту через Дністровський лиман поблизу Затоки у квітні 2022 року практично паралізували залізничне та автомобільне сполучення області з Дунайським напрямком. Обидві споруди радянського періоду зазнають регулярних атак: міст у Затоці було зруйновано ще у 2022 році, натомість міст біля Маяків після останніх обстрілів тимчасово виведений з ладу.

Блокада цих переправ спричиняє значні економічні та соціальні наслідки. Мостовий перехід біля Маяків є майже єдиною прямою дорогою від Одеси до південних районів та портів Ізмаїл і Рені. Саме цим коридором надходить значна частина імпорту пального: за оцінками експертів, до 60% бензину постачалося через цей напрям. Повне припинення руху загрожує дефіцитом палива та стрімким зростанням цін – і не лише на Півдні. Уже за тиждень порушені логістичні зв’язки можуть позначитися на східних та центральних регіонах. Уряд заявив про перемовини з Молдовою та використання альтернативних маршрутів, проте вони дорожчі, повільніші та створюють додаткові ризики. Закриття траси Одеса–Рені призвело до тимчасового обмеження роботи пунктів пропуску “Паланка – Маяки – Удобне” та “Тудора – Староказаче”. Це спричинило суттєві затримки для вантажного транспорту й громадян, а також часткову ізоляцію кількох районів Одещини – зокрема Болграда, Ізмаїла та Білгород-Дністровського.

Щоб частково розв’язати проблему, влада розгорнула тимчасові понтонні переправи. Монтаж мосту та паромів на Дністрі розпочато 18 грудня, а вже до 20 грудня забезпечено реверсний рух під контролем поліції та ДСНС. Віце-прем’єр з відновлення Олексій Кулеба наголосив, що переправи розраховані на двосмуговий рух, але не здатні витримувати великі вантажі. Експерти також застерігають: понтони є значно вразливішими до ударів дронів, а зупинка руху під час повітряної тривоги створює додаткові ризики. Тож така інфраструктура не може стати стабільним рішенням.

Окреме місце в дискусії посідає військовий аспект. У соцмережах періодично поширюються прогнози про можливий наступ з Придністров’я або висадку десанту на Буджак. Однак ці сценарії не мають реальних підтверджень. Українська та міжнародна розвідка не фіксують ознак нарощування російського угруповання в регіоні. Президент Володимир Зеленський неодноразово наголошував, що Молдова не має спільного кордону з РФ, що робить перекидання військ у Придністров’я практично неможливим. Колишній командир батальйону “Айдар” Євген Дикий підкреслив, що російський контингент у регіоні не становить суттєвої загрози і не зможе чинити опір в разі ескалації. Водночас Україна поважає суверенітет Молдови та може розглянути сценар військових дій, якщо буде офіційний запит.

Ситуація навколо мостів Одещини є серйозним логістичним викликом. З економічної точки зору, удари по мостах становлять реальну загрозу для постачання пального, цінової стабільності, роботи Дунайських портів і транспортних зв’язків регіону. Домінуючими ризиками залишаються дефіцит і подорожчання палива, ускладнення торгівлі та пересування населення. Ця ситуація є тестом для здатності України швидко переналаштовувати логістичні маршрути, зміцнювати інфраструктурну стійкість та забезпечувати економічну безпеку в умовах затяжної війни.

В Україну повернули 1003 тіла загиблих українських захисників

Сьогодні були проведені значні репатріаційні операції: на батьківщину було доставлено 1003 тіла загиблих українських солдатів.

Про це поінформував Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими.

Операція була проведена завдяки злагодженій роботі співробітників штабу, Об’єднаного центру при СБУ, Збройних сил України, Міністерства внутрішніх справ, Офісу Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, Секретаріату Уповноваженого з питань осіб, зниклих безвісти, Державної служби з надзвичайних ситуацій та інших структур сектору безпеки і оборони.

Міжнародному Комітету Червоного Хреста була висловлена особлива подяка за допомогу в організації репатріації.

Центральне управління ЦВС Генерального штабу ЗСУ та Об’єднаний центр забезпечення заходів ЦВС Збройних Сил України займаються транспортуванням тіл до державних спеціалізованих установ. Також вони координують передачу загиблих представникам правоохоронних органів та судово-медичної експертизи МОЗ.

Удар, що змінює війну: як підрив “Варшав’янки” показав перевагу України

Події війни час від часу змушують по-новому подивитися на її хід і перспективи. Деякі удари мають не лише тактичне, а й символічне значення, змінюючи уявлення про можливості сторін і сам характер протистояння. Саме таким сигналом стала операція Служби безпеки України в Новоросійському морському порту – удар, який засвідчив, що Україна не лише обороняється, а й формує нові правила сучасної війни, зокрема на морі.

У Новоросійському морському порту 15 грудня 2025 року Служба безпеки України провела унікальну операцію: підводний безпілотник Sub Sea Baby атакував російський підводний човен проєкту 636.3 “Варшав’янка” (тип “кіло”) та підірвав його, спричинивши катастрофічні ушкодження. Як повідомляють військові й експертні джерела, це перший в історії зафіксований випадок застосування підводного ударного дрона для ураження субмарини. Відео з порту Новоросійська фіксує вибух у районі корми човна та руйнування його конструктивних елементів. Інститут вивчення війни (ISW) підтверджує, що СБУ вперше використала безпілотник під водою для нанесення удару по російській субмарині, і атака спричинила «критичні пошкодження» техніки противника. Ця історична операція вкотре нагадує: Україна здатна перемогти у цій війні, на чому наполягають і військові, і аналітики.

Аналітики звертають увагу на принципову різницю в підходах сторін до ведення бойових дій. Українські війська діють нестандартно, гнучко та креативно, тоді як російська армія здебільшого покладається на застарілі й інерційні методи. Саме Україна першою масово впровадила новітні безпілотні засоби – від FPV-дронів для розвідки та точкових ударів до морських дронів-катерів і навіть перероблених агродронів із вибухівкою. Такі технологічні рішення дали ЗСУ перевагу в тактиці та оперативному мистецтві — українські сили з великим відривом випереджають противника у винахідливості та здатності адаптуватися. Завдяки цьому Україна здійснила стрімкі контрнаступальні операції на півдні та сході, звільнила Херсонщину, значну частину Харківської області, зайшла на територію Курської області та відкинула ворога в районі Куп’янська. Натомість російське командування робить ставку на примітивне витіснення противника масами піхоти, фактично використовуючи власних солдатів як гарматне м’ясо у виснажливих штурмах. При цьому Російська Федерація веде війну ресурсами всієї держави – від центральної влади до олігархічних структур і корумпованого чиновництва, тоді як в Україні ключове навантаження оборони тримають передусім Збройні сили. Попри цю асиметрію, українські військові зберігають ініціативу та стримують тиск противника.

Підводний удар по “Варшав’янці” змінює саму логіку протистояння в Чорному морі. За словами експерта Андрія Клименка, ця операція є практичною реалізацією концепції стратегічної нейтралізації РФ – системного обмеження можливостей її флоту за допомогою комплексних асиметричних ударів. Після цього російські ракетні кораблі навряд чи зможуть безпечно виходити з бази в Новоросійську без посилених заходів охорони. Їх доведеться прикривати протичовновими бар’єрами та формувати конвої під захистом спеціалізованих сил, що суттєво ускладнює бойове застосування флоту. У підсумку підрив “Варшав’янки” блокує або значно ускладнює морську логістику Чорноморського флоту РФ. Додатково ця операція продемонструвала ефективність нових методів розвідки: українські сили змогли проникнути в систему портових камер і заздалегідь підготувати ціль, що робить подібні удари ще більш точними та результативними.

Водночас автори аналізу наголошують, що російський режим і далі діє за старою логікою “кількість важливіша за якість”. Окупаційні війська регулярно запускають сотні ракет і дронів по українських енергетичних об’єктах, здійснюють масовані піхотні атаки, однак ці дії дають мінімальний стратегічний ефект. Їхня постійність радше виконує функцію психологічного тиску на власні сили, ніж реально змінює ситуацію на фронті. Для обізнаних спостерігачів очевидно: навіть захоплені території швидко втрачають свою цінність, адже ЗСУ зберігають здатність контрударами змінювати лінію фронту. Так звані територіальні успіхи РФ залишаються тимчасовими, оскільки українська армія спроможна зрівнювати рахунок як за допомогою контрнаступів, так і через удари по військовій та енергетичній інфраструктурі противника.

Зрештою аналітики сходяться на думці, що Україні необхідно опрацювати лише один критично важливий елемент – технології й тактики, які остаточно зупинять масований наступ російської піхоти. Коли цей механізм буде зламано, надмірно напружена імперська військова машина РФ почне давати системні збої. Саме тоді стратегічна перевага України стане незворотною. У підсумку події в Новоросійську стали не просто успішною операцією, а черговим доказом того, що Україна справді здатна виграти цю війну – не за рахунок мас, а завдяки розуму, технологіям і точним рішенням.

Зеленський розробив стратегію відповіді на мирний план Трампа

Володимир Зеленський і його європейські партнери розробили підхід до мирного плану Дональда Трампа. Цей метод дозволяє не відкидати документ відразу, але і не приймати його беззастережно.

Про це повідомляє The Wall Street Journal.

У виданні підкреслили, що стратегія Володимира Зеленського базується на простій логіці: “так, але…”. Київ готовий обговорювати пропозиції, але вимагає чітких механізмів реалізації найбільш суперечливих пунктів.

Зеленський висловив готовність обговорити проведення виборів за умови дотримання режиму припинення вогню. Також він припустив можливість скорочення чисельності української армії, але тільки до поточного рівня.

Україна категорично проти передачі ЗАЕС під повний контроль Росії, але допускає ймовірність російської участі в ситуації на станції. Президент наголошує на необхідності контролю з боку України та США. Як зазначає видання, ця позиція дозволяє Зеленському зберігати мирну риторику, не послаблюючи своїх політичних позицій всередині країни.

Американський мирний план передбачає створення “вільної економічної” або “демілітаризованої” зони в частині Донецької області, що перебуває під контролем України. В рамках цього плану Україна повинна вивести свої війська з регіону, а російським силам буде заборонено входити туди. Зеленський не відразу відкинув цю ідею, але висловив сумніви в її реалізації, вимагаючи роз’яснень щодо гарантій безпеки зони і запобігання можливого прихованого контролю з боку Росії.

“Не можна гарантувати, що ми, як Україна, це приймемо. Але якщо ви говорите про компроміс, він має бути справедливим”, – наголосив президент.

Для утримання фронту війська треба поповнювати – Шаповалов

Для утримання фронту проти загарбників Україні необхідне поповнення військ. Збройним силам країни потрібна співпраця, а не протистояння з мирним населенням.

Командувач Сухопутних військ ЗСУ Геннадій Шаповалов заявив про це в інтерв’ю “Укрінформ”.

“Суспільству хочу сказати: без поповнення війська ми не втримаємо фронт. Нам потрібна співпраця, а не війна всередині країни між “пікселем” і “цивільними”, – заявив Шаповалов.

Він підкреслив, що демонізація, приниження і фізичний напад на військовослужбовців, які виконують свою роботу з обліку та комплектування, є злочином.

“Не має значення, де він служить – у штурмовій бригаді, в артилерії чи у ТЦК. Кожен на своєму місці виконує свої важливі завдання. Особливо, якщо зважати на той факт, що здебільшого в ТЦК та СП служать ті військовослужбовці, які мають поранення і не можуть продовжувати проходження служби в бойових підрозділах”, – додав командувач Сухопутних військ ЗСУ.

Шаповалов вважає, що військовослужбовці в тилу, які виконують свої завдання, є невід’ємною частиною Сил оборони. Злочини проти них послаблюють обороноздатність країни так само, як і атаки на військових на передовій.

“Також потрібно визнати, були і є випадки, коли певні військовослужбовці ТЦК поводилися грубо, перевищували повноваження чи порушували закон. Щодо кожного такого епізоду мають працювати правоохоронні органи й мають бути вироки”, – підкреслив він.

Шаповалов підкреслив, що проблеми ТЦК повинні вирішуватися виключно в правовому полі. Для цього використовуються наглядові органи, інспекції та судові вироки. Самосуд у даному питанні неприпустимий.

ТЦК не може виконати мобілізаційний план

В умовах воєнного стану та мобілізації кожен військкомат розробляє мобілізаційний план. Цей документ визначає, скільки людей слід призвати на службу.

Спікер Полтавського обласного ТЦК та СП Роман Істомін розповів про це в інтерв’ю “Главкому”.

Істомін зазначив, що поточні мобілізаційні плани не можуть бути ні перевиконані, ні повністю реалізовані. В армії відчувається нестача особового складу, проте ТЦК докладає всіх зусиль для поліпшення ситуації.

ТЦК — це не самостійний елемент системи, а її завершальна ланка, оскільки вони також перебувають у підпорядкуванні військового керівництва.

“Над ними оперативні командування, над ними командування видів, зокрема, Сухопутних військ, далі — Генеральний штаб ЗСУ. Саме там визначають потребу в кількості особового складу: скільки військових потрібно, куди направити, як розподілити в навчальні центри”, — пояснив представник військкомату.

Він також зазначив, що армія — це не тільки лінія фронту, а й тилові служби, забезпечення, навчальні заклади, інструктори та технічні підрозділи. Основне завдання ТЦК і СП полягає в пошуку та направленні до збройних сил необхідної країні кількості громадян.