Ці ідеї викликали широкий міжнародний резонанс та можуть створити нові ризики для світового порядку, а також безпосередньо вплинути на долю України.
Гренландія — це територія з особливим статусом, яка адміністративно належить Данії, але має широку автономію. Вона багата на природні ресурси (зокрема — рідкісноземельні метали) та займає стратегічне геополітичне положення в Арктиці.Трамп не першим із американських президентів звертається до ідеї купівлі Гренландії — ще у 1946 році США пропонували Данії 100 млн доларів золотом за острів. Проте і тоді, і зараз данська влада відповіла категоричною відмовою. Вони наголосили на прагненні гренландців до самовизначення та на небажанні «продавати» власну землю.
Панамський канал — важлива транспортна артерія між Тихим та Атлантичним океанами. США колись справді контролювали зону каналу до 1999 року, доки не передали її Панамі за міжнародними угодами. Тепер Трамп заявляє, що “надмірні тарифи” та “загроза китайського впливу” роблять необхідним “повернення” каналу під американську юрисдикцію. Офіційні представники Панами рішуче відкидають ці претензії, наголошуючи на суверенітеті своєї держави і прозорому управлінні стратегічним об’єктом.
Втручання у внутрішні справи Панами може створити прецедент, який поставить під сумнів міжнародні договори, що регулюють навігацію та економічну діяльність у цій зоні.
Найбільш неочікуваною виявилася заява Дональда Трампа щодо можливості включення Канади до складу США у форматі “51-го штату”. Прем’єр-міністр Канади Джастін Трюдо виступив із різкою відмовою від подібних претензій, назвавши їх такими, що “підривають стратегічні відносини з найближчим сусідом”. Він наголосив: Канада зберігатиме власний суверенітет і ніколи не стане частиною Сполучених Штатів.
Аналітики звертають увагу на тісну інтеграцію між двома країнами, особливо у сфері торгівлі (USMCA). Проте будь-які спроби «поглинання» ставлять під загрозу цей баланс та можуть викликати внутрішні протести у самих США.
Заяви Трампа про “територіальну експансію” не лише підривають довіру до міжнародного права та принципу суверенітету, а й можуть стати прикладом для інших держав із територіальними амбіціями. Як зазначають експерти, це може підживити агресивну політику авторитарних режимів, в тому числі й Росії, та виправдовувати їхні зазіхання на сусідні території.
Якщо США як провідна демократія власним прикладом розпочнуть імперську риторику, це може спонукати інші країни ігнорувати норми ООН і розв’язувати конфлікти військовими методами. Розхитування таким чином світового порядку може призвести до масштабної дестабілізації.
Україна, яка й без того протистоїть агресії з боку Росії, може виявитися у складнішій ситуації. Якщо Вашингтон випромінюватиме сигнал, що суверенітет інших держав не такий уже “святий”, то Кремлю простіше буде аргументувати власні загарбницькі дії. Така зміна тональності з боку США здатна послабити міжнародний тиск на Росію і ускладнити дипломатичну підтримку Києва.
Окрім того, інші держави, які симпатизують позиції Москви, можуть використати “приклад США” для обґрунтування власних загарбань. Це створить черговий загрозливий прецедент для світової безпеки, а Україна залишиться серед тих, хто безпосередньо відчуває на собі наслідки таких тенденцій.
Наскільки серйозно Трамп чи його адміністрація готові втілювати озвучені наміри у життя, покаже час. Цілком можливо, що гучні заяви залишаться суто риторичними, аби підігріти інтерес виборців або заявити про себе з позиції сили. Утім, навіть якщо ці ідеї ніколи не втіляться, сам факт їхнього публічного озвучення розхитує дипломатичні норми та міжнародні відносини.
Україна та інші країни, що розраховують на підтримку чи союз зі Сполученими Штатами, мають уважно стежити за тональністю і реальними діями Вашингтона. Трансформація підходів до міжнародного права з боку “гегемона” може створити ефект доміно, коли інші держави почнуть відверто нехтувати принципами територіальної цілісності.
Таким чином, ініціативи Дональда Трампа щодо територіальної експансії, хоч і здаються малореалістичними, здатні вплинути на глобальну політику. Вони ставлять під сумнів основи післявоєнної архітектури безпеки й дають аргументи державам, що прагнуть вирішувати “територіальні питання” силовим шляхом. Для України це вкрай небезпечний сигнал, оскільки подібна риторика може послабити міжнародні механізми захисту і підживити наративи тих, хто прагне розширювати кордони всупереч волі сусідів.
