Візит прем’єр-міністра Великої Британії Кіра Стармера до Києва викликав низку запитань щодо можливих домовленостей і стратегії у сфері безпеки та відбудови України.
З огляду на нещодавнє підписання “Хартії про 100 років партнерства” між нашими державами та потребу Європи узгодити власну позицію напередодні ймовірних переговорів за участі США, візит Стармера набуває особливого значення.
Із наближенням потенційних переговорів щодо припинення вогню (чи то за ініціативи майбутньої адміністрації Трампа, чи під егідою інших акторів) у Європі формується нова коаліція країн, які прагнуть консолідуватися навколо спільного бачення безпеки та геополітики. Сполучене Королівство, своєю чергою, робить ставку на посилення власного впливу в регіоні.
Хоча конкретна назва або формат такої групи ще не зафіксовані, є відчуття, що ключові європейські гравці хотіли б виступити єдиним фронтом у переговорах із США, особливо з огляду на можливий вплив Трампа. Відтак Лондон не лише розбудовує двосторонні зв’язки з Україною, а й прагне стати одним із “голосів” Європи у майбутніх перемовинах.
Якщо Дональд Трамп повернеться до керма в США, доведеться шукати нові формати взаємодії. Позиція Великої Британії може відіграти роль “важеля” для узгодження інтересів між Європою та Вашингтоном.
“Хартія про 100 років партнерства”: що це означає?
Під час візиту Кіра Стармера Україна та Британія підписали масштабну угоду про співпрацю на століття вперед — “Хартію про 100 років партнерства”.
— Зміцнення безпеки: Очевидно, що ці сто років — швидше символічний горизонт, проте він покликаний продемонструвати довгострокову підтримку в оборонній сфері, що залишається життєво важливою на тлі тривалої агресії з боку РФ.
— Інвестиційні й технологічні програми: Британія, попри власні економічні труднощі, одна з перших задекларувала підтримку відбудови України. Зараз, імовірно, такі програми переглядатимуться й уточнюватимуться з урахуванням реальної ситуації на фронті та в британській економіці.
Це “столітнє” партнерство не означає, що питання негайної військової допомоги чи фінансування вирішені автоматично. Проте дає сигнал: Велика Британія планує залишатися стратегічним союзником України навіть після активної фази бойових дій.
Миротворці: “бути” чи “гарантувати”?
Однією з тем, яку активно обговорюють навколо візиту Стармера, є можлива участь британських (чи загальноєвропейських) миротворчих контингентів в Україні.
У британських колах, за наявною інформацією, йдеться не стільки про розгортання миротворців зараз, скільки про готовність гарантувати виконання майбутніх домовленостей, якщо вони будуть досягнуті на переговорах. Або ж забезпечити “захисну парасольку” у разі перемир’я, щоби Росія не порушила його знову.
Аналогічні обговорення йдуть і з французькою стороною. Можливо, “миротворча місія” стане спільним проєктом кількох ключових країн ЄС за підтримки Лондона, що посилило би європейську суб’єктність на переговорах.
Якщо миротворці справді з’являться в Україні, постане питання мандату: яким буде формат цієї місії — під егідою ООН, ЄС, окремої коаліції держав? Росія, вочевидь, не надто зацікавлена пускати на Донбас чи в Крим будь-які “сили Заходу”. Тож реалізація такої ідеї залежить від безлічі дипломатичних компромісів.
Економічне відновлення: уроки з минулого і нові виклики
Велика Британія належала до перших країн, які публічно заявляли про допомогу в повоєнній відбудові України. Однак із плином часу з’ясувалося, що і у самого Лондона не бракує фінансових труднощів.
На думку економічних аналітиків, Британії доведеться переглянути початкові плани, зосередившись на більш вузьких напрямках: інфраструктура цифрової трансформації, логістика, інноваційний сектор. Саме ці сфери можуть принести найбільший взаємний зиск.
Поряд із цим, залишається актуальним питання залучення заморожених російських активів, про яке згадувала Німеччина і яке підтримують окремі країни Великої сімки. Якщо Велика Британія погодиться на механізм їх використання, можливо, це стане вагомим внеском у відбудову України.
Кому потрібен візит і що далі?
Для Києва приїзд Стармера — нагода вкотре нагадати про потреби у зброї та політичній підтримці, а також обговорити варіанти, як вигідніше залучити Великобританію до формату миротворчих ініціатив. Паралельно це спосіб “відчути” настрої Лондона щодо майбутніх переговорів і поставити непублічні вимоги/бажання на стіл.
Лондон демонструє, що залишається вагомим гравцем у європейській політиці, навіть після Brexit. Зміцнення відносин із Києвом допомагає Британії зберігати обличчя “глобальної сили”, здатної впливати на події в регіоні. Крім того, Стармеру потрібно закріпити за собою образ лідера, що ініціює дипломатичні кроки, аби не пасти задніх у порівнянні з США чи Німеччиною.
Таким чином, візит Кіра Стармера в Україну вписується в ширший контекст, де ключові європейські та американські гравці обговорюють, як завершувати або “заморожувати” конфлікт із Росією. Головна інтрига полягає у тому, чи готовий Лондон допомогти Україні миротворчою місією і які гарантії безпеки пропонуватиме, якщо переговори таки відбудуться.
Паралельно Хартія про “столітнє партнерство” з Лондоном підтверджує, що Україна шукає тривалу підтримку та прагне втримати британську увагу — не лише для воєнних потреб, а й для майбутнього відновлення. Проте реалізація таких домовленостей залежатиме від того, наскільки Велика Британія зможе (і захоче) дотримуватися фінансових зобов’язань у часи внутрішніх економічних викликів.
Зрештою, у такому мінливому геополітичному середовищі кожна зустріч високопосадовців — це додаткова нагода вплинути на потенційні підсумкові сценарії. Якщо найближчими місяцями розпочнеться дипломатичний рух навколо припинення вогню, роль Великої Британії — як учасника можливої миротворчої ініціативи — лише зростатиме. Але чи будуть ці ініціативи справді дієвими, покаже тільки час.
