Після переговорів у Стамбулі між українською та російською делегаціями стало відомо про одну з наймасштабніших домовленостей щодо повернення тіл загиблих військових.
За словами голови української делегації Рустема Умєрова, йдеться про обмін за формулою 6000 на 6000. Водночас російська сторона подає це як односторонній жест “доброї волі”.
Представник РФ Володимир Мединський заявив, що Москва нібито готова передати Києву “6000 тіл українських військових” і що всі вони зберігалися, були ідентифіковані або перевірені за ДНК. При цьому він припустив, що Україна не зможе передати аналогічну кількість тіл російських солдатів.
Однак президент Володимир Зеленський наголосив, що лише близько 15% із заявлених тіл ідентифіковані. Більше того, подібна ситуація вже траплялася раніше, коли під виглядом тіл українців Росія повертала й власних загиблих.
Депутатка Софія Федина заявила, що значна частина цих тіл – це військові, які загинули в березні 2025 року під час невдало організованого відступу в Курській області, коли ЗСУ довелося терміново залишати позиції, щоб уникнути оточення.
Варто нагадати, що співвідношення у таких обмінах уже тривалий час не на користь України: Росія передає сотні тіл, а у відповідь отримує десятки. Це пов’язано з тим, що саме російські війська нині переважно наступають і мають змогу вивозити тіла своїх загиблих із поля бою.
На цьому тлі важливо розуміти: навіть якщо йдеться про повернення всіх тіл українських військових, організувати процес з українського боку буде надзвичайно складно. І не через небажання влади забрати загиблих героїв – мова про колосальне фінансове навантаження на державу, що може сягнути до 90 млрд грн лише на виплати сім’ям загиблих.
Сьогодні держава виплачує родинам загиблих військових близько 15 млн грн компенсацій. Якщо множити навіть половину з озвучених тіл на цю суму – це понад 45 млрд гривень прямих виплат. А якщо говорити про повний обсяг – це близько 90 млрд, без урахування витрат на ідентифікацію, транспортування, зберігання й поховання. Для України, яка вже зараз бореться за кожну бюджетну гривню, це колосальний тягар.
Так, офіційно ніхто не говорить про гроші як про головну причину зволікання. Але очевидно, що саме фінансова ноша може стати фактором, який уповільнює процес. Адже разом із тілом держава зобов’язується перед рідними – і морально, і матеріально. Для країни, яка змушена щодня рахувати не лише ракети, а й ресурси, така перспектива – болісна дилема.
Попри спекуляції з боку російської сторони, Україна не уникає відповідальності за своїх загиблих. Але це також реальність, у якій війна – це не лише бій на передовій, а й щоденний бій у бюджетному комітеті. І він не менш складний.
