Україна знову оплакує своїх військових після чергового ракетного удару по полігону. Цього разу трагедія сталася на Сумщині: російська ракета вдарила по стрільбищу військової частини під Шосткою, коли там проходили навчання.
Внаслідок удару загинули щонайменше шість військовослужбовців, понад десять отримали поранення. Командира цієї частини вже відсторонено, а за фактом інциденту розпочато службове розслідування . Нацгвардія запевняє, що ще раніше були розроблені чіткі протоколи безпеки – як діяти при загрозі авіаудару, аби уникнути скупчення людей під час навчань. Однак якщо такі протоколи й існували, то чому знову маємо загиблих та поранених?
Це болісне питання лунає по всій країні, адже випадок на Сумщині не перший і, на жаль, не одиничний. Практика проводити навчання великими групами бійців неподалік фронту або кордону з Росією вже не раз оберталася трагедіями. Суспільство вимагає пояснень і рішучих змін, щоб подібне не повторювалося.
Повторювані ракетні удари: криваві уроки війни
Історія повномасштабної війни знає кілька резонансних ударів по наших полігонах та місцях дислокації військових під час навчань. Кожен з них приніс важкі втрати – і засвідчив небезпечність прорахунків у організації навчального процесу поблизу зони бойових дій. Ось лише декілька таких випадків:
Чернігівщина, травень 2022. Ракетний удар по містечку Десна, де розташований 169-й навчальний центр ЗСУ, став одним із найтрагічніших епізодів. Рано-вранці росіяни запустили чотири ракети, дві з яких поцілили у казарми, де перебували військові. Внаслідок цього удару загинуло щонайменше 87 осіб. Основний удар припав саме по скупченню людей – багато загиблих просто не вдалось ідентифікувати під завалами. Ця трагедія відразу показала, наскільки згубним може бути велике скупчення особового складу в зоні досяжності ворожих ракет.
Дніпропетровщина, березень 2023. Під час розгортання навчального табору 168-го батальйону резерву (наметове містечко поблизу села Черкаське, приблизно за 100 км від фронту) росіяни завдали удару балістичною ракетою “Іскандер”. Удар прийшовся по скупченню військових у полі, де стояли навчальні намети. За непідтвердженими офіційно даними, було знищено щонайменше п’ять наметів; число поранених сягнуло близько 150, а кількість загиблих – понад 30 бійців.
Військовий оглядач Юрій Бутусов повідомив, що могло загинути до 39 військових, близько 90 отримали поранення. Масштаб втрат шокував суспільство. Командування Сухопутних військ визнало трагедію і відсторонило від служби керівника центру підготовки та командира військової частини, причетних до проведення навчань. Цей випадок знову порушив питання: чи були враховані уроки попередніх трагедій, і чому настільки “помітна ціль” – велике наметове містечко – опинилася без належного прикриття за умов війни.
Запорізький напрямок, листопад 2023. У селі неподалік від лінії фронту на Запоріжжі 3 листопада бійців однієї з бригад зібрали на урочисте шикування – за даними ЗМІ, планували нагородити військовослужбовців відзнаками. Росіяни не згаяли нагоди: удар ракети накрив місце шикування. Для 128-ї окремої гірсько-штурмової бригади це обернулося трагедією – загинули 19 військовослужбовців і ще двоє цивільних . Командира бригади Дмитра Лисюка згодом відсторонили від посади.
Цей інцидент особливо обурив військову спільноту: очевидно, що збирати сотні людей “під боком у ворога” – вкрай небезпечно, а тим більше для церемоній. На жаль, попри всі попередження, “подібне стається вже не вперше й не вдруге”, як зауважив народний депутат Олексій Гончаренко, коментуючи тоді ситуацію.
Сумщина, травень 2025. Останній на цей момент випадок – удар по полігону на півночі Сумської області, за лічені кілометри від російського кордону. За офіційними даними, загинули 6 наших воїнів, понад 10 були поранені . Ця атака відбулася під час занять зі стрільби, фактично “на лінії фронту”, як зазначають очевидці . Російське Міноборони цинічно заявило, що вбило нібито 70 українських військових, серед яких 20 інструкторів. Українська сторона ці пропагандистські вигадки спростувала, проте сам факт удару визнає – і знову-таки розслідує, чому особовий склад виявився вразливим для ворога.
За свідченнями очевидців, напередодні над табором довго кружляв ворожий безпілотник, коригуючи удар. Люди обурені: як могло статися, що 45 км від кордону, на полігоні, де “регулярно літають ворожі розвідБпЛА”, зібрали велику групу новобранців, шикували їх у колони, годували разом – і при цьому “жодним чином не контролювали небо, наче надворі 2013 рік” . Ці гнівні слова волонтерів і військових блогерів гірко резюмують суть проблеми: ворог бачить нашу недбалість і безжально цим користується.
Як бачимо, географія таких трагедій широка – від відносно глибокого тилу (як на Десні чи Яворівському полігоні на Львівщині у 2022 році) до прифронтових областей на сході та півдні. Спільним знаменником є скупчення значної кількості особового складу в зоні досяжності російських ракет чи дронів. Кожного разу після удару звучать схожі обіцянки розслідувати і покарати винних посадовців. Проте трагічна хроніка свідчить: уроки минулого засвоєно не повною мірою, якщо подібні випадки продовжують повторюватися.
Ризикована практика та організаційні помилки
Чому ж навчання поблизу фронту стали настільки небезпечними та які саме прорахунки призводять до катастроф? Експерти й самі військові називають кілька ключових проблем в організації навчального процесу у прифронтових зонах:
Ігнорування сигналів небезпеки. У випадку на Сумщині, за попередньою інформацією, командир частини проігнорував проліт ворожого розвідувального дрона над полігоном. Замість негайно припинити заняття і розосередити особовий склад, тренування продовжувалися, поки ворог “довгий час стежив за табором” з повітря . Подібна ситуація могла бути і під Дніпром: велике наметове містечко саме по собі стало приманкою для розвідки. І хоча повітряну тривогу, ймовірно, оголосили, але за лічені секунди до прильоту балістичної ракети сховатися вже неможливо. Якщо ж тривожні сигнали взагалі не були сприйняті серйозно – це пряма вина командирів на місцях.
Скупчення особового складу. Усі наведені трагедії об’єднує одна обставина: вразливість максимально зростала через концентрацію великої кількості людей на обмеженій території. Будь то шикування на плацу для нагородження, табір з кількома ротами резервістів чи казарма, де спали новобранці – одне влучання ракети призводить до масових жертв. Попри воєнний стан, подекуди досі практикуються “совкові” підходи до навчань: коли роту або й батальйон строєм виводять на полігон, всі разом слухають вказівки чи стоять у черзі на стрільбу. Це фатальна помилка в умовах сучасної війни, адже великий натовп – ідеальна мішень для ворога.
Близькість до фронту або кордону. Військові полігони в прифронтових областях автоматично в зоні підвищеного ризику. По-перше, це досяжність для різноманітних засобів ураження – від ракет типу “Іскандер” до реактивної артилерії і дронів-камікадзе. Чим ближче до ворога, тим менше часу на реакцію і вище ймовірність раптового удару. По-друге, поруч з фронтом противнику легше вести розвідку – диверсійні групи, агентура, безпілотники можуть відстежувати переміщення наших військ. Ворог чудово розуміє, що навчальні центри та полігони – “дуже помітна ціль” , де можна одним ударом завдати великих втрат, підірвавши боєздатність підрозділів ще до їхнього виходу на передову.
Недотримання маскування та відсутність ППО. Болюче питання – чому на другому році великої війни на полігонах досі не забезпечено ефективного контролю неба. Очевидці трагедії на Сумщині зазначають, що над полігоном “регулярно літають ворожі розвідники”, а протидії їм фактично немає . У випадку з наметовим табором резервістів під Дніпром постає питання: чи був він замаскований, розосереджений у лісі, чи обладнані окопи та укриття поблизу? На жаль, схоже, що ні – судячи з масштабів ураження, росіяни влучили точно в центр скупчення на відкритій місцевості. Після кожного такого випадку командування визнає: “потрібно чітко дотримуватися заходів безпеки, не допускати скупчення людей” тощо. Але ці слова мають підкріплюватися діями: від елементарного маскування техніки і людей на полігоні до організації чергувань ППО чи хоча б постійного візуального моніторингу неба з готовністю миттєво реагувати.
Час діяти: як убезпечити навчання військових
Україна вже другий рік протистоїть повномасштабній агресії, демонструючи мужність і винахідливість на полі бою. Наші воїни вчаться швидко, опановують складну техніку і тактики НАТО. Проте війна вчить нас і гірких речей – зокрема того, що недооцінка противника та власна недбалість караються негайно і жорстоко. Повторювані удари по полігонах – це гіркий урок, який ми просто зобов’язані засвоїти. Кожна така трагедія не має минути даремно: вона мусить стати поштовхом до змін, щоб врятувати життя інших воїнів у майбутньому. Настав час припинити наступати на ті самі граблі. Ворог не чекає – тож і ми не маємо права зволікати. Безпека наших захисників під час підготовки – це теж фронт, на якому треба здобути перемогу.
Висновок один: навчання військових у прифронтових областях повинно проводитися з поправкою на реалії війни. Ціна помилки надто висока. Росія і далі шукатиме можливості вдарити по слабких місцях, але ми можемо і мусимо позбавити її такої нагоди. Розосередження, маскування, пильність і повага до кожного солдата – ось що допоможе зберегти життя і примножити силу нашої армії. Тоді жоден полігон більше не стане для ворога легкою мішенню, а українські воїни зможуть готуватися до бою без фатального ризику потрапити під раптовий удар. Це той випадок, коли зміни не можуть чекати – вони мають відбутися негайно, щоб жодна ракета більше не обірвала життя наших захисників під час навчань.
