Останнім часом у західних столицях відбувається те, що ще пів року тому здавалося немислимим – там знову заговорили про військову перемогу України. Підсумковий документ саміту G7, який нещодавно завершився у Франції, став своєрідним маніфестом нового настрою: лідери “Великої сімки” не лише пообіцяли наростити постачання озброєнь, включно із системами ППО, далекобійними ракетами та перехоплювачами, але й публічно зафіксували “новий імпульс” українських сил, відзначивши їхню стійкість та успіхи на полі бою протягом останніх місяців. І що показово – у заяві немає жодного слова про переговори, жодних закликів до припинення вогню чи мирного врегулювання. Тільки військова підтримка, тільки посилення санкцій, тільки жорстка риторика. Це не просто черговий пакет допомоги – це зміна парадигми, яка свідчить про те, що на Заході знову з’явилася віра в те, що Україна здатна здолати Росію військовим шляхом.
Що ж стало каталізатором цього повернення оптимізму? Насамперед, очевидно, спрацювала кумулятивна дія кількох факторів. По-перше, українська сторона протягом останніх місяців демонструвала наполегливість і тактичну гнучкість, які не могли залишитися непоміченими в Брюсселі, Вашингтоні чи Лондоні. Навіть попри колосальний тиск на сході, ЗСУ вдалося утримати ключові позиції, а в окремих місцях – відновити маневреність. Це продемонструвало, що армія не просто тримається, а здатна до системного контрнаступу. По-друге, заяви Києва про нарощування власного виробництва – від дронів до далекобійних ракет – перестали сприйматися як пропаганда. Західні партнери побачили реальні результати: український ВПК, незважаючи на всі удари, зумів не лише зберегти потужності, а й розширити їх, частково перенісши виробничі ланцюжки до Європи. І тепер G7 готова йти далі – розширювати ліцензії на виробництво західного озброєння безпосередньо в Україні. Це означає, що Київ перестає бути просто споживачем зброї і перетворюється на повноцінного гравця оборонної індустрії, що кардинально змінює логістику та стійкість постачання.
Окремий сигнал – це акцент на ППО та ракетах великої дальності. Якщо раніше Захід остерігався передавати Києву системи, здатні бити вглиб російської території, то тепер ця стіна руйнується. Лідери G7 публічно підтверджують готовність надавати далекобійне озброєння, що автоматично змінює правила гри. Російські тилові бази, аеродроми, склади та командні пункти, які донедавна почувалися в безпеці, опиняються під загрозою. Це не лише військовий, а й психологічний удар: Москва більше не може почуватися в тилу своїх прикордонних регіонів недоторканною. І поки Кремль витрачає ресурси на захист власного неба, українські сили отримують вікно можливостей для операцій на фронті.
Не менш важливим є й економічний аспект. G7 пообіцяла посилити тиск на російський нафтогазовий сектор. Це не просто декларація – це свідчення того, що Захід переходить до системного виснаження російської воєнної машини через її фінансову основу. Санкції, які вже завдали значного удару по російському бюджету, тепер будуть посилені, а це означає, що Москва змушена буде шукати ще більше ресурсів для утримання фронту, тоді як її економічні можливості скорочуються. У поєднанні з військовою підтримкою це створює кумулятивний ефект, який може підірвати здатність РФ до довготривалої агресії.
Важливо, що в заяві G7 відсутній навіть натяк на компроміс чи “заморожування” конфлікту. Це різко контрастує з риторикою кількамісячної давнини, коли на Заході дедалі частіше лунали голоси про необхідність переговорів, про “корейський сценарій” або про те, що Україна має погодитися на втрату територій задля миру. Тепер ці голоси відсунуті на периферію. “Велика сімка” демонструє, що вона більше не сприймає війну як глухий кут, а як процес, який можна завершити перемогою. І це підкріплюється конкретними зобов’язаннями: посилення ППО перед зимою, щоб захистити енергетику, інвестиції в оборонні потужності, постійний моніторинг ситуації.
Звісно, можна поставити запитання: чи не є цей оптимізм тимчасовим, чи не розвіється він після перших невдач або російських контрударів? Але зараз на Заході склалася унікальна конфігурація, коли втома від війни поступилася місцем розумінню того, що капітуляція перед Росією матиме значно гірші довгострокові наслідки. Саме тому Франція, Британія, Німеччина, США та інші країни G7 вирішили не просто зберегти, а збільшити ставки. Вони бачать “новий імпульс” не лише у діях ЗСУ, а й у власній спроможності конвертувати економічні та технологічні ресурси у військову перевагу. І поки Київ демонструє здатність використовувати цю допомогу з максимальною ефективністю – як у Курській операції, так і в системних ударах по російській логістиці – віра в перемогу буде лише зміцнюватися.
Фактично, саміт G7 став поворотним моментом. Він зафіксував новий консенсус: Україна має отримати все необхідне для перемоги, а Росія – відчути, що затягування війни обходиться їй дедалі дорожче. Це не просто про зброю чи санкції – це про стратегічне рішення зробити військовий сценарій домінуючим у розв’язанні конфлікту. І хоча попереду ще багато випробувань, саме зараз, у червні 2026-го, атмосфера в західних капіталах змінилася з обережного песимізму на стриманий, але впевнений оптимізм.
