Микола Донченко, автор у URAUA.INFO

Трамп заявив про нібито втручання України у вибори США

Posted on 26 Березня, 202627 Березня, 2026 by Микола Донченко

Президент США Дональд Трамп заявив про нібито втручання України в американські вибори, посилаючись на розсекречені дані розвідки щодо можливого фінансування кампанії Джо Байдена.

Про це він повідомив у соцмережах, додавши матеріал видання Just the News, яке оприлюднило зміст розсекреченого звіту американської розвідки.

За інформацією журналістів, йдеться про перехоплені у 2022 році комунікації українських посадовців, у яких нібито обговорювався план перенаправлення сотень мільйонів доларів із програм, пов’язаних із «зеленою енергетикою», на підтримку передвиборчої кампанії Джо Байдена у 2024 році. При цьому зазначається, що ці матеріали тривалий час не отримали належного розслідування.

Згідно з оприлюдненими даними, директорка національної розвідки США Тулсі Габбард нещодавно дізналася про ці перехоплення та доручила Агентству США з міжнародного розвитку перевірити документи, щоб встановити, чи був реалізований описаний план і чи є підстави для передачі матеріалів до ФБР.

“Уряд України та невстановлені співробітники уряду США через USAID у Києві, як повідомляється, розробили план, згідно з яким сотні мільйонів доларів американських платників податків мали бути спрямовані на інфраструктурний проєкт для України. Цей проєкт мав стати прикриттям для переказу приблизно 90% коштів до Демократичного національного комітету для фінансування кампанії Джо Байдена”, – зазначається у засекреченому звіті.

У документі також стверджується, що організатори нібито передбачали початкове фінансування проєкту, який згодом могли визнати непотрібним, однак на той момент кошти вже були б розподілені й фактично недоступні для повернення чи контролю. Окремо згадується, що частина коштів могла проходити через американські компанії-підрядники, що ускладнювало б відстеження їх використання.

При цьому, за словами джерел, які ознайомилися з матеріалами, немає ознак того, що ці перехоплення були пов’язані з російською дезінформацією, однак також відсутні підтвердження того, що описаний план справді був реалізований або доведений до кінця.

Публікація з’явилася на тлі складних політичних процесів навколо України та переговорів щодо завершення війни, які ведуться за участі міжнародних партнерів. У матеріалі також згадується, що тема можливих корупційних ризиків в Україні періодично піднімається у міжнародному політичному дискурсі.

Зокрема, видання нагадує про резонансні антикорупційні розслідування в Україні, включно з діями НАБУ та САП у справах, пов’язаних з енергетичним сектором, а також про відставку керівника Офісу президента Андрія Єрмака після проведення слідчих дій.

Окремо в матеріалі згадується історія навколо компанії Burisma та участі Хантера Байдена в її керівництві, яка раніше вже ставала предметом політичних дискусій у США, включно з процедурою імпічменту Дональда Трампа у 2019 році.

Водночас у США наголошують, що перевірка розсекречених даних триває, а остаточні висновки щодо достовірності та масштабу можливих порушень поки що не оприлюднені.

Гетманцев заявив про ризик фінансової кризи в Україні

Posted on 26 Березня, 2026 by Микола Донченко

Україна ризикує опинитися на межі фінансової кризи через невиконання міжнародних зобов’язань і можливу втрату зовнішнього фінансування.

Про це повідомив голова парламентського комітету з питань фінансів Данило Гетманцев, виступаючи з трибуни Верховної Ради.

За його словами, у 2025 році Україна не виконала 14 індикаторів програми Ukraine Facility, унаслідок чого не отримала 3,9 млрд євро допомоги. У першому кварталі 2026 року ситуація також залишається складною – жоден із п’яти передбачених показників не був виконаний.

“Ми продовжуємо нашу політичну діяльність у стилі УНР 1918 року. Ми можемо так втратити країну”, – прокоментував Гетманцев.

Гетманцев зазначив, що під загрозою перебуває і подальше фінансування від міжнародних партнерів. Зокрема, Світовий банк може не надати 3,3 млрд доларів, якщо парламент не ухвалить чотири необхідні законопроєкти, серед яких і зміни у сфері залізничного транспорту.

Крім того, за його оцінкою, існує ризик зриву кредитної програми Європейського Союзу обсягом 90 млрд євро, а також меморандуму з Міжнародним валютним фондом, оскільки у березні можуть бути невиконані структурні зобов’язання.

Росія готує удари по системах водопостачання України – Зеленський

Posted on 26 Березня, 202626 Березня, 2026 by Микола Донченко

Російські війська планують нову хвилю атак по критичній інфраструктурі України, і серед ключових цілей цього разу можуть опинитися системи водопостачання.

Про це повідомив Президент України Володимир Зеленський у вечірньому зверненні 25 березня.

За його словами, підготовка до таких ударів уже триває, а реалізувати їх ворог може у найближчі місяці, тому важливо заздалегідь посилити захист інфраструктури на місцях і забезпечити готовність до можливих кризових сценаріїв.

“В кожній громаді має бути серйозне відповідальне ставлення до захисту відповідних обʼєктів. Усі мають розуміти: це питання життєзабезпечення”, – наголосив президент.

Глава держави закликав місцеву владу, керівників комунальних підприємств та сили оборони діяти узгоджено, зокрема посилити фізичну охорону об’єктів водопостачання, підготувати резервні джерела води, а також сформувати запаси реагентів, палива й необхідного обладнання.

Також він підкреслив, що загроза стосується не лише великих міст, а й усіх громад без винятку, адже системи водопостачання залишаються критично важливими для забезпечення базових потреб населення.

Нагадаємо, раніше видання URAUA.INFO вже писало про подібні ризики для водопостачання в Україні та можливі сценарії розвитку ситуації.

Україна завершила вихід із понад сотні угод з Росією та СНД

Posted on 26 Березня, 2026 by Микола Донченко

Україна припинила дію ще 116 міжнародних договорів із Росією, Білоруссю та в межах СНД, завершивши ключовий етап перегляду правової бази відповідно до умов війни.

Про це повідомило Міністерство закордонних справ України.

Як пояснив міністр закордонних справ Андрій Сибіга, загалом Україна припиняє дію 25 договорів, денонсує ще три та виходить із 88 угод. Серед них п’ять укладено з Росією, 23 – з Білоруссю, 87 – у межах Співдружності Незалежних Держав, а також один тристоронній договір між Україною, РФ і РБ.

“Це моя принципова позиція як міністра – позбуватися всього, що може послаблювати Україну, відрізати все, що колись поєднувало нас із державою-агресором, будувати серйозну, стратегічну та довгострокову лінію оборони вільного світу на східному кордоні України, а краще – ще далі за ним”, – прокоментував міністр.

У МЗС наголосили, що цей крок є частиною ширшої політики адаптації законодавства до умов повномасштабної війни та нової архітектури безпеки в Європі.

Після початку повномасштабного вторгнення у лютому 2022 року Україна розірвала дипломатичні відносини з Росією, а згодом скасувала низку ключових угод, зокрема щодо безвізового режиму. Крім того, у 2022 році понад 150 міст у різних країнах світу припинили партнерські відносини з російськими містами.

У травні 2025 року уряд ініціював перед парламентом припинення ще кількох угод із РФ та СНД, а наприкінці січня президент Володимир Зеленський підписав указ про вихід України з угоди 1992 року щодо охорони державних кордонів і морських економічних зон країн СНД.

Невідомий дрон вдарив по електростанції в Естонії

Posted on 25 Березня, 2026 by Микола Донченко

У ніч на 25 березня російський безпілотник порушив повітряний простір Естонії та влучив у димову трубу електростанції Auvere.

Про інцидент повідомляє Czechia Online з посиланням на матеріали естонського суспільного мовника ERR.

За даними Служби внутрішньої безпеки Естонії, удар стався о 3:43, при цьому безпілотник зайшов із території Росії, а внаслідок події ніхто не постраждав.

Компанія Enefit Power, яка обслуговує електростанцію, заявила, що пошкодження не є критичними, а робота енергосистеми країни не зазнала змін.

Генеральна прокурорка Естонії Астрід Асі зазначила, що наразі немає підтверджень того, що апарат цілеспрямовано атакував саме цей об’єкт або територію країни.

“Це прямі наслідки російської агресивної війни. Можна припустити, що з подібними інцидентами ми стикатимемося й надалі”, – прокоментував керівник Служби внутрішньої безпеки Марго Паллосон.

На тлі цього випадку уряд Естонії провів екстрене засідання для оцінки безпекової ситуації.

Тієї ж ночі подібний інцидент зафіксували і в Латвії, де безпілотник, що прилетів із боку Росії, впав у сільській місцевості на південному сході країни.

Представник збройних сил Латвії Егілс Лещінскіс припустив, що апарат міг збитися з курсу або зазнати впливу засобів радіоелектронної боротьби під час роботи російських систем захисту.

Оновлення (15:35)

У трубу електростанції в Естонії врізався український дрон, який летів на Ленінградську область РФ, і він був не єдиним.

Про це повідомив прем’єр країни Крістен Міхал, передає ERR.

Міністр оборони Ханно Певкур додав, що Україна застосувала в атаці близько 100 дронів. Один із них упав у Латвії, один потрапив у трубу електростанції Auvere, а ще кілька перетнули морський кордон Естонії над Фінською затокою. Не виключено, що деякі дрони могли впасти десь іще (наприклад, у морі).

У Запоріжжі затримали жінку, яка поширювала проросійські меседжи

Posted on 25 Березня, 2026 by Микола Донченко

У Запоріжжі правоохоронці затримали місцеву мешканку, яка закликала сусідів не допомагати ЗСУ та висловлювала проросійські наративи.

Про це повідомляють місцеві Telegram-канали.

За попередніми даними, жінка у розмовах із мешканцями будинку переконувала їх утриматися від підтримки українських військових і чекати окупантів.

Повідомляється, що про антидержавні дії жінки розповів один із учасників чату будинку, який звернувся зі скаргою до правоохоронних органів. Після перевірки інформації жінку було затримано.

Під час обшуку в помешканні підозрюваної виявили російський прапор, а також іншу символіку, пов’язану з державою-агресором.

Наразі вирішується питання щодо правової кваліфікації її дій та обрання запобіжного заходу.

Нафтовий шантаж: чому Угорщина блокує допомогу Україні і що буде далі

Posted on 25 Березня, 202626 Березня, 2026 by Микола Донченко

25 березня 2026 року прем’єр-міністр Угорщини Віктор Орбан зробив заяву, яка фактично означає новий виток енергетичної війни між Будапештом та Києвом. Угорщина припиняє всі поставки газу в Україну, поки не буде відновлено транзит нафти по трубопроводу “Дружба”. Це рішення є логічним продовженням ескалації, яка триває вже майже два місяці, і ставить під загрозу не лише енергетичну безпеку України, а й єдність європейської підтримки Києва в умовах повномасштабної війни.

Ситуація, яка нині досягла критичної точки, бере початок 27 січня 2026 року. Тоді, за повідомленням української сторони, внаслідок російської дронової атаки було пошкоджено інфраструктуру нафтопроводу “Дружба” в районі насосної станції “Броди”. Цей трубопровід є критично важливим для Угорщини та Словаччини – єдиних країн Європейського Союзу, які продовжують отримувати російську нафту трубопровідним транспортом, маючи виняток із санкційного режиму ЄС. Саме через “Дружбу” до Угорщини надходить близько 65-70% усієї нафти, яку переробляє національна компанія MOL на своєму заводі в Сазхаломбатті.

Політичний шантаж чи технічні проблеми

Українська сторона одразу заявила, що пошкодження є технічними, а їхнє усунення потребує часу, особливо з огляду на постійну загрозу нових російських ударів по об’єктах критичної інфраструктури. Голова правління НАК “Нафтогаз України” Сергій Корецький наголошував, що ремонтні бригади працюють над створенням обхідних маршрутів, однак ризик повторних атак залишається високим. Водночас міністр закордонних справ України Андрій Сибіга звернув увагу на показову деталь: Угорщина не висловила жодного протесту Росії – країні, чиї удари стали причиною зупинки транзиту.

Будапешт, однак, обрав іншу інтерпретацію подій. Угорське керівництво, починаючи з прем’єра Орбана і закінчуючи міністром закордонних справ Петером Сійярто, наполягає на тому, що зупинка транзиту є політично мотивованим рішенням Києва. У відкритому листі до Володимира Зеленського, опублікованому 26 лютого, Орбан звинуватив українську владу в “енергетичному шантажі” та закликав негайно відновити постачання. Міністр, що очолює апарат прем’єра, Гергей Гуйяш, на брифінгу заявив: угорський уряд має чіткі дані про те, що жодних технічних перешкод для роботи трубопроводу немає, а рішення про блокування є свідомим політичним тиском.

Від нафти до газу: ескалація по наростаючій

Ця розбіжність в оцінках стала фундаментом для стрімкої ескалації. Угорщина почала застосовувати економічний тиск, поступово посилюючи санкції проти України. 19 лютого 2026 року Будапешт оголосив про припинення поставок дизельного пального, які раніше здійснювалися на територію України. Тоді ж Сійярто заявив, що Угорщина не може гарантувати енергетичну безпеку іншої країни, коли власна опинилася під загрозою. Наступним кроком стало блокування на рівні Європейського Союзу.

На засіданні міністрів закордонних справ ЄС 23 лютого Сійярто оголосив, що Угорщина не підтримує ні 20-й пакет санкцій проти Росії, ні військовий кредит для України на суму 90 млрд євро. Цю позицію угорська сторона пов’язала безпосередньо з ситуацією навколо “Дружби”.

“Доки Україна не відновить транзит нафти до Угорщини, ми не погодимося на жодне рішення Брюсселя, яке слугує інтересам Києва”, – заявив угорський міністр.

Європейські партнери, зокрема країни Балтії та Польща, розкритикували цю позицію, однак вплинути на Будапешт не змогли через механізм одностайності в ухваленні зовнішньополітичних рішень ЄС.

5 березня Орбан у щотижневому радіозверненні до громадян Угорщини оголосив про наступний етап: припинення транзиту товарів, важливих для України, через угорську територію.

“Ми зупинили постачання бензину, ми не постачаємо дизельне пальне, але ми все ще постачаємо електроенергію, і ми також зупинимо постачання товарів, важливих для України, які проходять через Угорщину”, – заявив прем’єр.

За його словами, Угорщина не підтримуватиме жодної фінансової допомоги ЄС для України, доки транзит нафти не буде відновлено.

Теперішня заява про припинення газових поставок стала закономірним фіналом цієї ескалаційної спіралі. Угорщина – один із ключових постачальників енергоресурсів до України. За даними консалтингової компанії ExPro, у лютому 2026 року Угорщина та Словаччина забезпечували 68% імпорту електроенергії до України, а частка Угорщини в газовому імпорті сягала третини. Втрата цих обсягів в умовах, коли російські удари по енергосистемі України тривають щодня, створює серйозні ризики для проходження весняно-літнього періоду, коли традиційно починаються ремонтні кампанії на атомних станціях.

Паралельно з енергетичним протистоянням відбувається й інший, не менш драматичний епізод. У ніч на 6 березня угорські правоохоронні органи затримали в Будапешті два інкасаторські автомобілі державного банку “Ощадбанк” та сімох громадян України. За даними української сторони, у транспортних засобах перебувало 40 млн доларів, 35 млн євро та 9 кг золота. Міністр закордонних справ України Андрій Сибіга назвав ці дії “взяттям заручників” та “державним тероризмом”, звинувативши Будапешт у крадіжці коштів. Угорська сторона заявила про підозри у відмиванні грошей і зв’язках із “українською воєнною мафією”, а затриманих пообіцяла депортувати. Цей інцидент додав ще один вимір до і без того напружених відносин.

Виборчий контекст: чому Орбан грає жорстко

Що стоїть за жорсткою позицією Будапешта? На поверхні – захист енергетичної безпеки країни. Економічна залежність Угорщини від російських енергоносіїв залишається надзвичайно високою, попри всі європейські зусилля з диверсифікації. Міністр Гуйяш наводив красномовну цифру: різниця в ціні між російською нафтою Urals та еталонною Brent перевищує 20 доларів за барель. Перехід на альтернативні джерела без компенсації з боку ЄС, якої Угорщина так і не отримала, призвів би до зростання цін на пальне в країні, що могло б мати політичні наслідки для Орбана напередодні парламентських виборів 12 квітня 2026 року.

Але глибший пласт – політичний. Орбан, який перебуває при владі 16 років, стикається з найконсолідованішою опозицією за останні роки. У цій ситуації демонстрація “захисту національних інтересів” від “зовнішнього ворога” (яким в угорській риториці постає Київ) є класичним виборчим прийомом. Звинувачення України у втручанні у вибори, координації з Брюсселем та угорською опозицією для приведення до влади “проросійського” уряду – ці наративи активно використовуються в передвиборчій кампанії.

Водночас сам Київ опинився в пастці. Україна не може ігнорувати технічні наслідки російських ударів по власній інфраструктурі, але й не може дозволити собі втратити європейську підтримку через конфлікт з однією з країн-членів ЄС. Блокування 90 млрд євро – це не просто цифра, це ресурс, без якого фінансування бюджетних видатків у другій половині 2026 року опиниться під загрозою. І хоча Європейська комісія шукає обхідні шляхи, механізм одностайності дає Угорщині потужний важіль тиску.

Що далі: прогнози та ризики

Найближчим часом компроміс малоймовірний. Орбан налаштований жорстко, і до виборів 12 квітня поступки з його боку політично неможливі. Україна, зі свого боку, не може піти на капітуляцію і визнати політичний характер зупинки транзиту, оскільки це означало б визнання власної провини. Найреалістичніший сценарій – збереження нинішнього статусу до середини квітня, після чого тональність може змінитися залежно від результатів виборів в Угорщині.

Є й інший чинник – позиція Словаччини, яка опинилася в аналогічній ситуації. Прем’єр Роберт Фіцо, який також стикається з тиском опозиції, підтримує Угорщину, але діє дещо стриманіше, обмежившись припиненням екстрених поставок електроенергії . Якщо Будапешт і Братислава діятимуть спільно, тиск на Київ посилиться. Але якщо хтось із них відступить, позиції іншого значно ослабнуть.

Для України цей конфлікт є черговим нагадуванням про те, наскільки вразливою залишається її енергетична система і як сильно вона залежить від політичної кон’юнктури в сусідніх країнах. Втрата угорського газу та електроенергії в умовах, коли власна генерація систематично руйнується російськими ударами, може мати катастрофічні наслідки. Єдиним порятунком залишається прискорена інтеграція до європейської енергомережі ENTSO-E, яка дозволила б отримувати ресурс з інших джерел, минаючи Угорщину, але цей процес потребує часу та інвестицій, яких зараз бракує.

Найближчі тижні стануть вирішальними. Якщо компроміс не буде знайдено, Україна ризикує залишитися без критично важливих енергоресурсів у момент, коли російські удари по енергосистемі не припиняються. А Угорщина, своєю чергою, ризикує остаточно зруйнувати відносини з Києвом і поглибити розкол усередині ЄС – розкол, який грає на руку Москві.

Денний наліт “Шахедів”: чому сотні дронів прорвалися до західних областей України

Posted on 24 Березня, 202625 Березня, 2026 by Микола Донченко

Вдень 23 березня 2026 року повітряний простір західної України зазнав однієї з наймасованіших атак ударними безпілотниками за всю війну. За словами начальника управління комунікацій Повітряних сил ЗСУ Юрія Ігната, за добу було зафіксовано понад 800 запусків дронів-камікадзе типу “Герань-2” (відомих як “Шахеди”). Удари припали на об’єкти в Хмельницькій, Тернопільській, Львівській, Рівненській та інших областях, які традиційно вважалися відносно захищеними. Особливість атаки полягала не лише в кількості, а й у трьох факторах: вона проводилася у світлий час доби, дрони досягли глибокого тилу, а сталося це на тлі нещодавніх заяв Києва про створення надлишкової системи перехоплення безпілотників, включно зі спеціалізованими дронами-перехоплювачами, які нібито вже можна постачати на експорт.

Подія поставила під сумнів ефективність сформованої системи протиповітряної оборони України, яка будувалася на комбінації зенітних ракетних комплексів, мобільних вогневих груп і, останнім часом, нових засобів – FPV-перехоплювачів та апаратів зенітно-ракетного типу “ФранкенСАМ” (перероблених радянських ракет). Якщо вірити офіційній статистиці, в попередні місяці відсоток перехоплення “Шахедів” сягав 85-90% завдяки суцільному радіолокаційному полю та децентралізації вогневих засобів. Однак денний наліт продемонстрував, що ворог знайшов спосіб нівелювати ці переваги.

Перше, що привертає увагу, – зміна часу атак. До недавнього часу “Шахеди” запускалися переважно вночі, щоб ускладнити візуальне виявлення та роботу мобільних груп із тепловізорами. Денна атака потребує іншої тактики, але вона ж дозволяє використовувати дешевші оптичні системи наведення та спрощує координацію роїв. Можливо, російська сторона зробила ставку на насичення неба одночасно кількома хвилями, щоб викликати перевантаження як систем ППО, так і логістики розрахунків, які обслуговують пускові установки.

Другий важливий момент – дальність і точність. Дрони долетіли до Львівщини та Івано-Франківщини, що вказує на відсутність ефективного “протишахедного” бар’єру на рубежах Чернігівської, Сумської та Київської областей. Це може бути наслідком або виведення засобів ППО для прикриття критичних об’єктів на сході та півдні, або застосування росіянами нових методів запуску – наприклад зміни маршрутів польоту, щоб оминути зони прикриття.

Третій фактор – ефективність нових українських перехоплювачів. За останні пів року неодноразово заявлялося про запуск у серійне виробництво дронів-винищувачів, здатних уражати “Шахеди” в повітрі. За словами президента, таких апаратів настільки багато, що їх можна експортувати. Однак денний наліт показує, що або кількість цих перехоплювачів усе ще недостатня для відбиття масивованих пусків (понад 400 цілей), або їхня ефективність у реальних умовах нижча за заявлену. Можливо, російські оператори почали застосовувати рої, де частина дронів виконує роль хибних цілей, відволікаючи дорогі перехоплювачі, поки основні безпілотники прямують до об’єктів.

Не можна виключати і тактичну адаптацію “Шахедів”: встановлення на них нових автопілотів із можливістю польоту на гранично малих висотах (нижче 50 метрів) та використання складних траєкторій, що ускладнює роботу зенітних ракетних комплексів малої дальності, а також робить їх менш вразливими для РЕБ. Одночасний запуск кількох хвиль із різних напрямків дозволяє «розривати» систему управління вогнем.

З погляду воєнної науки, подібні атаки є частиною системної роботи з виснаження української ППО. Кожен збитий “Шахед” – це витрата або зенітної ракети (вартістю десятки тисяч доларів), або дорогого перехоплювача, або ресурсу бойового розрахунку. При запуску 400 дронів навіть за 90% перехоплення 40 цілей досягають об’єктів, завдаючи шкоди, яка може виявитися економічно та психологічно значущою. І якщо російська сторона здатна регулярно нарощувати пули дронів, а українська – змушена витрачати на їх знищення обмежені ресурси, то такий обмін стає невигідним для оборонців.

Окремої уваги заслуговує реакція офіційного Києва. У день атаки Міноборони та командування Повітряних сил обмежилися стандартними формулюваннями про “усі засоби знищено” та закликами не поширювати інформацію про роботу ППО. Однак відсутність деталей про прориви та збитки, а також суперечність із попередніми оптимістичними заявами про “надлишок” перехоплювачів породжують закономірні запитання. Можливо, завищені очікування від дронів-перехоплювачів не виправдалися, а російські конструктори впровадили заходи захисту від FPV-перехоплення – наприклад, бронювання вразливих вузлів або зміну частот зв’язку.

Також слід урахувати, що на тлі конфлікту на Близькому Сході увага західних союзників змістилася, і постачання критичних компонентів для ППО (ракет для NASAMS, IRIS-T, систем РЕБ) могли сповільнитися. В умовах, коли Україна змушена берегти зенітні ракети для відбиття ракетних ударів, на перший план виходять дешевші способи боротьби з дронами – РЕБ, мобільні групи з великокаліберними кулеметами, дрони-перехоплювачі. Але денна атака показала, що ці засоби поки що не можуть гарантувати тотальне прикриття тилу.

Стратегічний висновок із того, що сталося, полягає в тому, що гонка дронів вступає в нову фазу. Росія продовжує адаптувати свої ударні БПЛА до денних умов, масивованих пусків і, можливо, до протидії українським перехоплювачам. Україна, своєю чергою, має переглянути темпи розгортання й ефективність своїх засобів, а також відмовитися від надто оптимістичних оцінок власних можливостей, які створюють хибне відчуття безпеки в населення і, що небезпечніше, у військово-політичного керівництва.

Те, що сталося 23 березня, – не просто черговий наліт, а сигнал про те, що система протиповітряної оборони України потребує термінової реконфігурації. Якщо “Шахеди” змогли у масовій кількості досягти західних областей при денному світлі, значить, існуючі методи їх перехоплення або не працюють повною мірою, або недостатньо масштабовані. І поки це не буде виправлено, будь-яка точка в тилу України залишається вразливою, а декларації про “надлишок” дронів-перехоплювачів не перестануть розходитися з реальністю.

Чи здатні США змусити Україну відступити з Донбасу і чи замінить Європа Америку

Posted on 24 Березня, 202625 Березня, 2026 by Микола Донченко

Березень 2026 року став місяцем, коли закулісні переговори між Україною та Сполученими Штатами нарешті вийшли на поверхню – і виявилися значно жорсткішими, ніж припускали оптимісти. Згідно з інформацією, оприлюдненою Українською правдою з посиланням на джерела в команді президента, американська сторона разом із Росією тисне на Київ щодо виведення українських військ із Донецької області. І якщо прогресу не буде, Вашингтон може вийти з переговорного процесу, зосередившись на військовій операції в Ірані та внутрішніх виборах. Питання, яке досі обговорювалося в експертних колах як гіпотетичне, тепер набуло загрозливої конкретики: чи здатні США насправді продавити таке рішення і чи зможе Європа замістити Америку в разі її відходу?

Сам механізм тиску виглядає гранично прозорим. Ще в січні Financial Times писала, що адміністрація Трампа пов’язала надання Україні гарантій безпеки з територіальними поступками на користь Росії. За даними видання, Вашингтон запропонував Києву гарантії, які “відображатимуть” статтю 5 Північноатлантичного договору, а також збільшення військової допомоги в мирний час – але за умови виведення українських сил із контрольованих частин Донеччини. Українська сторона спробувала запропонувати альтернативи – створення економічних зон, денаталізацію – але американці щоразу поверталися до одного: “Ви повинні вийти”. За словами співрозмовника Української правди, на зустрічах створюється враження, що присутні три сторони, але Київ постійно дискутує з “Анкориджем” – посиланням на літню зустріч Трампа з Путіним, де нібито були досягнуті попередні домовленості.

Але чи справді США мають важелі, щоб змусити Україну піти на такий крок? Головний важіль – фінансовий. Україна залишається критично залежною від зовнішнього фінансування. І хоча європейські партнери запевняють, що знайдуть спосіб обійти вето Угорщини та забезпечити надходження коштів, у Києві не приховують тривоги: якщо ЄС не запропонує рішення, до другої половини 2026 року грошей на соціальні виплати може просто не вистачити. Це означає, що Вашингтон, навіть не будучи безпосереднім донором у європейському масштабі, зберігає здатність блокувати чи ускладнювати ті механізми, через які фінансування надходить. І головне – США залишаються єдиним гарантом безпеки, здатним надати те, чого Європа поки не має: реальне стримування Росії на рівні стратегічних сил.

Водночас варіант повного виходу США з переговорів і переорієнтації на Іран – це не просто погроза. Адміністрація Трампа вже демонструвала готовність змінювати пріоритети швидко і без огляду на союзників. І якщо Вашингтон дійсно вирішить, що український напрямок “не вартий зусиль”, Київ опиниться перед вибором: або йти на поступки під тиском Москви, або намагатися виживати з європейською підтримкою, яка, хоч і зросла, але поки що не здатна замінити американську військову та політичну присутність.

Саме тут постає друге питання: чи здатна Європа об’єктивно замістити США? Відповідь – так, але з дуже важливими застереженнями.

З одного боку, європейські країни вже почали структурну перебудову підходу до підтримки України. Якщо раніше йшлося про розрізнену допомогу з національних запасів, то тепер усе більше говорять про довгострокову інтеграцію України в європейську оборонну екосистему. За даними аналітичного центру Think Tank Europa, кумулятивна європейська допомога Україні до кінця 2025 року досягла €201,35 млрд, тоді як американська – €115,33 млрд. Більше того, європейська військова допомога зросла на 67% у 2025 році порівняно з середнім показником 2022-2024 років, тоді як американська фактично знизилася до нуля. Європа поступово бере на себе функції, які раніше були прерогативою США: інтелектуальна підтримка, планування, навіть окремі елементи стратегічного стримування.

Однак є й інша сторона. По-перше, європейська підтримка залишається нерівномірною: західні та північні країни забезпечують 89% усіх військових внесків, тоді як східноєвропейські члени НАТО змушені балансувати між допомогою Києву та власним переозброєнням. По-друге, ключові системи, як-от Patriot чи HIMARS, Європа поки що не може виробляти у необхідних обсягах і змушена закуповувати їх у США через механізм NATO PURL. Це означає, що навіть за максимальної європейської мобілізації залежність від американського оборонно-промислового комплексу зберігається.

І нарешті – політичний вимір. Європа, попри всі зусилля, не є єдиним суб’єктом зовнішньої політики. Рішення про €90 млрд кредиту для України наштовхнулося на спротив Угорщини та Словаччини, що демонструє вразливість європейських механізмів підтримки. Поки США можуть діяти швидко і централізовано, Європа змушена долати внутрішні суперечки. І в ситуації, коли час грає проти України, це може стати фатальним фактором.

Таким чином, відповідь на головне питання виявляється складною. США дійсно мають важелі тиску – фінансові, політичні, військово-технічні. Вони можуть затягнути або прискорити процеси, створити дефіцит чи, навпаки, забезпечити ресурсами. Але чи зможуть вони зламати волю Києва до опору, якщо українське суспільство не готове до територіальних поступок? Це питання залишається відкритим.

Європа, своєю чергою, довела, що здатна нарощувати підтримку і навіть заміщати США в окремих сферах. Але повноцінна заміна – це не лише обсяги фінансування, а й здатність забезпечити стратегічне лідерство, швидкість ухвалення рішень і довгострокову передбачуваність. Поки що Європа рухається в цьому напрямку, але не досягла точки, коли американська підтримка могла б стати необов’язковою.

Найближчі тижні стануть вирішальними. Якщо переговори в Майамі та наступних майданчиках не принесуть результату, Вашингтон може реалізувати свою погрозу – вийти з процесу, залишивши Київ із європейською підтримкою, яка зростає, але не є абсолютною. І тоді Україні доведеться обирати: ризикувати затяжною війною без американського плеча або погоджуватися на умови, які ще кілька місяців тому здавалися немислимими.