Москва Архіви - Сторінка 3 з 4

Трамп направляє до Москви незвичайну делегацію для переговорів

Posted on 2 Грудня, 20252 Грудня, 2025 by Іван Засядько

У вівторок, 2 грудня, до Москви прибудуть спеціальний посланець Стів Віткофф і зять президента Джаред Кушнер для переговорів з російським президентом.

Трамп знову демонструє свій підхід, який відрізняється від традиційних методів. Він покладається на невелике коло близьких соратників, які не мають дипломатичного досвіду, але, на його думку, здатні успішно “закрити угоду”. Саме Джаред Кушнер і Джейсон Віткофф раніше зіграли ключову роль в організації перемир’я між Ізраїлем і ХАМАС, що посилило їхній вплив на поточні мирні ініціативи.

Однак теплі стосунки Віткоффа з представниками російської влади викликають занепокоєння у союзників. Деякі його зустрічі проводилися без участі офіційних радників США, а одна розмова з Путіним тривала п’ять годин замість запланованих двадцяти хвилин.

Незважаючи на те, що Кушнер не має офіційної посади, він швидко зайняв ключову роль у переговорах. Для іноземних лідерів його присутність рівноцінна участі самого Трампа. Українська делегація двічі зустрічалася з Кушнером і Віткоффом, проте їхні контакти з російськими бізнесменами, які перебувають під санкціями, викликали критику в Європі.

Трамп призначив спецпредставника з просування мирного плану по Україні

Posted on 22 Листопада, 2025 by Іван Засядько

Президент США Дональд Трамп призначив Дена Дрісколла, міністра армії, на посаду спеціального представника для просування мирного плану з врегулювання конфлікту в Україні.

Про це повідомляє “The Guardian”.

За даними видання, делегація американських військових представників планує відвідати Москву наприкінці наступного тижня з метою обговорення мирного плану, запропонованого Трампом.

“Метою поїздки є обговорення деталей мирного плану США безпосередньо з представниками Кремля”, – йдеться в повідомленні.

Для реалізації плану Трамп призначив Дрісколла на посаду нового спеціального представника. У статті зазначається, що Дрісколл має дружні зв’язки і навчався в одному класі з віце-президентом США Джей Ді Венсом.

Аляска як тест для України: що насправді стоїть за самітом Трампа й Путіна

Posted on 15 Серпня, 202515 Серпня, 2025 by Микола Донченко

15 серпня в Анкориджі Дональд Трамп і Володимир Путін проводять перші очні переговори у США з часу повномасштабного вторгнення РФ. Формальна мета – протестувати можливість швидкого припинення вогню, але політична “ціна” будь-якого сценарію безпосередньо зачіпає український суверенітет і систему безпеки Європи.

Зустріч відбувається на військовій базі Joint Base Elmendorf-Richardson, після низки ультимативних заяв Білого дому та візиту до Кремля спеціального посланця Трампа Стіва Віткоффа. Київ публічно відкидає “обмін територіями” і наполягає: жодних рішень щодо української території без участі України.

Контекст зустрічі – різкий підйом ставок Вашингтоном. Наприкінці липня Трамп дав Москві 10 днів на погодження припинення вогню, інакше погрожував “вторинними” тарифами до 100% для країн, що купують російські енергоносії (удар насамперед по Індії та Китаю). Дедлайн минав тиждень тому, але напередодні Аляски тон зсунувся до “спроби домовитися” без негайного прориву. Переговори анонсовані як особиста бесіда тет-а-тет із перекладачами та спільний брифінг.

Умовно на столі три траєкторії – усі вони ризиковані для України, але з різними наслідками.

Перша – “мир за рахунок Донбасу”. Частина американських і європейських коментаторів допускає, що Москва наполягатиме на юридичному “закріпленні” всієї Донецької і Луганської областей під російським контролем в обмін на загальнофронтове припинення вогню та замороження лінії зіткнення на півдні. Навіть якщо така розкладка обговорюється неформально, вона впирається в публічні позиції Києва (“жодних обмінів”) і самих США (заяви напередодні саміту про відсутність рішень щодо території без України). Реалізувати її можна лише через тиск на Київ і союзників – від скорочення допомоги до обмеження розвідданих, – що послаблювало б українські позиції на полі бою саме під час “заморозки”.

Друга – “тиша спочатку, торг потім”. Гіпотетична угода про негайне припинення вогню без попередніх територіальних рішень в обмін на поступки США (санкції, деякі політичні визнання) виглядає привабливою риторично, але в реальності розбивається об правові та політичні бар’єри: від ордера МКС на арешт Путіна – до стійкої коаліції санкцій, які важко “розмотати” без відкату репутаційних гарантій Заходу. Для України така “тиша” без безпекової архітектури й механізмів примусу Москви швидко перетвориться на паузу перед наступним витком війни.

Третя – “зняття напруги без великої угоди”. Після жорсткої тарифної риторики сторони можуть просто відійти від краю ескалації: Вашингтон тимчасово не запускає вторинні тарифи, Москва демонструє кілька кроків “доброї волі” (декларації, “дорожні карти”, часткові обмеження ударів). Це дасть кожній стороні можливість заявити про “прогрес”, але для України означатиме підвішений стан і повзучу легалізацію статус-кво на фронті.

Для України саме зараз важливо, що формула “нічого про Україну без України” має бути перетворена на робочі запобіжники: письмова фіксація, що будь-які наступні рішення приймаються лише у форматі за участі Києва; синхронізація з ЄС і Британією, які готують власні інструменти гарантій і навіть миротворчих місій на випадок реального перемир’я. Також, якщо в Анкориджі не буде прориву, Україні доведеться жити в режимі “плинної підтримки” США: потрібен план “Європа+”, де Лондон і Париж закривають критичні спроможності ППО/ППО-моря, контрБпЛА, боєприпаси й інструкторські програми. Сигнали з Лондона про готовність діяти “в перший день перемир’я” свідчать, що такий контур можливий – і його варто пришвидшити дипломатично вже сьогодні.

Крім того, Києву слід комунікувати чіткі “червоні лінії” для будь-якого подальшого тристороннього формату: відсутність територіальних поступок; обов’язкові безпекові гарантії з правом негайної допомоги у разі порушення перемир’я; виведення російських військ із прифронтових буферів; обмін полоненими та повернення депортованих дітей; поетапне зняття санкцій – лише за верифікований прогрес. Такі рамки не лише унеможливлюють “поганий мир”, а й позбавляють Кремль вигоди від затягування гри.

Нарешті, слід пам’ятати про символізм майданчика. Аляска – це не “нейтральна територія”, а тест на здатність Вашингтона поєднати жорсткі важелі економічного тиску з дипломатією, не підміняючи інтереси України короткотерміновою деескалацією. І саме якість цих запобіжників – а не заголовки про “історичну зустріч” – визначить, чи стане Анкоридж відправною точкою до справедливого миру, чи лише паузою перед новим витком війни.

Турецький міністр після зустрічі з Путіним у Москві поїде до Києва

Posted on 27 Травня, 202527 Травня, 2025 by Іван Засядько

У Москві відбулася зустріч президента Росії і глави МЗС Туреччини. Під час переговорів сторони обговорили заходи щодо припинення конфлікту в Україні, а також подальші кроки після переговорів у Стамбулі.

Про це повідомляє “Reuters”.

Хакан Фідан прибув до Росії з дводенним візитом. У рамках свого перебування він уже провів зустріч із Володимиром Мединським, який представляє Москву на переговорах. Також у планах турецьеого міністра – зустріч із Сергієм Лавровим.

Під час переговорів, крім обговорення ситуації в Україні, було порушено питання, що стосуються двосторонніх економічних та енергетичних відносин.

Наразі не визначено ні місця, ні часу проведення наступних консультацій між Україною і Росією, але Туреччина висловила готовність організувати їх проведення на своїй території.

За інформацією з Туреччини, Анкара продовжить виступати в ролі посередника в переговорах. Хакан Фідан незабаром вирушить до Києва для продовження діалогу.

Останні дні російської економіки: чому ворожа імперія буквально приречена на крах

Posted on 26 Травня, 2025 by Микола Донченко

Поки Кремль продовжує вдавати, що “все йде за планом”, реальні економічні процеси в Росії дедалі більше нагадують тиху катастрофу. Ще вчора Москва хизувалася економічними успіхами, заявляючи про зростання ВВП на рівні 4,1%, але сьогодні навіть російські експерти визнають, що ця картинка є лише фасадом, за яким ховається серйозний структурний занепад.

Головною причиною поступового колапсу російської економіки залишається її критична залежність від цін на нафту та газ. Ці доходи становлять понад третину російського бюджету, і тепер ця залежність зіграла злий жарт: зниження ціни на нафту марки Urals до менш ніж 50 доларів за барель ставить під загрозу фінансування всіх амбіційних планів Кремля. Фінансова діра в російському бюджеті за перші чотири місяці 2025 року збільшилася майже втричі та вже сягнула 3,2 трлн рублів. І тенденція лише поглиблюється.

Паралельно з цим промисловість Росії, яка не задіяна в оборонних замовленнях, різко скорочує виробництво. Індекс PMI – ключовий показник стану промисловості – впав нижче критичної позначки у 50 пунктів. Це свідчить про глибоку кризу виробничих потужностей, які не можуть працювати без доступу до західних технологій та інвестицій.

Фінансова система країни перебуває в ще гіршому стані. Реальна інфляція в Росії, за оцінками незалежних аналітиків, вже перевищує 15-20% річних, хоча офіційні джерела намагаються це приховати. Через це населення стрімко втрачає купівельну спроможність, рівень життя падає, кількість банкрутств серед фізичних осіб зростає на 35%. Іпотечне кредитування скоротилося вдвічі, що додатково свідчить про зменшення доходів та зростання невпевненості громадян у завтрашньому дні.

Ще один показник кризи – дефіцит кадрів. Майже три мільйони кваліфікованих фахівців покинули Росію через мобілізацію, репресії чи санкційний тиск. Їх відсутність уже відчутна у всіх секторах економіки, зокрема у високотехнологічних галузях, де провал політики імпортозаміщення вже не приховати.

Не в кращому становищі опинилися й великі російські корпорації, які звикли отримувати надприбутки за рахунок державних контрактів. Знаковий приклад – “Газпром”, який 2024 року завершив із рекордними збитками в понад трильйон рублів. Також технічний дефолт оголосила держкорпорація “Роснано”, а компанія “Ангстрем” – один із ключових російських виробників мікрочіпів – вже оголосила про банкрутство.

Така ситуація має одну причину – шалені військові витрати та самоізоляцію країни через агресію проти України. Росія, не маючи достатніх фінансових резервів та сучасних технологій, буквально спалює залишки економічного потенціалу в горнилі війни, яка все глибше затягує її у кризу.

Західні експерти вже відкрито називають російську економіку “картковим будинком”. Відтік іноземних компаній, обвал внутрішнього виробництва, зростання дефіциту бюджету і неможливість залучення нових кредитів через санкції наближають цей будинок до неминучого руйнування. І що найгірше для Москви – це не тимчасова криза, а глибокий структурний занепад, з якого вже не вдасться вийти навіть за умови повного припинення війни.

Тим часом, спроби Кремля “залити” ці проблеми пропагандою і продовженням військових авантюр лише прискорюють фінансовий та економічний колапс. Поки Москва кидає останні ресурси на “літню наступальну кампанію”, економічна база під його режимом швидко руйнується. І хоча російська влада все ще намагається запевнити власних громадян, що “все гаразд”, правда в тому, що навіть серед найпалкіших прихильників Кремля оптимістів практично не залишилося.

Отже, нинішній стан російської економіки – це останні судоми імперії, яка остаточно втратила будь-які шанси на відновлення. Росія ще може деякий час триматися на старих запасах, але структурний колапс вже почався, і зупинити його вже не під силу нікому. Єдине питання – наскільки швидко це визнають самі росіяни та як скоро ми побачимо реальні політичні наслідки цієї економічної катастрофи.

В Україні заперечують можливість удару по Москві під час параду 9 травня

Posted on 6 Травня, 20257 Травня, 2025 by Іван Засядько

Влада України заявляє, що ЗСУ не планують здійснювати будь-які дії щодо військового параду, який відбудеться в Москві 9 травня.

Про це повідомляє “Washington Post”.

У засобах масової інформації цитують заяву неназваного представника вищого командування Збройних сил України. Він повідомив, що в разі атаки, якщо вона відбудеться, то мета буде обрана не в Москві, а в інших регіонах.

“Як бачите, вони стягнули всі російські системи ППО для охорони Москви. Навіть якщо хтось спробує, це буде марно”, – сказав він.

Ще одне джерело WP повідомило, що напад на парад не відбудеться, оскільки в ньому візьмуть участь представники Китаю, Індії та Європи. За його словами, обстріл Москви, коли там будуть іноземні гості, може викликати відповідні дії з боку Росії і гнів США.

За словами представника міністерства оборони, інформація про те, що Україна нібито збирається напасти – це не більше ніж спекуляція.

МЗС України попередило іноземних військових про наслідки за участь у московському параді

Posted on 6 Травня, 20257 Травня, 2025 by Іван Засядько

Відправлення “нейтральними” країнами військових для участі в параді Москви 9 травня буде розцінюватися як порушення їхньої “нейтральності”.

Про це повідомили в МЗС України.

Міністерство закордонних справ підкреслює, що сьогодні проти українського народу, який є одним із народів-визволителів від нацизму, ведеться жорстока війна. Під час цієї війни російські військовослужбовці скоїли сотні тисяч злочинів.

“Саме ця армія буде марширувати 9 травня на Красній площі в Москві. Ці люди не є визволителями Європи, вони є окупантами та воєнними злочинцями. Марширувати пліч-о-пліч із ними – це розділити відповідальність за кров убитих українських дітей, цивільних і військових, а не вшановувати перемогу на нацизмом”, – йдеться у дописі.

У заяві Міністерства закордонних справ України йдеться про те, що Російська Федерація запрошує іноземних військових взяти участь у параді 9 травня. Це робиться з метою обілити свої воєнні злочини та виправдати агресію.

Міністерство звертає увагу на те, що присутність іноземних військових на параді на честь Дня Перемоги в Москві 9 травня є неприпустимою і розглядатиметься як осквернення пам’яті про перемогу над нацизмом.

Якщо “нейтральні” держави відправлять своїх військовослужбовців на парад, це вважатиметься порушенням їхнього заявленого нейтралітету і може бути сприйнято як підтримка країни-агресора.

“Закликаємо всі іноземні держави та міжнародні організації до гідного вшанування жертв Другої світової війни та колективної перемоги над нацизмом, яке при цьому не виправдовує російську агресію та звірства проти українців”, – зазначає МЗС.

Переговори США та України в Джидді: тактичний компроміс чи стратегічний поворот?

Posted on 12 Березня, 2025 by Микола Донченко

11 березня 2025 року в саудівській Джидді завершилися переговори між делегаціями України та США, які без перебільшення можна назвати одними з найважливіших за весь період нинішнього конфлікту.

На тлі тривалого застою та важких боїв на фронті Київ погодився на пропозицію адміністрації Трампа про негайне й повне припинення вогню. Важливо те, що йдеться не тільки про повітряний і морський простір, а й про повне припинення наземних операцій – умову, яку ще недавно українське керівництво категорично відкидало.

Ще донедавна голова Офісу президента України Андрій Єрмак і українські дипломати заявляли, що така вимога прирівнюється до капітуляції. Чому ж Київ пішов на поступки саме зараз? Ймовірно, українська сторона опинилася перед вибором меншого з двох зол: або продовження виснажливих бойових дій із виснаженням ресурсів та зростаючою втомою союзників, або тактичне перемир’я, яке дає передишку та відкриває можливість відновити міжнародну підтримку, насамперед з боку Вашингтона.

Принципово важливо, що запропонований режим припинення вогню не є безстроковим – він розрахований усього на 30 днів із можливістю продовження. Це дозволяє Києву зберегти обличчя і не сприймати цей крок як остаточну поразку чи політичну капітуляцію. Водночас очевидно й інше: від свого плану “обмеженого перемир’я” (тільки в повітрі й на морі), який раніше просувала Банкова, Україні довелося відмовитися.

США, зі свого боку, оперативно заохотили цей крок української влади. Уже оголошено про негайне поновлення постачання озброєнь, а також відновлення активного обміну розвідувальною інформацією. Це свідчить, що адміністрація Трампа продовжує використовувати інструменти “батога та пряника”, здійснюючи тиск на Київ і водночас пропонуючи йому конкретні вигоди. Американці чітко сигналізують Україні: дотримання вимог Вашингтона дозволить не лише стабілізувати фронт, а й значно посилити власні позиції у перспективі.

Проте успіх досягнутих домовленостей повністю залежить від того, як поведеться Росія. Найближчими днями до Москви прибуде спецпредставник президента Трампа Уіткофф, який озвучить Кремлю аналогічну пропозицію щодо 30-денного перемир’я. У Білому домі вже публічно висловили сподівання на позитивну реакцію Москви, але передбачити точну відповідь російського керівництва наразі неможливо.

Для Москви така пропозиція є двоякою. З одного боку, перемир’я дає шанс знизити санкційний тиск і виграти час для економічного та військового відновлення. З іншого – Кремль може сприйняти це як американську пастку, спрямовану на фіксацію нинішньої лінії фронту і підготовку України до нового етапу війни за посиленої підтримки західних союзників.

Таким чином, переговори у Джидді стали не лише важливим тактичним кроком, але й потенційно стратегічним поворотом у конфлікті. Київ продемонстрував гнучкість, погодившись на болючі поступки, але при цьому зберіг можливість продовжити боротьбу в покращених умовах підтримки Заходу. Вашингтон, зі свого боку, підтвердив намір керувати процесом мирного врегулювання, зберігаючи за собою роль головного зовнішнього арбітра.

Тепер уся увага зосереджується на Москві. Саме її відповідь визначить, чи стане саудівська зустріч початком реального мирного процесу, або ж залишиться черговим маневром у довгій та виснажливій геополітичній партії.

Порожні мирні домовленості: чому без реальних гарантій безпеки будь-яке перемир’я втрачає сенс

Posted on 10 Березня, 2025 by Микола Донченко

На початку березня 2025 року світ облетіла новина, що Кремль нібито готовий стати посередником у переговорах між командою президента США Дональда Трампа та Іраном щодо іранської ядерної програми.

В оточенні Трампа вже лунають голоси, буцімто “Москва допоможе Вашингтону досягти компромісу” – і це свідчить про миротворчий потенціал Росії, який, на думку протрампівських консерваторів, можна поширити й на українську кризу. Утім, якщо розглянути питання без чергового піару та порожніх обіцянок, стає зрозуміло: пропоновані “угоди” не наблизять реального припинення вогню в Україні, адже основна перешкода полягає у відсутності надійних гарантій безпеки для Києва.

“Надійність” гарантій: у чому вся складність

Для будь-якого перемир’я, чи то між США й Іраном, чи між Україною та Росією, ключове слово – надійність. Це поняття неодноразово досліджувалося у військовій теорії та теорії ігор, починаючи з робіт американського вченого Томаса Шеллінга, який свого часу розглядав модель “стримування”. На простому прикладі: під час “холодної війни” у Західному Берліні розміщувалася відносно невелика кількість військ США та їхніх союзників, які фізично не могли зупинити величезну армію Варшавського договору. Проте їхня присутність була своєрідним тригером (tripwire): якщо ворог завдасть удару по цих військах, Сполучені Штати відчують зобов’язання відповісти рішуче, аж до повномасштабної конфронтації.

Цей механізм вважається ефективним, коли:

1.Держава, що розгортає тригерні війська, справді готова піти на ескалацію й відреагувати потужно, якщо їх знищать.

2.Вона має достатній військовий потенціал, аби цю ескалацію витримати й перемогти супротивника.

У Західній Європі за часів «холодної війни» американські сили стримували СРСР саме тому, що ніхто не сумнівався у готовності Вашингтона (з усіма його ядерними боєзарядами) відповісти на атаку. Тоді збереження статус-кво в Берліні фактично вважали справою національної честі США. Сьогодні ж, коли йдеться про Україну, ситуація кардинально інша.

Чому гарантії від Трампа не працюють

Багато оглядачів у США кажуть: “Якщо Трамп справді не бажає підтримувати Україну, то чому б не запропонувати їй альтернативні механізми безпеки?” Але річ у тому, що “тригерна” присутність військ Штатів (тобто кілька тисяч американських солдатів на українській землі) Трамп вже фактично виключив. Про це публічно заявляв віце-президент Джей Ді Венс, стверджуючи, що «не розуміє, навіщо ризикувати американськими життями».

Отож, залишається ідея, що “якісь інші країни” Європи нададуть Україні свої війська. Але чи дійсно, наприклад, Франція чи Велика Британія будуть готові ставити свої підрозділи під загрозу прямого зіткнення з Росією, щоб захищати Україну? Особливо з огляду на те, що США можуть відмовитись від обов’язків у разі ескалації. Прецеденти історії (наприклад, безпомічна місія ООН у Боснії на початку 1990-х) доводять, що без американського втручання формат “трипвайра” часто перетворюється на фікцію.

Історичні «порожні обіцянки» та український досвід

Для України ця історія болюча, оскільки вже не раз звучали гучні “гарантії” безпечного майбутнього:

Будапештський меморандум 1994 року, де Україна відмовилася від ядерної зброї в обмін на обіцянки США, Британії та Росії поважати суверенітет і цілісність держави. Росія зрадила цю обіцянку, окупувавши Крим у 2014 році, а Захід відповів лише санкціями, а не військовою допомогою “миттєвого” типу.

Мінські домовленості (I і II) 2014–2015 років, розроблені за участі Німеччини й Франції. Вони так і не забезпечили ні сталого миру, ні реального повернення Донбасу під контроль Києва, що на практиці стало вигідніше Москві, адже залишило на роки “заморожений конфлікт”.

Як справедливо зауважує президент Володимир Зеленський, Україна готова до будь-яких переговорів, але їй потрібні реальні гарантії. Саме тому він вимагає вступу в НАТО як найефективнішої форми захисту. Однак Трамп публічно виключає можливість членства України в НАТО. На додачу й теоретичні “американські миротворці” в нашій державі опинилися під сумнівом.

За таких умов розмови про “швидке припинення вогню” виглядають ілюзорними: якщо Україна не отримає надійних тригерів, то не може покладатися на одну лише “підписану угоду”. І Москва, й Захід вже довели, що розраховувати на їхню чесність без потужних механізмів примусу до миру — справа ризикована.

Висновок: обережно з “порожніми пропозиціями”

Сценарій, де Росія виступає “чесним посередником”, виглядає занадто суперечливим. У контексті України риторика Кремля зведена до звинувачень самого Києва: мовляв, Україна “провокує”, “створює загрозу для росіян”, “тому й змушені були реагувати”. Так само з Іраном Москва діє, керуючись власними вигодами, а не глобальною безпекою.

Як свідчить досвід XX і XXI століть, якщо Україна чи будь-яка інша країна не отримає від Заходу чітких і підкріплених реальними механізмами гарантій (наприклад, розгортання боєздатних міжнародних сил, готових вступати у протистояння, або офіційного вступу до оборонного союзу), будь-які мирні домовленості залишаться паперовою угодою без надійного “трипвайра”. А розмови про “гарну волю” Москви чи то Вашингтона перетворяться на звичайні піар-сюжети, не здатні зупинити нові обстріли і не принесуть довготривалого спокою ані Україні, ані світу.