Москва Архіви - Сторінка 2 з 4

“Орєшнік” і дефіцит Patriot: чому ворог змінив тактику і що це означає для Києва

Posted on 26 Травня, 20261 Червня, 2026 by Микола Донченко

Масований ракетний удар, який Росія завдала по Україні в ніч на 24 травня 2026 року, з першого погляду виглядає як черговий акт терору. Однак за звичним для війни гуркотом вибухів і пожежами ховається чітка, брутальна і, на жаль, досить ефективна логіка Кремля. Цю атаку, яку Москва відразу ж назвала “актом відплати” за українські удари безпілотниками по її тилу, можна розділити на дві змістовні частини, кожна з яких має свою мету та адресата. І якщо перша скерована на демонстрацію технологічної загрози, то друга – значно цинічніша – оголює критичну вразливість української протиповітряної оборони, яка з кожним тижнем стає все більш очевидною.

Перша складова удару – застосування новітньої балістичної ракети середньої дальності “Орєшнік”. У ніч на 24 травня ворог спрямував її по місту Біла Церква, що розташоване за 70 кілометрів від столиці. Запуск здійснили з полігону “Капустін Яр” в Астраханській області. За даними моніторингових груп, ракета, яка здатна нести 6 бойових блоків (загалом до 36 ударних елементів), впала в районі гаражного кооперативу. Характер руйнувань підтверджує, що ракета не мала ядерної бойової частини, а шкода була завдана виключно кінетичною енергією важких металевих “болванок”, які з величезною швидкістю впали на землю. Однак, як і в попередніх випадках застосування цього озброєння, суть удару була не у військовому ефекті. Це був чіткий і цинічний сигнал. Для Києва він означає: ми маємо зброю, яку ваші системи ППО наразі не здатні перехопити. Для Європи – стримане, але зрозуміле нагадування про те, що Москва володіє ракетою, яка може нести ядерний заряд і долати будь-які сучасні системи протиракетної оборони. Хоча в українському інформаційному просторі цей епізод часто подають як безглузду атаку болванками по “трьох гаражах”, варто припустити, що в європейських столицях до цього сигналу ставляться значно уважніше.

Значно важливішим і тривожнішим є другий аспект цього удару – масована атака на Київ. Саме тут проявилися системні проблеми, про які останнім часом все частіше говорять військові експерти. Українські моніторингові паблики змушені визнати: система ППО спрацювала не ідеально, і кількість “прильотів” була значною. Навіть за офіційними даними командування Повітряних сил, жодної ракети “Кинджал” та “Циркон” збити не вдалося. А з 30 балістичних ракет “Іскандер” вдалося перехопити лише 11. Причина цього в жорсткій об’єктивній реальності: в Україні спостерігається критичний дефіцит ракет для американських систем Patriot, які є основою протиракетної оборони країни. За повідомленнями західних ЗМІ, наші запаси цих перехоплювачів майже вичерпано. Це – прямий наслідок війни на Близькому Сході, яка спустошила військові склади США. У перші два дні конфлікту з Іраном країни Перської затоки використали більше ракет PAC-3, ніж їх було вироблено за весь 2025 рік. Ресурси, які ледве встигали закривати українські потреби, були перенаправлені на захист інтересів США в іншій точці світу. Це та реальність, яку президент Зеленський окреслив ще на початку квітня: затяжна війна на Близькому Сході призведе до ще більшого скорочення і так невеликих пакетів допомоги.

Фактично, ми стаємо свідками того, як руйнується один із головних міфів цієї війни – про “непробивний купол” над Києвом. Столиця, яка завдяки щільному розташуванню систем ППО вважалася найзахищенішим місцем країни, поступово втрачає цей статус. Росіяни добре розуміють, що вартість прориву української ешелонованої оборони за допомогою масового запуску ракет раніше була надто високою, адже більшість із них збивалася. Тепер, коли в захисників неба стає менше ракет-перехоплювачів, вартість успішної атаки для ворога знижується, а ризик “прильоту” для нас, на жаль, зростає.

Ситуація, що склалася, створює небезпечну динаміку. Кремль тепер має додаткову мотивацію для повторення таких масованих ударів. Адже тепер він може подавати як успішні “атаки відплати”. Кожен такий обстріл – це зручний привід для внутрішньої звітності. Вибухи в столиці, навіть якщо вони не мають стратегічного військового значення, дають російському керівництву потрібну картинку для телевізора та доказ для самого себе, що воно ще здатне завдавати болю Україні.

Ключове питання сьогодні – чи зможемо ми подолати цей дефіцит. Якщо запаси ракет для Patriot не будуть поповнені в найкоротші терміни, а залежність від виснажених американських складів збережеться, то частота та інтенсивність подібних ударів по Києву та інших містах неминуче зростатиме. Європа, яка останнім часом стала більш активною в питаннях військової допомоги, має негайно долучитися до вирішення цієї проблеми, адже йдеться вже не про постачання танків чи артилерії, а про базовий захист неба над українськими містами, без якого вся лінія фронту втрачає сенс. Поки що ж ми спостерігаємо похмуру закономірність: наші далекобійні дрони щоночі долітають до нафтобаз у глибині Росії, а російські ракети, на жаль, дедалі частіше долітають до Києва.

Дрони над Кремлем: чи здатні удари по Москві змусити Росію зупинити війну

Posted on 18 Травня, 202624 Травня, 2026 by Микола Донченко

Ніч на 17 травня 2026 року стала для Москви, мабуть, найтривожнішою з початку війни. За даними моніторингових каналів та офіційних звітів російської влади, столицю та область атакували понад сто ударних безпілотників. Вибухи лунали в Хімках, Зеленограді, Лобні, Наро-Фомінську, палали технопарк “Елма”, завод “Ангстрем”, Московський нафтопереробний завод і наливна станція “Солнєчногорська”. Загинули щонайменше троє людей, десятки поранені, а в аеропортах “Внуково”, “Домодєдово” та “Шереметьєво” на кілька годин паралізували польоти. Українська сторона підтвердила: це була спільна операція СБУ та Сил оборони, і цілком справедлива відповідь на російські удари по українських містах. Ця атака стала наймасштабнішою на столицю РФ за весь час війни.

Але чи здатні такі удари – попри всю їхню символічну та психологічну вагу – змусити Кремль сісти за стіл переговорів і погодитися на припинення вогню по лінії фронту? Відповідь, як це часто буває, неоднозначна. На перший погляд, військовий ефект від атак навіть на сотні дронів є обмеженим: нафтопереробний завод не зупинив свою роботу, а бойові дії на сході тривають з колишньою інтенсивністю. Але стратегічне значення ударів по Москві полягає в іншому – вони руйнують сакральне уявлення про недоторканність російської столиці та, що ще важливіше, оголюють слабкість її протиповітряної оборони.

Виявилося, що навіть найзахищеніша територія РФ має “діри”. Президент Всеукраїнської авіаційної організації Геннадій Хазан пояснив це просто: велика територія Росії не є перевагою для оборони. Навпаки, чим більше об’єктів треба прикривати, тим більше з’являється вразливих місць, і РФ змушена розтягувати свої системи ППО між фронтом, військовими заводами та містами. Це не гіпотетичне припущення, а факт, який підтвердила масована атака на Москву. Показово, що Кремль уже за тиждень до неї, 12 травня, запровадив жорстку цензуру, заборонивши державним структурам, медіа та навіть пересічним громадянам публікувати будь-які дані про удари без офіційного дозволу. Аналітики ISW слушно зауважили, що це правило стало непрямим визнанням того, що Кремль очікує подальших влучань, які влада буде змушена приховувати. Російські пропагандисти, зазначають в ISW, майже не висвітлювали атаку, а нечисленні чиновники (Пєсков, Захарова) обмежилися дежурними фразами, уникаючи згадок про конкретні втрати. Натомість у російських ультранаціоналістичних каналах спалахнула хвиля паніки та критики: блогери нарікали на провали тилової ППО, фактично визнаючи, що війна прийшла в дім.

У цьому контексті стає зрозумілою логіка української сторони, яка послідовно називає атаки на глибокий тил РФ “примусом до миру”. Ідея полягає не в тому, щоб миттєво знищити російську військову машину, а в тому, щоб донести війну до тих, хто в Кремлі ухвалює рішення, та до їхнього електорату. У радянській, а потім і в путінській традиції Москва сприймалася як фортеця, захист якої був абсолютним пріоритетом. “Ще з радянських часів Москва сприймалася як фортеця, – зауважив керівник Центру протидії дезінформації РНБО Андрій Коваленко. – Навколо Москви будували кільця ППО, щоб москвичі не відчували війни. Але починають відчувати. І що більше це відчуття війни приходитиме до Москви, то більше шансів на завершення війни”.

Ця психологічна зміна, можливо, важливіша за будь-які тактичні успіхи. Уявлення про безпечний тил, яке ретельно культивувалося десятиліттями, розсипається. Удари 17 травня показали, що навіть оборонні заводи Москви та області, зокрема МКБ “Радуга”, яке виробляє крилаті ракети, більше не є недосяжними. Показово, що парад 9 травня пройшов без техніки, а над Червоною площею натягували антидронові сітки – такого не було з часів Другої світової.

Але чи достатньо цього, щоб змусити Росію піти на припинення вогню? Швидше за все, ні. Історія показує, що Кремль не звик відступати під тиском тактичних невдач. Його лідери схильні подвоювати ставки, а не визнавати поразку. Проте удари по Москві – це важливий елемент довгострокової стратегії на виснаження. Вони поступово підривають одну з головних опор режиму – відчуття безпеки еліт і населення. Вони демонструють, що ресурси РФ не безмежні, а її ППО – не така непроникна, як малюють пропагандисти.

Практичні результати цих атак мають накопичувальний ефект. Ураження нафтової інфраструктури (Московський НПЗ та “Солнєчногорська” станція) хоч і не зупиняє технологічний процес миттєво, але створює логістичний тиск і лякає інвесторів. Пошкодження військових підприємств (“Ангстрем” і технопарк “Елма”) може мати відкладений вплив на виробництво критичних компонентів для армії. А коли цей тиск накладається на виснаження бюджету, санкції та проблеми на фронті, він збільшує загальну вартість війни для Кремля.

Таким чином, відповідь на питання, чи здатні удари по Москві зупинити війну, скоріше негативна, але з важливим застереженням. Самі по собі вони навряд чи приведуть до швидкого миру, адже Росія продемонструвала здатність терпіти величезні втрати. Водночас вони є критично важливою складовою комплексної стратегії, яка поєднує військовий тиск на фронті, економічні санкції та посилення ППО України. Метою цієї стратегії є не миттєвий перелом, а створення таких умов, за яких продовження війни стане для Кремля надто дорогим, ризикованим і, головне, безперспективним. Психологічний ефект від усвідомлення, що “спокійне життя” у Москві закінчилося, не варто недооцінювати. Він не зупинить війну завтра, але поступово змінюватиме сприйняття війни всередині Росії, а це, у перспективі, може стати одним із вирішальних факторів.

Україна та Молдова мають намір узгоджувати свої дії у відповідь на кроки Росії щодо Придністров’я

Posted on 16 Травня, 2026 by Іван Засядько

Росія спростила процедуру отримання громадянства для мешканців Придністров’я, що можна розглядати як спробу Москви зміцнити свій вплив у цьому регіоні.

Про це заявив Президент Володимир Зеленський.

Він повідомив, що Україна розпочала консультації з Молдовою щодо спільних дій.

У своєму зверненні Зеленський підкреслив, що дії Росії стосовно Придністров’я свідчать не лише про її прагнення залучити нових військовослужбовців, оскільки російське громадянство передбачає виконання військового обов’язку.

“Це і позначення Росією території Придністров’я як начебто своєї”, – сказав президент.

Зеленський зазначив, що в Москві часто стверджують, ніби їх цікавить виключно Донбас, але насправді російські інтереси набагато ширші.

Президент зазначив, що присутність російських військових і спецслужб у Придністров’ї створює загрозу для України.

“Ми зацікавлені в стабільній, сильній Молдові”, – підкреслив він.

Президент України Володимир Зеленський доручив своєму Міністерству закордонних справ налагодити контакт з Молдовою для спільної оцінки поточної ситуації та обговорення можливих спільних кроків.

Президент чекає на рекомендації від українських спецслужб та розвідувальних служб щодо того, як найкраще реагувати на дії Росії.

“Росії треба більше думати про свої НПЗ та про свою нафтоперевалку, а не про громадян інших держав і землю інших народів”, – додав Зеленський.

Безпілотники атакували Москву та Самару за кілька днів до параду 9 травня

Posted on 4 Травня, 2026 by Іван Засядько

У ніч на 4 травня в Росії зафіксували атаку безпілотників. Один із БПЛА влучив у будівлю на вулиці Мосфільмовській на заході Москви. Дрони також помітили в небі над Самарою.

Про це пишуть російські ЗМІ.

У Москві на місце події прибули екстрені служби, прилеглі вулиці перекрили. За даними російського Telegram-каналу Shot, вибух у Москві пролунав близько першої години ночі. Безпілотник влучив у елітний житловий комплекс “Будинок на вулиці Мосфільмовській”. У мережі з’явилися фотографії пошкодженої будівлі.

Мер Москви Сергій Собянін підтвердив атаку і повідомив, що, за попередніми даними, постраждалих немає.

За даними моніторингових каналів, БПЛА, що впав вночі в Москві, виявився ударним дроном типу FP-1.

“Це перша зафіксована присутність українських ударних дронів у безпосередній близькості від Кремля за дуже тривалий час (…) Підготовка до параду йде повним ходом”, — йдеться в повідомленні.

FP-1 — український далекобійний ударний дрон-камікадзе, розроблений компанією Fire Point. Він був вперше представлений у травні 2025 року. Такий БПЛА призначений для ураження стратегічних цілей у глибокому тилу, здатний долати до 1600 км і нести бойову частину масою до 113 кг.

Згідно з інформацією у матеріалі, українські БПЛА маневрували над Москвою на надзвичайно низьких висотах. Атака сталася за п’ять днів до запланованого параду 9 травня на Червоній площі.

Тієї ж ночі безпілотники фіксували над Самарою. Жителі міста зняли на відео проліт дрона. Приблизно за три кілометри від місця зйомки знаходиться територія колишньої військової частини.

“У Самарській області діє режим “Килим”. Закрито повітряний простір на всіх висотах”, — написав місцевий губернатор.

У Москві скоєно замах на заступника начальника ГРУ

Posted on 6 Лютого, 2026 by Микола Донченко

Генерал-лейтенант Володимир Алексєєв, перший заступник голови Головного управління Генштабу Збройних сил Росії отримав кілька пострілів у спину в під’їзді будинку в Москві. За даними журналістів, він вижив і був госпіталізований.

Цю інформацію поширили російські державні ЗМІ.

За інформацією, невідомий відкрив стрілянину в Алексєєва в житловому будинку на Волоколамському шосе в північно-західній частині Москви.

Особа стрільця невідома. Додаткова інформація на даний момент відсутня.

Денис Прокопенко (Редис), командир полку “Азов”, зробив заяву про замах на російського генерала, натякнувши, що за цим можуть стояти українські агенти.

“Навіть якщо цього разу Алексєєв виживе, спокійно він вже не спатиме. І одного дня справу буде доведено до кінця”, – пише Редис.

У травні 2022 року Алексєєв очолював російську делегацію на переговорах у Маріуполі, де обговорювалися умови капітуляції українського гарнізону з заводу “Азовсталь”. Він запевняв полонених українських військовослужбовців у гуманному поводженні, проте, за інформацією Редіса, згодом багато з них піддавалися систематичним тортурам.

В останні роки в Росії було скоєно кілька нападів на високопоставлених військових. Найчастіше в цих випадках застосовувалися вибухові пристрої, а не вогнепальна зброя.

Зеленський очікує відповідь Росії на мирний план до кінця місяця

Posted on 10 Січня, 2026 by Микола Донченко

Президент України Володимир Зеленський заявив, що розраховує отримати офіційну відповідь Росії на 20-пунктний мирний план уже до кінця цього місяця.

Про це повідомляє Freedom з посиланням на інтерв’ю глави держави агентству Bloomberg.

За словами Зеленського, українська сторона очікує реакції Москви ще до завершення узгодження зі Сполученими Штатами гарантій безпеки та плану післявоєнного відновлення. Президент зазначив, що Київ уже передав свої зауваження щодо територіальних пропозицій через спеціальних представників США.

Глава держави наголосив, що для України принциповим залишається питання суверенітету та територіальної цілісності. Він нагадав, що Україна не визнає тимчасово окуповані території частиною Росії та наполягає на поверненні контролю над ними в межах міжнародного права.

Зеленський також підкреслив, що будь-які домовленості мають супроводжуватися реальними гарантіями безпеки для України, аби запобігти повторенню агресії в майбутньому.

Трамп направляє до Москви незвичайну делегацію для переговорів

Posted on 2 Грудня, 20252 Грудня, 2025 by Іван Засядько

У вівторок, 2 грудня, до Москви прибудуть спеціальний посланець Стів Віткофф і зять президента Джаред Кушнер для переговорів з російським президентом.

Про це повідомляє “CNN”.

Трамп знову демонструє свій підхід, який відрізняється від традиційних методів. Він покладається на невелике коло близьких соратників, які не мають дипломатичного досвіду, але, на його думку, здатні успішно “закрити угоду”. Саме Джаред Кушнер і Джейсон Віткофф раніше зіграли ключову роль в організації перемир’я між Ізраїлем і ХАМАС, що посилило їхній вплив на поточні мирні ініціативи.

Однак теплі стосунки Віткоффа з представниками російської влади викликають занепокоєння у союзників. Деякі його зустрічі проводилися без участі офіційних радників США, а одна розмова з Путіним тривала п’ять годин замість запланованих двадцяти хвилин.

Незважаючи на те, що Кушнер не має офіційної посади, він швидко зайняв ключову роль у переговорах. Для іноземних лідерів його присутність рівноцінна участі самого Трампа. Українська делегація двічі зустрічалася з Кушнером і Віткоффом, проте їхні контакти з російськими бізнесменами, які перебувають під санкціями, викликали критику в Європі.

Трамп призначив спецпредставника з просування мирного плану по Україні

Posted on 22 Листопада, 2025 by Іван Засядько

Президент США Дональд Трамп призначив Дена Дрісколла, міністра армії, на посаду спеціального представника для просування мирного плану з врегулювання конфлікту в Україні.

Про це повідомляє “The Guardian”.

За даними видання, делегація американських військових представників планує відвідати Москву наприкінці наступного тижня з метою обговорення мирного плану, запропонованого Трампом.

“Метою поїздки є обговорення деталей мирного плану США безпосередньо з представниками Кремля”, – йдеться в повідомленні.

Для реалізації плану Трамп призначив Дрісколла на посаду нового спеціального представника. У статті зазначається, що Дрісколл має дружні зв’язки і навчався в одному класі з віце-президентом США Джей Ді Венсом.

Аляска як тест для України: що насправді стоїть за самітом Трампа й Путіна

Posted on 15 Серпня, 202515 Серпня, 2025 by Микола Донченко

15 серпня в Анкориджі Дональд Трамп і Володимир Путін проводять перші очні переговори у США з часу повномасштабного вторгнення РФ. Формальна мета – протестувати можливість швидкого припинення вогню, але політична “ціна” будь-якого сценарію безпосередньо зачіпає український суверенітет і систему безпеки Європи.

Зустріч відбувається на військовій базі Joint Base Elmendorf-Richardson, після низки ультимативних заяв Білого дому та візиту до Кремля спеціального посланця Трампа Стіва Віткоффа. Київ публічно відкидає “обмін територіями” і наполягає: жодних рішень щодо української території без участі України.

Контекст зустрічі – різкий підйом ставок Вашингтоном. Наприкінці липня Трамп дав Москві 10 днів на погодження припинення вогню, інакше погрожував “вторинними” тарифами до 100% для країн, що купують російські енергоносії (удар насамперед по Індії та Китаю). Дедлайн минав тиждень тому, але напередодні Аляски тон зсунувся до “спроби домовитися” без негайного прориву. Переговори анонсовані як особиста бесіда тет-а-тет із перекладачами та спільний брифінг.

Умовно на столі три траєкторії – усі вони ризиковані для України, але з різними наслідками.

Перша – “мир за рахунок Донбасу”. Частина американських і європейських коментаторів допускає, що Москва наполягатиме на юридичному “закріпленні” всієї Донецької і Луганської областей під російським контролем в обмін на загальнофронтове припинення вогню та замороження лінії зіткнення на півдні. Навіть якщо така розкладка обговорюється неформально, вона впирається в публічні позиції Києва (“жодних обмінів”) і самих США (заяви напередодні саміту про відсутність рішень щодо території без України). Реалізувати її можна лише через тиск на Київ і союзників – від скорочення допомоги до обмеження розвідданих, – що послаблювало б українські позиції на полі бою саме під час “заморозки”.

Друга – “тиша спочатку, торг потім”. Гіпотетична угода про негайне припинення вогню без попередніх територіальних рішень в обмін на поступки США (санкції, деякі політичні визнання) виглядає привабливою риторично, але в реальності розбивається об правові та політичні бар’єри: від ордера МКС на арешт Путіна – до стійкої коаліції санкцій, які важко “розмотати” без відкату репутаційних гарантій Заходу. Для України така “тиша” без безпекової архітектури й механізмів примусу Москви швидко перетвориться на паузу перед наступним витком війни.

Третя – “зняття напруги без великої угоди”. Після жорсткої тарифної риторики сторони можуть просто відійти від краю ескалації: Вашингтон тимчасово не запускає вторинні тарифи, Москва демонструє кілька кроків “доброї волі” (декларації, “дорожні карти”, часткові обмеження ударів). Це дасть кожній стороні можливість заявити про “прогрес”, але для України означатиме підвішений стан і повзучу легалізацію статус-кво на фронті.

Для України саме зараз важливо, що формула “нічого про Україну без України” має бути перетворена на робочі запобіжники: письмова фіксація, що будь-які наступні рішення приймаються лише у форматі за участі Києва; синхронізація з ЄС і Британією, які готують власні інструменти гарантій і навіть миротворчих місій на випадок реального перемир’я. Також, якщо в Анкориджі не буде прориву, Україні доведеться жити в режимі “плинної підтримки” США: потрібен план “Європа+”, де Лондон і Париж закривають критичні спроможності ППО/ППО-моря, контрБпЛА, боєприпаси й інструкторські програми. Сигнали з Лондона про готовність діяти “в перший день перемир’я” свідчать, що такий контур можливий – і його варто пришвидшити дипломатично вже сьогодні.

Крім того, Києву слід комунікувати чіткі “червоні лінії” для будь-якого подальшого тристороннього формату: відсутність територіальних поступок; обов’язкові безпекові гарантії з правом негайної допомоги у разі порушення перемир’я; виведення російських військ із прифронтових буферів; обмін полоненими та повернення депортованих дітей; поетапне зняття санкцій – лише за верифікований прогрес. Такі рамки не лише унеможливлюють “поганий мир”, а й позбавляють Кремль вигоди від затягування гри.

Нарешті, слід пам’ятати про символізм майданчика. Аляска – це не “нейтральна територія”, а тест на здатність Вашингтона поєднати жорсткі важелі економічного тиску з дипломатією, не підміняючи інтереси України короткотерміновою деескалацією. І саме якість цих запобіжників – а не заголовки про “історичну зустріч” – визначить, чи стане Анкоридж відправною точкою до справедливого миру, чи лише паузою перед новим витком війни.