В останні дні несподівано пожвавилися розмови про можливе швидке перемир’я в Україні. Про необхідність припинення вогню висловлюються різні політики – від експрезидента США Дональда Трампа до прем’єр-міністра Угорщини Віктора Орбана, президента Казахстану Касим-Жомарта Токаєва та російського представника Кирила Дмитрієва.
Втім, на полі бою нічого особливо не вказує на наближення кінця війни. Досягнення миру наразі виглядає можливим лише за двох взаємовиключних умов: Росія погоджується зупинити вогонь по нинішній лінії фронту (чого вимагають Захід і Київ); Україна приймає російські умови завершення війни – виведення всіх своїх військ з Донецької області, нейтральний статус держави та зміни у внутрішній політиці.
На практиці ж зараз жодна зі сторін не готова поступитися. Росія наполягає на виконанні власних вимог, Київ категорично відмовляється їх приймати – і в цьому його підтримують європейські союзники. Дональд Трамп так само публічно закликає до перемир’я по лінії фронту, критикуючи Москву за небажання зупинити наступ, та навіть запроваджує санкції проти російських нафтових гігантів “Роснефть” і “Лукойл”.
Паралельно не спостерігається жодної паузи у бойових діях. Навпаки, інтенсивність боїв зростає – Україна й Росія завдають ударів по тилах одна одній, а російська армія веде наступ одразу на кількох напрямках. Зокрема, окупанти досягли суттєвих просувань у районі Покровська та Мирнограду на Донеччині. На міжнародній арені тим часом іде нагнітання напруги: і США, і Росія підвищують ставки, погрожуючи відновленням ядерних випробувань. Отже, ніщо не віщує швидких зрушень у напрямку мирного врегулювання конфлікту.
Однак вчорашня заява президента Володимира Зеленського натякає на один із можливих варіантів “прискорення” завершення війни. Ідеться про ситуацію довкола Покровська – міста на заході Донецької області, за яке зараз точаться запеклі бої.
Політичне значення битви за Покровськ
Зеленський заявив, що битва за Покровськ має не лише військове, але й важливе політичне значення. На його думку, у разі падіння цього міста Росія зможе використати ситуацію, щоб просунути на Заході наратив: мовляв, РФ рано чи пізно захопить весь Донбас, а отже західним партнерам слід натиснути на Київ, аби він погодився вивести війська з Донецької області – фактично виконавши головну умову Кремля для перемир’я. Іншими словами, Москва спробує представити падіння Покровська як доказ неминучої поразки України в Донбасі, щоб підштовхнути Захід до тиску на Київ з метою припинення війни на умовах РФ.
Заява Зеленського про настільки глобальні наслідки боїв за окреме місто прозвучала доволі несподівано. Адже за час повномасштабної війни росіяни вже захопили чимало міст Донецької області, але падіння жодного з них досі не призводило до кардинального перегляду політики Заходу щодо підтримки України. Тим не менш, якщо поглянути на ситуацію ширше, побоювання Зеленського не позбавлені підґрунтя. Для цього варто згадати українську стратегію ведення війни в останній рік та умови, за яких ця стратегія могла бути успішною.
Після невдачі українського наступу влітку 2023 року Київ виробив нову стратегію ведення війни, якої в цілому дотримується й дотепер. Це стратегія війни на виснаження, розрахована на те, що сукупність чинників – санкційний тиск, великі втрати росіян на фронті, нарощування Україною ударів по об’єктах паливно-енергетичного комплексу та іншій тиловій інфраструктурі РФ – рано чи пізно позбавлять Москву можливості продовжувати війну. Теоретично цей підхід навіть припускав внутрішні потрясіння в Росії аж до смути чи розпаду держави.
За задумом українських стратегів, західні санкції та удари безпілотників по тилу мають підірвати російську економіку і позбавити Кремль ресурсів одночасно нарощувати військові зусилля та підтримувати нормальний рівень життя населення. А значні бойові втрати мають неминуче змусити Москву оголосити нову хвилю мобілізації. Все це в комплексі покликане різко загострити існуючі всередині РФ суперечності – соціально-економічні, міжнаціональні, міжрелігійні, політичні – й зрештою призвести до дестабілізації режиму.
Західна підтримка під питанням
Прихід до влади у США Дональда Трампа з його прагненням укласти “угоду” з Росією створив постійну загрозу тиску Вашингтона на Київ. Цей тиск не лишився теорією – навесні 2025 року адміністрація Трампа призупинила військову допомогу Україні, і Володимир Зеленський був змушений погодитися на перемир’я по лінії фронту, хоча раніше відкидав такий варіант. ЗМІ писали, що Дональд Трамп та його радник Стівен Уїткофф неодноразово наполягали, аби українська влада пристала на російські умови припинення війни – зокрема, щоб українські війська залишили територію Донецької області. Поки що, судячи з усього, такий тиск не набув критичної сили – принаймні публічно Трамп продовжує лише закликати зупинити війну на поточній лінії розмежування і навіть вводить санкції проти РФ за відмову Москви на це піти. Утім, ніхто не може гарантувати, що згодом позиція Білого дому не зміниться у бік більшого пристосування до вимог Кремля.
Під питання і другий критично важливий компонент – фінансова підтримка. Президент Трамп фактично відмовився надалі виділяти Україні будь-яку безпекову допомогу, заявляючи про готовність лише продавати озброєння. Увесь тягар фінансування Києва тепер ліг на Європу, а країни ЄС досі не визначилися, де брати для цього кошти у довгостроковій перспективі. Поки що ці проблеми не виглядають абсолютно нерозв’язними: принаймні дотепер Зеленському та його західним партнерам вдавалося не допустити найгірших сценаріїв – надмірного тиску з Вашингтона, послаблення санкцій проти РФ чи зупинки зовнішнього фінансування.
Однак якщо буде зруйнована інша умова – стійкість фронту – тоді всі згадані проблеми різко загостряться. Може спрацювати своєрідна ланцюгова реакція: у Європі активізуються політичні сили, що виступають проти постійного фінансування України, а в оточенні Трампа набере ваги вимога змусити Київ прийняти умови Москви, щоб якнайшвидше завершити війну. Саме цього, вірогідно, й остерігається Зеленський, коли говорить про значення битви за Покровськ для “просування російських наративів” на Заході. Адже падіння одного міста саме по собі не змінить ситуацію, але якщо воно стане сигналом про можливий обвал оборони, тиск на Україну може зрости лавиноподібно.
