Британська розвідка вивчила атаку на російський військовий аеродром

Британська розвідка у своєму аналізі розглянула українську атаку на російський військовий аеродром Маринівка у Волгоградській області.

Огляд розміщено на сторинці Міністерства оборони Великої Британії.

В огляді повідомляється, що внаслідок нападу із застосуванням безпілотних літальних апаратів, імовірно, було виведено з ладу щонайменше два російські винищувачі-бомбардувальники Су-34. Крім того, є інформація про те, що ще два літаки могли отримати пошкодження.

Аеродром Маринівка розташований на відстані понад 270 км від кордону України і 440 км від лінії фронту, як зазначають британські експерти.

У міністерстві підкреслюють, що російська сторона активно застосовує аеродром Маринівка у своїх військових операціях на щоденній основі.

Крім того, він служить як резервний аеродром для переміщення російських літаків у разі виникнення небезпеки для інших аеродромів. У серпні 2024 року після атаки українських безпілотних літальних апаратів літаки Су-34 були перенаправлені сюди з авіабази Морозівськ.

“Незважаючи на такі заходи, російська авіація залишається вразливою для атак українських безпілотників”, – йдеться в огляді.

Тими самими вихідними Збройні сили України здійснили успішні атаки з використанням безпілотних літальних апаратів (БПЛА) на аеродром “Кіровське” в окупованій частині Криму, а також на склад артилерійських боєприпасів у Брянську, що розташований у Росії.

Росія не штурмуватиме Суми, а обходитиме: які напрямки планує атакувати РФ влітку

Російські солдати та бронетехніка, зосереджені для підготовки до ймовірного прориву. Російський літній план на фронті поступово проявляється, якщо аналізувати останні бойові дії. Основні його елементи – обходити великі міста (замість лобових штурмів).

Північний напрямок, зокрема область міста Суми, привертає особливу увагу росіян. Незважаючи на побоювання, метою окупантів не є прямий штурм Сум і вуличні бої за місто. Навпаки, вони прагнуть зробити населений пункт непридатним для життя, а тоді обійти його стороною. За такою схемою російські війська діяли раніше на Донеччині – наприклад, у містах Селидове та Новогродівка інфраструктуру практично знищено, після чого противник оминув ці міста під час наступу. Подібне сталося і з Покровськом: російські обстріли пошкодили 80% критичної інфраструктури цього вузлового міста Донеччини, залишивши його без електрики, води та газу і перетворивши на “мертве” місто. Хоча в сам Покровськ ворог так і не ввійшов, він намагався обійти його з півдня і заходу в напрямку Дніпропетровської області. Аналогічну тактику агресор застосовує нині й проти Сум. Місто регулярно піддається атакам дронами та артилерією, що націлені на комунікації та об’єкти забезпечення.

Мета очевидна: позбавити Суми зв’язку, електропостачання та води, змусити населення виїхати, а саме місто – знекровити. Після цього російська армія спробує просуватися в обхід Сум, уникаючи запеклого міського бою. Втім, Збройні сили України завчасно посилили оборону на цьому напрямку. У червні російські підрозділи (зокрема, елітна морська піхота) безуспішно штурмували прикордонні села на північ від Сум, але не змогли прорватися вперед. Українські війська завдають ударів у відповідь: повідомлялося навіть про просування наших підрозділів поблизу кордону на Сумщині. Отже, план оточити й обійти Суми наразі пробуксовує – ворога зупинено на підступах до міста, хоча напруга там зберігається. Чи надовго стримана ця загроза, покаже час.

Другий елемент російського задуму – спробувати прорвати українську лінію оборони на стику Донеччини та Дніпропетровської області, аби вийти на так званий оперативний простір. Йдеться про прорив фронту до відносно відкритої місцевості, не насиченої багаторівневою обороною, яка роками будувалася на Донбасі. У російській воєнній логіці це дозволило б розгорнути масштабні маневри бронетехніки і мотопіхоти вже на території Дніпропетровщини – фактично, поза межами укріпленого “фортеційного” поясу української оборони. Саме тому окупанти так завзято штурмували район Вугледара, Великої Новосілки та Покровська протягом зими і весни, намагаючись створити пролом для виходу в бік Павлограда чи навіть Дніпра. На початку року, змінивши тактику під Покровськом, російські війська намагалися обходити місто і прориватися далі на захід – у напрямку Павлограда, першого великого міста Дніпропетровської області.

Росіяни розраховують, що за межами Донбасу українська оборона менш щільна, а отже ставка робиться на швидкість та масоване застосування бронетанкових підрозділів. В умовах прориву на оперативний простір велику роль відіграватиме не стільки дронова війна, скільки кількість живої сили і техніки. Цим можна пояснити те, що останні місяці окупанти відносно економно використовували свої танки та БМП на фронті – ймовірно, накопичуючи резерви для великого ривка. За даними західних аналітиків, зима 2024-2025 років відзначалася помітним спадом активності російських бронетанкових частин, що дозволило зберегти та відновити значну кількість бойових машин. Такі сили можуть бути кинути в прорив, якщо нагода з’явиться.

Натомість українські військові усвідомлюють ризики: у разі пролому фронту на межі Донеччини та Дніпропетровщини, зупиняти ворожі танкові “коробочки” і моторизовані загони, можливо, доведеться вже ближче до Павлограда чи навіть на підступах до обласного центру – міста Дніпро. Ситуація залишається під контролем, адже станом на кінець червня противнику не вдалося досягти стратегічного успіху на цьому напрямку. Бої точаться переважно на донбаському боці фронту, і всі ключові населені пункти, що прикривають шлях на Дніпропетровщину, залишаються під українським контролем.

Третя складова російського літнього плану – активізація бойових дій на інших напрямках з метою розпорошити сили української армії. Логіка ворога полягає в тому, щоб змусити Україну тримати резерви вздовж усього фронту, не дозволивши перекидати підкріплення лише на найбільш загрозливий напрямок. Для цього росіяни можуть інсценувати або реально почати наступальні дії там, де це менш очікувано. Серед ймовірних напрямків називають Харківщину на північному сході, Запорізький напрямок на півдні, а також окремі відрізки фронту на Донбасі.

Дійсно, останнім часом спостерігається зростання активності противника під Куп’янськом та на північ від Харкова. Ворог періодично атакує українські позиції біля кордону з Бєлгородською областю РФ, намагаючись відтіснити ЗСУ подалі від російської території і наблизитися до Харкова на відстань артилерійського пострілу. Такі атаки, однак, не принесли суттєвих просувань: за даними Інституту вивчення війни, на кінець червня російські війська вели наступальні дії в північній частині Харківщини, але не досягли підтверджених успіхів. Подібна ситуація й на півдні: на Запорізькому напрямку окупаційні сили здійснювали локальні штурми (зокрема, в районі Оріхова та Гуляйполя), проте безрезультатно.

Вочевидь, Росія влітку 2025 року прагне нав’язати Україні масштабне загострення на фронті одразу на кількох напрямках. План максималістський: знекровити прифронтові міста (такі як Суми) ударами по інфраструктурі та обійти їх, здійснити глибокий прорив в оперативний простір до великого українського тилу, а також посіяти напруженість по всій лінії фронту одночасними атаками. Поки що жодна з цих цілей не досягнута. Більш того, українські війська не лише успішно обороняються, а й проводять локальні контратаки на окремих ділянках. Наприклад, на півночі контрдії ЗСУ уповільнили російське просування на Сумщині , а на Донеччині окупантам так і не вдалося оточити Покровськ та прорватися на захід.

Наступні тижні стануть випробуванням витривалості для обох сторін. Росіяни суттєво наростили інтенсивність авіа- та ракетних ударів по українських містах у червні, сподіваючись зламати оборону та волю до спротиву масованими атаками. Україна ж укріплює свою ППО і готується зустріти нові удари. Літня кампанія 2025 року може визначити подальший хід війни – зараз Кремль випробовує всі можливі напрямки тиску, проте українська армія демонструє готовність витримати цей натиск протягом літа і зірвати плани ворога. Від стійкості та майстерності наших захисників у найближчі місяці залежатиме, чи вдасться РФ реалізувати свій задум, чи його очікує провал. Україна вже не раз довела, що здатна зірвати розрахунки агресора – тож і цього літа розраховуємо вистояти і зберегти стратегічну ініціативу.

У навчальних центрах і на полігонах заборонені масові скупчення військовослужбовців

Головнокомандувач ЗСУ наголосив, що після нещодавніх атак Росії військові більше не збиратимуться в навчальних центрах. Для їхнього захисту зводяться нові укриття, бліндажі та інші захисні споруди.

Про це Олександр Сирський повідомив у соцмережах.

Він наголосив, що відбулася нарада щодо поліпшення підготовки у Збройних Силах, підвищення безпеки в навчальних центрах та інших актуальних питань. З метою забезпечення їхньої безпеки будуються нові укриття, бліндажі та інші захисні споруди.

“Скупчення особового складу та військової техніки, розміщення військовослужбовців у наметових містечках – заборонено!”, – наголосив Сирський.

Він розповів, що на тренувальних майданчиках будують нові укриття, бліндажі та інші захисні споруди.

Розробляються додаткові технічні заходи, націлені на забезпечення безпеки військовослужбовців у процесі їхньої підготовки, тренувань і реабілітації.

“Наголосив на обов’язковому дотриманні вимог щодо обладнання укриттів у навчальних центрах і на полігонах”, – додав Сирський.

Крім того, буде забезпечено своєчасне і точне інформування про повітряну небезпеку.

Сигнали втоми: Білий дім скорочує фінансування, ЄС розколюється, ракети Patriot під питанням

Політична температура на Заході помітно змінюється: сигнали, що свідчать про втому від української теми, звучать дедалі частіше й голосніше.

Лише за останній тиждень збіглися кілька рішень, які ще рік тому здавалися б неможливими. Агентство Reuters повідомило, що Адміністративно-бюджетне управління Білого дому рекомендує Держдепу закрити близько двох десятків програм із розслідування воєнних злочинів, у тому числі в Україні. Формально йдеться про перерозподіл фінансів, але фактично Вашингтон згортає важливий інструмент міжнародного тиску на Росію в гуманітарно-правовій площині.

На тому самому тлі прессекретарка Білого дому ухилилася від прямої відповіді, чи отримає Київ додаткові ракети для Patriot. Посил про “особисту розмову лідерів” виглядає дипломатичним завісом, за яким приховується небажання публічно фіксувати нові зобов’язання.

Європейський Союз також продемонстрував тріщину в одностайності: підсумкову заяву саміту на підтримку України заблокувала одна країна-член, і, попри відсутність офіційного підтвердження, всі погляди звернулися до Будапешта. Це вже не перший випадок, коли Будапешт гальмує колективні рішення, але тепер прецедент набув символічної ваги: у момент, коли Київ сподівався на черговий жест солідарності, ЄС не зміг його оформити навіть на папері.

Не менш показовим є проект оборонного бюджету США на 2026 фінансовий рік. Пентагон повідомив про скорочення витрат на Україну в рамках двох ключових програм – Ініціативи безпекової допомоги і фонду підтримки коаліції. Натомість Міноборони США змушене урізати власні закупівлі F-35, пояснюючи це “мінімальними темпами виробництва”. Пряма залежність цих рішень від внутрішніх бюджетних обмежень указує, що українське питання дедалі жорсткіше конкурує з внутрішніми потребами й технологічними пріоритетами самих Штатів.

Усі ці кроки складають послідовну картину.

По-перше, у політичних столицях Заходу втома від затяжної війни дедалі частіше перетворюється на пошук “орієнтира виходу” – чи то у вигляді заморожування конфлікту, чи то через делегування відповідальності самій Україні.

По-друге, суперечності всередині західних альянсів загострюються напередодні виборчих циклів: лідери вимушені прислухатися до виборця, який усе менше хоче платити за далеку війну.

По-третє, увагу медіа переключають інші кризи – Близький Схід, зростання напруги у відносинах США-Китай, міграційні хвилі до Європи.

Наслідки для України багатовимірні.

З одного боку, Київ уже інтегрований у західні оборонні ланцюжки, і повне згортання підтримки наразі малоймовірне. З іншого – ресурси стануть більш дозованими й заполітизованими: кожен новий транш доведеться виборювати в умовах складних торгів і дедалі критичнішої оптики. Це означає, що Україні потрібно швидше переходити від екстенсивної моделі “дайте більше зброї” до вичерпного обґрунтування, як саме ця зброя допоможе наблизити завершення війни.

У дипломатичному сенсі зростає значення двосторонніх домовленостей із тими країнами, де консенсус щодо російської загрози тримається міцніше – насамперед із Польщею, країнами Балтії, Великою Британією.

Паралельно на внутрішньому фронті доведеться активізувати власне виробництво БПЛА, боєприпасів і засобів РЕБ, щоби зменшити залежність від сторонніх циклів бюджетного планування. Акцент на розвитку оборонної промисловості стає не політичним гаслом, а умовою виживання у змінній геополітичній погоді.

Утім, втома Заходу – це не вирок, а лише фактор серед інших. Українська стійкість уже двічі змінювала порядок денний великих столиць: у лютому 2022-го, коли Київ вистояв, і в листопаді того ж року, коли успіхи на полі битви примусили союзників наростити постачання. Нинішня хвиля охолодження додає українському уряду новий виклик – переконати партнерів, що інвестиція в українську безпеку все ще найвигідніша страховка для самого Заходу.

У німецькому Ерфурті згоріли шість військових вантажівок – ймовірно, підпал

У місті Ерфурт, що в Німеччині, згоріли шість військових вантажівок.

Про це повідомляє німецьке видання HNA, зазначаючи, що інцидент стався на військовому об’єкті.

Причини пожежі наразі офіційно не розкриваються. Водночас ЗМІ нагадують про нещодавні подібні випадки – зокрема, про підпал військової техніки в Нижній Саксонії. У травні 2024 року відповідальність за аналогічний інцидент у Зольтау взяла на себе радикальна група під назвою Agenda2029.

У своєму зверненні ця група заявляла, що виступає проти військового втручання Німеччини у глобальні конфлікти та закликала до саботажу центрів, які вони вважають “підпалювачами війни”.

Наразі німецька поліція та військові служби проводять розслідування щодо обставин займання в Ерфурті.

Офіційні коментарі від Міноборони Німеччини поки що не оприлюднені.

Саміт НАТО в Гаазі: як нові домовленості вплинуть на Україну

Підсумки нещодавнього саміту НАТО в Гаазі виявилися для України несподівано сприятливими. Попри побоювання, що Київ може лишитися поза увагою ключових документів, Україна не просто згадується у фінальному комюніке, але й стає важливою частиною оборонного планування Європи.

Найвагоміший результат саміту – це включення допомоги Україні до переліку видатків на оборону країн Альянсу. Це означає, що будь-яка країна НАТО, підтримуючи Україну зброєю чи фінансами, офіційно зараховуватиме такі витрати до своїх оборонних бюджетів. Іншими словами, українська безпека відтепер сприймається НАТО як частина спільної європейської безпеки.

Чому це важливо для України?

По-перше, таке рішення дозволить уникнути ситуації, коли держави НАТО скорочують військову підтримку через внутрішньополітичні дебати щодо витрат. Тепер допомога Києву фактично стає обов’язковою статтею витрат, що дає Україні певні гарантії стабільності та передбачуваності підтримки з боку Заходу.

Також це рішення підкріплює надії України на подальше поглиблення співпраці із західними партнерами у військово-технічній сфері. Відтепер фінансування українського оборонного сектора не буде залежати лише від політичних настроїв окремих країн, а стане невід’ємною частиною довгострокового планування Альянсу. В перспективі це дозволить Києву планувати й реалізовувати масштабні оборонні програми за участю західних компаній, зокрема щодо модернізації збройних сил та розвитку власного військово-промислового комплексу.

Однак є й інші аспекти, що мають неоднозначні наслідки.

У документі відсутні звичні формулювання про Росію як агресора, які були присутні в попередніх резолюціях НАТО. Росія названа головною загрозою для Євроатлантичного простору, але прямі звинувачення у відповідальності за розв’язану війну зникли. Ця м’якість формулювань може свідчити про спроби Заходу залишити двері відкритими для переговорів з Кремлем, що потенційно може викликати занепокоєння Києва щодо довгостроковості позиції НАТО.

Ще одним важливим результатом саміту стало зобов’язання усіх країн Альянсу підвищити оборонні витрати до 5% ВВП до 2035 року. Це рішення означає, що НАТО серйозно ставиться до нарощування військової могутності у відповідь на нові загрози. Для України це означатиме, що західні союзники матимуть достатньо ресурсів не тільки для власної оборони, але й для посилення української армії.

Підтвердження всіма 32 членами НАТО відданості знаменитій 5-й статті статуту Альянсу – “напад на одного є нападом на всіх” – ще один позитивний сигнал. Попри спекуляції про те, що Сполучені Штати можуть ослабити цю гарантію за президентства Дональда Трампа, Вашингтон офіційно підтвердив свою залізну прихильність колективній обороні. Це важливо для України, оскільки сильна єдність усередині НАТО знижує ризик агресивних дій Росії проти сусідніх країн, що зміцнює позиції Києва.

Водночас, це вже не перший випадок, коли Альянс демонструє символічні жести замість реальних перспектив членства України. Включення до оборонних бюджетів, звичайно, є значним досягненням, але не вирішує ключового питання – чи може Україна розраховувати на вступ до НАТО у майбутньому? Це питання саміт оминув, залишаючи Київ у невизначеності.

Відсутність чіткої дорожньої карти щодо членства залишається головною проблемою української дипломатії у відносинах з НАТО. Саміт у Гаазі знову наочно продемонстрував, що Альянс хоче уникнути прямого конфлікту з Москвою, уникаючи однозначних зобов’язань щодо прийняття України у свої ряди. В таких умовах Києву доведеться балансувати між підтримкою союзників та власними очікуваннями, не втрачаючи при цьому шансів на дипломатичне вирішення конфлікту.

Таким чином, результати гаазького саміту НАТО можна вважати позитивними, але з певними застереженнями. Україна отримує додаткові гарантії підтримки й інтегрується до системи європейської оборони. Проте відсутність чітких формулювань щодо агресії Росії та перспектив членства в Альянсі нагадує, що дипломатична гра триває, і Києву слід бути готовим як до поглиблення партнерства, так і до складних переговорів щодо майбутнього врегулювання війни. Тож нинішнє рішення НАТО – важливий, але тільки проміжний етап у довгостроковій боротьбі України за свою безпеку та місце в європейській системі оборони.

У Рівному співробітники ТЦК напали на цивільного: що відомо

У Рівному співробітники територіального центру комплектування, за даними місцевих пабліків, застосували силу до цивільного чоловіка.

Кадри інциденту стрімко шириться у соціальних мережах.

Що саме стало причиною конфлікту – наразі невідомо. Свідки події повідомляють, що між чоловіком і представниками ТЦК виникла словесна суперечка, яка швидко переросла у фізичне протистояння.

На оприлюднених кадрах видно, як представники ТЦК поводяться агресивно, а один із них завдає ударів.

Подробиці інциденту та офіційна реакція з боку правоохоронців або військових структур поки що відсутні. Обставини події з’ясовуються.

Варто зазначити, що подібні випадки із застосуванням сили під час дій співробітників ТЦК останнім часом трапляються все частіше в різних регіонах України. З’являється дедалі більше повідомлень про перевищення повноважень.

“Пауза Трампа”: ближньосхідне перемир’я відкриває Україні вікно можливостей

Нічний анонс Дональда Трампа про досягнуте перемир’я між Іраном та Ізраїлем означає, що Білий дім вирішив пригальмувати конфлікт, який уже загрожував перерости у відкриту війну США з Тегераном.

Причина рішення очевидна: блискавичний ракетний удар по іранських ядерних об’єктах не зламав режим аятол, а назрівала перспектива затяжного протистояння, яке вимагало б або прямого залучення американської армії, або ризикувало перетворитися на виснажливу війну, що грала б на руку Китаю й Росії. Трамп обрав варіант швидкої деескалації, аби позиціонувати операцію як “успішну” й водночас не втягнути США у ще один фронт.

Для України це дає кілька важливих імпульсів.

По-перше, Вашингтон звільняє дипломатичний та ресурсний простір, щоби повернутися до теми російсько-української війни. Близькосхідна пауза означає меншу конкуренцію за ракети ППО й боєприпаси, адже пріоритетне перенаправлення озброєнь на Ізраїль могло б заморозити американські пакети допомоги Києву.

По-друге, жест Трампа свідчить, що його стратегія лишається антиінтервенціоністською: він уникає прямих війн, роблячи ставку на угоди й точковий тиск. Це підвищує ймовірність того, що у справі України Білий дім продовжить шукати компромісний формат замість радикального сценарію ескалації проти Москви санкціями або, тим більше, силою.

Втім, баланс залишається крихким. Якщо переговори щодо нової ядерної угоди зайдуть у глухий кут або виявиться, що іранська ядерна інфраструктура вціліла, ізраїльсько-іранське протистояння може спалахнути знову, відтягнувши увагу та ресурси Заходу. Крім того, успіх Тегерана в балансуванні після ударів підвищить ціну його співпраці з Кремлем: Іран може активніше постачати дрони чи ракети Росії, компенсуючи свої втрати коштом спільних проектів. Це створить для України додаткові виклики на фронті, особливо у сфері протиповітряної оборони.

Не менш важливо, що відмова США від глибокого втручання продемонструвала межі американських “червоних ліній”. Кремль уважно відстежує, як далекобійні заяви про “зміну режиму” змінюються прагненням до переговорів після перших же ознак затяжної кампанії. Російська влада може інтерпретувати це як сигнал: достатньо втриматися й уникнути швидкої поразки – і Захід сам шукатиме формулу виходу. Тому для Києва критично нарощувати витривалість і демонструвати, що армія здатна тримати оборону без катастрофічних втрат; тоді інтерес Вашингтона до компромісів лишатиметься зваженим.

У короткостроковій перспективі “пауза Трампа” вигідна Україні, бо повертає ресурси Пентагону у нашу війну й відкладає ризик енергетичної кризи, якої можна було чекати після можливого перекриття Ормузької протоки. У середньостроковій – усе залежатиме від того, чи перетвориться ближньосхідне перемир’я на стійкий дипломатичний процес або ж розвалиться, повернувши США до багатовекторного фронту. Ключове для Києва – використати вікно уваги, довести ефективність отриманої зброї й закласти основу для нових пакетів допомоги доти, поки світ знову не переключився на іншу кризу.

У мережі поширюється флешмоб на честь загиблих українських воїнів

У соцмережах набирає популярності флешмоб, присвячений пам’яті українських захисників, які загинули у війні проти російського агресора.

Користувачі – як цивільні, так і військові – публікують світлини з фронту, на яких зображені разом із побратимами, що вже віддали життя за Україну.

У більшості таких фото вцілілими залишилися лише один або кілька учасників зображення. Кожен допис супроводжується особистими спогадами, вдячністю та словами скорботи.

Цей емоційний тренд швидко поширився серед українців, ставши новою формою вшанування пам’яті загиблих героїв. Він також підкреслює масштаби втрат, яких зазнає Україна в боротьбі за свою свободу.

Флешмоб об’єднує тисячі людей у спільному болю та нагадує суспільству про ціну, яку країна платить щодня за незалежність.