Російська влада включила підконтрольні Україні Слов’янськ, Краматорськ і Святогірськ у Донецькій області до схеми виборчих округів для виборів до Державної думи РФ.
Відповідне рішення ухвалила російська Центральна виборча комісія.
Ці міста включили до Краматорського одномандатного виборчого округу № 62. При цьому Слов’янськ, Краматорськ і Святогірськ перебувають під контролем України, і російська влада фактично не контролює ці території.
До того ж округу Росія включила низку інших населених пунктів Донецької області. Формування округів відбувається в рамках підготовки до виборів депутатів Держдуми.
Проведення Росією виборів на міжнародно визнаній території України не визнається більшістю держав світу.
Поки основна увага до фронту прикута до Костянтинівки, Покровсько-Добропільського району та боїв на півдні, на півночі Донеччини протягом останніх місяців розгорталася інша операція. Без гучних анонсів і щоденних повідомлень про “прорив” українські сили поступово змінювали ситуацію на Лиманському напрямку.
15 вересня командир Третього армійського корпусу бригадний генерал Андрій Білецький уперше публічно підтвердив проведення наступальної операції під кодовою назвою “Вівальді”. За даними корпусу, під час її першого етапу українські підрозділи ліквідували осередки російської інфільтрації на площі близько 75 квадратних кілометрів, ще понад 10 квадратних кілометрів деокупували та повністю повернули під контроль Сил оборони село Середнє.
Про результати операції повідомляє Суспільне з посиланням на Третій армійський корпус.
Однак значення того, що відбувається біля Лимана, не зводиться до кількості квадратних кілометрів. За оцінкою Institute for the Study of War, українські дії фактично ліквідували значну частину російського виступу на північ від міста, який Москва могла використовувати для подальшого тиску у напрямку Слов’янська та ширшої Слов’янсько-Краматорської агломерації.
Що відбувається на Лиманському напрямку – коротко
Третій армійський корпус підтвердив операцію “Вівальді” на півночі Донеччини.
За даними корпусу, близько 75 км² території очищено від російських груп інфільтрації.
Ще понад 10 км² території деокуповано.
Повністю повернуто під український контроль Середнє.
Осередки російської присутності ліквідовували у районах Новоселівки, Олександрівки, Ярової та Корового Яру.
ISW оцінює, що російський виступ на північ від Лимана значною мірою ліквідований.
Бої продовжуються, тому говорити про завершення операції або повний злам ситуації поки зарано.
Що саме підтвердив Третій армійський корпус
Офіційно назву операції та результати її першого етапу розкрили лише 15 вересня. До цього українське командування не повідомляло про масштаб дій, хоча інформація про локальні контратаки й погіршення ситуації для російських підрозділів з’являлася у відкритих джерелах протягом попередніх місяців.
Однією з головних проблем на цій ділянці фронту була російська тактика інфільтрації. Невеликі групи піхоти намагаються проникати між українськими позиціями, накопичуватися у посадках, зруйнованій забудові та населених пунктах і поступово створювати нові осередки присутності.
За словами Білецького, одним із перших завдань корпусу стало саме руйнування цієї тактики.
“Однією зі своїх переваг росіяни вважають тактику інфільтрації… одним із перших завдань Третього армійського корпусу стало її руйнування”.
– Андрій Білецький, командир Третього армійського корпусу
Внаслідок пошуково-ударних дій українські підрозділи ліквідували осередки російської присутності у Новоселівці, Олександрівці, Яровій та біля Корового Яру. Окремим результатом стало повернення повного контролю над Середнім.
75 км² зачистки і 10 км² деокупації – чому це різні цифри
Тут важливо не змішувати два формулювання, які використовує українське командування: “зачищено 75 км²” та “деокуповано понад 10 км²”.
У сучасній війні лінія фронту часто не є суцільною системою окопів. Через масштабне використання безпілотників між основними позиціями утворюються зони, де жодна зі сторін не має постійної щільної присутності.
Російська піхота використовує ці проміжки для проникнення невеликими групами. Кілька військових можуть пройти між позиціями, сховатися у посадці, підвалі чи зруйнованому будинку, дочекатися підкріплення і поступово перетворити таку точку на новий осередок.
Тому частина території, яку корпус називає зачищеною, могла не перебувати під повним російським контролем. Українські підрозділи ліквідовували такі групи й відновлювали можливість контролювати місцевість.
Саме тому просто скласти 75 і 10 та заявити про “звільнення 85 квадратних кілометрів” було б некоректно.
Чому Лиман настільки важливий
Щоб зрозуміти значення “Вівальді”, потрібно подивитися на карту ширше.
Лиман знаходиться на північний схід від Слов’янська. Російські війська протягом тривалого часу намагалися розширювати контроль у районі міста й на північ від нього, створюючи виступ у глибину української оборони.
За оцінкою ISW, російське командування намагалося використати цей напрямок як північну частину значно ширшого задуму щодо українського “поясу фортець” Донеччини – Слов’янська, Краматорська, Дружківки та Костянтинівки.
Оцінка ситуації на північ від Лимана станом на 12 вересня 2026 року. Карта: Institute for the Study of War.
Російський задум передбачав тиск на агломерацію з кількох напрямків. На півночі російські війська намагалися просуватися через Лиманський район, у перспективі вийти до Сіверського Дінця та створити додаткову загрозу Слов’янську.
Паралельно Росія продовжує тиснути зі сходу у напрямку Слов’янська та Краматорська, з півдня – в районі Костянтинівки, а також намагається розвивати дії на Добропільській ділянці.
Таким чином, російський виступ на північ від Лимана був важливий не сам по собі, а як частина ширшої оперативної конструкції.
Що змінили українські контратаки
12 вересня ISW дійшов висновку, що українські сили протягом останніх місяців значною мірою ліквідували російський виступ на північ від Лимана.
На думку аналітиків, це порушило російський план широкого охоплення українського оборонного району з півночі.
Російському командуванню тепер може знадобитися перегляд планів на цьому фланзі, особливо якщо українським силам вдасться стабілізувати оборону уздовж природних рубежів у районі річки Чорний Жеребець.
При цьому ISW застерігає, що остаточна форма лінії фронту на окремих ділянках залишається не до кінця зрозумілою. Усередині колишнього виступу ще можуть діяти окремі російські групи.
Чому карти фронту могли не показувати реальну картину
Одна з особливостей нинішньої війни – велика різниця між формальною лінією на карті й фактичним контролем на місцевості.
Безпілотники створюють широку зону ураження, в якій обом сторонам складно постійно тримати велику кількість людей і техніки.
Через це невеликі групи можуть перебувати далеко попереду основних позицій, але це ще не означає стабільного контролю над усією територією між ними.
Саме тому незалежним аналітикам потрібні геолоковані фото, відео та інші докази, перш ніж перемальовувати карту.
Reuters також зазначає, що незалежно визначати точну лінію територіального контролю зараз надзвичайно складно через створену дронами широку “сіру зону” вздовж фронту.
Операція проходила в умовах інформаційної тиші
Сам Андрій Білецький наголосив, що перший етап “Вівальді” проводився без зайвого інформаційного супроводу.
Це частково пояснює, чому для широкої аудиторії зміни на північ від Лимана стали очевидними лише тоді, коли про них уже вирішило говорити командування.
Назва операції відсилає до “Чотирьох пір року” Антоніо Вівальді.
“У Вівальді, як відомо, чотири сезони. І це – лише перший із них”.
– Андрій Білецький
Водночас командир корпусу закликав не намагатися вгадувати подальші плани Сил оборони за відкритими картами.
Удари по російській логістиці
Ще одна складова операції – не лише витіснення російської піхоти, а й руйнування системи її забезпечення.
За інформацією Третього армійського корпусу, українські підрозділи безпілотних систем перерізали частину російських логістичних маршрутів на напрямку.
Командування стверджує, що противнику довелося змінювати систему зберігання та постачання паливно-мастильних матеріалів.
Зокрема, за даними корпусу, частину цієї інфраструктури росіяни перенесли у Воронезьку область РФ.
Це твердження наразі залишається заявою української сторони і не має повного незалежного підтвердження.
Що відомо про втрати російських військ
За даними Третього армійського корпусу, під час першого етапу операції удару було завдано по боєздатності підрозділів російських 20-ї та 25-ї загальновійськових армій.
Українське командування заявило про приблизно 1500 втрат російського особового складу, понад 12 тисяч знищених або уражених безпілотників, а також сотні одиниць бронетехніки, артилерійських систем та автомобільної техніки.
Незалежно підтвердити всі ці цифри у повному обсязі наразі неможливо.
Що відомо
Статус інформації
Повернення Середнього під контроль ЗСУ
Офіційно заявлено українським командуванням
Зачистка районів Новоселівки, Олександрівки, Ярової та Корового Яру
Дані Третього армійського корпусу
Близько 75 км² очищено від інфільтраційних груп
Заява українського командування
Понад 10 км² деокуповано
Заява українського командування
Близько 1500 втрат РФ
Оцінка 3-го АК, повністю незалежно не перевірена
Ліквідація значної частини виступу на північ від Лимана
Оцінка ISW
Хто брав участь в операції
Третій армійський корпус назвав низку підрозділів, які брали участь у першому етапі.
60-та окрема механізована бригада;
125-та окрема важка механізована бригада;
батальйонна тактична група 3-ї штурмової бригади;
3-й окремий розвідувальний батальйон;
25-й окремий протитанковий батальйон корпусу;
66-та окрема механізована бригада;
85-та тактична група 8-го полку ССО;
спецпідрозділ ГУР “Артан”;
10-й мобільний прикордонний загін “ДОЗОР”.
Сам корпус описує одну з ключових складових сучасних дій як поєднання безпілотників, роботизованих систем і піхоти.
Це не почалося 15 вересня
Офіційне повідомлення про “Вівальді” не означає, що операція почалася у день її оприлюднення.
ISW пише про українські контратаки на північ від Лимана, що тривали протягом кількох місяців. Поступово вони руйнували російський виступ і змушували підрозділи РФ залишати частину позицій.
Тому нинішні події правильніше розглядати не як раптовий прорив, а як результат тривалої роботи: стримування противника, ударів по логістиці, боротьби за перевагу у використанні безпілотників, зачистки зон інфільтрації та локальних штурмових дій.
Російські атаки продовжуються
Українські військові на Донеччині. Фото: 81 окрема аеромобільна Слобожанська бригада ДШВ ЗСУ / Суспільне.
Українські успіхи не означають, що російські війська залишили Лиманський напрямок або відмовилися від подальших наступальних дій.
За даними Генерального штабу ЗСУ, російські підрозділи продовжують атакувати у районі Лимана та сусідніх населених пунктів.
15 вересня Суспільне повідомляло про вісім атак РФ на Лиманському напрямку за попередню добу.
Тобто йдеться не про обвал російського фронту, а про боротьбу за оперативну ініціативу, в якій українські сили на цій ділянці змогли перейти від переважно оборонних дій до активного нав’язування противнику власного темпу.
Чи можна назвати “Вівальді” великим контрнаступом
Поки що таке формулювання було б передчасним.
Після кампаній попередніх років слово “контрнаступ” часто асоціюється з масштабними механізованими угрупованнями, проривом укріпленої лінії та швидким просуванням на десятки кілометрів.
На Лиманському напрямку ми бачимо іншу модель.
Це поєднання тривалого виснаження противника, ударів по логістиці, боротьби безпілотних систем, виявлення малих російських груп, локальних штурмів та поступового повернення контролю над місцевістю.
В умовах, коли великі концентрації техніки та піхоти швидко потрапляють під спостереження дронів, наступальні дії стають більш розосередженими і зовні можуть виглядати значно менш видовищно.
Чому результат важливіший за квадратні кілометри
У війні виснаження територія має різну оперативну цінність.
Десять квадратних кілометрів відкритої місцевості і десять квадратних кілометрів, які дозволяють створити плацдарм для наступу на велике місто, – зовсім різні речі.
Саме тому оцінювати “Вівальді” лише через площу повернутої території було б помилкою.
Якщо російський виступ на північ від Лимана справді був важливим елементом задуму щодо тиску на північний фланг Слов’янсько-Краматорського оборонного району, його ліквідація змушує російське командування вирішувати нові проблеми.
РФ необхідно стабілізувати лінію фронту, відновлювати логістику, зупиняти українські контратаки та вирішувати, чи перекидати на цей напрямок додаткові резерви.
Що залишається невідомим
Попри перше офіційне розкриття інформації, навколо операції залишається багато невідомого.
Немає повного незалежного підтвердження заявлених російських втрат. Остаточні межі українського просування продовжують уточнюватися. Не оприлюднені завдання наступних етапів операції.
Також не варто автоматично сприймати будь-які стрілки на OSINT-картах як майбутні напрямки українського наступу.
Командування свідомо залишає подальший задум закритим.
Що буде далі
Найближчим часом головним показником стане здатність українських сил закріпити досягнуті результати.
Важливо буде стежити за тим, чи зможе Росія відновити наступальний темп на північ від Лимана, чи перекидатиме сюди додаткові сили та чи продовжаться українські локальні наступальні дії.
ISW допускає, що російському командуванню доведеться переглядати попередній задум на північному фланзі Слов’янсько-Краматорської агломерації.
Водночас альтернативою для РФ може бути спроба знову посилити тиск безпосередньо на Лиман і повернути втрачені позиції.
“Вівальді” без зайвого шуму
Операція на Лиманському напрямку поки не виглядає як класичний великий контрнаступ. Але саме це може бути однією з її головних особливостей.
Українські сили протягом тривалого часу діяли без гучних анонсів, поступово ліквідовуючи російські групи, порушуючи логістику та змінюючи конфігурацію фронту на північ від Лимана.
15 вересня військові вирішили, що про результати першого етапу вже можна говорити відкрито: Середнє повернулося під український контроль, низку районів очищено від російських груп, а виступ, який створював потенційну загрозу північному флангу Слов’янська, за оцінкою незалежних аналітиків, значною мірою ліквідований.
Це ще не означає стратегічного перелому на Донбасі. Російська армія продовжує наступати на інших ділянках і, ймовірно, намагатиметься стабілізувати ситуацію біля Лимана.
Але події останніх місяців показують: фронт рухається не лише в одному напрямку, а українські сили на окремих ділянках здатні не просто стримувати противника, а змушувати його відступати та переглядати власні плани.
І якщо назва “Вівальді” справді відсилає до чотирьох сезонів, то оприлюднений 15 вересня результат – лише перший із них.
Події на Сіверському напрямку останніми тижнями знову привернули підвищену увагу як військових аналітиків, так і широкої аудиторії. Мова йде не лише про долю окремого міста, а про потенційні наслідки для всієї оборонної конфігурації на підступах до Слов’янсько-Краматорської агломерації, яка залишається одним із ключових вузлів української оборони на Донеччині.
За оцінками аналітиків, російські війська могли встановити контроль над більшою частиною Сіверськ після понад трьох років безперервних боїв. Місто, площа якого становить близько 10 квадратних кілометрів, а довоєнне населення – орієнтовно 11 тис осіб, з 2022 року виконувало роль важливого оборонного плацдарму. Саме звідси ЗСУ прикривали східні підступи до Слов’янсько-Краматорська агломерація. Захоплення Сіверська справді відкриває противнику можливість руху в західному напрямку, однак не означає автоматичного обвалу всієї оборони на цій ділянці фронту. За висновками Інститут вивчення війни, для реального виходу на Слов’янськ російським силам необхідно повністю опанувати Лиман та подолати близько 30 кілометрів складної місцевості, що перетворює можливий наступ на тривалий і виснажливий процес.
Водночас українські військові джерела оцінюють ситуацію як напружену й близьку до критичної. За наявною інформацією, російські підрозділи закріпилися майже на всій території міста, за винятком окремих кварталів за річкою Бахмутка. Для контрдій та повернення втрачених позицій необхідні додаткові сили, однак підрозділи, що тримають цю ділянку, нині відчувають гострий дефіцит резервів. У таких умовах командуванню доводиться обирати між утриманням окремих позицій і своєчасним відведенням оборони на більш вигідні рубежі. Окремі офіцери зазначають, що задекларована багатоешелонна система оборони в реальності виявилася недостатньо підсиленою й потребувала перегрупування значно раніше.
Частина військових аналітиків вважає доцільним зосередити подальшу оборону по лінії Миколаївка – Ніконорівка – Білокузьминівка, використовуючи попередні позиції лише для виграшу часу. Такий підхід дозволяє підготувати нові укріплення, відновити логістику й зберегти контроль над природними водними бар’єрами, які залишаються важливим елементом оборони. При цьому навіть у разі повної втрати Сіверська російські війська не отримують прямого й безпечного коридору до Слов’янська. Саме місто разом із Краматорськом і Дружківкою залишається значно віддаленою стратегічною ціллю, для наближення до якої противнику знадобляться місяці підготовки та додаткові ресурси.
Українська сторона, попри складність ситуації, продовжує чинити опір. Підрозділи ЗСУ стримують локальні спроби противника просунутися малими групами, утримують ключові підступи й паралельно формують нову лінію оборони. На цьому тлі публічні заяви Москви про Слов’янськ як «наступну мету» виглядають радше інформаційною спробою створити ефект масштабного прориву. Фактично ж російський наступ на цьому напрямку залишається повільним і тактичним, без ознак швидкого стратегічного зламу.
У підсумку прорив оборони під Сіверськом, навіть якщо він буде остаточно зафіксований, не означає неминучого виходу російських військ до Слов’янська. Йдеться радше про черговий етап виснажливої боротьби, у якій українська армія змушена маневрувати, відходити на нові рубежі та готуватися до тривалого протистояння. Подальший розвиток подій залежатиме не від гучних заяв, а від реальних ресурсів сторін, здатності швидко перебудовувати оборону й утримувати стратегічно важливі позиції.
