Останніми місяцями в мережі дедалі активніше обговорюють не лише критичний дефіцит снарядів для систем протиповітряної оборони, а й ширшу проблему: нестачу озброєнь загалом. За даними звіту генеральних інспекторів Пентагону за період з 1 квітня по 30 червня 2026 року, Київ стикається з дефіцитом як особового складу, так і військової техніки, що продовжує стримувати можливості ЗСУ проводити операції. Поставки протиракет PAC-3 до комплексів Patriot з початку року скоротилися втричі. На цьому тлі особливої ваги набуває новина про норвезький завод Chemring Nobel у місті Сетре, який є одним із небагатьох у Західній Європі виробників потужних вибухових речовин для снарядів і ракет.
У вересні 2026 року навколо цього заводу загострилися одразу два конфлікти, які роблять цю тему надзвичайно актуальною для української аудиторії. Ми вирішили написати про це саме зараз, тому що йдеться не про абстрактний промисловий об’єкт, а про підприємство, від якого напряму залежить постачання боєприпасів для ЗСУ.
По-перше, 5 вересня норвезька телерадіокомпанія NRK опублікувала матеріал про те, що Chemring Nobel не встигає побудувати новий очисний завод у встановлений термін. Спочатку планувалося, що об’єкт запрацює у 2027 році, але тепер компанія визнає, що він буде готовий лише наприкінці 2029 року, на два роки пізніше. Це означає, що замість очікуваного скорочення викидів азоту в Ослофьорд забруднення продовжиться ще щонайменше два роки. Компанія запросила у Міністерства клімату та навколишнього середовища дозвіл на продовження скидів у колишніх обсягах, до 95 тонн азоту на рік. Директор Chemring Nobel Хелге Хусбю пояснив затримку тим, що під час роботи з’ясувалося: старий очисний завод не був розрахований на збільшення виробництва, тому потрібен час, щоб спроєктувати його правильно і впровадити новітні технології.
По-друге, ця екологічна затримка викликала хвилю політичних та громадських протестів. 7 вересня екологічна організація Frisk Oslofjord назвала цю новину “негативним сигналом” для здоров’я фьорду. Голова правління Besøkssenter Oslofjord Гейр Ендрегард заявив, що “дуже специфічно, що Chemring Nobel дозволяють поводитися так, як вони поводяться зараз”, і наголосив, що “ми всі розуміємо, що внесок в Україну є важливим, але це погана стратегія погіршувати наші національні цінності заради збільшення військових зусиль у війні”. Відповіді на запити екологів та політиків станом на 10 вересня 2026 року ще не було.
Що сталося навколо заводу у вересні 2026 року
Ці події тісно переплітаються з ширшим контекстом. Літо 2026 року в лісі Хуруммарка, де планується будівництво нового заводу, ознаменувалося появою протестного табору. Активісти зайняли частину лісової території, відведеної під майбутній об’єкт, і заявили, що перешкоджатимуть підготовчим роботам. Екологи та місцеві мешканці стурбовані як навантаженням на природу, так і подальшим розширенням оборонного виробництва в цьому районі. У 2024 році компанія отримала дозвіл на збільшення виробництва, незважаючи на ризики для довкілля: спочатку планувалося підняти граничний викид азоту з 41 до 200 тонн на рік, але після скарг екологів ліміт було знижено до 95 тонн. Нинішні обмеження залишаються тимчасовими. Паралельно з цим, у лютому 2026 року почала діяти громадська акція “Folkeaksjon for Hurummarka” проти будівництва нового заводу, а в травні 2026 року з’явилася інформація про те, що уряд виділив 235 мільйонів норвезьких крон на проєкт, що викликало додаткове обурення місцевих жителів.
Але щоб зрозуміти, чому ці локальні екологічні суперечки мають пряме відношення до України, варто розібратися, що це взагалі за завод. Розширення Chemring Nobel у норвезькому місті Сетре це не просто черговий промисловий проєкт, а спроба Заходу вирішити одну з найгостріших проблем сучасної війни: критичний дефіцит потужних вибухових речовин. Будівництво нових потужностей тут стартувало ще у 2023 році, а вже в лютому 2024-го компанія отримала дозвіл на суттєве збільшення виробництва високобризантних речовин на існуючому майданчику. Тоді ж, у березні 2024 року, стало відомо про виділення 66,7 мільйона євро за програмою ASAP, це найбільший грант ЄС для норвезьких оборонних підприємств.
Цей завод, розташований за 40-45 км від Осло, є одним із двох останніх у Західній Європі центрів промислового синтезу високобризантних матеріалів. Йдеться про октоген (HMX), найпотужнішу вибухову речовину, що серійно випускається у світі та застосовується у бойових частинах високоточних ракет, а також гексоген (RDX), без якого неможливе спорядження 155-мм артилерійських снарядів та авіабомб. Крім того, тут виробляють пластифікатори, компоненти для малодимних ракетних порохів. Без цих матеріалів європейський ВПК елементарно не здатен виконувати зобов’язання з постачання боєприпасів як для власних армій, так і для ЗСУ.
Чому цей завод критично важливий для України
Для України цей завод має стратегічне значення, адже його продукція є сировиною для тих самих боєприпасів, які щодня витрачаються на фронті. Норвезький уряд визнає, що виробництво військових вибухових речовин є найважливішим внеском країни в потреби України та союзників. Розуміючи це, Європейський Союз виділив компанії найбільший грант у рамках програми ASAP, 66,7 мільйона євро, що дозволить більш ніж подвоїти виробничі потужності. Норвезький уряд додав до цього ще близько 32 мільйонів фунтів стерлінгів. Загальний обсяг підтримки оцінюється приблизно в 90 мільйонів фунтів. Крім того, Chemring Nobel має довгострокові контракти із зарубіжними оборонними гравцями. У 2024 році було підписано 12-річну рамкову угоду з німецькою Diehl Defence на постачання енергетичного матеріалу; початкове замовлення оцінюється в 231 мільйон євро, а постачання мають розпочатися у 2027 році. Diehl Defence є одним з основних учасників програми IRIS-T. Окрема домовленість укладена з американською Northrop Grumman на постачання HMX для ракетних програм; перше замовлення оцінюється в 83 мільйони доларів, а постачання розпочнуться вже у 2026 році. Це означає, що октоген і гексоген, вироблені в Аскері, будуть напряму йти на спорядження бойових частин конкретних західних ракет, які постачаються, в тому числі, на Україну.
Однак попри ці вражаючі цифри та стратегічну важливість, існує фундаментальна проблема, яка робить цей проєкт радше довгостроковою інвестицією, ніж негайним рішенням. Розширення заводу вимагає часу на будівництво, запуск та сертифікацію виробництва, процеси, які не можуть бути миттєвими. Навіть за оптимістичними прогнозами, очікується, що група збільшить дохід на 100 мільйонів фунтів на рік лише з 2028 року. Це означає, що гостра потреба в боєприпасах на фронті “тут і зараз” залишається невирішеною.
Вразливі точки, які не дають закрити потребу “тут і зараз”
Більше того, навіть після завершення будівництва нових ліній, продукція заводу не потрапляє в Україну автоматично. Існує ціла низка вразливих точок, які суттєво ускладнюють цей процес. По-перше, країни НАТО насамперед поповнюють власні спустошені арсенали, тому Україні часто доводиться задовольнятися застарілими або менш ефективними зразками озброєнь. По-друге, постачання безпосередньо прив’язані до збереження Києвом політичних рішень та виділення бюджетів з боку Великої Британії, Норвегії та ЄС, будь-яка політична нестабільність чи зміна пріоритетів може зупинити постачання. По-третє, будь-які збої, гібридні атаки або диверсії на маршрутах доставки зі Скандинавії через Європу здатні напряму вплинути на графіки постачання боєприпасів на фронт. Це не абстрактні ризики: через блокування морських портів західні вантажі змушені йти залізницею через Польщу та Румунію, де через різницю в ширині колії логістика стає дорожчою та менш ефективною. А численні удари по транспортних вузлах та локомотивах ще більше ускладнюють доставку вже виготовлених боєприпасів безпосередньо на передову. І, нарешті, по-четверте, екологічні та політичні конфлікти, які ми бачимо зараз у Норвегії, здатні суттєво уповільнити реалізацію проєкту. Якщо уряд під тиском екологів змушений буде переглянути умови дозволу або відкласти будівництво нового заводу в Хуруммарці, це автоматично відсуне терміни збільшення виробництва октогену та гексогену, а отже і постачання боєприпасів для України.
Таким чином, розширення Chemring Nobel це критично важливий крок для довгострокової обороноздатності Європи та України. Але для сьогоднішніх потреб фронту цей проєкт не є панацеєю. Він лише частково зменшить дефіцит у майбутньому, тоді як зараз Україна продовжує залежати від складної, повільної та вразливої системи постачання, де кожен етап, від політичного рішення до фізичної доставки, може стати слабкою ланкою.
